Міграція населення є складним суспільним процесом, що впливає на соціально-економічні, демографічні та епідеміологічні аспекти життя. За даними ООН, на початку XXI століття кількість мігрантів у світі сягнула 175 мільйонів осіб, і ця цифра продовжує зростати 51. В Україні міграційні процеси набули особливого значення через війну, яка розпочалася у 2014 році та посилилася повномасштабним вторгненням росії у 2022 році. Станом на 2023 рік, за даними Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (UNHCR), близько 6,9 мільйонів українців стали біженцями за кордоном, а 3,7 мільйонів є внутрішньо переміщеними особами (ВПО). У 2025 році, за оновленими оцінками Центру економічної
стратегії, кількість біженців станом на листопад 2024 року становила 5,2 мільйона, але з урахуванням триваючого відтоку і часткового повернення та тих, хто виїхав через війну, загальна кількість може сягати 6,8 мільйона 52 . За 2023-2024 роки найбільше українців прийняли у Німеччині (1,17 млн), Польщі (960 тис.) та Чехії (381 тис.). Інші держави прихистили також велику кількість наших громадян: Словаччина (115,9 тис.), Англія (253 тис.), Іспанія та Італія (до 200 тис.), Нідерланди (150 тис.), Австрія (85 тис.), Бельгія (75 тис.), Норвегія, Франція, Швейцарія понад 60 тис. кожна 53 . Динаміка 2024 року показує чистий відтік близько
0,5 млн осіб, і прогнозується додатковий відтік 0,2 млн у 2025 році. Переміщення населення створюють умови для поширення інфекційних хвороб, таких як ротаноровірусна інфекції, туберкульоз і гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ), через перенаселеність, обмежений доступ до медичних послуг і погіршення санітарних умов 54, 55, 56 . Нашою метою було здійснення аналізу впливу міграційних процесів на формування епідемічних ускладнень в Україні та оптимізація рекомендації щодо запровадження
протиепідемічного забезпечення населення і території в залежності від інтенсивності, обсягів і
направленості переміщення населення в часі війни.

Навчальний посібник підготовлено відповідно до типової навчальної програми “Епідеміологія” з урахуванням вимог кваліфікаційних характеристик і стандартів освіти на основі нормативно-директивних матеріалів МОЗ України. Стисло викладено основи загальної епідеміології та підходи щодо запобігання виникненню епідемічних ускладнень, захисту населення і території від поширення інфекційних хвороб.
Для магістрів і лікарів-інтернів медичних закладів вищої освіти — університетів, інститутів і академій.

Навчальний посібник для проведення практичних занять зі спеціальної епідеміології для студентів V курсу медичного факультету складено відповідно до типової навчальної програми «Епідеміологія» з урахуванням вимог кваліфікаційних характеристик і стандартів освіти на основі нормативно-директивних матеріалів МОЗ України. У посібнику стисло викладено основи спеціальної епідеміології та підходи до організації та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів при різних групах інфекцій.
Видання ілюстровано схемами, таблицями. Кожний тематичний модуль, окрім інформаційного блоку, містить питання для самоконтролю, тестові завдання та ситуаційні задачі, що дає можливість оцінити ступінь засвоєння навчального матеріалу.
Для студентів вищих навчальних закладів — медичних університетів, інститутів й академій.

Ортохантавірусні захворювання — природно-осередкові особливо небезпечні інфекційні хвороби із повсюдною поширеністю у світі, високим епідемічним потенціалом, що обумовлений особливостями збудників: їх швидкою еволюцією за рахунок генетичної реасортації (фрагментований геном) і високою частотою мутацій при копіюванні РНК із формуванням нових високопатогенних серологічних типів. На сьогодні відомий 41 серотип вірусів роду Orthohantavirus родини Hantaviridae. Медико-соціальне значення ортохантавірусів доведено для низки серотипів, перелік останніх систематично поповнюється. Ортохантавіруси спричиняють у людей геморагічну гарячку з нирковим синдромом (ГГНС) та хантавірусний кардіопульмонарний синдром. Україна є ендемічною щодо ГГНС і, в розрізі шести світових глобальних осередків, розташована у двох із них — Карпатсько-Балканському та Східноєвропейському. Полігостальність, можливість міжвидового переходу ортохантавірусів від домінантного виду тварини-резервуару до інших видів у змішаних біоценозах сприяють розширенню спектра тварин-резервуарів і змінам ареалів циркуляції патогенів, пластичність вірусного генома суттєво змінює епідеміологію ортохантавірусних інфекцій. Сучасна природо-перетворююча діяльність людини, соціальні чинники та зміна клімату сприяють модифікації структури осередків із зміною меж, що визначає мозаїчність структури природних осередків.