Репозитарій

УДК:611.16.018.1:616.379-008.64-092.4

   Офтальмологічні ускладнення цукрового діабету і сьогодні становлять величезну медичну та соціальну проблему у всьому світі. Враховуюче вищезгадане, діабетичне ураження структур очного яблука і надалі залишається актуальною проблемою як наслідок розвитку діабетичної ангіопатії. Метою нашого дослідження стало вивчення будови кровоносних та лімфатичних капілярів та їх взаємовідношення з інтерстицієм кон’юктиви ока щурів з явищами діабетичної ангіоретинопатії.  Методи. Дослідження проводили на 15 статевозрілих, безпородних білих щурах–самцях, масою 120-130 г. Експериментальний цукровий діабет викликали шляхом одноразового внутрішньоочеревинного введення стрептозотоцину фірми "Sigma" з розрахунку 7 мг на 100 г маси тіла (приготованому на 0,1 моль цитратному буфері, рΗ=4,5). Розвиток цукрового діабету контролювали впродовж 2 тижнів за зростанням рівня глюкози в крові, яку вимірювали глюкозооксидазним методом. Дослідження проводили з четвертого тижня експерименту на тваринах з рівнем глюкози понад 15,58 ммоль на 1 л. У роботі використовували 2 групи тварин: 1 - група (10 тварин) - з цукровим діабетом, що розвинувся (4 тижні після введення стрептозотоцину); 2 – група була контрольною (5 тварин), отримували ін'єкції 0,9% фізіологічного розчину упродовж 4 тижнів. Для електронномікроскопічного дослідження використовували очні яблука щурів (пересікалися по ділянці лімба). Препарати для ультраструктурного дослідження готували за загальноприйнятою методикою В результаті проведеного електроногістохімічного дослідження біоптатів кон’юктиви щурів з стрептозотоциніндукованим цукровим діабетом ми досліджували тригліцериди та глікопротеіни рутенієвим червоним. Вивчення і фотографування матеріалу проводили за допомогою мікроскопу УЕМВ – 100 К (Україна) при прискорюючій напрузі 75 кВ і збільшеннях на екрані мікроскопу 15000-30000. Результати та підсумок. Результатом надмірного накопичення вуглеводно-білкових фракцій від ендотеліальних клітин є утворення періендотеліального набряку. Електронно-гістохімічне дослідження показало, що періендотеліальний простір містить дрібнозернисту речовину середньої електронної щільності, що забарвлюється рутенієвим червоним. Це також свідчить про підвищений вміст вуглеводно білкових компонентів. Підвищена продукція глікозаміногліканів при експериментальному стрептозотоциніндукованому цукровому діабеті обумовлена, метаболічними порушеннями, так як ендотеліоцити здатні синтезувати еластин, колаген та глікозаміноглікани. В подальшому в залежності від тривалості метаболічних порушень з перебігом захворювання розвиваються більш глибокі зміни базальної мембрани, відзначається розширення її внаслідок значного накопичення дрібнозернистої рутєнієвопозитивної речовини. У деяких капілярах виявлено інтенсивне накопичення рутенієвопозитивного матеріалу середньої електронної щільності, що оточує мікросудини на значному протязі. Перикапілярний простір розширений. У ньому накопичуються білки, продукти розпаду клітин, тригліцериди. Відзначається великий набряк інтерстиціальної тканини внаслідок накопичення в перивазальних просторах глікозаміногліканів та плазмових білків, які спільно створюють високий осмотичний тиск. Вивчення структурної перебудови кровоносних та лімфатичних капілярів та їх взаємовідношення з інтерстецієм кон’юктиви ока щурів з явищами діабетичної ангіоретинопатії наприкінці четвертого тижня експериментального стрептозотоциніндукованого цукрового діабету дасть можливість провести порівняння глибини патоморфологічних змін на різних термінах, що в подальшому сприятиме створенню патоморфологічного підгрунття для встановлення оптимальних з точки зору морфології термінів проведення медикаментозної корекції змін у тканинах очного яблука у субхронічний терміни впливу гіперглікемії з метою стабілізації виникаючих та в подальшому прогресуючих явищ діабетичної ангіопатії.
Ключові слова: Око, оболонки, капіляр, мікроциркуляція, ретинопатія, експеримент, патологія, діабет, щур.

УДК: 616.31-089

Вступ. Під час операцій відкритого синус-ліфтингу можуть виникнути перфорації слизової оболонки дна верхньощелепної пазухи (мембрани Шнайдера – МШ), що потребує їх пластичного закриття під час хірургічного втручання. Пошук ефективних, мало травматичних та простих у виконанні пластичних способів закриття перфорацій МШ і надалі залишається актуальним для практичної діяльності лікарів імплантологів. На сьогодні науковцями для пластичного закриття перфорацій мембрани Шнайдера запропоновано використовувати різноманітні медичні адгезиви.
Мета дослідження. За даними сучасних літературних джерел провести аналіз використання медичних адгезивів для пластичного закриття перфорацій мембрани Шнайдера під час операції відкритого синус-ліфтингу та висвітлити результати власних досліджень щодо застосування аутологічного фібринового клею для лікування перфорацій слизових оболонок дна верхньощелепних пазух.
Матеріали і методи дослідження. У дослідженні використано аналітичний та бібліосемантичний методи. Пошук наукової інформації щодо дослідної медичної тематики проводився в базах даних пошукових систем: електронної бібліотеки авторефератів, дисертацій ресурсу Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, PubMed, Medline, MedNet, Embase, Web of Science, Scopus, BMJ Group, Free Medical Journals, Free Medical Book, Scirus. Також узагальнено та висвітлено результати власних експериментальних та клінічних досліджень щодо використання аутологічного фібринового клею для пластичного закриття МШ.
Наукова новизна. Проведено аналіз та узагальнено дані сучасної вітчизняної та іноземної фахової літератури, які присвячені вивченню ефективності використання медичних адгезивів для пластичного закриття МШ. У порівняльному аспекті розкрито переваги та вказано на недоліки різних груп біологічних клеїв. Ознайомлено із результатами власних наукових досліджень щодо використання аутологічного фібринового клею для пластичного закриття МШ в умовах експерименту та в клініці.
Висновки. Впровадження у клінічну стоматологічну практику медичних адгезивів дозволило підвищити ефективність операції синус-ліфтингу, зменшити тривалість пластичного закриття перфорацій мембрани Шнайдера великих розмірів та суттєво знизити відсоток післяопераційних ускладнень. Використання аутологічного фібринового клею в якості пластичного матеріалу для усунення перфорацій слизової оболонки дна верхньощелепної пазухи може бути надійною альтернативою іншим способам лікування цієї патології й сприяє оптимізації репаративного остеогенезу в ділянках аугментації верхньощелепної кістки. 

УДК:611.84:611.16 ̸ .018.7.019

   Рогівка є важливим компонентом діоптричного апарату ока. Її унікальна структура забезпечує ідеальну прозорість та надає їй світлозаломлювальних властивостей. Актуальними проблемами теоретичної та практичної медицини сьогодення є опрацювання методів реконструкції окапри його травматичних ушкодженнях різного генезу. Серед яких, проникаючі травми та пошкодження очного яблука, які вимагають проведення реконструктивної хірургії з метою максимального відновлення уражених структур в тому числі і рогівки. Проте, частим ускладненням післяопераційної репаративної регенерації рогівки є формування у ній сполучнотканинного рубця, що значно знижує її оптичні властивості і якість бачення в цілому. Метою роботи було мікро- та субмікроскопічне дослідження структурної організації рубця рогівки після проникаючої механічної травми ока. Матеріалом для досліджень слугували зразки рогівки з ознаками рубцювання 19-ти пацієнтів після 12-ти місяців від моменту виник-нення проникаючої травми. За допомогою світлової мікроскопії вивчали поперечні зрізи рогівки, проводили електронно-мікроскопічні дослідження та вивчали кількісний аналіз змін товщини рогівки у парарубцевій та рубцевій зонах у динаміці. Результати та підсумок. Проведене морфологічне дослідження стану рогівки ока після проникаючих травм засвідчило вростання і проліферацію епітелію в строму рогівки у місцях розриву передньої пограничної мембрани та її гіпертрофію по краях дефекту. Серед клітинних елементів окрім кератоцитів з’являються не характерні для нормальної рогівки фібробласти, які відповідають за синтез волокнистих елементів та протеогліканів та міофібробласти, які, завдяки своїм контрактильним властивостям, забезпечують максимальне ущільнення рубця. Тому, репарація супроводжується певними проблемами у вигляді зниження прозорості, що пов'язано з дезорганізацією строми рогів-ки, а також виникнення оптичних аберацій, викликаних контракцією фіброзної тканини внаслідок її перебудови в місці сформованого рубця.
Ключові слова: очне яблуко, оболонки ока, патологія, поранення ока, травма ока, рогівка, регенерація, рубець.

УДК: 616.31-085.38: (612.115.1 + 612.111.7)

 Вступ. У 2001 році J. Choukroun та співавтори запропонували новий вид фібринового згустку – багатий на лейкоцити та тромбоцити фібрин (L-PRF). Збагачений лейкоцитами і тромбоцитами фібрин застосовують у хірургічних втручаннях у хірургічній стоматології та щелепно-лицевій хірургії. Мета дослідження. Провести ретроспективний аналіз вітчизняних та закордонних джерел наукової літератури, у яких розглянуто історію винайдення, класифікацію, протоколи отримання та варіанти застосування методики лейкоцитарних фібринових згустків, збагачених тромбоцитами у клінічних умовах. Матеріали та методи дослідження. У викладеному ретроспективному аналізі фахових медичних публікацій було вивчено 26 фундаментальних закордонних літературних джерел із глибиною пошуку від 1970 по 2023 рік. Результати. Загальними спільними ознаками продуктів, отриманих із власної крові реципієнта, є: використання пробірок з антикоагулянтами і негайне центрифугування крові після її забору. Основні переваги: простота технології приготування; економічна вигідність; біосумісність; здатність до пролонгованого вивільнення факторів росту; наявність протоколу методики у вільному доступі. Відомі закордонні дослідження використання збагаченого лейкоцитами та тромбоцитами фібрину в ортодонтичному лікуванні для оптимізації ретракції ретенованих ікол верхньої щелепи; закриття перфорацій мембрани Шнайдера; лікування важких форм пародонтиту; виповнювання лунок нижніх третіх молярів; за негайного встановлення дентальних імплантатів після екстракції зубів та в лікуванні периімплантитів; у разі біфосфонатних остеонекрозів щелеп; лікування незрощень альвеолярного відростка верхньої щелепи в дітей. Висновки. Багаторічний досвід науковців і клініцистів із різних куточків планети доводить доцільність, дієвість і багатовекторність застосування L-PRF у лікуванні патологічних процесів щелепно-лицевої ділянки. 

УДК 611.314.13/.15

   Пришийкова ділянка є зоною підвищеного ризику розвитку патологічних процесів твердих тканин зубів, що мають різну етіологію та клінічні прояви. Метою нашого дослідження стало з’ясування особливостей співвідношення твердих тканин зуба у пришийковій ділянці. Методи. Об’єктом дослідження стали 10 зубів та 40 поздовжніх шліфів постійних зубів верхньої та нижньої щелеп із фондів кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією та кафедри гістології, цитології та ембріології ЛНМУ ім. Данила Галицького. Поздовжні шліфи постійних зубів вивчали при допомозі мікроскопа UlabXSP –137TLED (Китай) та фотографували камерою XCAM-1080 P (Китай). Поверхню зубів у пришийковій ділянці вивчали при допомозі скануючого електронного мікроскопа JEOL-220A. Результати. При вивченні особливостей топографії твердих тканин зубів у пришийковій ділянці виявлено два варіан-ти їх співвідношення: змикання емалі з цементом та відсутність контакту між ними. У випадку відсутно-сті контакту між емаллю та цементом в ділянці шийки зуба на різних його поверхнях часто візуалізуються зони оголеного дентину шириною до 1 мм. При наявності контакту емалі з цементом можна диферен-ціювати різні його варіанти: у стик; з перекриттям емалі цементом; з перекриттям цементу емаллю. Приконтакті емалі з цементом у стик можливе поступове рівномірне стоншення їх шарів, як і у випадку ная-вності зони відкритого дентину, або збереження їх товщини. При збереженні товщини шарів емалі та цементу при їх з’єднанні у "стик" можна говорити за умови, що площина їх контакту займає перпенди-кулярне положення по відношенню до поверхні дентину. Зменшення величини кута між площиною ема-лево-цементного з’єднання та поверхнею дентину в сторону емалі спостерігаємо при перекритті емалі цементом, а в сторону цементу – при перекритті його емаллю.

Підсумок. За результатами вивчення по-верхні пришийкової ділянки зубів виявлено два варіанти співвідношення в цій ділянці твердих тканин зуба: з наявністю контакту емалі з цементом та з відсутністю такого контакту та наявністю зон відкрито-го дентину. Дослідження вертикальних шліфів зубів дозволило диференціювати варіанти контакту емалі з цементом: у стик, з перекриттям емалі цементом та з перекриттям цементу емаллю.
Ключові слова: пришийкова ділянка, емаль, цемент, дентин.