Дані літератури про вміст адипоцитокінів лептину та резистину за умов першої стадії неалкогольної жирової хвороби печінки – метаболічно-асоційованого стеатозу печінки – є контроверсійними, що зумовило актуальність та доцільність даного дослідження. З метою вивчити рівні адипоцитокінів лептину та резистину у пацієнтів з супутнім метаболічно-асоційованим стеатозом печінки амбулаторно обстежено 35 пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу, які були поділені на групи зі стеатозом печінки (n=24, середній вік 55,83±0,89 р.) та без нього (n=11; вік 53,00±1,55 р.), тотожні за гендерно-віковим складом, тривалістю артеріальної гіпертензії, відношенням обводів талії та стегон та глікованим гемоглобіном, в яких крім стандартних параметрів визначено показники вуглеводного метаболізму, адипокіни лептин та резистин, фактор некрозу пухлин-альфа, селектин, інтерлейкіни -6, -2.

Результати. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу за умов супутнього метаболічно-асоційованого стеатозу печінки лептин крові був істотно вищий, ніж у пацієнтів без стеатозу (26,09 нг/мл та 15,45 нг/мл, р=0,05), що може бути зумовлено вищою масою тіла (33,47 та 28,72 кг/м2; р<0,05), однак не абдомінальним характером ожиріння. За умов підвищеного (43,10 нг/мл) вмісту лептину у пацієнтів з супутнім стеатозом печінки був істотно вищим інсулін крові (30,25 та 21,77 мкОд/мл, р<0,01). За кореляційним аналізом, подальше зростання вже підвищеного лептину істотно асоціювалося зі здовженням анамнезу цукрового діабету (r=0,73), зростанням ендогенної інтоксикації за вмістом креатиніну (r=0,70) та ліпідним дистресом за холестерином ліпопротеїнів низької щільності (r=0,76), усі р<0,05. За умов супутнього метаболічно-асоційованого стеатозу печінки резистин крові був аналогічним значенню пацієнтів без стеатозу, його вміст істотно корелював з активністю обох прозапальних цитокінів (з фактором некрозу пухлин-альфа: r=0,50; р<0,05 та з інтерлейкіном-2: r=0,62; р<0,01), а пацієнти з вищим за середнє значення вмістом резистину відрізнялись істотно вищими їх значеннями (інтерлейкін-2: 8,52 проти 4,82 пг/мл; фактор некрозу пухлин-альфа: 9,10 проти 5,51 пг/мл, обидва р<0,05).

Висновок. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу супутній стеатоз печінки супроводжувався істотним зростанням лептину крові та не впливав на рівень резистину; зростання лептину супроводжувалось істотно вищим рівнем інсуліну, а зростання резистину – збільшенням прозапальних маркерів фактору некрозу пухлин-альфа та інтерлейкіну-2, що може бути маркером переходу у стеатогепатит.

УДК: 615.825:616.7-057.874

Стаття присвячена сучасній проблемі метаболічного синдрому. Розглянуто історію, основні причини і патогенетичні механізми його розвитку, актуальні класифікації та практичне їх значення. Показано роль інсулінорезистентності в розвитку метаболічного синдрому та пояснено сучасні методи її дослідження. Описано роль метаболічного синдрому в розвитку серцево-судинних подій та при інших захворюваннях

УДК 616.155.392+575.22+616.155.04

Актуальність. У патогенезі Ph´-від’ємними мієлопроліфераційних новотворів (МПН) важливе значення мають розлади тромбоцитів, а поліморфізм rs5918 у гені ITGB3 є чинником, який підвищує ризик тромбозу.
Мета. Оцінити показники клінічного аналізу крови, включно з окремими інтегральними гематологічними індексами, і частоту виявлення локусу rs5918 гена ITGB3 у пацієнтів з уперше виявленими Ph´-від’ємними МПН.
Матеріал та методи. Проаналізовано результати клінічного й молекулярно-генетичного обстеження, проведеного перед початком лікування, 56 пацієнтів з есенціальною тромбоцитемією (n=22), справжньою поліцитемією (n=19) і дофібротичною фазою первинного мієлофіброзу (n=15) віком від 19 до 82 років.
Результати. У пацієнтів з уперше виявленими Ph´-від’ємними МПН виявлено істотне збільшення кількості тромбоцитів за показниками співвідношень між тромбоцитами й еритроцитами та між тромбоцитами й лейкоцитами порівняно з загальнопопуляційною вибіркою. Не виявлено значущих відмінностей у розподілі алелів і генотипів поліморфного локусу rs5918 гена ITGB3 з різними Ph´-від’ємними МПН.
Висновки. В осіб з Ph´-від’ємними МПН поряд з аналізом традиційних показників гемоцитограми треба оцінювати співідношення між різними клітинами крови, щоб оцінити наявність збалансованости чи розбалансованости між ними. Для з’ясування впливу алельного варіанта С поліморфного локусу rs5918 гена ITGB3 на перебіг Ph´-від’ємних МПН потрібні подальші дослідження на більшій вибірці пацієнтів

УДК 616.155.16:616.155.1:616.155.194]-06-07

Актуальність. У пацієнтів з цукровим діабетом відбуваються зміни в багатьох органах і системах, у патогенезі яких беруть участь запальні реакції. Хронічний запальний процес може призводити до розвитку анемії, а низка змін з боку еритроцитів впливають на процеси глікування гемоглобіну, ускладнюючи діагностування порушень вуглеводного обміну.

Мета: проаналізувати взаємозв’язки між рівнем глікованого гемоглобіну (HbA1c), з одного боку, та концентрацією гемоглобіну і параметрами еритроцитів — з іншого.

Матеріали та методи. Проведено аналіз клітинного складу крови і рівня HbA1c у 756 осіб (443 жінки і 313 чоловіків), що проходили обстеження в лабораторії «МеДіС» (м. Львів) у 2020 році. Статистичне опрацювання отриманих даних здійснювали, використовуючи критерії t Стьюдента, r Пірсона, хі-квадрат і точний критерій Фішера.

Результати. В обстежених осіб виявлено позитивні зв’язки HbA1c із рівнем гемоглобіну (r = 0,10, p = 0,015), кількістю нейтрофілів (r = 0,08, p = 0,036) і швидкістю осідання еритроцитів (ШОЕ) (r = 0,15, p < 0,001). Встановлено негативний зв’язок ШОЕ з концентрацією гемоглобіну (r = –0,42, p < 0,01). За рівнем HbA1c обстежених осіб було розподілено на три групи: група 1 — < 5,7 % (n = 431), група 2 — 5,7–6,4 % (n = 166) і група 3 — ≥ 6,5 % (n = 159). Позитивну кореляцію між рівнями HbA1c і гемоглобіну підтверджено лише у групі 1 (r = 0,37, p < 0,001), а також назагал у жінок (r = 0,14, p = 0,002). ШОЕ була вищою у групах 2 і 3 порівняно з групою 1 (p < 0,05). Анемію виявлено у 132 (17,5 %) осіб. Серед пацієнтів з анемією у групах 1, 2 і 3 гіпохромна анемія траплялася, відповідно, у 30,0, 66,7 і 58,1 % випадків (p = 0,001). Середній вміст гемоглобіну в еритроциті був нижчим у групі 3 порівняно з групою 1 (p = 0,028). У всіх 100 жінок з анемією простежували негативну кореляцію між HbA1c та рівнем гемоглобіну (r = –0,24, p = 0,016), середнім об’ємом еритроцита (r = –0,34, р = 0,001) і середнім вмістом гемоглобіну в еритроциті (r = –0,31, р = 0,002).

Висновки. Підвищення показника HbA1c асоціюється з наростанням ознак системної запальної відповіді та розвитком гіпохромної анемії. Рівні HbA1c і гемоглобіну різноспрямовано корелюють між собою залежно від статі, глікемічного статусу і наявности анемії.