ВПЛИВ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ НА ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Гарасимів О. Ю. Вплив практики Європейського суду з прав людини на вдосконалення правозахисного законодавства в Україні (загальнотеоретичний аспект). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень». – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2020.
Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням впливу рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України на вдосконалення правозахисного законодавства останньої. Вплив практики Європейського суду з прав людини на юридичну діяльність в Україні не обмежується лише вжиттям державою заходів індивідуального характеру, а проявляється і у вжитті заходів загального характеру, а також у врахуванні під час нормопроектної діяльності рекомендацій цієї наднаціональної судової установи, які не володіють обов’язковістю заходів загального характеру. Дослідження зосереджене на з’ясуванні ефективності нормативно-правових правозахисних гарантій в Україні.
Актуальність проведеного дослідження зумовлена, зокрема, тим, що узгодження національного законодавства з європейськими стандартами прав і
свобод людини є однією з необхідних умов інтеграції України в європейський правовий простір. Однак, заходи загального характеру  
Європейського суду з прав людини, як правило, залишаються поза увагою монографічних досліджень, на противагу заходам індивідуального характеру. Брак таких загальнотеоретичних досліджень в аспекті праволюдинної проблематики може вважатись однією з причин недостатньо ефективної законодавчоїрегламентації змісту та порядку виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України. Дослідження здійснено на підставі аналізу як міжнародних актів з прав і свобод людини, Конституції України та національного законодавства, законодавства іноземних держав; так і судової практики (зокрема, рішень Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, Верховного Суду). Предметом дослідження є діяльність Української держави щодо вдосконалення національного правозахисного законодавства на основі правовихстандартів, встановлених Європейським судом з прав людини. Метою дисертації є дослідження аспектів впливу практики Європейського суду з прав людини на правотворчу (насамперед законодавчу) діяльність в Україні та можливостей подальшого вдосконалення національного правозахисного законодавства на підставі рекомендацій, висвітлених Європейським судом з прав людини у його рішеннях.
Дослідження спрямоване передусім на виявлення констатованих у рішеннях ЄСПЛ зауважень щодо недоліків національного правозахисного законодавства та заходівдержави стосовно їхнього усунення.  У ході дослідження було уточнено поняття практики Європейського суду з
прав людини. Під такою практикою запропоновано вважати правові позиції щодо застосування норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод уконкретних обставинах, викладені Європейським судом з прав людини у його рішеннях, що є обов’язковими як для нього самого, так і для держав-учасниць названої Конвенції та застосовуються Європейським судом з прав людини для вирішення аналогічних  справ. Уперше було сформульовано визначення впливу практики Європейськогосуду з прав людини на вдосконалення національних нормативно-правовихправозахисних гарантій та класифіковано форми такого впливу. Впливом практики Європейського суду з прав людини на вдосконалення національних нормативноправових правозахисних гарантій є позитивна правотворча реакція компетентного органу держави на висловлені Європейським судом з прав людини рекомендації та вказівки щодо удосконалення таких гарантій. Цей вплив поділяється на наступні види: за способом – на прямий та непрямий; за юридичною природою нормативної підстави (джерела) такого впливу – на національний та зарубіжний; за онтичним (буттєвим) статусом впливу – на реальний та превентивний; за повнотою дій держави щодо здійснення заходів, необхідних для реалізації рекомендацій Європейського суду з прав людини із вдосконалення національного законодавства з прав і свобод людини – на завершений та незавершений; а також залежно від обсягу правовідносин, на врегулювання яких спрямований вплив практики Європейського суду з прав людини – на загальний, галузевий та спеціальний. Встановлено, що з-поміж усіх констатованих Європейським судом з прав людини у справах проти України  упродовж 2008-2013 рр. порушень конвенційних прав і свобод людини щонайменше 1/5 спричинена саме недоліками національного
правозахисного законодавства. У зв’язку із цим було здійснено наукову класифікацію виявлених Європейським судом з прав людини недоліків
національного правозахисного законодавства за такими критеріями: 1) характер означених недоліків (відсутність норми, спрямованої на забезпечення та захист конвенційних прав і свобод або неефективність існуючих нормативно-правових гарантій таких прав і свобод); 2) зміст конвенційного права і свободи, які мали б бути забезпечені відповідними законодавчими нормами (право на свободу та особисту недоторканність; захист власності; право на справедливий суд; заборона катування; право на повагу до особистого та сімейного життя; свобода вираження поглядів; свобода зібрань та об’єднань; право на подання індивідуальної заяви; право на вільні вибори; право на оскарження у кримінальних справах; право на ефективний засіб юридичного захисту); 3) вербальна форма виразу рекомендацій Європейського суду з прав людини з усунення недоліків нормативно-правових гарантій конвенційних прав і свобод (прямі рекомендації та непрямі рекомендації);
4) галузевий критерій стосовно національних галузей права (недоліки публічного права та недоліки приватного права).
Визначено галузево-юридичну приналежність рішень Європейського суду з прав людини, а також недоліків національного правозахисного законодавства, виявлених ним у цих рішеннях. На основі цього аналізу здійснено порівняльнокількісну характеристику недоліків національного законодавства у сфері прав і свобод людини за галузевим критерієм та виявлено галузі законодавства, які, з точки Європейського суду з прав людини, є найбільш та найменш забезпеченими нормативно-правовими правозахисними гарантіями. У роботі встановлено, що удосконалення нормативно-правових гарантій у сфері захисту прав і свобод людини в Україні на підставі рекомендацій Європейського суду з прав людини є одним із чинників, завдяки яким мінімізуються порушення конвенційних прав і свобод. Таке вдосконалення може здійснюватись не
лише на основі заходів загального характеру, прямо висловлених Європейським судом з прав людини у його рішеннях проти України, а й на основі непрямих рекомендацій, які формально не є зобов’язуючими для держави. В результаті проведеного дослідження автором уточнено положення про механізми впливу практики Європейського суду з прав людини на вдосконалення правозахисного законодавства в Україні. Так, правові позиції Європейського суду з прав людини впливають на національне правозахисне законодавство, залежно від тієї чи іншої форми такого впливу, наступним чином: а) реальний вплив у прямій формі забезпечується зовнішніми (діяльність Європейського суду з прав людини та
Комітету Міністрів Ради Європи) та внутрішніми (нормативно-правові приписи, що діють в кожній державі-члені Ради Європи) засобами; б) усі інші види реального впливу забезпечуються доброю волею самих держав та приписами Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» щодо проведення експертизи законопроектів та періодичних перевірок нормативно-правових актів  відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини; в) превентивний вплив забезпечується ще в процесі поточної комунікації відповідної держави з Європейським судом з прав людиниту зв’язку з підготовкою до розгляду
ним певної справи; г) зарубіжний вплив забезпечується лише доброю волею та ініціативою держави, яка прагне узгодити своє законодавство з європейськими стандартами прав і свобод людини. Дисертаційне дослідження містить науково обґрунтовані рекомендації для національних правотворчих органів щодо більш ефективного врахування практики Європейського суду з прав людини для вдосконалення національного
правозахисного законодавства. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає, зокрема, у тому, що вони можуть бути використані у роботі Департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи( Department for the Execution of Gudgments of the European Court of  Human Rights of the Directorate of Human Rights of the Council of Europe), Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та Секретаріату, а також Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України, що
підтверджується відповідними Довідками.
Ключові слова: Європейський суд з прав людини; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; правозахисні гарантії; правозахисне законодавство; гуманізація законодавства; недоліки законодавства; пілотне рішення; рішення Європейського суду з прав людини; практика Європейського суду з прав людини.