УДК : 616.24-085.816.2-06:616.831]-001-005.1-036.11

Мерза Романа Орестівна.Обгрунтування вибору технології механічної вентиляції легень у хворих з гострим пошкодженням головного мозку  : [ спец.] 222, 22 / Р. О. Мерза - Львів, 2023 - 157 с. - Бібліогр.: с. 126-152 (205 назв).

Дисертаційна робота присвячена вивченню ефективності різних технологій механічної вентиляції легень у хворих з гострим пошкодженням головного мозку, їх впливам на гемодинаміку, запалення, киснево-транспортну систему крові.

Проведення даного дослідження дозволило зробити наступні висновки:

1. Показами до переводу хворих з ГПГМ на МВЛ крім РаО₂ менше 70 мм рт. ст. чи SpO₂ < 90% при FiO₂ > 0,45 треба вважати: частоту самостійного дихання < 10 або > 35 в 1хв, РаСО₂ < 32 або > 55 мм рт. ст., особливо коли це супроводжується ознаками енцефалопатії (ейфорія, неадекватна реакція на навколишнє середовищие) та/або участю в акті дихання допоміжної мускулатури), оцінка за шкалою ком Глазго менше 10 балів (якщо є можливість оцініти) .
2. Респіраторна терапія за технологією VCV у хворих з ГПГМ, яка проводилась за наступними параметрами вентиляції: Vt – 7-8 мл/кг ідеальної МТ, R_ate (f) – 15-16 / хв,  І : Е = 1:1,5 – 1:1 (Ti = 1,5 – 2,5c), Insp Pause 0,3-0,4 c (або 15-20% від часу вдиху, або 5-10% від дихального циклу), РЕЕР – 8-9 см вод. ст., інспіраторний потік (V_INSP) – 50-55 л/хв_, FiO2 ≤ 60%, дозволяє утримувати нормодинамічний тип центральної гемодинаміки впродовж всього періоду МВЛ, сприяє стабілізації ознак запалення, протягом трьох діб сприяє відновленню постачання та споживання кисню та 2,3-ДФГ і АТФ еритроцитів.
3. Респіраторна терапія у хворих з ГПГМ керована тиском проведена за загальноприйнятими параметрами за винятком того, що вже на початку МВЛ РЕЕР становить 8-9 см вод. ст. та не впливає негативно на неврологічний стан пацієнта, його гемодинаміку, на 5-6 добу знижує рівень інтерлейкінів. МВЛ керована по тиску вже протягом однієї доби сприяє нормалізації постачання кисню (VO₂  197,5 ± 16,1 мл/хв·м²), що прямо корелювало з зростанням АТФ еритроцитів ( R=0,586087, p=0,002616) та 2,3-ДФГ (R=0,646353, р=0,043454).
4. Летальність хворих з ГПГМ, тривалість перебування на МВЛ, частота виникнення нозокоміальної інфекції та частота невдалих спроб відлучення від МВЛ не залежить від того чи МВЛ проводиться за технологією з контролем по тиску чи об’єму.
5. У хворих з ГПГМ МВЛ проведена за IntelliVent-ASV технологією (програма «пошкодження ЦНС») сприяла нормалізації показників гемодинаміки протягом першої доби МВЛ та корелювало зі зменшенням рівня лактату крові та прозапальних цитокінів. В той же термін відновлюється постачання та споживання кисню (відповідно 1080,5 ± 32,6 та 207,5 ± 13,1 мл/хв·м²) та корелює із стабілізацією показників 2,3-ДФГ еритроцитів (4,15 ± 0,12 мкмоль/ 1гНв) і АТФ еритроцитів ( 3,66 ± 0,11 мкмоль/ 1гНв ).
6. Тривалість МВЛ за IntelliVent-ASV технологією у хворих з ГПГМ становила 9 ± 0,5 доби і достовірно відрізнялася від відповідного показника першої та другої груп хворих (відповідно - R=0,724089, p=0,000139 та R=0,672727, р=0,033041).
7. З 80 хворих, яким МВЛ проводилася за IntelliVent-ASV технологією померло 14 хворих, і летальність склала 17,5%, що достовірно відрізнялося від відповідного показника хворих  першої (35,44%) та другої  (31,34%) груп хворих.
8. Підтримка стабільного тиску в манжетці інтубаційної/трахеостомічної трубки в межах 28-29 см вод. ст. з допомогою пристрою «IntelliCuff» (Hamilton, Швейцарія) достовірно зменшує частоту виникнення нозокоміальної пневмонії та летальність.
9. Проведення трахеостомії на 2-3 добу у хворих з ГПГМ, яким показана тривала МВЛ прямо корелює із зменшенням частоти позитивних бактеріальних дослідження виділень з трахеоброхіального дерева (R=0,625071, p=0,001868), а й із зменшенням частоти виявлення вентиляційно-асоційованої пневмонії (R=0,704122, p=0,000255).
10. Адаптація хворих з ГПГМ до МВЛ з допомогою декмедетомідину в дозі 0,2 – 1 мкг/кг/год дозволяє проводити респіраторну терапію за вибраними параметрами, не суттєво впливає на показники гемодинаміки, яку при необхідності доцільно коригувати з допомогою внутрішньовенного введення кристалоїду. Застосування дексмедетомідину дозволяє оцінювати рівень свідомості хворих та можливість відлучення хворих від МВЛ.
11. При вирішенні питання про відлучення хворих від МВЛ доцільно враховувати декілька моментів. По-перше треба оцінити хворих за шкалою VISAGE: VISual pursuit (стеження поглядом), Swallowing (ковтальний рефлекс), AGE (вік), оцінка за шкалою коми Глазго. По-друге необхідно врахувати результати тетради Гейла  (показати язик, стиснути руку в кулак  рук, можливіть підняти голову і зігнути ногу в коліні). По-третє доцільно вирахувати RSBI –індекс (rapid shallowbreathing index ( f  /Vt ).

УДК: 616-089.5-032:611.829]:617.55-089-053.2.

Шаронова Валентина Миколаївна. Оптимізація періопераційного знеболювання у дітей з синдромом інтраабдомінальної гіпертензії при хірургічній патології : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / В. М. Перова-Шаронова. - Львів, 2022. - 160 с. - Бібліогр.: с. 120-141 (175 назв).

В роботі вперше проведений порівняльний аналіз трьох методів післяопераційного знеболювання у дітей з інтраабдомінальною гіпертензією на тлі перитоніту, та доведено перевагу епідуральної аналгезії та внутрішньовенної інфузії лідокаїну порівняно з системним введенням опіоїдів. Автором науково обгрунтовано, що підвищений інтраабдомінальний тиск призводить до збільшення інтенсивності больового синдрому у післяопераційному періоді у дітей з перитонітом.
    Доведено, що наявність інтраабдомінальної гіпертензії на тлі абдомінальної хірургічної патології значно погіршує стан спланхнічного кровоплину. Виявлено, що кровоплин у верхній брижовій артерії є більш точним методом діагностики спланхнічної гіпоперфузії, ніж оцінка кровоплину у ворітній вені. Доказово доведено, що епідуральна аналгезія справляє найбільш оптимальний вплив на показники спланхнічного кровоплину у дітей з перитонітом незалежно від рівня інтраабдомінального тиску. Також показано, що вплив внутрішньовенної інфузії лідокаїну на спланхнічний кровоплин у дітей з перитонітом є більш сприятливим порівняно з системною опіоїдною аналгезією, хоч і дещо поступається епідуральній аналгезії.
    Автором вперше доведено, що підвищений інтраабдомінальний тиск призводить до ушкодження ентероцитів та зменшення їх функціональної маси у дітей в післяопераційному періоді. Науково обгрунтовано застосування епідуральної аналгезії у дітей з перитонітом ускладненим інтраабдомінальною гіпертензією, що має протективний вплив стосовно слизової оболонки стінки тонкої кишки із покращенням спланхнічного кровоплину. Доведено, що внутрішньовенна інфузія лідокаїну є кращою альтернативою епідуральній анестезії ніж аналгезія опіоїдами для пацієнтів з інтраабдомінальною гіпертензією та абдомінальним компартмент синдромом, що теж позитивно впливає на слизову тонкого кишечника. В роботі вперше показано, що епідуральна аналгезія та внутрішньовенна інфузія лідокаїну сприяють швидшому відновленню моторики кишечника.