УДК : 616-006.448:616.61]-036-06-08

Савуляк Галина Романівна. Клініко-патогенетичні аспекти ураження нирок у пацієнтів з множинною мієломою : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Г. Р. Савуляк. - Львів, 2026. - 170 с. - Бібліогр.: с. 132 -156. (191 назва).

У дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає в покращенні діагностики та прогнозування ниркової дисфункції у пацієнтів з множинною мієломою на підставі клініко-анамнестичних та інструментально-лабораторних досліджень.

1. Встановлено, що пацієнти з вперше діагностованою множинною мієломою мають достовірно гірші показники ниркової функції порівняно з пацієнтами, які отримували лікування: вищий рівень креатиніну (91,6 мкмоль/л проти 77,9 мкмоль/л; p=0,014), сечовини (6,75 (4,73; 7,85) ммоль/л проти 5,31 (4,08; 6,90) ммоль/л, р=0,039) та альбумін-креатинінового співвідношення (45,40 (11,40; 136,20) мг/л проти 11,40 (5,60; 45,40) мг/л, р=0,002), а також нижча швидкість клубочкової фільтрації (64 мл/хв/1,73м² проти 88 мл/хв/1,73м², p=0,010). Ефективність терапії підтверджується значним зниженням пухлинного навантаження: частота виявлення М-протеїну та рівень β2-мікроглобуліну (3,86 (2,19;5,01) мг/л проти 2,52 (2,14; 3,24) мг/л, р=0,019) були достовірно нижчими у лікованих пацієнтів. Також терапія сприяла зменшенню проявів анемії та гіперурикемії.
2. У пацієнтів з множинною мієломою відбувається активне пошкодження ниркових канальців, що ідентифікується за достовірно вищим рівнем NGAL у пацієнтів з вперше діагностованою множинною мієломою 197,72 (173,23; 221,21) пг/мл порівняно з лікованими хворими (178,33 (145,71; 210,95) пг/мл, p=0,0025), тоді як креатинін може залишається в межах норми або пограничним (91,60  (80,70; 122,12)       мкмоль/л  проти 77,90 (59,33; 93,65) мкмоль/л, р=0,014). Концентрація маркера FGF-23 статистично не відрізнялась між групами (79,69 (49,18; 301,95) пг/мл та 55,89 (40,25; 114,20) пг/мл, p=0,12).
3. Аналіз впливу постковідного синдрому продемонстрував погіршення суб'єктивної симптоматики (слабкість, задишка, схуднення) на тлі гіперкоагуляції, що підтверджується вищим статистично значущим рівнем D-димера у даної категорії хворих: 621,0 (290,0;894,0) нг/мл проти 250,0 (182,5;387,5) нг/мл у групі порівняння (р=0,0003). Важливо зазначити, що перенесена інфекція не спричинила достовірних змін у стандартних біохімічних показниках, що відображають функціональний стан нирок.
4. Встановлено, що наявність ниркової дисфункції у хворих на множинну мієлому асоціюється з достовірно важчим клінічним перебігом захворювання: зокрема, удвічі вищою частотою задишки (56,0 % [95 % ДІ 36,58-74,51] проти 22,5 % [95 % ДІ 14,08-32,24], р=0,003) та діареї (72,0 % [95 % ДІ 53,18-87,48] проти 43,8 % [95 % ДІ 33,12-54,68], р=0,025), а також вираженішими гематологічними порушеннями (еритроцити – 3,6 (3,0;4,0) 10¹²/л проти 4,0 (3,3;5,8) 10¹²/л, p<0,001 та гемоглобін – 115,0 (95,0;128,0) г/л проти 128,0 (118,0;138,0), p<0,001) та вищим рівнем маркерів пухлинного навантаження (β2-мікроглобулін – 5,7 (3,5;7,2)        мг/л проти 3,4 (2,1;5,8) мг/л, p<0,001). А виявлені сильні кореляційні зв'язки між суб'єктивними симптомами (задишка, загальна слабкість) та лабораторними показниками (гемоглобін, β2-мікроглобулін, М-протеїн) підтверджують системний характер впливу пухлинного процесу та ниркової дисфункції на статус пацієнта.
5. Розроблена та валідована модель XGBoost на основі 8 показників продемонструвала високу ефективність (AUC = 0,846, чутливість 100%). Аналіз важливості ознак показав, що основними предикторами ураження нирок є: альбумін-креатинінове співвідношення в сечі (відносна важливість 100,0), NGAL (важливість 60,46) та кількість еритроцитів (важливість 51,99), що підтвержує ураження гломерулярного апарату, тубулярний стрес та вказує на нерозривний зв'язок анемії та ниркової дисфункції.