УДК 615.9:616.3:576:546.3

Анотація. Наночастинки, зокрема діоксиду титану, широко застосовуються в різних галузях, таких як медицина, електроніка, будівництво, косметична та інша промисловість. За  результатами  просвітлюючої  електронної  мікроскопії  встановлено,  що  нанопорошок TiO₂  містить агрегати, наночастинки переважно розміром від 20 нм до 30 нм. Встановлено для нанокомпозиту TiO₂-Ag, що срібло локалізується на поверхні діоксиду титану, середні розміри  наночастинок  TiO₂ становлять  від  13  нм  до  20  нм  і  Ag  – від  35  нм  до  40  нм. Виявлено  залежність  летальності  лабораторних  тварин  від  дози  введених  нанопорошків TiO₂ і TiO₂-Ag внутрішньоочеревинним шляхом. Летальність виявилась вищою при введенні композиту  нано-TiO₂-Ag  у  порівнянні  з  нано-TiO₂.  LD50 для  нанопорошку  TiO₂ дорівнює 4783,30 мг/кг, LD50 для нанопорошку TiO₂-Ag рівна 724,44 мг/кг, що дозволяє їх віднести до 3 класу (помірно небезпечні) небезпечності хімічних речовин за класифікацією ГОСТ 12.1.007-76. Нанопорошки TiO₂ і  TiO₂-Ag  у  нативному  вигляді  викликають  тимчасове  слабковиражене запалення слизової оболонки ока. При одноразовому і повторному нанесенні мазі нано-TiO₂ і нано-TiO₂-Ag на шкіру, подразнення не спостерігалось. Нанопорошки TiO₂ і TiO₂-Ag накопичуються у печінці лабораторних тварин при внутрішньоочеревинному введенні. Встановлено,  що  зі  збільшенням  введеної  дози  (від  4000  мг/кг  до  10000  мг/кг)  в  тканині печінки лабораторних мишей зростає накопичення титану (при дії нано-TiO₂) та титану і срібла  (при  дії нано-TiO₂-Ag).  Характерними  мікроскопічними  ознаками  токсичної  дії нанопорошків  TiO₂ та  TiO₂-Ag  після  внутрішньоочеревинного  введення  лабораторним мишам є дистрофічні зміни гепатоцитів, некроз паренхіми печінки, тоді як запальні реакції зустрічаються  рідше.  В  умовах in  vitro показано,  що  наноматеріали    у  концентраціях 30 мкг/мл  нано-ТіО₂-Ag здатні  підвищувати  функціональну  активність  мононуклеарних клітин  периферичної  крові за  продукцією  прозапальних  цитокінів  IL-1,  IL-6,  TNF-α  та продукцію  IL-4  у  донорів (p<0,05),  що  свідчить  про  можливий  потенційний  вплив  на формування хронічного запалення та алергічних реакцій у відповідній категорії працівників нановиробництва. При вивченні впливу наноматеріалів на статеві клітини кнурів, показано, що  найбільш  чутливим маркером  виявився  показник  виживання  сперміїв,  значення  якого достовірно знизилось за дії наночастинок ТіО₂ в дозі 1/10 LD50, що є наслідком порушенням активності мітохондріальних ензимів і, відповідно, ресинтезом АТФ. Розраховані ОБРВ р.з. математичними рівнями із врахуванням коефіцієнтів нанобезпеки і запасу на рівні для нано-TiO₂ – 0,3 мг/м³, а для нано-TiO₂-Ag – 0,2 мг/м³.

Ключові слова: нанотоксикологія, гігієна праці, наночастинки діоксиду титану

УДК: 615.9+613.632

Анотація. В огляді літератури представлені наукові дослідження токсичних властивостей дипропіленгліколю монометилового ефіру. За параметрами гострої токсичності, при пероральному та інгаляційному шляхах надходження в організм ссавців, дипропіленгліколь монометиловий ефір відноситься до малотоксичних речовин. Речовина не володіє подразнюючою дією на шкіру, не є сенсибілізатором шкіри , але викликає місцево-подразнюючу дію слизових оболонок очей у кроликів. Дипропіленгліколь монометиловий ефір проявляє пригнічувальну дію на ЦНС після гострого впливу високих концентрацій та в умовах хронічного інгаляційного впливу. Дослідження на щурах показали, що метиловий ефір дипропіленгліколю не викликає репродуктивної токсичності та не є канцерогеном.

Abstract. The review presents research and mechanisms of toxicitydipropylene glycol monomethyl ether. It has been shown that according to the parameters of acute toxicity by oral and inhalation routes of entry into the body of mammals, dipropylene glycol monomethyl ether belongs to low-toxic substances. The reagent does not irritate the skin, is not a skin sensitizer, but causes a local irritant effect of the mucous eyes in rabbits. Dipropylene glycol monomethyl ether has a depressant effect on the central nervous system after acute exposure to high concentrations and under conditions of chronic inhalation exposure. Studies in rats have shown that dipropylene glycol methyl ether does not cause reproductive toxicity and is not a carcinogen.

УДК 615.9:577.19:595.78:001.891.53

Анотація. Проведено токсикологічну оцінку інсектициду феромону Lepidoptera. Встановлено, що феромон Lepidoptera при однократному пероральному введенні, інгаляційному  впливі,  нанесенні  на  шкіру  відноситься  до  4  класу  небезпечності. Не   володіє подразнювальним ефектом при попаданні на шкіру та слизові оболонки, не викликає сенсибілізацію організму. Гранично допустима концентрація феромону Lepidoptera у повітрі робочої зони 10 мг/м³, 4 клас небезпечності, пари.

Abstract. A toxicological evaluation of the Lepidoptera pheromone insecticide was  carried out. It has been established that the pheromone of Lepidoptera belongs to the 4th class of danger upon single oral administration, inhalation exposure, application to the skin. Does not have an irritating effect upon contact with the skin and mucous membranes,  does  not  cause  sensitization  of  the  body.  The  maximum  permissible concentration of Lepidoptera pheromone in the air of the working area is 10 mg/m³, hazard class 4, vapors.

УДК 615.9:616-092.9

Вивчення експозиції населення та військовослужбовців під час бойових дій токсичними важкими металами та вплив на здоров’я раніше не проводилися, або результати не були опубліковані у відкритих джерелах. За нашими даними за час війни відбулося статистично достовірне зниження забезпеченості населення цинком, та достовірно зросла експозиція сполуками свинцю. Особливо ці зміни виражені для військовослужбовців. Необхідні подальші епідеміологічні, біомоніторингові та лабораторні дослідження для більш точної характеристики впливу металів, пов’язаних з військовими діями, на віддалені наслідки.

Studies of the exposure of the population and military personnel during the hostilities to toxic heavy metals and the impact on health have not previously been conducted, or the results have not been published in open sources. According to our data, during the war there was a statistically significant decrease in the population’s zinc supply, and exposure to lead compounds significantly increased. These changes are especially pronounced for military personnel. Further epidemiological, biomonitoring, and laboratory studies are needed to more accurately characterize the long-term effects of metals associated with military operations.

УДК: 615.9.034:615.277.3:616-006.34

Описаний клінічний випадок 12-річної дитини з остеосаркомою лівої малогомілкової кістки, Т1N0M0G3, яка отримувала лікування високодозовим метотрексатом 12 г/м2. Внаслідок затримки елімінації метотрексату в дівчинки розвинулась гостра печінкова недостатність. У пацієнтки рівень АЛТ підвищувався до 4790 Од/л, АСТ — до 4320 Од/л, що свідчить про загрозливе для життя гостре ураження печінки. При цьому не відмічалися коагулопатія, значне підвищення рівня білірубіну та печінкова енцефалопатія. Повній картині гострої печінкової недостатності вдалося запобігти завдяки своєчасному застосуванню еферентної терапії. Пацієнтка отримувала внутрішньовенну гідратаційну терапію та олужнення сечі в об’ємі 3000 мл/м2/добу розчинами 5% глюкози в комбінації з 20 ммоль NaHCO3/л та 20 ммоль розчину KCl/л. При цьому діурез пацієнтки становив більше ніж 600 мл/м2/6 годин. Крім того, застосовувалась антидотна терапія кальцію фолінатом. У даному випадку ми використали тривалу вено-венозну гемодіафільтрацію апаратом Prismaflex. Після першого проведеного сеансу, що тривав протягом 78 годин, відмічалось повторне зростання концентрації метотрексату в крові та збільшення рівнів АЛТ, АСТ, що свідчить про великий об’єм розподілу метотрексату та потребу в тривалій терапії екстракорпоральними метода-ми. Тому сеанс тривалої вено-венозної гемодіафільтрації був продовжений. Після ще 78 годин проведення тривалої вено-венозної гемодіафільтрації відмічались відсутність повторного зростання показників рівня метотрексату в крові та нормалізація рівнів трансаміназ та загального білірубіну. Додатково в пацієнтки були досліджені рівень гомоцистеїну на предмет гіпергомоцистеїнемії, а також 4 гени, які також визначають схильність до гіпергомоцистеїнемії, — метилентетрагідрофолат редуктаза MTHFR C677T, A1298C, метіонін синтетаза MTRR та MTR. Підвищений рівень гомоцистеїну, а також гетерозиготність даних генів свідчать про сповільнення виведення метотрексату або про повну затримку його виведення. У даному випадку результати даних досліджень були негативними. Висновки. Даний клінічний випадок свідчить про ефективність застосування тривалої вено-венозної гемодіафільтрації в комбінації з внутрішньовенною гідратацією, олужненням сечі та антидотною терапією при токсичному впливі на печінку високодозового метотрексату на тлі уповільненої екскреції.

The article considers a clinical case of a 12-year-old child with osteosarcoma of the left tibia, T1N0M0G3, treated with high-dose methotrexate 12 g/m2. As a result of delayed elimina-tion of methotrexate, the patient developed acute liver failure. The ALT level increased to 4790 U/L, AST — to 4320 U/L, which indi-cates life-threatening acute liver damage. There was no coagulopa-thy, significant increase in bilirubin, and hepatic encephalopathy. The timely use of efferent therapy allowed avoiding the complete course of acute liver failure. The patient received intravenous hy-dration therapy and urine alkalinization with 3000 ml/m2/day of 5% glucose in combination with 20 μmol NaHCO3/L and 20 μmol KCl/L. The urine output was more than 600 ml/m2/6 hours. Ad-ditionally, antidote therapy with calcium folinate was administered. In this case, we used continuous venous-venous hemodiafiltration using Prismaflex. After the first session, which lasted for 78 hours, there was a re-increase in serum methotrexate concentration and ALT, AST levels, which indicates a large volume of distribution of methotrexate and the need for long-term extracorporeal therapy. Therefore, the second session of continuous venous-venous hemo-diafiltration was provided. After the second session, there was no re-increase in methotrexate level in the blood and the transami-nases and total bilirubin returned to normal levels. Additionally, the patient was tested for homocysteine levels for hyperhomocys-teinemia, as well as 4 genes that also determine the predisposition to hyperhomocysteinemia — methylenetetrahydrofolate reductase gene MTHFR C677T, A1298C, methionine synthase MTRR, and MTR. The presence of elevated levels of homocysteine, as well as heterozygosity of these genes, indicate a slow excretion of metho-trexate or a complete delay in its excretion. Our patient presented the negative results of these tests. Conclusions. This clinical case indicates the effectiveness of continuous venous-venous hemodi-afiltration in combination with intravenous hydration, urine alka-linization, and antidote therapy in the treatment of hepatotoxicity of high-dose methotrexate on the background of delayed excretion.