Підручник англійською мовою, містить основні положення сучасного акушерства та гінекології. Висвітлені провідні чинники розвитку акушерських ускладнень та гінекологічних захворювань, сучасні прагматичні алгоритми профілактики, діагностики та лікування різноманітної патології.
Генітальний герпес (ГГ) – це поширене захворювання, що передається статевим шляхом, спричинене вірусом простого герпесу (ВПГ), характеризується пожиттєвим інфікуванням та періодичною реактивацією. Донедавна ГГ частіше був викликаний типом ВПГ 2-го типу (ВПГ-2). Однак випадки первинної генітальної інфекції ВПГ 1-го типу (ВПГ-1) зараз є також дуже поширеними і в низці країн трапляються навіть частіше, ніж ВПГ-2 [1, 2]. У всьому світі на сьогодні понад 400 млн людей мають ГГ, спричинений ВПГ-2. У США майже кожен п’ятий дорослий (приблизно 40 млн осіб) має інфекцію ВПГ-2, причому щороку відбувається близько 1 млн нових інфікувань.
Первинне зараження ВПГ виникає внаслідок тісного контакту попередньо неконтактної людини з особою, яка активно виділяє вірус із поверхні шкіри або разом з виділеннями. Може спостерігатися продромальний період в інтервалі від години до кількох днів, на що вказують біль, поколювання, свербіж або печіння в місці проникнення вірусу. Пошкодження епітелію у воротах входу спричиняє розрив везикул, які виразкуються та повторно епітелізуються під час інкубації, яка триває близько двох тижнів. Під час первинного інфікування вірусна ДНК по аксонах переміщується до сенсорних гангліїв спинного мозку, де зберігається протягом усього життя. Реактивація ВПГ спричиняє ретроградну міграцію через аксон, його гілки або через контралатеральні аксони до шкіри та слизових оболонок.
Тоді як ВПГ-1 зумовлює інфікування ротової порожнини та геніталій, ВПГ-2 майже виключно призводить до захворювань статевих органів. ВПГ-1 і ВПГ-2 є поширеними інфекціями: у 2015–2016 рр. 47,8 і 12,1% населення США віком 14–49 років були серопозитивними щодо ВПГ-1 і ВПГ-2 відповідно Серопоширеність ВПГ-1 свідчить про інфікування порожнини рота та статевих органів, але ВПГ-1 є дедалі частішою причиною першого прояву ГГ. У більшості людей ГГ не розпізнається. У дослідженні National Health and Nutrition Examination Survey лише у 13% ВПГ-2-серопозитивних осіб був діагностований ГГ. Точна діагностика ГГ може бути реалізована за допомогою типоспецифічних молекулярних або вірусологічних тестів, якщо наявні генітальні виразки, і типоспецифічного серологічного тесту для виявлення антитіл, коли уражень немає.
Для лікування ГГ використовують або епізодичну противірусну терапію, коли пацієнти проходять короткі курси противірусної терапії під час рецидиву ГГ, або супресивну противірусну терапію, коли пацієнти щодня приймають ліки для запобігання рецидивам. Вірус може бути присутній у статевих шляхах без наявності симптомів, що сприяє його передаванню статевим партнерам або новонародженим. Крім того, ВПГ-2 корелює з
епідемією вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), при цьому ризик зараження ВІЛ серед осіб із ВПГ-2 підвищується в 3 рази порівняно з тими, хто не інфікований ВПГ-2