Мета. Аналіз клініко-анамнестичних, біохімічних та гемостазіологічних. показників при тромбоемболічних ускладненнях у хворих з гострим калькульозним холециститом (ГКХ).
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз клінічної інформації щодо 206 пацієнтів з діагнозом гострий калькульозний холецистит, які перебували на стаціонарному лікуванні у Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова (теперішия назва: Лікарня Святого Пантелеймона Першого територіального медичного об'єднання міста Львова) впродовж 2014 -2018 років.
Результати й обговорення. Встановлено, що у 2,91% хворих на ГКХ були тромбоемболічні ускладнення, які проявлялися у вигляді тромбозу глибоких вен та ТЕЛА дрібних гілок та частіше діагностувалися у хворих з достовірно вищим віком (у середньому 72,67±П,13 років). Тромбоемболічні ускладнення у пацієнтів з ГКХ достовірно частіше розвивалися в осіб, які мали супутню патологію (гіпертонічну хворобу, ІХС, ХОЗЛ, цироз печінки, гостре порушення мозкового кровообігу). У пацієнтів з ускладненим тромбоемболічним діагнозом були діагностовані також нетромбоемболічні ускладнення: місцевий та загальний перитоніт, перивезикальний абсцес, перфорація, абдомінальний сепсис та підпечінковий абсцес. Середня тривалість лапароскопічної холецистектомії (ЛХЕ) у пацієнтів без ускладнень становила 60,00 [45,0-70,0] хвилин, у пацієнтів з нетромбоемболічними ускладненнями - 62,50 [38,5-85,0] хвилин, тоді я к у пацієнтів з тромбоемболічними ускладненнями достовірно довше - 95,0 [95,0-95,0] хвилин (р<0,05).
Висновки. У пацієнтів з ускладненим гострим холециститом були достовірно (р<0,05) частіше діагностовані тромбоемболічні ускладнення при місцевому та загальному перитоніті, перивезикальному абсцесі. Пацієнтам з ускладненим гострим калькульозним холециститом проводили холецистектомію (83,33% [46,48-99,96]) вірогідно частіше ніж пацієнтам з неускладненим гострим холециститом, натомість ЛХЕ - лише у 16,67% [0,04-53,52]. Тому холецистектомія у них тривала більше 1 години у 80% [38,45-99,94] випадків.
Мета. Виявлення та аналіз факторів ризику виникнення венозної тромбоемболії у пацієнтів з діагнозом гострий неускладнений калькульозний холецистит.
Матеріал і методи. Проведено проспективний аналіз клінічної інформації 71 пацієнта з діагнозом гострий неускладнений калькульозний холецистит. Сформовано дві клінічні групи: у підгрупу 1А (п=6) включені хворі із діагностованою венозною тромбоемболією, у підгрупу 1В (п=65) - пацієнти, у яких венозної тромбоемболії діагностовано не було.
Результати й обговорення. У ході дослідження вивчено коагуляційний потенціал пацієнтів. Протромбіновий індекс на третю добу післяопераційного періоду та на час виписки був достовірно вищим, у пацієнтів підгрупи 1А (109.1% та 123.0%) порівняно із пацієнтами підгрупи 1В (98.0% та 96.4%). Схожою є ситуація і з загальним фібриногеном: серединний рівень цього показника протягом усього часу спостереження виявився достовірно вищим у пацієнтів підгрупи 1А (р<0,05). Серединний рівень Д-ди.меру на момент виписки зі стаціонару у підгрупі 1А був на 3,6 мкг/мл вищим у порівнянні із рівнем цього показника в першу добу після оперативного втручання, а у під-групі IB - лише на 0,5 мкг/мл. Ризик виникнення венозної тромбоемболії згідно зі шкалою Caprini у підгрупі 1А становив 7.5 [5.5; 9.0] балів у порівнянні із 6.0 [4.0; 8.0] балів у підгрупі 1В. Оцінка ризику виникнення венозної тромбоемболії відповідно до шкали Rogers продемонструвала схожі результати: 8.0 [6.3;
9.8] балів для пацієнтів підгрупи 1А та 7.0 [6.0; 8.0] балів для підгрупи 1В. При оцінюванні рівня інтерлейкіну 1 бета (ILlb) встановлено підвищене його значення у підгрупі 1А - 14.0 [7.0; 33.7] пг/мл на противагу підгрупі 1В, де він становив 9.0 [3.5; 26.2] пг/мл. Подібні результати виявлено і при визначенні показників фактору некрозу пухлин TNF: серединні значення рівня цього цитокіну виявились також під вищеними у підгрупі 1А (13.9 [7.9; 15.8] пг/мл), аніж у підгрупі 1В (8.8 [6.0; 13.1] пг/мл).
Висновки. За результатами проведеного дослідження визначено такі чинники виникнення венозної тромбоемболії у пацієнтів з гострим неускладненим калькульозним холециститом: підвищені рівні на момент
отримання показників загального фібриногену, Д-ди-меру, інтерлейкіну 1 бета (ILlb) та фактору некрозу пухлин (TNF). Серединні значення суми балів оціню вання ризику виникнення ВТЕ згідно зі шкалами Caprini та Rogers були достовірно вищими (р<0,05) у підгрупі пацієнтів з гострим неускладненим калькульозним холециститом, у яких в подальшому розвинулась венозна тромбоемболія
Мета роботи: вивчення безпосередніх результатів надання ургентної хірургічної допомоги пацієнтам з ускладненим раком шлунка.
Матеріали і методи. Проаналізовано 47 карт стаціонарних хворих, яких проліковано в клініці хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО ЛНМУ імені Данила Галицького (база - відділення N 2 2 центру хірургії КНП 1 ТМО м. Львова) за період з квітня 2020 до вересня 2022 р. Серед пацієнтів переважали чоловіки - 31 хворий (66 %), старші 60 років (35 хворих - 75 %).
Результати досліджень та їх обговорення. Основною причиною госігіталізацп в ургентному порядку була шлункова кровотеча (20 пацієнтів - 43 %). Медикаментну терапію успішно проведено у 12 (60 %) пащєшів. У решти (8 хворих - 40 %) довелося використати методи ендоскопічної зупинки кровотечі, зокрема, аргоноплазмову коагуляцію. У 9 пацієнтів онкопроцес проявлявся ознаками стенозу виходу зі шлунка. Після тривалої передопераційної підготовки у 4 хворих застосовано операційне лікування — субтотальну резекцію шлунка. Решті пацієнтів (5), яким встановлено IV стадію онкологічного процесу, для ліквідації стенозу виконано ендоскопічне стентування. Двом пацієнтам, яких госпіталізовано з ознаками дифузного перитоніту внаслідок перфорації раку шлунка, виконано зашивання перфораційного отвору із тампонадою пасмом великого сальника. Загалом, із 31 пацієнта, госпіталізованого у стаціонар з ускладненим раком шлунка, прооперовано 7 (хірургічна активність - 22,6 %). Виконано наступні операційні втручаннягастректомія з Б2-лімфодисекцією - 1 (з приводу кровотечі); радикальна субтотальна резекція - 3 (з приводу стенозу); паліативна субтотальна резекція -1 (з приводу стенозу); зашивання перфорації - 2. Після зашивання перфорації раку шлунка помер один пацієнт, внаслідок неспроможності швів та формування шлункової нориці. Післяопераційна летальність склала 14,3 %.
Ускладнення раку шлунка розподілено на специфічні (стосуються власне наявного онкопроцесу - кровотеча, стеноз, перфорація) та неспецифічні, які виникають виключно при дисемінації процесу незалежно від його первинної локалізації.
Ключові слова: рак шлунка; ускладнення; кровотеча; стеноз; перфорація.
УДК: 612.339:612.014.484]-08:816-053
Ревенко Олег Вікторович. Вікові аспекти фізіологічної ролі брижі та її жирової тканини за умов стресу : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. В. Ревенко. - Львів, 2022. - 168 с. - Бібліогр.: с. 129-160 (260 назв).
Дана робота присвячена вивченню фізіологічного значення брижі та її жирової тканини у віковому аспекті за умов висококалорійного високофруктозного харчування, індукції гострого стресу та їхнього комбінованого впливу, а також дослідженню біорегуляторного впливу сірководню (H 2 S) у збережені цілісності брижі за умов моделювання пошкоджень різного ґенезу. Вперше вивчено вікові особливості ультрамікроскопічної структурної організації компонентів брижі у нормі та закономірностей її перебудови за умов індукції гострого стресу у щурів різного віку. При вивченні вікових відмінностей морфо-функціональної ультраструктурної організації брижі та її клітинних компонентів за допомогою електронномікроскопічного дослідження, виявлено, що у старих щурів в порівнянні до дорослих, наявні ознаки дегенеративних змін мезентеріальних адипоцитів, фрагментація великих ліпідних крапель, поява дефектних мітохондрій різної форми, а також виявлено ознаки
ультраструктурних змін у мезентеріальних мікросудинах та присутність деструктивно змінених фібробластів.
The aim of this experimental study was to evaluate micro- and ultrastructural changes of the carotid sinus wall during oral consumption of low doses of monosodium glutamate (MG) and following its withdrawal. Adult male albino rats (n=39) were enrolled into the study. Carotid sinus wall morphology was assessed by light and electron microscopy at the end of week 4 and week 8 of MG oral consumption, as well as 2 weeks after its withdrawal; the results were compared with the control group. After 8 weeks of MG consumption, the wall of the carotid sinus was disorganized, endothelial layer of intima deformed, often without clear margins, the media edematous and dissected with thickened elastic membranes, and the cells of the vascular wall were showing signs of apoptosis while extra fat was present in the adventitia. Upon discontinuation of MG after 4 weeks of its consumption, the structural organization of carotid sinus wall was partially preserved, whereas no compensatory processes were registered after 8 weeks of MG administration followed by 2 weeklong withdrawal. Therefore, 8-week-long lowdose MG consumption resulted in pronounced changes of the micro- and ultra-structure of the carotid sinus wall of albino rats. Discontinuation of MG following 4 weeks of its administration partially improved the morphologic characteristics of the carotid sinus wall within 2 weeks. Withdrawal of MG after 8 weeks of its administration did not result in any improvement of the micro- and ultra-structure of the carotid sinus wall within 2 weeks.