УДК: 616.311.2+616.314.17/.19)-002-06:616.72-002.78]-036-07

Гнідь Марія Романівна. Клініко-лабораторне обгрунтування профілактики та лікування захворювань тканин пародонта у хворих на подагру : дис. ... д-ра філософії : [ спец.] 221, 22 / М. Р. Гнідь. - Львів, 2023 - 190 с. - Бібліогр.: с. 147-179 (276 назв).

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального завдання сучасної стоматології - клініко-лабораторне обґрунтування ефективності профілактики та лікування захворювань пародонта у хворих на подагру за результатами клінічних, біохімічних, імунологічних та фізико-хімічних досліджень крові та ротової рідини.

1. Поширеність захворювань пародонта у хворих на подагру становила 87,33±2,72%, що було у 1,3 рази більше, ніж у пацієнтів без ревматологічної патології (67,50±5,27%), у віці 30-39 років у хворих на подагру поширеність захворювань пародонта досягала 67,57±7,80%, а із зростанням віку до 50 років було виявлено найвищий відсоток уражень тканин пародонта – 94,92±2,88%, р<0,01. Встановлено достовірно вищий відсоток важких форм деструктивно-запальних захворювань: генералізований пародонтит ІІ ступеня виявлено у 28,00±3,68% обстежених, генералізований пародонтит ІІІ ступеня – у 27,33±3,68 % осіб (проти 20,00±4,50 та 12,50±3,72 у групі порівння відповідно, p<0,001).
2. У хворих на генералізований пародонтит, асоційований з подагрою встановлено суттєві порушення пуринового і білкового обміну. Виявлено найвищий рівень маркеру обміну пуринів – сечової кислоти (0,62±0,13 ммоль/л). Рівень сечовини – маркеру метаболізму білків, у хворих із генералізованим пародонтитом на тлі подагри, складав 9,21±2,04 ммоль/л і був у 1,3 рази вищим за аналогічний показник осіб, не обтяжених ревматологічною патологією (6,89±1,23 ммоль/л, р<0,01).
3. Дослідження маркерів імунозапальної реакції продемонстувало достовірне підвищення С-рeaктивного бiлка у сироватці крові, що підтвердило існування у хворих латентного запалення. Зростання активності IL-1β, IL-6 та ФНП-α – важливих факторів ініціації запального процесу, які викликають вивільнення широкого спектра медіаторів запалення і розвитку хронічного аутоімунного запалення, виявило наявність персистуючої субклінічної активації аутозапальних механізмів у хворих на подагру. У хворих із пародонтитом на тлі подагри достовірно виявлено найвищий показник ендотеліальної дисфункції, для якої є характерним зниження вмісту метаболітів NO (NO2, NO3, NO2+NO3) та підвищення концентрації ендотеліїну-1.
4. Визначено негативні зміни у ліпідограмах, що проявилося підвищенням рівня загального холестерину до 7 ммоль/л., ліпопротеїдів низької щільності до 5 ммоль/л. та зниженням ліпопротеїдів високої щільності, коефіцієнт атерогенності становивив 6,86, що достеменно вказувало на високий ризик розвитку атеросклерозу у хворих на подагру.
5. У хворих на подагру виявлено гіпосалівацію, підвищення в’язкості ротової рідини та дестабілізацію кислотно-лужної рівноваги за типом функціонального ацидозу.
6. За даними клінічних і лабораторних досліджень, запропонований лікувально-профілактичний комплекс, дав можливість досягти ремісії генералізованого пародонтиту, зменшення гіперемії, запалення та кровоточивості ясен, зменшення глибини пародонтальних кишень, що також підтверджувалось позитивною динамікою низки параметрів імунозахисної реакції, маркерів пуринового та білкового обміну, фізико- хімічних показників ротової рідини у найближчі та у віддалені терміни спостереження. У термін спостереження через 12 місяців після лікування та профілактики у основній групі виявили високий відсоток осіб із «нормалізацією» запального процесу в тканинах пародонта (65,71±8,14%), що було у 2,09 рази більше, ніж у групі контролю (31,43±7,96%, р<0,01).

У дисертаційній роботі представлено уточнені та доповнені наукові дані про поширеність та структуру захворювань пародонта у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС). Вивчено особливості клінічного перебігу хронічного генералізованого пародонтиту (ХГП) на тлі ІХС, враховуючи гендерні характеристики та ступінь тяжкості ХГП. Доповнено дані досліджень порушення мікробіоти пародонтальних кишень (ПК) у хворих на ХГП та ІХС, а також встановлено найбільш поширені пародонтопатогенні культури асоційовані із ІХС. Детально описано ультраструктурні зміни слизової оболонки ясен у хворих на ХГП та ІХС, зокрема порушення мікроциркуляторного русла пародонта на тлі ІХС. Проведено аналіз взаємозв’язку показників ліпідного обміну із ступенем тяжкості ХГП у хворих на ІХС. Із метою підвищення ефективності комплексного лікування та профілактики ХГП у хворих на ІХС вперше розпрацьовано та оцінено терапевтичну дію гелевої композиції на основі аторвастатину. 
Для проведення наукового дослідження було включено 130 хворих на ІХС, які знаходились на стаціонарному лікуванні з приводу ІХС у кардіологічному відділенні та 35 осіб із діагнозом ХГП без соматичних захворювань. 
За результатами проведеного обстеження захворювання  пародонта були виявлені у 93,08±2,23% обстежених. Найчастіше діагностували ХГП (87,69±2,88%), (р<0,05).
Встановлено, що 50,00±6,93% осіб із ХГП початкового-І ступеня, знаходились на лікуванні з приводу стенокардії функціонального класу (ФК) ІІ (р<0,05). При ХГП ІІ та ІІІ ступеня тяжкості спостерігали більш тяжкі клінічні форми ІХС − стенокардію ФК ІІ-IІІ та кардіосклероз. Більшість хворих із ХГП ІІІ ступеня тяжкості (45,00±11,12%) мали стенокардію ФК ІІ-ІІІ та дифузний кардіосклероз (р<0,05). 
Встановлено, що гіпертонічну хворобу (ГХ) спостерігали у 81,58±3,63% хворих на ХГП та ІХС. Частіше ГХ була в анамнезі у хворих на ХГП ІІ та ІІІ ступеня та достовірно рідше при ХГП початкового-І ступеня (р<0,05). 
При проведенні пародонтологічного зондування, встановлено, що середнє значення глибини ПК у хворих на ХГП та ІХС було вищим у порівнянні із обстеженими групи порівняння (4,43±0,15 мм проти 3,53±0,18 мм; р<0,001). Рівень втрати епітелійного прикріплення у пацієнтів основної групи характеризувався більшим значенням, ніж у групі порівняння (4,01±0,18 мм проти 2,71±0,25 мм; р<0,001). Значення рівня рецесії ясен у хворих на ХГП та ІХС становило 2,01±0,10 мм, що є більшим показником ніж у групі порівняння − 1,57±0,15 мм (р<0,05). 
Аналіз показників індексів РМА, РВІ та PSR показав, що у хворих на ХГП на тлі ІХС був більш виражений ступінь запальних змін у тканинах пародонта, ніж у осіб із ХГП без ІХС (р<0,05). Результати визначення стану гігієни порожнини рота, показали незадовільний рівень гігієни у групах порівняння (p>0,05). 
Встановлено, що пародонтопатогени Agg. Actinomycetemcomitans, P. Intermedia та Fusobacterium spp. є достовірно асоційовані з ІХС (р<0,05). 
Проведений статистичний аналіз демонструє вищі значення загального холестерину (ЗХС), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерину ліпопротеїнів дуже низької щільності та тригліцеридів у хворих на ІХС та ХГП, ніж у хворих із ІХС та клінічно здоровим пародонтом. Було встановлено, що ЗХС, ХС ЛПНЩ та коефіцієнт атерогенності достовірно збільшуються із ступенем тяжкості ХГП (р<0,05). 
Вивчення патологічного процесу у тканинах пародонта на тлі ІХС на ультраструктурному рівні дало можливість простежити зміни слизової оболонки ясен у всіх її верствах, які здебільшого характерні для гіпоксії. Порушення гемомікроциркуляторного русла, що представлені звуженням або дилатацією гемокапілярів, вказує на зміни локального кровообігу тканин пародонта, пов’язаного із патологією серцево-судинної системи. 
З метою оптимізації лікування та профілактики ХГП у хворих на ІХС було розпрацьовано схему лікувально-профілактичних заходів, в яку включено застосування гелевої композиції на основі статину. 
При проведенні пародонтологічного зондування після лікування у пацієнтів із ХГП та ІХС, які застосовували гелеву композицію, рівень глибини ПК був достовірно менший, ніж у пацієнтів, яким призначали стандартні антисептичні засоби (р<0,05). Простежено вищий показник редукції значення індексів РМА та РВІ після проведеного лікування в основній групі пацієнтів порівняно із групами порівняння (р<0,05).
Результати оцінки лікувальних та профілактичних заходів у віддалені терміни свідчили про стабілізацію стану тканин пародонта у хворих на ХГП та ІХС, у яких повторно застосовували гелеву композицію (р<0,05). 
Доведена терапевтична ефективність розпрацьованої гелевої композиції на основі аторвастатину дозволяє рекомендувати її як додатковий місцевий медикаментозний засіб у комплексному лікуванні та профілактиці запальних та дистрофічно-запальних захворювань пародонта у хворих на ІХС. 

УДК: 616.311.2+616.314.17/.19)-002-06:(616.1/.3+616.8)

Шевчук Мар'яна Миколаївна

Особливості надання пародонтологічної допомоги хворим із загальносоматичною патологією : дис. ... д-ра філософії : [ спец.] 221, 22 / М. М. Шевчук. - Львів, 2022 - 236 с. - Бібліогр.: с. 189-219 (309 назв).

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального завдання сучасної стоматології  клініко-лабораторне обґрунтування ефективності патогенетичного лікування хворих із запальними, дистрофічно-запальними та дистрофічними захворюваннми породонтаз урахуванням їх загальносоматичної патології, біохімічних, імунологічних властивостей крові та ротової рідини.

1. Поширеність захворювань пародонта у хворих на різну соматичну патологію (серцево-судинну, гастроентерологічну, неврологічну та ревматологічну) становить у середньому – 75,59±1,89%.У хворих на ревматологічні хвороби вона найвища (83,58±3,20%), із значним превалюванням запальних захворювань пародонта, а також генералізованого пародонтиту початкового та I ступеня важкості у порівнянні з даними показниками у решти груп спостереження (р<0,05). Важкі ступені генералізованого пародонтиту (ІІ і ІІІ) з однаковою частотою виявляли у групах обстежених із серцево-судинними, неврологічними, гастроентерологічними захворюваннями (р>0,05) та значно рідше у хворих на ревматологічну патологію (р<0,05).

2. Встановлено, що у хворих із захворюваннями пародонта при соматичних патологіях визначалось вірогідне підвищення рівня прозапального цитокіну IL-1β та С-реактивного білка на тлі зниження протизапального цитокіну IL-10 у крові та ротовій рідині стосовно значень у осіб групи контролю. Найбільш суттєвий дисбаланс у системі імунозапальної відповіді визначали у хворих із дистрофічно-запальними захворюваннями пародонта за даними проаналізованих параметрів у крові та ротовій рідині. Водночас, у хворих різних груп обстежуваних із запальними і дистрофічними захворюваннями пародонта динаміка значень проаналізованих показників у крові була більш негативною у хворих із дистрофічними ураженнями, а у ротовій рідині – із запальними захворюваннями пародонта.

3. Дослідження маркерів ендотеліальної функції за вмістом метаболітів азоту у крові та ротовій рідині у осіб із захворюваннями пародонта на тлі різних соматичних патологій показало вірогідне зниження ендотеліальної функції, яка характеризувалась зниженням вмісту метаболітів NO у біологічних рідинах (NO₂, NO₃,NO₂+NO₃). При цьому, у хворих із дистрофічно-запальними та дистрофічними захворюваннями пародонта дисбаланс значень маркерів ендотеліальної функції був більш значним, ніж у хворих із запальними ураженнями пародонта.

4. Встановлено активацію імунозапальної і стресогенної відповіді на тлі зниження ендотеліальної функції організму, у хворих із захворюваннями пародонта при різних загальносоматичних патологіях. Спостерігалось превалювання вищезгаданих реакцій організму у хворих на дистрофічно-запальні ураження тканин пародонта у порівнянні з даними у осіб із запальними і дистрофічними захворюваннями пародонта у різних групах. Найбільший дисбаланс значень вивчених параметрів був присутній у хворих на серцево-судинну і ревматологічну патологію з різними захворюваннями пародонта.

5. Впровадження розпрацьованих схем лікувально-профілактичних заходів для лікування пацієнтів із захворюваннями пародонта при значеннях CPITN ≤ 2 та > 2 балів на тлі загальносоматичної патології, сприяло ліквідації запалення, покращенню гігієни порожнини рота і нормалізації гемодинаміки в тканинах пародонта, що також, підтверджувалось позитивною динамікою низки параметрів маркерів імунозахисної відповіді, стресорної реакції та ендотеліальної функції ротової рідини, у найближчі та віддалені терміни спостереження. Після 12 місяців спостережень відмічали “стабілізацію” патологічного процесу у тканинах пародонта, при значеннях індексу CPITN ≤ 2 у 82,76% пролікованих осіб, а при значеннях індексу CPITN > 2 у 68,18% осіб, що достовірно перевищувало дані показники при застосуванні традиційних методів лікування захворювань пародонта (р<0,01).