УДК 616.89-008.1:615]:159.992

АНОТАЦІЯ КУРСУ
Курс «Психологія пацієнта: психологічні особливості досвіду захворювання та психологічного супроводу пацієнтів з психічними, соматичними та психосоматичними захворюваннями» є змістовною частиною навчальної програми курсу спеціалізації «Клінічна психологія» та «Психотерапія» Симптоми,процеслікуваннятанаслідкитілеснихіпсихічних хвороб є соматичними, психологічними та соціальними стресорами, що порушують соціально-психологічну адаптацію особи. Руйнуючи фізичні та ментальні можливості людини,
хвороба ставить перед нею складне завдання – реадаптацію та ресоціалізацію з урахуванням нових потреб та обмежень. Допомога у вирішенні цього завдання – робота клінічного психолога та психотерапевта у сфері охорони здоров’я. Для якісного та ефективного виконання своїх функціональних обов’язків клінічний психолог та психотерапевт повинен мати спеціалізовані знання стосовно клінічної та психосоціальної специфіки соматичних та психічних хвороб (розладів), їхнього взаємозв’язку з особистістю людини та її мікросоціальним
середовищем, володіти основами психологічної допомоги різним категоріям пацієнтів та їх сім’ям.
Мета курсу - забезпечити теоретичну та практичну підготовку спеціалістів у галузі клінічної психології та психотерапії, яка дозволить підвищити кваліфікацію курсантів для їхньої майбутньої роботи у сфері охорони здоров’я.

УДК: 616.89-082.3+614.253.8/.83

Мета: встановити частоту нозогенних реакцій при шизофренії, алкогольній залежності, їх роль у процесі формування комплаєнсу пацієнта з визначенням терапевтичної стратегії і тактики.

Об’єкт і методи дослідження. У дослідженні взяли участь 46 хворих із алкогольною залежністю та 24 — з діагнозом «шизофренія».

Результати. Розкрито зміст терапевтичних взаємовідносин «лікар–пацієнт–психотерапевт» під час надання психіатричної допомоги. Проаналізовано та встановлено типи нозогенних реакцій у пацієнтів у процесі формування комплаєнсу. Гіпернозогностичний тип реагування виявлено у 45,8% пацієнтів із діагнозом «шизофренія». Із 70 пацієнтів двох груп за шкалою тривоги Спілбергера — Ханіна високий рівень тривоги (≥45 балів) зафіксовано у 16 пацієнтів, що становить 22,86%.

Висновок. На особливості формування ставлення до хвороби впливають високий рівень тривоги, низький ступінь задоволення собою та хронізація процесу, що підсилює гіпернозогностичні тенденції, які безпосередньо впливають на терапевтичні взаємовідносини. 

УДК: 615.851(075.8)

У сучасному світі радикально змінюються чинники психологічних перенапруг. Без новітніх знань про людину неможлива ефективна психотерапія. Якісна підготовка фахівців потребує дедалі насиченіших інноваційною проблематикою навчальних видань. Ці вимоги взято за основу при створенні пропонованого навчального посібника. У ньому розкрито засади психотерапії, ключові психотерапевтичні ідеї і теорії, напрями і методи дослідження психічної реальності, найактуальніші методики і техніки психотерапевтичної діяльності. Адресований студентам вищих навчальних закладів. Прислужиться психологам-практикам, педагогам, соціологам, управлінцям і всім, кого цікавить психічне життя особистості. 

Мета дослідження: оцінка асоціації психологічних детермінант особистості (самоефективність
та  самооцінка) із  феноменом власної неповноцінності.
Проведено опитування 612  здобувачів вищої освіти м.  Львова у  жовтні-листопаді 2021  року з використанням трьох опитувальників: порівняльного індексу почуття неповноцінності, самооцінки Розенберга та  загальної самоефективності Шварцера і  Єрусалима. Респонденти були поділені на  три групи: група з  індексом неповноцінності (index of  inferiority) феномена власної неповноцінності; група з індексом надцінності (index of superiority) феномена власної неповноцінності та група без  феномена зміненої самооцінки (Norma). Для  кожної із  цих трьох груп визначали рівень самооцінки та  самоефективності, і далі проводили порівняльний аналіз між  групами.
Дослідженням встановлено, що респонденти групи з індексом надцінності (index of superiority) мали достовірно (p = 0,04) найменше медіанне значення самоефективності (28 [25; 32] балів) як порівняти з групою без феномена зміненої самооцінки (Norma) (30 [27; 34] балів) та групою з індексом неповноцінності (31 [28; 33] бал). Отримане значення у осіб з індексом надцінності відповідає «середньому» рівню самоефективності, що  є  на  порядок нижче, ніж  у  групах без  феномена зміненої самооцінки та  з  індексом неповноцінності, де  рівень самоефективності трактується як  «вище середнього».
Анкетовані без феномена зміненої самооцінки мали найвище медіанне значення самооцінки — 22  бали  [18; 25], що  трактується як  середній рівень самоповаги. Натомість у  осіб із  індексом неповноцінності значення показників самооцінки відповідали низькому рівню самоповаги  — 19  [17;24]  балів. Найнижчими показники самооцінки були у  групі з  індексом надцінності  — 18  [15,75;22]  балів, що  теж відповідає низькому рівню самоповаги та  є  достовірно меншим як  порівняти з  групою без  феномена зміненої самооцінки.
Будучи за  своєю природою не  патологічним, феномен власної неповноцінності може стати психопатологічним за умов, коли особу охоплює переживання неадекватності та неефективності настільки, що не стимулює до продуктивної діяльності, а робить її нездатною до розвитку та схильною до  регресивних реакцій. Тому вивчення феномена власної неповноцінності потребує подальших досліджень різновекторного характеру.