УДК 616.31: (377 + 378) (477.83) (091) 

 Вступ. Мета дослідження. Розкрити історію стоматологічної медичної освіти на Галичині, створення й організацію університетської медичної школи при Львівському університеті, особливість підготовки лікарських кадрів. Матеріали та методи дослідження. Використано бібліографічний метод вивчення бібліотечних каталогів; джерела з історії медицини, педагогіки; хронологічний метод, що дозволив проаналізувати особливості становлення і розвитку медичної освіти в різні історичні періоди. Результати. XIX століття дало потужний поштовх для розвитку нової науки від дентистики через одонтологію до стоматології. Формування Львівської стоматології деякою мірою залежало від ставлення держави до медицини, освіти, підготовки кадрів. Зважаючи на те, що Галицька земля перебувала у складі Австрії, Росії, Польщі, Німеччини, Союзу Радянських Соціалістичних Республік і з 1991 року в незалежній Україні, нерідко політична ситуація нав’язувала свої світогляди, впливала на розвиток навчального закладу, формування її керівного складу та напрям наукового ствердження особистості науковця. Це визначало й мову навчання і науки: латинську, німецьку, польську, російську, українську. Однак стрижневим елементом усе ж було професійне ставлення лікаря до надання медичної допомоги, гуманне ставлення до людини, відданість клятві Гіппократа незалежно від етнічної, мовної та релігійної приналежності. Фундаторами Львівської стоматологічної школи були насамперед випускники Віденського університету, а надалі університетів Берліна, Мюнхена, Кракова, Варшави, Праги, Києва, Одеси. Окрім того, поступ кожної науки тією чи іншою мірою залежить від розвитку науково-технічного прогресу, від особистостей, на плечі яких випав тягар відповідальності за розвиток медичної галузі. Сукупність чинників усе ж сприяла становленню та формуванню сучасної Львівської стоматологічної школи. Висновки. Створення наукових, освітніх центрів підготовки висококваліфікованих фахівців сприяє прогресу медичної галузі, підвищує рівень надання стоматологічної допомоги.

Ключові слова: розвиток медичної освіти, навчальні заклади, медичні фахівці. 

Мета. Вивчити поширеність основних факторів ризику у кардіореабілітаційних хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в залежності від фактору куріння.

Матеріали та методи. Обстежено 124 пацієнтів від 37 до 68 років (середній вік 57,40±5,8 роки), які проходили програму кардіореабілітації (КР) після перенесеного ГКС. В залежності від звички куріння всі пацієнти були розподілені у дві групи. З них I група – курці (n=68, середній вік 54,94±1,6 років), II група – хворі, які не курили (n=56, середній вік 58,64±1,4 років). Визначали поширеність основних факторів ризику у реабілітаційних хворих на етапі санаторно-курортного лікування.

Результати. На етапі поступлення у відділення реабілітації, проведений нами аналіз поширеності ключових факторів ризику обстежуваних груп показав, що АГ в анамнезі реєструвалась у всіх реабілітаційних пацієнтів групи курців (I), що достовірно в 1,2 рази більше, ніж у групі хворих-некурців (II) (відповідно, 100 % (I) проти 87,5 % (II), p<0,05).

Аналіз поширеності ЦД показав схожу тенденцію та виявив достовірно в 1,2 рази більшу частку осіб з даним фактором ризику у групі курців (I) у порівнянні з групою некурців (29,41±3,64 % (I) проти 12,5±4,42 % (II), p<0,05). Професійну шкідливість серед обстежуваних пацієнтів визначали наявністю тривалого контакту з ксенобіотиками під час виконання трудової чи виробничої діяльності. Зокрема, частка осіб, в анамнезі яких була професійно шкідлива праця виявилась в 1,4 рази достовірно більшою у групі зі статусом курця (I), ніж у групі некурців (II) (відповідно 33,82±6,25 (I) % проти 17,86±7,62 (II) %, p<0,05). Аналіз поширеності інших факторів ризику ССЗ не виявив достовірної різниці між порівнюваними групами. Зокрема, дисліпідемія (ДЛП) була діагностована у кожного реабілітаційного хворого I і II досліджуваних груп (100 % (I) проти 100 % (II), p>0,05). Частка хворих з ожирінням переважала у групі II і становила близько 14 %, однак без значимої різниці між порівнюваними групами (10,29±5,81(I) % проти 14,28±3,42 (II), p>0,05). Питома вага пацієнтів з обтяженою спадковістю переважала на 5,5 % у групі реабілітаційних пацієнтів зі статусом курця (I) порівняно з пацієнтами-некурцями II групи і становила відповідно 55,88±7,25 (I) % проти 42,86±6,44 (II), p>0,05.

Висновки. Реабілітаційні хворі-курці мають більшу поширеність основних факторів ризику ГКС, що завжди асоціюється із ускладненням перебігу кардіореабіліаційного процесу у таких хворих.

        Мета. Провести порівняльний аналіз клінічних проявів депресії у реабілітаційних хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в залежності від фактору куріння.

        Матеріали та методи. Обстежено 124 пацієнтів від 37 до 68 років (середній вік 57,40±5,8 роки), які проходили програму кардіореабілітації (КР) після перенесеного ГКС. В залежності від звички куріння всі пацієнти були розподілені у три групи. В (IА) групу увійшли пацієнти (n=30), які продовжували курити в процесі КР, в (IБ) групу – курці (n=38), що відмовились від куріння та II група – пацієнти-некурці (n=56), які ніколи не палили. Для об’єктивної ідентифікації реабілітаційних пацієнтів з проявами депресії нами був застосований скринінговий метод опитування за госпітальною шкалою HADS. 

      Результати. Проведений порівняльний аналіз показників скринінгу депресії показав, що на початку реабілітаційного лікування у групі персистуючих курців (IA) кожен другий пацієнт мав клінічно виражену депресію, а їх частка у групі становила 50,00±5,56 %. Водночас, у групі успішної відмови від паління (IБ) та у групі некурців (II) переважали частки реабілітаційних хворих з субклінічно вираженою депресією і становили відповідно 36,84±5,16 % (IБ) та 55,36±5,16 % (II). Подібна тенденція спостерігалась при проведеному порівняльному аналізі категорії реабілітаційних хворих з відсутніми симптомами депресії. Відмічалась достовірно менша частка таких хворих у групі персистуючих курців (IA) у порівнянні з іншими досліджуваними групами (IБ і II) (відповідно 10,00±2,08 % (IA) проти 31,58±4,42 % (IБ) та 21,43±3,68 %, p<0,05). Отримані результати в ході спостереження узгоджуються з обчисленим середнім балом депресії у досліджуваних групах реабілітаційних хворих. На старті проходження програми КР у групі курців, що продовжували палити (IА), спостерігався достовірно вищий середній бал депресії за шкалою HADS і становив відповідно 10,87±2,49 (IA) проти 9,47±2,53 (IБ) та 9,14±1,97 (II), p<0,05.

     Висновки. Персистуючі-курці мають значно виразніші прояви психоемоційних розладів, зокрема депресії, на старті санаторно-курортного лікування. Депресивний стан у реабілітаційних хворих може суттєво  погіршувати ефективність кардіореабілітаційного процесу, а відтак сприяти підвищенню виникнення кардіоваскулярних ускладнень та погіршувати прогноз у таких хворих в майбутньому.

УДК 616.311.2+616.314.17):(616.36./.361+616.379-008.64)]-07

Мета дослідження – вивчити вплив захворювань гепатобіарної системи та цукрового діабету 2 типу на стан тканин пародонта.

Матеріали і методи дослідження. До дослідження було залучено 76 пацієнтів віком 28–46 років із захворюваннями тканин пародонта, які мали соматичну патологію. Серед обстежених було 39 осіб (1 група) із патологією ГБС, 37 осіб, які страждають на ЦД 2 типу (2 група). У групу порівняння увійшли 34 особи із захворюваннями тканин пародонта без загальносоматичної патології. Для оцінки гігієнічного стану порожнини рота використовували індекс гігієни Гріна – Вермільйона (OHI-S, 1964). Для вивчення поширеності та інтенсивності запально-деструктивних змін у пародонті використовували пародонтальний індекс РІ (А.L. Russel, 1956) та папілярний індекс кровоточивості (PBI, Saxer і Muhlemann, 1975).

Наукова новизна. Отримані результати дослідження свідчать про те, що у 1-й групі (хворі на гепатобіліарну патологію) найвищий відсоток відведений генералізованому пародонтиту ІІ ст, у 2-й групі (хворі на цукровий діабет) виявлено найбільше пацієнтів, які страждають на генералізований пародонтит ІІІ ст., а у групі порівняння переважають особи із генералізованим пародонтитом поч. І ст. Показники індексу гігієни, індексу кровоточивості та пародонтального індексу мали найгірші значення у хворих, які входили у групу 2. Проте вірогідної різниці між групами пацієнтів, що страждають на соматичну патологію, не виявлено. Дані індекси у групі порівняння були суттєво нижчими (р>0,05) порівняно із групами 1 і 2.

Висновки. Проведені дослідження свідчать про те, що наявність соматичної патології сприяє розвитку захворювань тканин пародонта, а також, безумовно, обтяжує їх перебіг, що доведено результатами індексної оцінки. Так, усі проведені індекси в усіх пацієнтів з соматичною патологією перевищували результати у групі порівняння і мали найнегативніші показники у хворих із ЦД ІІ типу. Отримані результати досліджень у майбутньому будуть сприяти розробці ефективного комплексу лікувально-профілактичних заходів у хворих із захворюваннями тканин пародонта на тлі соматичної патології.

Ключові слова: генералізований пародонтит, гепатобіліарна патологія, цукровий діабет. 

УДК 616.31:(377+378)(477.83)(091)

Мета дослідження – представити еволюцію стоматологічної медичної освіти на Галичині, історію створення та організацію медичної школи – Медичного колегіуму, особливість підготовки лікарських кадрів у цей період.

Методи дослідження. Використано бібліографічний метод вивчення бібліотечних каталогів; джерела з історії медицини, педагогіки; хронологічний метод, що дозволив проаналізувати особливості становлення і розвитку медичної освіти у різні історичні періоди.

Наукова новизна. Медицина пройшла тривалий час становлення фахового надання медичної допомоги. Сімейні засоби лікування і зцілення передавалися нащадкам, арсенал їх постійно зростав, допоки не з’явилися перші школи організованого професійного навчання. Вони систематизували набуті знання, формували напрями наукових і освітніх програм. На реформування навчального процесу значною мірою впливали історичні події та видатні постаті, загальний розвиток науки та ставлення держави до медичної галузі. Це було підґрунтям до встановлення історичних етапів у формуванні вищої медичної освіти. Витоки набуття знань зі стоматології у Львові сягають кінця XVIII ст. зі створенням першої медичної школи. Підготовка кваліфікованих лікарів засвідчила важливість формування освітніх центрів із подальшим їх удосконаленням.

Висновки. Створення наукових, освітніх центрів підготовки висококваліфікованих фахівців сприяє прогресу медичної галузі, підвищує рівень надання стоматологічної допомоги.

Ключові слова: розвиток медичної освіти, навчальні заклади, західноукраїнські землі, медичні фахівці.