Репозитарій

УДК 616.988:578.834-036.21:616-005.6:616-005.7]-084-089

Резюме. Актуальність. Венозні тромбози та емболії — одне з основних і найбільш грізних ускладнень в ургентній абдомінальній хірургії в умовах глобальної пандемії, викликаної коронавірусом виду SARS-CoV-2, що невпинно погіршує показники захворюваності й летальності. Незважаючи на нагромадження достатніх знань щодо проблеми венозного тромбоемболізму в цілому, питання розуміння унікальної протромботичної
патофізіології вірусу та його потенціювання коагуляційної системи у пацієнтів з COVID-19 залишається на субоптимальному рівні. Мета: оцінити масштаб венозних тромбозів у пацієнтів, невідкладно оперованих з приводу абдомінальної патології, з супутньою коронавірусною хворобою, та визначити основні заходи з поліпшення ефективності профілактики й лікування. Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 3476 хворих у центрі хірургії № 1 КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» з квітня 2021 р. по березень 2022 р., 89,3 % з яких було госпіталізовано у невідкладному порядку. Померли
159 (4,6 %) пацієнтів, переважно від гнійно-септичних ускладнень, поліорганної (у першу чергу тяжкої дихальної) недостатності та венозних тромбозів і емболій. Результати. Неспецифічну профілактику венозних тромбозів та емболій проводили всім пацієнтам, вона полягала в еластичній компресії ніг перед транспортуванням хворого в операційну й ранній активізації хворого після хірургічного втручання. Важливим компонентом відновлення рухової активності вважали адекватне знеболювання та допомогу медичного персоналу. Специфічну профілактику венозних тромбозів здійснювали шляхом підшкірного введення низькомолекулярних гепаринів один чи два рази на день. З початком пандемії та різким збільшенням
тромбоемболічних ускладнень у клініці розпочали використовувати триваліші терміни профілактики зі збільшенням дози та кратності введення антикоагулянтів. Висновки. Невирішеними питаннями, які стали на перешкоді оптимізації профілактики венозних тромбозів та емболій у клініці, є нові виклики, пов’язані з пандемією COVID-19, недостатня настороженість лікарів щодо проблеми тромбоемболічних ускладнень, труднощі об’єктивної оцінки ризику тромбозу глибоких вен при наявності багатьох факторів, відсутність адаптованих до умов сьогодення шкал оцінки ризику венозних тромбозів.
Ключові слова: венозні тромбози та емболії; COVID-19; невідкладна абдомінальна хірургія

UDC 616.366-003.7:616-007.272]-07-08 

Abstract. Background. Gallstone ileus is a pathology characterized by a variety of clinical manifestations and types of the course. Therefore, it is difficult in the diagnostic and therapeutic aspect and leads to unsatisfactory treatment results. The aim of the work is to find out the features of diagnosis and treatment of patients with gallstone ileus. Materials and methods. A retrospective analysis was performed of 51 medical records of inpatients with gallstone
obstruction operated in the clinic from 1990 to 2020. Women aged 61 to 85 (median of 74.20 ± 12.95) years predominated — 44 (86.3 %). Most patients (81 %) had concomitant diseases, which in combination with gallstone ileus caused high surgical risk: coronary heart disease — 26 (51 %), essential hypertension — 11 (21.6 %), diabetes mellitus — 3 (5.9 %), obesity — 1 (2 %). Results. During the clinical, laboratory and instrumental examinations, the
following preliminary diagnoses were made, for which surgical treatment was performed: acute adhesive intestinal obstruction — 29 (56.9 %), gallstone ileus — 9 (17.6 %), acute bowel obstruction — 4 (7.8 %), acute mesenteric circulatory failure — 4 (7.8 %), acute cholecystitis — 3 (5.9 %), hernia — 1 (1.9 %), peritonitis — 1 (1.9 %). Gallstone obstruction was detected at different levels: in the duodenum — in 3 (5.9 %) patients, jejunum — in 17 (33.3 %), ileum — in 23 (45.1 %) and colon — 8 (15.7 %) patients. The cause of stones in the lumen of the digestive tract was cholecystoduodenal fistula — in 48 (94.1 %) and choledochoduodenal fistula — in 3 (5.9 %) patients. Diagnosis of biliary fistulas was performed during postoperative radiological and endoscopic examination. The scope of surgery was aimed at eliminating acute intestinal obstruction; enterotomy was performed 5–10 cm distal to the
site of obstruction with lithoextraction. In one patient with areas of focal necrosis at the site of stone entrapment, a loop of the small intestine was resected with entero-enterostomy “side-by-side”. In case of duodenal obstruction, lithoextraction was performed through gastrotomy. In the perioperative period, 43 (84.3 %) patients received antibiotic prophylaxis using cephalosporines, fluoroquinolones and metronidazole. Purulent-septic complications in
the postoperative period developed in 9 (17.6 %) patients: suppuration of the postoperative wound in 6, infiltrate of the abdominal cavity in 1 and bronchopneumonia in 2. Two patients died, postoperative mortality was 3.9 %. Conclusions. Gallstone intestinal obstruction is difficult to diagnose due to a variety of clinical manifestations and course, and, accordingly, it is accompanied by frequent complications and high mortality. Surgical treatment should
eliminate intestinal obstruction in conditions of high surgical risk without repair of biliodigestive fistula. Early detection and determination of indications for planned surgical sanitation of the biliary tract is a reliable way to prevent gallstone ileus.
Keywords: acute intestinal obstruction; gallstone; biliodigestive fistula; aerobilia; enterotomy; lithoextraction

УДК 616-089.844:616.211

Резюме. Естетична корекція носа, тобто ринопластика на сьогодні є однією з найпопулярніших операцій у пластичній естетичній хірургії. Показник кількості таких операцій, звичайно, є досить варіабельним та залежить від економіки, достатку населення, впливу локальних та світових епідемій тощо. Проте як у світовій статистиці, так і в українській з кожним роком відзначається позитивна динаміка щодо кількості проведених ринопла-
стик.
Мета. Оцінити різні варіанти органозберігаючих хірургічних доступів при первинній естетичній корекції носа та їх вплив на виникнення пізніх післяопераційних естетичних ускладнень.
Матеріал і методи. У хірургічному відділенні Львівської міської косметологічної лікарні в 2016-2020 рр. проведено 462 первинні ринопластики.
УВсім пацієнтам проводилась передопераційна консультація з плануванням хірургічного втручання. Пацієнти були розділені на 2 групи.
Результати. В цьому дослідженні, як у першій, так і в другій групі, частота Pollybeak deformity є досить високою, як в абсолютних показниках, так і в порівнянні з частотністю інших пізніх естетичних ускладнень. Однак, у 2 групі відзначалось різке зменшення частоти цього ускладнення, порівняно з 1 групою, - 11,1% щодо 20,6%. Причиною Pollybeak deformity в 1 групі могло бути надмірне розростання фіброзної тканини в надкінчиковій зоні, що призводило до руйнування Pitanguy’s lig. та Scroll Ligament Complex. У 2 групі, де Pitanguy’s lig. не пересікалась, а тільки вертикально розшаровувалась, при цьому не втрачалось з’єднання між цією зв’язкою та SMAS у надкінчиковій зоні, а також не руйнувався SLC, де дзьобоподібна деформація хоч і спостерігалася - 11,1%, проте була в легкій формі і не потребувала хірургічного лікування.
Висновки. Ринопластика є однією з найскладніших операцій. Відсоток ускладнень після ринопластики на сьогодні залишається досить високим. Відсоток деформацій носа як ускладнення ринопластики залежить від методів доступів та технік виконання хірургічної корекції носа. Для попередження дзьобоподібної деформації носа як ускладнення первинної ринопластики та зменшення частоти цього ускладнення потрібно більш детально вивчити причини виникнення та методи профілактики.
Ключові слова: деформації носа, ринопластика, типи ринопластик, ускладнення  ринопластики, дзьобоподібний ніс, деформація кінчика носа, лікування, профілактика.

УДК: 616-33-002.44:615.243.4

Резюме. Метою дослідження було порівняти ефективність омепразолу, пантопразолу і рабепразолу в комплексному лікуванні хворих на пептичну виразку. Матеріал і методи дослідження. Обстежено 98 осіб із пептичною виразкою шлунка і/або дванадцятипалої кишки в стадії загострення, асоційованих із  H. pylori. Усім пацієнтам проводили загальноклінічні обстеження, езофагогастродуоденофіброскопію (ЕГДФС), моноклональний тест для виявлення антигенів  H. pylori (stool-test). Пацієнтів стратифікували за лікувальним комплексом, розподіливши на три групи: І група пацієнтів (30 осіб) отримувала стандартну антигелікобактерну терапію (АГТ) з омепразолом упродовж 14 днів, пацієнти ІІ групи (33 особи) отри­ мували аналогічну АГТ із пантопразолом, а пацієнти ІІІ групи (35 осіб) — АГТ із рабепразолом. Через 4 тижні після завершення лікування проводили повторну ЕГДФС.
Результати. Призначення стандартної потрійної схеми антигелікобактерної терапії з омепразолом сприяло заго­єнню ерозивно-виразкових дефектів у 73,5% випадків, при застосуванні пантопразолу — у 54,1%, а при включенні рабепразолу — у 94,3%. Пацієнтам, у яких утримувалися клінічні ознаки хвороби, продовжено лікування ІПП.
Висновки. Застосування рабепразолу в складі стандартної потрійної антигелікобактерної терапії супроводжується максимальним загоєнням (94,3%) ерозивно-виразкових дефектів гастродуоденальної зони.
Ключові слова: інгібітори протонної помпи, пептична виразка.

УДК 616.831-009.11-008.6-053.2

Анотація. Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є найпоширенішою причиною інвалідності в ранньому дитинстві. Для оцінки функціональних можливостей дитини, а саме структури та функції, діяльності та участі, оцінки факторів навколишнього середовища, залучаються фахівці
мультидисциплінарної команди, які при первинному обстеженні пацієнта використовують стандартизовані інструменти оцінки. Це дозволяє об’єктивізувати ступінь обмеження життєдіяльності дитини та більш правильно визначити кваліфікатор по кожній категорії Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ - ДП), формувати подальші цілі реабілітації та втручання. Протягом останніх років проведено багато досліджень щодо розробки та впровадження нових стандартизованих шкал та їх впровадження в практичну медицину, проведена їх культурна та лінгвістична валідизація українською мовою. Тому метою нашого дослідження є проведення аналізу наявних стандартизованих шкал за останні 10 років, які можуть бути рекомендовані для оцінки функціональних можливостей дитини з ЦП в Україні. У результаті проведеного дослідження виявилося, що існує багато різних інструментів оцінювання, які охоплюють майже всі виміри МКФ. До основних шкал, які використовують при роботі з дитиною, хворою на церебральний параліч, відносять: гоніометрію, оцінку спастичності за шкалою Тардьє та Ашворта, систему класифікації великих моторних функцій (GMFCS), систему класифікації функції руки (MACS), шкалу оцінки бімануальної функції рук (BFMF), систему класифікацій зорових функцій (VFCS), систему класифікації порушень комунікаційних функцій (CFCS), систему класифікації здатності споживати їжу та рідину (EDACS), опитувальник оцінки дитячої інвалідності (PEDI). Правильний вибір інструменту оцінювання дозволяє побачити дитину з усіма її здібностями та проблемами і, в той же час, як цілісну особистість, розробити індивідуальну
програму реабілітації, враховуючи фактори навколишнього середовища, в якому зростає дитина. Важливим є використання різних інструментів оцінювання, які будуть доповнювати один одного залежно від цілей реабілітації та можливостей пацієнта.
Ключові слова: дитячий церебральний параліч; діти; стандартизовані шкали; ICF-CY; функціонування та можливості; обмеження життєдіяльності.