УДК 614.253:61(091)

Деонтологічні принципи, засновані на раціональній та етичній концепції медицини, які започаткував Гіппо-крат, допомогли сформувати тенденції розвитку західноєвропейської медицини, а його вчення продовжує бути етичним орієнтиром для медичних працівників усього світу. Мета дослідження ‒ комплексний аналіз змісту «Клятви Гіппократа», її впливу на формування сучасної етичної концепції медицини, з’ясування ролі її цінностей в сучасній медицині та суспільстві. Зміст Клятви базується на низці основоположних засад: відповідальності перед богами та зверненні до них із молитвою про прихильність; обов’язках і повазі до вчителів та учнів; турботі про пацієнта; професійній компетентності лікаря; визнанні цінності людського життя; збереженні конфіденційності відомостей про пацієнтів; дотриманні етики й порядності; усвідомленні меж власного досвіду, забороні виконання складних хірургічних втручань без належної підготовки, а також принципах винагороди й покарання.Етичні принципи, закладені Гіппократом, з часом зазнали трансформації, що пов'язано з розвитком медичної науки і техніки, цифрових технологій, доказової медицини. Сучасна медична практика ґрунтується як на навичках та досвіді лікаря, так і на доказах сьогодення, а тому клінічне судження та лікування обмежені алгоритмами та протоколами. Етичні аспекти здійснення абортів і евтаназії в сучасних умовах чітко регламентуються законодавством кожної окремої держави, яким лікар повинен керуватися під час ухвалення професійних рішень. Запровадження доказової медицини та протоколів надання медичної допомоги забезпечує стандартизований підхід лікаря до пацієнта залежно від характеру патології. Питання донорства та трансплантації органів, а також етичні аспекти участі в медичних дослідженнях стали актуальними лише в сучасну епоху, тому не знайшли відобра-ження у Клятві Гіппократа. Водночас принцип конфіденційності у взаєминах «лікар–пацієнт» зазнав певних змін у зв’язку з появою великої кількості медичної документації, розвитком цифрових технологій і впливом засобів масової інформації.Класична Клятва Гіппократа впродовж багатьох поколінь слугувала моральним орієнтиром для лікарів. Її ключова цінність полягає в утвердженні принципів гуманізму та співчуття до пацієнта, збереженні лікарської таємниці й глибокій повазі до людського життя.

УДК 616.24:616.89:616-056.52]-06

Мультидисциплінарний підхід є актуальним при веденні пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ). Виділення груп ризику розвитку тривожно-депресивних розладів серед пацієнтів із різною масою тіла допоможе забезпечити комплексний підхід до діагностики й лікування.

Мета роботи — визначити рівні тривоги й депресії в пацієнтів із загостренням ХОЗЛ із різною масою тіла.

Матеріали та методи.Обстежено 40 пацієнтів із загостренням ХОЗЛ (19 жінок та 21 чоловік, медіана віку — 60 років), яких розподілили на групи з нормальною масою тіла (n = 15), надмірною масою тіла (n = 10) та ожирінням (n = 15). Виразність тривоги та депресії визначали за Госпітальною шкалою тривоги та депресії (HADS). Результати опрацьовано статистично.

Результати та обговорення. Установлено, що рівень депресії в пацієнтів із ХОЗЛ перевищував рівень тривоги (11,0 (9,0; 13,0) і 9,5 (6,5; 11,0) бала; р < 0,05. Симптоми тривоги відзначали (67,5 ± 9,0) % пацієнтів із ХОЗЛ, симптоми депресії — (90,0 ± 4,7) % (р < 0,05). Виразність депресії в пацієнтів з ожи-рінням була істотно вищою, ніж в осіб з нормальною масою тіла (12,0 (10,0; 14,0) і 9,0 (8,0; 11,0) балів; р = 0,003). Субклінічно виразні тривогу й депресію зафіксували в (30,0 ± 7,2) та (35,0 ± 7,5) % обстежених, клінічно виразні — у (37,5 ± 7,6) і (55,0 ± 7,9) %. Клінічно виразна тривога спостерігалась істотно частіше в пацієнтів із надмірною масою тіла порівняно з особами з нормальною масою тіла, а клінічно виразна депресія — у пацієнтів з ожирінням (60,0 ± 15,5) і (20,0 ± 10,3) % та (73,3 ± 11,4) і ( 33,3 ± 12,2) %; обидва р < 0,05. Індекс маси тіла обстежених пацієнтів прямо корелював із виразністю депресії ( = 0,3; р = 0,005).

Висновки.Симптоми тривоги та депресії виявлено в більшості пацієнтів із ХОЗЛ (67,5 і 90,0 %), а їхній клінічно виразний варіант — у 37,5 та 55,0 %. Пацієнти з ХОЗЛ та ожирінням належать до групи ризику виникнення депресії, що вказує на потребу проведення діагностичних заходів для її виявлення в цієї категорії пацієнтів і вчасної корекції.

Мета. У патогенезі цукрового діабету (ЦД) 2-го типу велике значення має системне запалення, тому метою дослідження було простежити взаємозв’язки між глікованим гемоглобіном (HbA1c) та кількістю/співвідношеннями імунних клітин крови.
Методи. Проаналізовано лабораторну базу даних, яка охоплювала показники клітинного складу крови (КСК) і HbA1c 756 осіб. Для статистичного опрацювання використовували критерії t Стюдента і r Пірсона.
Результати. Рівень HbA1c значущо позитивно корелював з кількістю лейкоцитів, нейтрофілів, лімфоцитів і ШОЕ та негативно – зі співвідношеннями тромбоцитнолейкоцитним (Тр/Ле), тромбоцитно-нейтрофільним (Тр/Не) і тромбоцитно-лімфоцитним (Тр/Лі) (p < 0.05). За рівнем HbA1c обстежених осіб було розподілено на три групи: група 1 – нормальний рівень, менш як 5.7% (n = 431), група 2 – рівень переддіабету, від 5.7% до 6.4%
(n = 166) і група 3 – рівень ЦД, 6.5% і більше (n = 159). У групах 2 і 3 були значущо вищими, ніж у групі 1, кількість лейкоцитів [(7.01 ± 2.10) × 109/л і (7.33 ± 2.48) × 109 /л проти (6.45 ± 1.98) × 109 /л], нейтрофілів [(4.40 ± 1.98) × 109 /л і (4.42 ± 2.22) × 109 /л проти (3.81 ± 1.71) × 109 /л], моноцитів [(0.47 ± 0.25) × 109 /л і (0.46 ± 0.25) × 109 /л проти (0.41 ± 0.21) × 109 /л] і ШОЕ [(12.50 ± 10.99) мм/год і (14.50 ± 12.22) мм/год проти (10.48 ± 9.80) мм/год], відповідно. У групі 3 порівняно з групою 1 була більшою кількість лімфоцитів [(2.29 ± 0.77) × 109 /л проти (2.05 ± 0.72) × 109 /л, відповідно, p = 0.001], а порівняно з групою 2 – були меншими співвідношення Тр/Ле і Тр/Лі (p < 0.05).
Обговорення результатів. Зі збільшенням HbA1c до рівня діагностування переддіабету і ЦД зростають показники системного запалення, про що свідчить підвищення кількості імунних клітин крови і ШОЕ та зниження співвідношень між тромбоцитами й різними типами лейкоцитів. Групи осіб з показниками HbA1c, що відповідають критеріям переддіабету і ЦД, не відрізнялися між собою за більшістю показників КСК. Це свідчить про ключову роль системного запалення в прогресуванні порушень метаболізму і розвитку ЦД під час переддіабетичного стану.
Висновки. Зі збільшенням показника HbA1c збільшується кількість імунних клітин у крові та зменшуються тромбоцитно-лейкоцитні індекси. Рівні HbA1c 5.7% і вище супроводжує системне запалення низького ступеня

УДК: [616.12:616.61]-008.9-16:616.153.915

Незважаючи на відомі зв’язки ліпідного метаболізму з станом серця, нирок, печінки, точні дані щодо вмісту конкретних ліпідних фракцій за умов кардіоренального метаболічного синдрому (КРМс) дотепер різняться.
Мета. Оцінити прояви ліпідного дистресу за умов різних стадій кардіоренального метаболічного синдрому.
Матеріали та методи. Із дотриманням засад Гельсингської декларації прав людини та з інформованої згодою обстежено 100 пацієнтів з гострими формами ішемічної хвороби серця, яких залежно від стадії КРМс поділено на групи: Г0, Г1, Г2, Г3а. Швидкість клубочкової фільтрації визначали за MDRD (ШКФм) та Cockcroft-Gault (ШКФс), вуглеводний метаболізм – за пероральним глюкозотолерантним тестом та вмістом інсуліну та С-протеїну і обрахунком площ під кривими глюкози та інсуліну. Додатково розрахову- вали відношення обводів талії до стегон та зросту, тригліцеридоглюкозний індекс, коефіцієнт атерогенності, ліпідні індекси Castelli 1 та Castelli 2, відношення ТГ до часточок високої щільності та до індексу маси тіла, індекси інсулінорезистентності deFronzо, Stumvoll early, Stumvoll late, Philips, відношення нейтрофілів до лімфоцитів та індекс де Рітіса. Результати оп- рацьовані методами статистики, рівень істотності р < 0,05.
Результати. По мірі погіршення параметрів стану нирок ліпідний дистрес мав менше вираження. Вміст загального холестерину був макси- мальним у пацієнтів з відсутністю КРМс та практично не залежав від його стадії, залишаючись популяційно помірно підвищеним. Кореляційні зв’яз- ки рівня холестерину залежали від стадії КРМс. Несприятливим можна вважати як зменшення, так і збільшення загального холестерину, що було
пов’язано з активацією запалення, прогресуванням порушень вуглеводного метаболізму з тканинною інсулінорезистентністю, зміною геометрії серця та стеатозом печінки.
Висновки. Ліпідний дистрес по мірі прогресування КРМс дещо зменшується, але не зникає. Незалежно від стадії КРМс несприятливим можна вважати як зменшення, так і збільшення загального холестерину. 

УДК: 616.12-005.4-036.12-06:(616.12+616.61+616-056.5)]-008

Сучасна концепція кардіо-ренально-метаболічного синдрому (КРМс) недостатньо досліджена в пацієнтів з артеріальною гіпертонією (АГ) та гіпотиреозом.
Мета дослідження: оцінити складові компоненти КРМс у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії, гіпотиреозу та метаболічного синдрому.
Матеріали та методи. До основної групи увійшли 130 пацієнтів з АГ, гіпотиреозом та метаболічним синдромом (МС), жінки (90,00%), медіана віку — 53 роки. До групи контролю 1 з АГ та МС включено 43 пацієнти (жінки — 76,74%); медіана віку — 61 рік, тривалість АГ — 5-15 років; надмірна маса тіла — 37,21%, ожиріння І ст. — 44,19%, а ІІ та ІІІ ступенів — по 9,30%. Групу контролю 2 становили 36 пацієнтів із гіпотиреозом та МС без АГ, медіана віку — 44 роки (жінки — 94,44%); тривалість гіпотиреозу — 6-10 років; надмірна маса тіла — 77,78%, ожиріння І ст. — 19,44%, ІІ ст. — 2,77%. До групи контролю 3 включено 20 пацієнтів з АГ, гіпотиреозом та нормальною масою тіла, медіана віку — 54 роки, усі жінки, частіше середнього (50,00%) та похилого (25,00%) віку; тривалість АГ — 5-10 років; гіпотиреозу — 4,5-9 років. Результати опрацьовано методами варіаційної статистики, за рівень значущості прийнято р<0,05. Результати. У пацієнтів із КРМс за умов гіпотиреозу була змінена кардіологічна складова, що проявлялося нижчими значеннями артеріального тиску, частішим виявленням низького та помірного серцево-судинного ризику, нормальної геометрії лівого шлуночка й ексцентричної гіпертрофії. Погіршення контролю за артеріальним тиском супроводжувалося дилятацією лівого шлуночка зі стоншенням його стінки та діастолічною дисфункцією. Вплив гіпотиреозу на ниркову компоненту КРМс проявлявся частішим зниженням швидкості клубочкової фільтрації (61,5% проти 38,5%, р<0,05). Поглиблення гіпотиреозу асоціювалося з нирковою дисфункцією. Вплив гіпотиреозу на метаболічну складову КРМс виражався у вищому вмісті бета-ліпопротеїдів та тригліцеридів. Конверсія вільного тироксину у вільний трийодтиронін (індекс біоконверсії) пригнічувалася зі зростанням загального холестерину.
Висновок. Гіпотиреоз впливає на всі складові компоненти кардіо-ренально-метаболічного синдрому.