УДК519:37+400

В статті розглядається процес оцінювання роботи над ІТ-проектами, який представляється системно і багатомірно, як рефлексивно-аналітичний інструментарій. Дослідження проводилося на основі застосування системи гуманітарних, психофізіологічних, антропологічних та інформаційних методів і підходів, де визначальними є застосування теорії функціональних систем та шляхом методологічно-ціннісного осмислення педагогічних та виробничих досвідів і практик. В даній роботі актуалізований методологічний потенціал ідеї професіоналізації, зокрема фахівця комп’ютерних спеціальностей, педагогічної антропології та теорії функціональних систем, включаючи концепцію квантування психічної діяльності, яка інтерпретується як квантування професійної діяльності. Визначальним методологічним і практико-технологічним чинником, який є передумовою розгляду процесу оцінювання як рефлексивно-аналітичного інструментарію є системне квантування професійної діяльності, яке реалізується на основі використання методологій Kanban, Agile, зокрема, Scrum, "Manifesto for Agile Software Development". В дослідженні використовувались Інформаційні технології: Jira Software, зокрема шаблон Kanban, Agile-інструменти для Kanban, Agile-інструменти для Scrum. Актуальними стратегіями квантування професійної діяльності при роботі над ІТ-проектами є: Epic; Story; Task; Sub-Task; part of the Story/Task; Bug; Sprint. Студентів було розподілено на невеликі групи для роботи над ІТ-проектами. У процесі проектної діяльності вони виконували такі ролі: Engineer, Scrum Master, Product Owner, Tech Lead. Оцінювання, представлене у вказаному системному форматі, є значимою складова результативноцільової основи роботи над ІТ-проектами, а також розглядається як інструмент інноваційної діяльності та передумова особистісно-професійного розвитку і професійної комунікації. В подальших дослідженнях планується розробка проблематики професійної діяльності для роботи над ІТ-проектами, що включає вивчення мотиваційних, ціннісних, когнітивних, операціональних, рефлексивних, складових, а також застосування квантування в педагогічних дослідженнях з професійної підготовки студентів комп’ютерних спеціальностей. Результати даного дослідження планується застосувати для підвищення кваліфікації фахівців інформаційних технологій в умовах післядипломної освіти.

УДК: 378.1:37.01:355.23:159.9

Актуальність статті зумовлено необхідністю аналізу проблеми формування ключових компетенцій XXI століття у здобувачів освіти, а також загальними тенденціями, що склалися нині в освітній системі. Визначення єдиного інформаційного простору можна вважати феноменом діджиталізації технологічного процесу, основою якого є мережа «Інтернет». Це зробило можливим навчатися і працювати на відстані. Особливе місце займає цифровізація системи освіти, котра має закласти основу (фундамент) діджиталізації суспільства. Нині цифрові технології виступають у ролі високотехнологічного засобу комунікації, інструменту розвитку українського цифрового освітнього простору, сприяють підтримці співробітництва та творчості, навчанню навичок, необхідних для життя в оцифрованому світі. Огляд вітчизняної та зарубіжної літератури, аналіз сучасного стану освітніх систем у світі переконують, що система освіти має нині стати на шлях цифровізації. Змінюється система освіти: зростає доступність цифрових освітніх ресурсів, розширюються можливості для людей різного віку, з’являються нові педагогічні інструменти, реальність, в якій взаємодіють всі елементи системи освіти, формується цифрова дидактика, що дозволяє реалізувати персональні освітні траєкторії в онлайн-середовищі. Для того, щоб у здобувачів освіти сформувалася цифрова грамотність, у статті пропонуються та описуються цифрові ресурси, котрі можна використовувати у різних професіях. Використані методи дослідження: теоретичні – аналіз методичної літератури та нормативних документів, прогнозування результатів; практичні – педагогічне спостереження, тестування, моделювання навчання онлайн, педагогічний експеримент – допомагають розкрити основні проблеми та знайти ефективні шляхи їх розв’язання в освітньому процесі.

УДК 78.018.4

Статтю присвячено обґрунтуванню можливості та доцільності в умовах трансформації освіти переходу на масовий формат змішаного навчання. Матеріал статті заснований на результатах теоретичного аналізу інформаційних джерел, узагальнення та концептуального синтезу, а також результатах онлайн-опитування щодо готовності майбутніх учителів до змішаного навчання. Автори узагальнюють досвід масового переходу на навчання, що виник в умовах пандемії, війни росії з Україною з використанням цифрових платформ, сервісів і ресурсів. Дається оцінка основних труднощів і суперечностей, що проявилися у цей період і пов’язані з переосмисленням основних педагогічних понять (самоорганізація навчання, самостійність, уміння в цифровому суспільстві, мотивація навчання, навчальний зміст та ін.). Подано авторське педагогічне розуміння феномена цифрового освітнього середовища з позиції відносного підходу. Зроблено висновок про неможливість перенесення моделі традиційного навчання у цифрове середовище. Обґрунтовується думка про змішане навчання як рух у напрямі зміни та перетворення масової педагогічної практики. Позначено специфіку змішаного навчання та функцій майбутніх учителів у ньому. Наведено результати експериментального дослідження, що свідчать про незначну психологічну та технічну готовність майбутніх учителів до змішаного навчання. Сформульовано гіпотезу про дидактичну закономірність у змішаному навчанні між внутрішньою освітньою мотивацією, самостійністю та відповідальністю в навчанні. Наголошується на його можливості в адаптації освіти до специфічних умов цифрового суспільства, а також ризики, серед яких найбільш значущою є загроза необдуманого та педагогічно неосмисленого впровадження цифрових технологій. Результатом використання моделі змішаного навчання є підвищення якості знань здобувачів освіти і розвиток їхньої здатності навчатися самостійно.

УДК 78.018.432:004

Дослідження спрямоване на підвищення якості заочного навчання за допомогою сучасних педагогічних технологій, методик і засобів навчання. Проаналізовано можливості дистанційних освітніх технологій та електронного навчання, запропоновано методику організації навчання в мережі інтернет. Електронне (дистанційне) навчання приходить на зміну традиційній заочній освіті. Електронні освітні технології повністю відповідають вимогам сучасної концепції безперервної освіти, дозволяють організувати різні форми занять, що активізують пізнавальну діяльність студентів. Розроблена методика навчання в системі дистанційних освітніх технологій дозволяє: якісно організувати самостійну роботу студентів, розширити можливості для повноцінного сприйняття освітнього матеріалу та створення необхідних умов для результативної роботи й особистісного розвитку здобувачів заочної форми навчання. Під час цього як викладачеві, так і студенту необхідно освоїти сучасні форми та методи навчання, методичні та дидактичні прийоми електронного навчання, впевнено володіти різноманітними засобами інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ); уміти здійснювати моніторинг освітнього процесу, визначати сферу професійних інтересів, виявляти проблеми, що виникають під час здійснення професійної діяльності та знаходити шляхи їх розв’язання, аналізувати та здійснювати свою професійну освіту, виокремлювати суттєві особистісно-професійні завдання самоосвіти, визначати можливі шляхи та способи одержання додаткової професійної освіти, розв’язувати завдання професійного та кар’єрного зростання, використовуючи інформацію, включаючись у комунікації та дотримуючись правил поведінки особистості в інформаційному суспільстві; керувати освітнім процесом. Показано, що застосування дистанційних освітніх технологій, електронного навчання дозволяє створити загальний освітній простір, що відкриває студенту заочної форми навчання можливість побудови індивідуальної траєкторії навчання, що відповідає його індивідуальним потребам і вимогам замовника, тим самим підвищити рівень мотивації здобувача освіти і, як наслідок, якість підготовки фахівця.

У статті розглянуто роль цифрової компетентності, як однієї з восьми ключових життєвих навичок, визначених Європейською комісією на етапі самовдосконалення фахівця шляхом навчання впродовж життя, набуття та володіння компетенціями для навчання. Проведений аналіз поняття «компетентності» як «здатності» чи ефективності використання теоретичних знань у діяльності, прояв високого рівня професійної майстерності, майстерності та таланту; знання, навички, здібності та поведінка, які сприяють індивідуальній і організаційній ефективності. Зазначено необхідність розвитку таких компетентностей як цифрової, комунікаційної та професійної, особливо в змінних умовах навчального процесу. Викладач в умовах сьогодення завдяки окреслених компетентностей змушений оперативно переходити від онлайн навчання до офлайн навчання чи змішаної форми навчання. Визначено складові цифрової компетентності: інформаційна грамотність, комунікаційна складова, безпекова складова, вміння створювати цифровий контент. Ефективна взаємодія викладача зі студентами можлива завдяки комунікаційній компетентності. В умовах дистанційного навчання посилюється взаємовплив цифрової та комунікаційної компетентностей. Звернено увагу на поняття «професійної компетентності» викладача. Зазначено зміст професійної компетентності, який, окрім діяльнісного аспекту, включає певні характеристики особистості. Окреслено роль професійної компетентності для постійного збагачення фахових знань, дізнавання нової інформації за допомогою цифрових технологій, вміння її опрацьовувати та застосовувати у своїй діяльності, вміння складати план дій у нестандартних ситуаціях за наявності суперечливої інформації. У результаті робиться висновок, що розвиток та вдосконалення професійної та комунікаційної компетентностей є нерозривним із розвитком цифрової компетентності, оскільки кожна з описаних компетентностей взаємодоповнює та підсилює дію одна одної