Обґрунтування лікування хворих з скронево-нижньощелепними розладами і зубощелепними деформаціями

Семчишин Я.О. Обґрунтування лікування хворих з скронево-нижньощелепними розладами і зубо-щелепними деформаціями. —     Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

     Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 221 "Стоматологія" (22 Охорона здоров'я). — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, МОЗ України, Львів, 2025.

                                                      

     Дисертація присвячена підвищенню ефективності діагностики та лікування хворих зі скронево-нижньощелепними розладами та зубо-щелепними деформаціями шляхом розпрацювання алгоритмів комплексних діагностично-лікувальних заходів.

     Упродовж  останніх десятиліть спостерігається тенденція до значного зростання чисельності хворих з скронево-нижньощелепними розладами (СНР), що  стали другим за поширеністю захворюванням опорно-рухового апарату.

     Одним з основних етіологічних чинників  СНР, за думкою частини дослідників, вважаються порушення оклюзії , у тому числі серед  осіб з зубо-щелепними деформаціями.

     Поряд з цим, спостерігається низький рівень обізнаності стоматологів щодо питань скронево-нижньощелепних розладів та відсутність чітких алгоритмів лікування скронево-нижньощелепних розладів, поєднаних з зубо-щелепними деформаціями. Анкетування стоматологів Львівщини виявило низький рівень підготовки з питань СНР: лише 32,5% респондентів проходили додаткове навчання з проблематики СНЩС/СНР після здобуття вищої освіти, що свідчить про недостатню увагу до цієї проблеми у професійній підготовці лікарів-стоматологів, а 73,75% не займаються лікуванням СНР. Основною причиною патології 77,5% респондентів назвали оклюзійні чинники, а найчастішими симптомами — клацання та девіацію. Більшість лікарів (87,5%) скеровують таких пацієнтів до спеціалістів. Понад 97% учасників наголосили на необхідності проведення спеціалізованих навчальних заходів, що підкреслює важливість безперервної освіти для покращення діагностики й лікування СНР.

     У рамках дослідження  обстежено 79 хворих з артрогенними, міогенними та комбінованими (артрогенними + міогенними) розладами. У цих хворих також діагностовані різноманітні варіанти зубо-щелепних деформацій, включаючи аномалії зубних рядів та прикусу, вторинні деформації, а також комбіновані патології (аномалії зубних рядів і прикусу в поєднанні з вторинними деформаціями). Також до дослідження включено хворих зі скронево-нижньощелепними розладами, які на момент їх виявлення завершили  ортодонтичне лікування. Вік хворих варіював від 14 до 50 років.

     Серед них 25,3% становили чоловіки, а 74,7% – жінки. Відзначено значне переважання жінок, яких було майже втричі більше, ніж чоловіків у всіх вікових групах. Зокрема, у групі 14-19 років жінки становили 15,2%, тоді як чоловіки лише 5,0%. У віковій категорії 20-25 років ця різниця була ще виразнішою: 26,6% жінок проти 7,6% чоловіків. У групі 26-30 років жінки також переважали – 17,7% проти 2,5% чоловіків. Це свідчить про значну гендерну різницю у поширеності скронево-нижньощелепних розладів.

     У більшості пацієнтів (59,5±5,52%) спостерігалися комбіновані форми СНР, що включають як артрогенні, так і міогенні розлади. Серед чоловіків цей показник складав 15,2±4,04%, тоді як серед жінок — 44,3±5,59%.

     Міогенні розлади спостерігались у 25,3±4,89% хворих, зокрема у 7,6±2,98% чоловіків і 17,7±4,29% жінок. Артрогенні порушення були найменш поширеними, їх зафіксовано у 15,2±4,04% пацієнтів, зокрема у 2,5±1,76% серед чоловіків і 12,65±3,74% серед жінок.

     Отже, найбільшу частину пацієнтів складали ті, у кого виявлені комбіновані розлади, що підкреслює важливість застосування мультидисциплінарного підходу при діагностиці та лікуванні таких хворих.

     Найбільшу групу серед пацієнтів становили ті, у яких були аномалії зубних рядів і прикусу — 72,15±5,04%. З цієї кількості 22,8±4,72% складали чоловіки, а 49,4±5,63% — жінки. У цій групі найчастіше діагностували комбіновані СНР (61,4±6,45%), рідше — міогенні (26,3±5,83%) та артрогенні (12,3±4,35%) розлади.

     Вторинні деформації  виявлені лише у жінок (7,6±2,98%), з рівномірним розподілом серед міогенних, артрогенних та комбінованих СНР (по 33,3% для кожного типу).

     Пацієнти з поєднаними деформаціями (аномалії зубних рядів і прикусу + вторинні деформації) складали 12,65±3,74% від загальної кількості хворих. З них найбільшу частину становили комбіновані СНР (50,0%), тоді як міогенні та артрогенні деформації зустрічалися в 40% та 10% випадків відповідно.

     У групі пацієнтів із завершеним ортодонтичним лікуванням (7,6±2,98%) переважали комбіновані СНР (66,67%), тоді як артрогенні СНР  були діагностовані у 33,33% випадків.

     У представленому дослідженні  здійснено аналіз симптомів за діагностичним Гамбургзьким протоколом серед хворих із СНР та  зубо-щелепними деформаціями. Гамбургзький протокол виявив високий рівень чутливості для виявлення СНР, зокрема симптоми, такі як біль при пальпації жувальних м'язів, біль при пальпації суглобів і шум у суглобах, були найпоширенішими серед усіх груп хворих. У групах із артрогенними, міогенними та комбінованими СНР спостерігалися різні домінуючі симптоми: для артрогенних СНР був характерний біль при пальпації суглобів та шум у суглобах, для міогенних – біль у жувальних м'язах.

     Визначено, що найбільш розповсюдженими  симптомами серед пацієнтів з артрогенними СНР були: біль при пальпації суглобів (83,4±9,04%) та шум у суглобах (83,4±9,04%). Водночас, біль при пальпації жувальних м'язів у цій групі відсутній, що є характерним для артрогенних порушень, де основний патологічний процес локалізується в суглобах. Такий симптом як "дефлексія і девіація" відзначався у 58,4±14,86% хворих цієї групи.

     Для групи пацієнтів з міогенними СНР найбільш вираженим симптомом був біль при пальпації жувальних м'язів (100%), що характерно для міогенних порушень. Крім того, шум у суглобах визначався  у 55±11,41% хворих, а  обмежене відкривання рота в 35±10,94% випадків.

     У групі пацієнтів з комбінованими СНР (артрогенні + міогенні) найбільш часто спостерігалися біль при пальпації жувальних м'язів (100%), біль при пальпації суглобів (87,2±4,87%) та шум у суглобах (63,8±7,0%).

     Визначено, що симптом "дефлексія і девіація" найчастіше діагностувався у пацієнтів з артрогенними СНР (58,4±14,86%), менш часто — у пацієнтів з комбінованими (31,9±6,8%), і рідше у групі з міогенними розладами (15±8,19%). Також спостерігалася варіація в частоті появи "обмеженого відкривання рота" (15,0% до 33,4% серед різних типів СНР).

     Важливо зазначити, що показник "передчасні контакти" був найменшим серед пацієнтів з артрогенними СНР (8,4±8,36%). Передчасні контакти  також виявлені у 15±8,19% хворих з міогенними СНР і в 14,9±5,19% хворих з комбінованими скронево-нижньощелепними розладами.

     Згідно з результатами дослідження, пацієнти з аномаліями зубних рядів і прикусу мали найвищі показники за діагностичним Гамбургзьким протоколом: біль при пальпації жувальних м'язів виявлений у 87,8±4,33% хворих даної групи, біль при пальпації суглобів — у 68,4±6,16%,  шум у суглобах —  у 64,9±6,32%. Окрім того, дефлексія і девіація визначалися  у 28,1±5,95%, а обмежене відкривання рота —  у 29,8±6,06% хворих.

     У пацієнтів з "вторинними деформаціями", до яких входили виключно жінки , симптоми були менш виражені, проте біль при пальпації суглобів і жувальних м'язів виявлявся у 66,7% жінок, а шум у суглобах і дефлексія і девіація спостерігалися у 50% обстежених. Симптоми "обмежене відкривання рота" і "передчасні контакти" визначалися у 50% і 33,33% пацієнтів відповідно.

     Пацієнти з аномаліями зубних рядів і прикусу, а також з вторинними деформаціями продемонстрували досить високу частоту симптомів: біль при пальпації жувальних м'язів (90%), шум у суглобах (60%), біль при пальпації суглобів (40%) та дефлексія і девіація (30%). У групі пацієнтів з завершеним ортодонтичним лікуванням найбільш вираженим симптомом був біль при пальпації суглобів (100%), а також шум у суглобах (83,3%).

     Що стосується загального аналізу сумарної кількості симптомів за Габургзьким протоколом, то у 38±5,46% пацієнтів було виявлено два симптоми, у 36,7±5,42% — три симптоми, і в 24±4,8% — чотири симптоми. Тільки у одного пацієнта було виявлено п’ять симптомів.

     Загальний розподіл обстежених хворих за індексом Helkimo  засвідчив, що легка форма СНР діагностована у 16,5±4,18% хворих, середня — у 51,9±5,62%, важка — у 31,6±5,23%. Розподіл хворих за видом СНР (артрогенні, міогенні, комбіновані) показав, що середній ступінь тяжкості СНР був  найбільш поширеним серед міогенних і комбінованих варіантів скронево-нижньощелепних розладів, тоді як важка форма частіше зустрічалася в групі комбінованих розладів. Також аналіз залежності тяжкості СНР від виду зубо-щелепних деформацій показав, що середня форма СНР була найпоширенішою при аномаліях зубних рядів і прикусу, в той час як при вторинних деформаціях частіше зустрічалася важка форма.

     Отже, Гамбургзький протокол і тест Helkimo ефективно визначають типи СНР та ступінь їх тяжкості, демонструючи високу валідність для різних форм патологій. Результати дослідження показали, що Гамбургзький протокол є надійним інструментом для первинної діагностики СНР, а тест Helkimo – для глибшої оцінки тяжкості стану.

     Лікування хворих зі скронево-нижньощелепними розладами (СНР) та зубо-щелепними деформаціями проводилось комплексно. Основними методами лікування були оклюзійна терапія (із застосуванням оклюзійних шин з метою депрограмування тонусу м'язів і адпатації до змодельованої терапевтичної оклюзії у центральному співвідношенні щелеп)   та сплінтлайн ("Splintline") терапія (Пуць РЮ. Спосіб виправлення деформацій зубного ряду з метою корекції співвідношення зубних рядів при скронево-нижньощелепних розладах за допомогою виготовлення ортодонтичних кап. Пат. України №79820, МПК А61С7/00. заявл. 27.02.2013; опубл. 25.04.2013), які поєднувалися із корекцією та реконструкцією оклюзії для досягнення стабільності функції та естетики.  Оклюзійна терапія тривала від двох місяців  до досягнення позитивного терапевтичного ефекту лікування скронево-нижньощепних розладів. З метою ортодонтичного лікування зубо-щелепних деформацій у центральному співвідношенні щелеп застосовано індивідуально виготовлені капи системи "Splintline". Після завершення оклюзійної терапії, спрямованої на досягнення фізіологічного співвідношення зубних рядів та формування збалансованої оклюзії, проводилась корекція центрального співвідношення щелеп за допомогою таких методів: сплінтлайн терапія, пряма реставрація коронок зубів композитними матеріалами, застосування штучних коронок, вінірів, люмінірів та мостоподібних протезів.

     Запропоновані підходи до діагностики та лікування та розпрацьовані алгоритми діагностично-лікувальних заходів засвідчили їх позитивний результат.

     Ефективність лікування оцінювали за методом аксіографічного дослідження. Проаналізувавши аксіограми 40 хворих до та після лікування, виявлені позитивні  статистично вірогідні зміни. Аксіографічне дослідження використовувалося для аналізу амплітуди рухів суглобових головок, розходжень траєкторій їх рухів, а також для аналізу початку та кінця рухів суглобових головок. Результати комбінованого лікування засвідчили значні позитивні зміни щодо більшості параметрів після його завершення. Зокрема,  зафіксовано статистично вірогідне поліпшення амплітуди рухів суглобових головок при "медіотрузії" та "протрузії/ретрузії", де кількість хворих з ненормативними показниками значно зменшилася (від 75% до 45% (p<0,001) для медіотрузії та від 55% до 35% для протрузії/ретрузії (p<0,05)).

     Щодо розходження траєкторій руху суглобових головок,  виявлено статистично значущі покращення для "медіотрузії" та "відкривання/закривання рота", де кількість пацієнтів з нормативними показниками зросла з 30% до 60% (p<0,05) та з 5% до 20% (p<0,05) відповідно. Водночас, для "протрузії/ретрузії" зміни не були статистично значущими, хоча спостерігалася тенденція до зменшення кількості пацієнтів з ненормативними показниками.

     Аналіз початку та кінця руху суглобових головок також продемонстрував значні поліпшення після лікування. Кількість пацієнтів з нормативними показниками збільшилася для всіх параметрів: "протрузія/ретрузія", "медіотрузія", "відкривання/закривання рота", де відсоток пацієнтів з ненормативними показниками знизився в рази (від 50% до 20% (p<0,001)  для протрузії/ретрузії, від 60% до 35% для медіотрузії, та від 65% до 40% для відкривання/закривання рота).

     Що стосується аналізу кута сагітального та трансверзального суглобового шляху, то для кута трансверзального шляху при медіотрузії також було зафіксовано суттєві покращення, де кількість пацієнтів з нормативними значеннями зросла з 30% до 60% (p<0,01). У той же час, зміни для кута сагітального шляху були незначними, оскільки до лікування відхилення від нормативних величин спостерігалися  у невеликої кількості хворих.

     Комплексна реабілітація дозволила адаптувати лікування до різних видів зубо-щелепних деформацій та скронево-нижньощелепних розладів. Використання різних методів лікування, таких як оклюзійна терапія, ортодонтичне лікування, корекція оклюзії та протезування, дозволило ефективно реабілітувати пацієнтів з скронево-нижньощелепними розладами та зубо-щелепними деформаціями. Залежно від конкретних випадків, лікування може бути індивідуалізованим, що забезпечує максимальний результат для кожного пацієнта. Аналіз запропонованого комплексу лікувальних заходів підтверджує, що такий підхід до лікування хворих зі СНР і зубо-щелепними деформаціями є ефективним та дозволяє досягати значних поліпшень у функціональному та естетичному аспектах.

       Розпрацьований та запропонований комплекс діагностично-лікувальних заходів довів свою ефективність, забезпечуючи часткову або повну реабілітацію пацієнтів із СНР та зубо-щелепними деформаціями.

 

     Ключові слова: скронево-нижньощелепні розлади, зубо-щелепні деформації, діагностика захворювань СНЩС, електронна аксіографія, сплінтлайн (Splintline) терапія, ортопедичне лікування, ортодонтичне лікування.

 

SUMMARY

      Semchyshyn Ya.O. Substantiation of treatment of patients with temporomandibular disorders and malocclusions. — Qualification scientific work on the rights of the manuscript.

    Dissertation for the degree of Doctor of  Philosophy in specialty 221 "Dentistry". - Danylo Halytskyi Lviv National Medical University, Ministry of health of Ukraine, Lviv, 2025.

 

    The dissertation is devoted to improving the effectiveness of diagnosis and treatment of patients with temporomandibular disorders and malocclusion by developing algorithms for complex diagnostic and therapeutic measures.

    Over the past decades, there has been a significant increase in the number of patients with temporomandibular disorders (TMDs), which have become the second most common disease of the musculoskeletal system.

    One of the main etiological factors of TMD, according to some researchers, is considered to be occlusion disorders , including among people with malocclusion.

    At the same time, there is a low level of awareness of dentists about temporomandibular disorders and the lack of clear algorithms for treating temporomandibular disorders associated with  malocclusions. A survey of dentists in Lviv region revealed a low level of training on TMD issues: only 32.5% of respondents received additional training on TMJ/ TMD issues after receiving higher education, which indicates insufficient attention to this problem in the professional training of dentists, and 73.75% do not treat TMD. 77.5% of respondents named occlusal factors as the main cause of pathology, and clicking and deviation were the most common symptoms. The majority of doctors (87.5%) refer such patients to specialists. More than 97% of participants stressed the need for specialized training activities, which highlights the importance of continuing education to improve the diagnosis and treatment of TMD .

    According to the purpose and objectives of the study, 79 patients with temporomandibular disorders (atrogenic, myogenic, combined (atrogenic+ myogenic)), combined with various variants of  malocclusions (anomalies of dentition and bite, secondary deformities, combined pathologies (anomalies of dentition and bite + secondary deformities), as well as with completed orthodontic treatment) aged from 14 to 50 years were examined. Among them, 25.3% were men, and 74.7% were women. There was a significant predominance of women, who were almost three times more than men in all age groups. In particular, in the 14-19-year-old group, women accounted for 15.2%, while men accounted for only 5.0%. In the age group of 20-25 years, this difference was even more pronounced: 26.6% of women versus 7.6% of men. In the group of 26-30 years, women also prevailed – 17.7% against 2.5% of men. This indicates a significant gender difference in the prevalence of temporomandibular disorders.

    Combined forms of TMD (arthrogenic + myogenic) were detected in the majority of patients — 59.5±5.52% of cases (15.2±4.04% of men and 44.3±5.59% of women).

    Myogenic disorders were diagnosed in 25.3±4.89% of patients (7.6±2.98% of men and 17.7±4.29% of women).

     Arthrogenic forms of TMDs were less common— 15,2±4,04% (2,5±1,76% men and 12.65±3.74% of women).

    Thus, patients with combined disorders prevailed among all those examined, which indicates the need for a multidisciplinary approach to the diagnosis and treatment of such patients.

    Patients with dentition and bite abnormalities made up the largest group— 72,15±5,04% (22,8±4,72% men and 49.4±5.63% of women). In this group, combined TMD was more often diagnosed (61.4±6.45%), to a lesser extent — myogenic (26.3±5.83%) and arthrogenic (12.3±4.35%).

     Secondary deformities were found only in women (7.6±2.98%), with a uniform distribution between myogenic, arthrogenic and combined TMD (33.3% of each type).

     Patients with combined deformities (dentition and bite abnormalities + secondary deformities) accounted for 12.65±3.74% of the sample, with combined TMD (50. 0%) predominant, and myogenic and arthrogenic occur in 40% and 10% of cases, respectively.

    In the group of patients with completed orthodontic treatment (7.6±2.98%), combined TMD prevailed (66.67%), while arthrogenic TMDs were diagnosed in 33.33% of cases.

    The presented study analyzed symptoms according to the Diagnostic Hamburg protocol among patients with TMDs and malocclusions. The Hamburg protocol showed a high level of sensitivity for detecting TMD, in particular, symptoms such as pain on palpation of the masticatory muscles, pain on palpation of the joints and noise in the joints were most common among all groups of patients. In the groups with arthrogenic, myogenic, and combined TMDs, various dominant symptoms were observed: arthrogenic TMDs were characterized by joint palpation pain and joint noise, while myogenic TMDs were characterized by masticatory muscle pain.

     It was determined that the most common symptoms among patients with arthrogenic TMD were: pain on palpation of the joints (83.4±9.04%) and noise in the joints (83.4±9.04%). At the same time, there is no pain on palpation of the masticatory muscles in this group, which is characteristic of arthrogenic disorders, where the main pathological process is localized in the joints. Such a symptom as" deflexia and deviation " was observed in 58.4±14.86% of patients in this group.

    For the group of patients with myogenic TMD, the most pronounced symptom was pain on palpation of the masticatory muscles (100%), which is characteristic of myogenic disorders. In addition, joint noise was detected in 55±11.41% of patients, and limited mouth opening in 35±10.94% of cases.

    In the group of patients with combined TMD (arthrogenic + myogenic), pain on palpation of the masticatory muscles (100%), pain on palpation of the joints (87.2±4.87%) and joint noise (63.8±7.0%) were most often observed.

    Interestingly, the symptom "deflexy and deviation" was most often diagnosed in patients with arthrogenic TMD (58.4±14.86%), less often in patients with combined (31.9±6.8%), and less often in the group with myogenic disorders (15±8.19%). There was also a variation in the frequency of "limited mouth opening" (from 15.0% to 33.4% among different types of TMD).

    It is important to note that the rate of "premature contact" was the lowest among patients with arthrogenic TMD. Premature contacts were also detected in 15±8.19% of patients with myogenic TMD and in 14.9±5.19% of patients with combined disorders.

    According to the results of the study, patients with anomalies of the dentition and bite had the highest indicators according to the Diagnostic Hamburg protocol: pain on palpation of the masticatory muscles was detected in 87.8±4.33% of patients in this group, pain on palpation of the joints — in 68.4±6.16%, noise in the joints — in 64.9±6.32%. In addition, deflexia and deviation were detected in 28.1±5.95%, and limited mouth opening — in 29.8±6.06% of patients.

    In patients with "secondary deformities", which included only women, the symptoms were less pronounced, but pain on palpation of the joints and masticatory muscles was detected in 66.7% of women, and joint noise and deflection and deviation were observed in 50% of the examined. Symptoms of "limited mouth opening "and" premature contacts" were detected in 50% and 33.33% of patients, respectively.

    Patients with dental and bite abnormalities, as well as secondary deformities, showed a fairly high frequency of symptoms: pain on palpation of the masticatory muscles (90%), noise in the joints (60%), pain on palpation of the joints (40%), and deflection and deviation (30%). In the group of patients with completed orthodontic treatment, the most pronounced symptom was pain on palpation of the joints (100%), as well as noise in the joints (83.3%).

    As for the overall analysis of the number of symptoms according to the Hamburg protocol, 38±5.46% of patients had two symptoms, 36.7±5.42% had three symptoms, and 24±4.8% had four symptoms. Only one patient had five symptoms.

    The overall distribution of respondents according to the Helkimo Index showed that mild TMD was diagnosed in 16.5±4.18% of patients, moderate — in 51.9±5.62%, severe — in 31.6±5.23%. The distribution of patients by type of TMD (arthrogenic, myogenic, combined) showed that the moderate severity of TMD was most common among myogenic and combined variants of temporomandibular disorders, while the severe form was more common in the group of combined disorders. Also, the analysis of the dependence of the severity of TMD on the type of dental-maxillary deformities showed that the average form of TMD was most common in anomalies of the dentition and bite, while in secondary deformities, the severe form was more common.

    Consequently, the Hamburg protocol and the Helkimo Index effectively determine the types of TMD and their severity, demonstrating high validity for various forms of pathologies.

     The results of the study showed that the Hamburg protocol is a reliable tool for the primary diagnosis of TMD, and the Helkimo Index is used for a deeper assessment of the severity of the condition.

    Treatment of patients with temporomandibular disorders and dental deformities was carried out in a comprehensive manner. The main methods of treatment were occlusal therapy (using occlusal splints to deprogram muscle tone and adpathation to simulated therapeutic occlusion in the centric relation) and splintline therapy, which were combined with occlusion correction and reconstruction to achieve stability of function and aesthetics. Occlusive therapy lasted from two months to 6 months until a positive therapeutic effect was achieved in the treatment of temporomandibular disorders. For the purpose of orthodontic treatment of dental and maxillary deformities in the central ratio of the jaws, individually manufactured  aligners "Splintline"  were used (panent of Ukraine № 79820 from 25.04.2013).After the completion of occlusive therapy , to achieve the physiological ratio of dentition rows and create a balanced occlusion, according to indications, occlusion correction was carried out in the centric relation by : splintline therapy, direct restoration of teeth with composite materials, artificial crowns, veneers, lumineers, bridge prostheses were used.

    The proposed approaches to diagnosis and treatment and developed algorithms of diagnostic and therapeutic measures showed their positive result.

    The effectiveness of treatment was evaluated using an axiography. After analyzing the axiograms of 40 patients before and after treatment, positive statistically likely changes were found. Axiographic research was used to analyze the amplitude of movements of the condyles, differences in the trajectories of their movements, as well as to analyze the beginning and end of movements of the articular heads. The results of combined treatment showed significant positive changes in most parameters after completion. In particular, there was a statistically significant improvement in the amplitude of condyle movements in "mediotrusion" and "protrusion/retrusion", where the number of patients with abnormal indicators significantly decreased (from 75% to 45% (p<0.001) for mediotrusion and from 55% to 35% for protrusion/retrusion (p<0.05)).

    Regarding the difference in condyle movement trajectories, statistically significant improvements were found for "mediotrusion" and "mouth opening/closing", where the number of patients with standard indicators increased from 30% to 60% (p<0.05) and from 5% to 20% (p<0.05), respectively. At the same time, for" protrusion/retrusion", the changes were not statistically significant, although there was a tendency to reduce the number of patients with abnormal indicators.

    Analysis of the beginning and end of condyle movement also showed significant improvements after treatment. The number of patients with normative indicators increased for all parameters: "protrusion/retrusion", "mediotrusion", "opening/closing of the mouth", where the percentage of patients with abnormal indicators decreased significantly (from 50% to 20% (p<0.001) for protrusion/retrusion, from 60% to 35% for mediotrusion, and from 65% to 40% for opening/closing of the mouth).

    As for the analysis of the sagittal and transversal condylar inclination, significant improvements were also recorded for the  transversal condylar inclination during mediotrusion, where the number of patients with normative values increased from 30% to 60% (p<0.01). At the same time, changes in the sagittal condylar inclination were insignificant, since deviations from the standard values were observed in a small number of patients before treatment.

    Comprehensive rehabilitation made it possible to adapt treatment to various types of  malocclusions and temporomandibular disorders. The use of various treatment methods, such as occlusal therapy, orthodontic treatment, occlusion correction and prosthetics, has made it possible to effectively rehabilitate patients with temporomandibular disorders and malocclusions.

     Depending on the specific cases, treatment can be individualized, which ensures maximum results for each patient. The analysis of these therapeutic measures confirms that an integrated approach to the treatment of patients with TMD and dental deformities is effective and allows us to achieve significant improvements in functional and aesthetic aspects.

    Summarizing, the developed and proposed complex of therapeutic and diagnostic measures proved its effectiveness, providing partial or complete rehabilitation of patients with TMD and malocclusions.

 

    Keywords: temporomandibular disorders, malocclusion, diagnosis of TMJ diseases, electronic axiography, Splintline therapy, orthopedic treatment, orthodontic treatment.

 

 

https://drive.google.com/file/d/1b90gkFmVuhymYFFzg8TpGPs01AfN6-vn/view?usp=sharing