УДК 340.6 : 343.1

Судова медицина – наука, яка вивчає і розробляє питання медичного та загальнобіологічного характеру і своєю діяльністю надає вагому допомогу правоохоронним органам при розслідуванні та розгляді кримінальних проваджень і цивільних справ. Судова медицина являє собою самостійну науку, яка вивчає коло питань, пов’язаних з правовою практикою і володіє своїми методами дослідження. Серед усіх медичних наук судова медицина найтісніше пов’язана з патологічною анатомією, травматологією, токсикологією, імунологією, а з юридичних – з криміналістикою.
Вивчення юристами теоретичних аспектів судової медицини є запорукою їх успішної професійної діяльності, яка вимагає кваліфікованого огляду місця події, своєчасного виявлення, вилучення та скерування на експертизу біологічних субстанцій як речових доказів, виявлених на місці події, визначення характеру ушкоджень, які є на трупі, орієнтовного встановлення часу настання смерті та її причин, правильного формулювання запитань експерту та оцінки й інтерпретації його висновків. Запропонований у навчальному посібнику матеріал викладено у восьми темах, у яких висвітлено питання змісту, завдань та історії становлення судової медицини, правових та організаційних засад судово-медичної експертизи, поняття та класифікації тілесних ушкоджень і отруєнь, класифікації смерті, її ознак, судово-медичної експертизи трупа та живої людини, біологічних субстанцій та за матеріалами кримінального провадження. До кожної теми подано питання для контролю знань, теми рефератів і додатки у вигляді схем. У кінці наведено перелік використаної та рекомендованої літератури. Дане видання буде корисним для студентів та викладачів юридичних вишів і факультетів, практичних працівників правоохоронних органів та подальшої науково-дослідної діяльності.

УДК 340.6

У статті сформовано правову концепцію охорони здоров’я, дружньою до дитини, яка полягає у ціннісноорієнтованій системі охорони здоров’я, осердям якої є дитина, з чітко визначеними правовими гарантіями. Запропоновано аби відповідно до концепції права і свободи дитини були під особливим захистом, відносини між учасниками правовідносин ґрунтувались на повазі, ввічливому, доброзичливому, уважному та індивідуальному підході до дитини та нерозривному її зв’язку з сім’єю, діях у найкращих інтересах пацієнта, в умовах довіри до лікаря. Обґрунтовано необхідність імплементації цієї концепції охорони здоров’я у національну нормативну площину і медичну практику. За цієї моделі: 1) необхідно сформувати ставлення надавачів медичних послуг і медичної допомоги до дитини як до суб’єкта, а не об’єкта права; 2) незалежно від того, що дитина іноді не компетентна здійснювати свої права у сфері медичного обслуговування, а їх реалізацію забезпечують законні представники, все ж ці права належать саме їй; 3) інформацію слід надавати законному представнику, проте з урахуванням віку, рівня розуміння дитини варто надавати таку інформацію і малолітньому/неповнолітньому пацієнтові, аби він розумів, що відбувається з його організмом, які наслідки можуть настати після надання йому медичної допомоги; 4) особиста реалізація прав у сфері надання медичної допомоги виникає з моменту набуття повної цивільної дієздатності фізичною особою, що є пропозицією до удосконалення національного законодавства. Розкрито законодавчий дисонанс у різних нормативних актах щодо віку, з якого особа має право на медичну інформацію.

УДК 340.6

Проведено аналіз нормативних змін у трансплантології, пов’язаних із прийняттям Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Розкрито право неповнолітніх осіб бути донорами гемопоетичних стовбурових клітин за умови їх поінформованості та отримання від них згоди. Досліджено законодавчі положення про порядок отримання згоди та відмови від трансплантації донорами та їхніми законними представниками.