To date, various manifestations of allergic reactions and diseases are registered in 15-35% of the population according to the World Health Organization, and in recent years there has been a constant tendency to increase [1]. The first sign of allergic pathology in children, as a rule, is a food allergy, which is mainly manifested by atopic dermatitis. According to official statistics, the rate of atopic dermatitis in Ukraine is known to range from 3 to 10 per 1000 children [2]. However, the results obtained in some regions of our country according to studies under the standardized international program ISAAC (International Study of Asthma and Allergies in Childhood), exceed the above figures by 5-10 times [3]. This situation can be explained by the presence of terminological differences in the interpretation of atopic dermatitis in children, different methodological approaches to statistical research, clinical and age-related polymorphism of the disease. The development of atopic march can begin with a food allergy, so all efforts of physicians should be directed to prevent the transformation of skin forms into respiratory ones and provide the patient and his/her parents with a full quality of life [4,5]. The “School of Atopy” operates under the auspices of the MNPE “Lviv City Children’s Clinical Hospital” and the Lviv City Children’s Allergological Center, where a model of a multidisciplinary approach to the management of patients with food allergies according to European standards was reproduced. Every patient treated for food allergies goes from diagnosis to treatment. Of course, great emphasis is placed on preventing and predicting the development of atopic march in children and improving the quality of life of patients and their parents. 

Acute respiratory tract infections (ARTI) place an enormous impact on patients and primary healthcare system due to their extraordinary incidence. In 2019, the world prevalence of ARTI reached 17.2 billion and accounted for 43.8% of all causes of the global disease burden [1]. Respiratory infections are the most common reason for seeking medical attention, with personal recurrence rates ranging from 2 to 6 times per year [2]. Although usually mild and self-limiting, ARTIs significantly affect work productivity and quality of life [3].

Emergence of severe acute respiratory syndrome coronavirus 2 (SARS-CoV-2) causing corona virus disease 2019 (COVID-19) brought a new challenge, being both common and severe, affecting upper and lower airways with considerable constitutional symptoms. As with other respiratory infections, the management of outpatients with mild COVID-19 without risk of progressing to severe disease, remains supportive and include close observation for early recognition of the life-threatening symptoms, reduction the risk of further SARS-CoV-2 transmission, advising on when to seek an in-person evaluation [4]. Absence of the effective specific measures in most COVID-19 cases serves a rationale for exploration of a new complementary approaches, one of which may be the use of probiotics.

Indirect evidence shows that patients with COVID-19 and diarrhea have more severe disease, increased concentration of inflammatory cytokines, markers of tissue damage, suggesting the intestinal cells can serve an additional entry and reservoir for SARS-CoV-2 [5, 6]. As with type II alveolar cells, intestinal and colonic enterocytes express angiotensin I converting enzyme 2 (ACE2), a receptor though which SARS-CoV-2 inoculates the body [7]. Bifidobacteria and lactobacilli adhering to enterocytes can hypothetically interfere with infection process and disease manifestation [8,9,10]. Interestingly that bacteria may potentially downregulate amide and peptide metabolism in the gut including angiotensin-converting enzyme 2 (ACE2) [11, 12]. It may explain the reason that cell cultures exposed to probiotics yielded lesser amount of transmissible gastroenteritis coronaviruses [13]. Additionally, the beneficial effects of probiotics in respiratory infections can be realized via several non-specific mechanisms discussed within the gut-lung axis paradigm [14], including enhancement of innate antiviral immune defense [15]. A recent systematic review of 23 randomized clinical trials involving a total of 6950 participants with ARTI, demonstrated fewer cases, shorter case duration, and reduced antibiotic prescription rates in patients taking probiotics [16].

The objective of this study was to assess the role of short-term ingestion of probiotics in mild symptomatic COVID-19, post-disease symptoms, and humoral immune response to SARS-CoV-2 in outpatients.

Мета роботи— проаналізувати особливості виявлення і перебігу клінічних форм позалегеневого туберкульозу (ПТБ) та профіль медикаментозної резистентності збудника у дітей різних вікових груп.

Матеріали та методи. Ретроспективно проаналізовано медичні дані 47 дітей віком до 14 років з локальними формами ПТБ, госпіталізованих у педіатричне відділення Львівського протитуберкульозного стаціонару в період з 2013 до 2020 р. Дітей розподілили на вікові групи: до 1 року (n = 19, група І), 2—9 років (n = 19, група II) і 10—14 років (n = 9, група III).

Результати та обговорення.Діти віком до 1 року статистично значущо частіше проживали у сільській місцевості, ніж у місті (78,9 та 21,1 %; р < 0,01). Резистентні форми туберкульозу (ТБ) діагностували у 49,0 % дітей, зокрема у 73,7 % дітей першого року життя, що статистично значущо частіше, ніж у дітей віком 2—9 років (26,3 %; р < 0,01). Частота мультирезистентного ТБ і його ризику у дітей віком до 1 року становила 35,7 та 28,6 % відповідно. Найпоширенішою клінічною формою ПТБ незалежно від віку був ТБ периферичних лімфатичних вузлів (ПЛВ) — 40,4 %. У дітей віком до 1 року діагностували лише ТБ ПЛВ і ТБ мозкових оболонок та центральної нервової системи, у дітей віком 2—9 років ТБ ПЛВ і ТБ кісток траплялися статистично значущо частіше, ніж ТБ іншої локалізації, у дітей віком 10—14 років ТБ кісток і суглобів — частіше, ніж ТБ очей і шкіри. Частка ТБ мозкових оболонок і центральної нервової системи у групі І була статистично значущо більшою порівняно з групами ІІ і ІІІ (р1 < 0,01; р2 < 0,05), тоді як ТБ кісток і суглобів у дітей груп ІІ і ІІІ діагностували статистично значущо частіше порівняно з групою І (р1 < 0,01; р2 < 0,05). У 89,4 % випадків ПТБ поєднувався з ТБ органів дихання. У дітей віком до 1 року міліарний ТБ легень виявляли статистично значущо частіше, ніж інші клінічні форми (р < 0,05). Двобічне ураження статистично значущо частіше спостерігали у дітей віком до 1 року порівняно з дітьми віком 10—14 років (77,8 та 28,6 %; р < 0,05), однобічне ураження — у дітей віком 10—14 років порівняно з дітьми віком до 1 року (22,2 і 71,4 %; р < 0,05). У дітей віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше ТБ діагностували під час звернення по медичну допомогу, ніж при обстеженні контактних осіб (63,2 та 26,3 %; р < 0,05; і 68,4 та 31,6 %; р < 0,05) і при профілактичному огляді (10,5 і 0 %; р < 0,01). Під час самостійного звернення статистично значущо частіше, ніж при профогляді, виявляли ТБ у дітей віком 10—14 років (66,7 та 0 %; р < 0,01). Лише 36,8 % дітей групи І, 42,1 % дітей групи ІІ і 33,3 % дітей групи ІІІ після звернення в поліклініку були скеровані до спеціалізованого закладу. У пацієнтів віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше спостерігали поєднання клінічних виявів інтоксикаційного і бронхолегеневого синдромів порівняно з дітьми віком 10—14 років (47,4, 31,6 та 0 %; р1 < 0,05; р2 < 0,01). Інтоксикаційний синдром значно частіше домінував у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (88,9 та 26,3 %; р < 0,01). Відсутність вакцинації значно частіше констатували у дітей віком до 1 року, ніж в інших вікових групах (94,7; 57,9 та 44,4 %; усі р < 0,05), а частка неефективного щеплення була значно більшою у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (55,6 та 5,3 %; р < 0,05).

Висновки.Необхідна інтенсифікація профілактичних протитуберкульозних заходів серед дітей різ-них вікових груп, посилення контролю за проведенням вакцинації, регулярний скринінг, відстеження контактів серед дорослого населення та їхнє контрольоване лікування.

УДК: 616.34-007.21-053.32-037-084

Добрик Дмитро Сергійович. Прогнозування та профілактика порушень постнатальної адаптації незрілого травного каналу у передчасно народжених дітей :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228, 22 /  Д. С. Добрик. - Львів, 2023. - 176 с. - Бібліогр.: с. 140-169 (245 назв).

Захворювання, пов’язані з порушенням постнатальної адаптації незрілого травного каналу, зокрема некротизуючий ентероколіт (НЕК) та пізній неонатальний сепсис (ПНС), залишаються поширеними та діагностуються у близько 5 % та 20 % немовлят з дуже малою масою тіла при народженні відповідно. Імовірність виникнення цих захворювань зростає зі зменшенням гестаційного віку, а незрілість травного каналу (ТК) відіграє важливу роль у їх патогенезі. Обидва захворювання є важливими причинами смертності та довгострокової захворюваності передчасно народжених немовлят. Існуючі методи профілактики є недостатньо ефективними. За підсумками багатофакторного логістичного регресійного аналізу лише три чинники ризику незалежно та достовірно впливали на ризик виникнення НЕК і ПНС: вік початку мінімального ентерального харчування (ЕХ) (КСШ (95% ДІ): 1,042 (0,998-1,089); р&lt;0,05), кількість епізодів зниженої толерантності до ЕХ (КСШ (95% ДІ): 1,766 (1,323-2,356); р&lt;0,001) та потреба у замісних трансфузіях еритроцитарної маси (КСШ (95% ДІ): 3,280 (1,199- 8,974); р&lt;0,05). Визначення рівнів фетального кальпротектину (ФК) на першому тижні життя не дозволяло прогнозувати виникнення НЕК або ПНС, а рівні ФК у постменструальному віці (ПМВ) 36 тиж у немовлят, які захворіли на ПНС, істотно не відрізнялись від рівнів ФК у дітей, які не мали цього захворювання. Показник ФК 373,9 мкг/г в перші 3 доби життя має чутливість 71 % та специфічність 63 % щодо виявлення РНС у передчасно народжених немовлят (площа під кривою – 0,79; 95 % ДІ 0,81-0,97; р&lt;0,05). Позитивна прогностична цінність показника ≥ 373,9 мкг/г становить 41,6 %, а прогностичне значення результату &lt; 373,9 мкг/г – 85,7 %. Ентеральне застосування лактоферину (ЛФ) у дозі 100 мг/добу не знижувало частоту ПНС, НЕК, ПНС, ретинопатії недоношених і тяжких уражень ЦНС у передчасно народжених немовлят з дуже малою масою тіла при народженні. Однак, діти, які отримували ЛФ, скоріше досягали повного об’єму ЕХ (14 (10-17) днів проти 19 (13-32) днів; р&lt;0,05), а найбільш незрілі з них (&lt; 28 тиж) скоріше виписувались з лікарні (74 (68-89) проти 98 (83-109) днів; p&lt;0,05). Ентеральне призначення ЛФ не впливало на рівні ФК у постменструальному віці (ПМВ) 36 тиж. Ентеральне призначення пробіотика Lactobacillus reuteri DSM 17938 у дозі 10 8 КУО/добу передчасно народженим немовлятам з терміном гестації (ТГ) ≤ 32 тиж від моменту сталого мінімального ЕХ до досягнення ПМВ 36 тиж або виписки не знижувало частоту виникнення НЕК ІІ+ стадії, ПНС або загальної смертності, однак поліпшувало толерантність до ЕХ, скорочувало загальну тривалість госпіталізації немовлят з ТГ &gt; 27 тиж (56,0 (46,0-71,0) днів проти 65,0 (60,0-87,9) днів; р&lt;0,05), а також було безпечним. Застосування L. reuteri DSM 17938 не впливало на частоту бактеріологічного виявлення лакто- і біфідобактерій у випорожненнях немовлят у ПМВ 36 тиж. Кишковий дисбіоз зі зменшенням кількості та різноманітності бактерій асоціювався з наступним виникненням захворювань, пов’язаних з порушенням постнатальної адаптації незрілого ТК. Так, менша загальна кількість мікроорганізмів в одному зразку випорожнень на першому тижні життя асоціювалась з виникненням ПНС (rS = -0,25; p&lt;0,05). E. coli достовірно рідше виявлялась на першому тижні життя у дітей, які в подальшому хворіли на ПНС та НЕК. Кількість бактерій Klebsiella pneumoniaе на першому тижні була значно меншою у немовлят, в яких в подальшому виникав НЕК (p&lt;0,05). Отримані дані обґрунтовують можливість оптимізації допомоги передчасно народженим дітям з ТГ ≤ 32 тиж шляхом додаткового ентерального призначення коров’ячого ЛФ та L. reuteri DSM 17938 від моменту толерування сталого мінімального об’єму ЕХ до моменту виписки. Це сприятиме покращенню толерантності до ЕХ, скорішому досягненню його повного об’єму, а також скороченню госпіталізації. Визначення ФК на 2- 3 день життя може покращити діагностику РНС. Значно недоношені діти, яким розпочинають ЕХ після 12 год життя, в яких виявляють щонайменше 2 епізоди зниженої толерантності до ЕХ, а також потребу у замісних трансфузіях еритромаси, потребують додаткових профілактичних заходів щодо НЕК і ПНС.

Aim: To determine the prevalence and to estimate factors associated with food hypersensitivity in young children of the Lviv region in Ukraine.
Methods: A prospective cross-sectional survey study was conducted between 2016 and 2017 in the Lviv region of Ukraine. A specially designed questionnaire about food hypersensitivity of young children developed and validated by M. J. Flokstra-de Blok was used after translation into the Ukrainian language. The questionnaire included 34 questions, grouped into general and detailed information. Parents of children aged 0–3 years were asked to complete the questionnaire at pre-schools and medical institutions.
Results: Among 4,500 distributed questionnaires, 3,214 (71%) were completed and processed. Parents reported that 25% of their young children had food hypersensitivity. According to the survey the most common agents involved in food hypersensitivity in young children were cow’s milk (34%), egg (28%), and wheat (24%). Hypersensitivity to milk occurred in 50% of children in the age group of 1–2 years. Regional differences associated with food hypersensitivity were also found. Namely, in the Carpathians, there was more hypersensitivity to fish (27%) and honey (22%) than in other regions, while
hypersensitivity to soy was detected mostly in Lviv City residents (8.5%). Unknown causes of food hypersensitivity were highly reported (34%) in the Carpathians.
Conclusion: Prevalence and some distinctiveness of food hypersensitivity revealed in four geographic and climate zones as well as in Lviv City have a considerable practical use for formulation of recommendations for children with food hypersensitivity.