УДК. 616-001. 4 - 002. 18 - 036. 1-06 : 616-022 (048. 8)

Анотація.

Морфологічні особливості проліферативних процесів демонструють значну клінічну мінливість, зумовлену їхнім анатомічним розташуванням.
Однак, сутність проліферативного запалення полягає у переважанні проліферації клітинних елементів при мінімальній вираженості деструктивних змін та ексудативних явищ. Дана форма запальної реакції корелює з хронічними запальними патологіями та може бути класифікована як дифузна або локальна. У рецензованій науковій літературі висуваються припущення стосовно безпосереднього впливу етіологічного фактора, вірулентних детермінант, включаючи опосередкований вплив, який охоплює стимуляцію утворення активних форм
кисню та реактивних форм азоту, що спричиняють ушкодження ДНК. Особливої уваги вимагають паразитарні гранульоми, які характеризуються унікальною патогенетичною природою. На гістологічному рівні центральна зона таких гранульом містить інтактні, дистрофічно модифіковані або повністю/частково некротизовані паразитарні структури, а також інфільтрацію еозинофільними
клітинами серед інших клітинних компонентів. За умови інтестинального запалення або порушення гомеостазу мікробіоти (індукованого антибіотикотерапією) фіксується порушення динамічного балансу між мікроорганізмами – продуцентами та мікроорганізмами – утилізаторами сукцинату. Цей процес зумовлює його накопичення, що, своєю чергою, потенціює імунологічну реакцію та загострює запальний каскад, утворюючи механізм позитивної ретроактивації. Таким чином, сукцинат набуває статусу фундаментального сигнального метабо-
літу, який модулює інтеракцію між інтестинальною мікробіотою та імунною системою хазяїна. Елевація концентрації сукцинату в системному циркуляторному руслі позиціонується як вагомий біомаркер, що потребує негайної клінічної оцінки для ідентифікації етіологічного чинника. Метою нашої роботи було на основі аналізу даних літератури та наших спостережень дослідити деякі патогенетичні аспекти і роль бактеріальної мікрофлори, зокрема анаеробних мікроорганізмів в розвитку проліферативного запалення. Стверджено, що дисбіотичні зміни можуть призводити до неконтрольованої проліферації популяцій, особливо анаеробних таксонів, що асоціюється зі збільшенням концентрації
сукцинату. Беручи до уваги, що проліферативно-запальні феномени широко розглядаються дослідниками як пов'язані з анаеробними мікробними агентами та їхнім потенціалом до індукції широкого спектра цитокінових молекул, доцільно висунути гіпотезу про те, що саме ці мікроорганізми є потенційними етіологічними чинниками. Зростання рівня сукцинату здатне виступати в ролі сигнальної молекули, що демонструє гормоноподібні характеристики, спроможна ініціювати широкий спектр цитокінових сигнальних шляхів та модулювати як прозапальні, так і протизапальні реакції залежно від специфіки клітинного середовища. Акумуляція сукцинату спроможна викликати модифі-
кації в активності метаболічних ферментів, а також впливати на генетичну експресію, таким чином здійснюючи регуляцію метаболічних процесів та клітинної відповіді при патологічних умовах, що характеризуються запально-некротичними та запально-проліферативними явищами.

UDC 616.5–006.63:[617.54–06:616.71–018.46–002]–036

Introduction

Basal cell carcinoma is predominantly localized in the superficial layers of the skin, without penetrating deeper tissues [1, 4, 6]. Invasion into under-lying structures such as muscles, cartilage, and even bone tissue is extremely rare, but clinically significant [1-3]. Such situations are of particular interest among specialists [4-6], as they demonstrate the tumor's potential for ag-gressive growth under certain conditions - prolonged existence, immunodeficiency states, severe protein-energy malnutrition, or insufficient / inadequate manage-ment [6, 7].Invasion of basal cell carcinoma into the sternum is extremely rare but leads to serious clinical consequences [1, 6, 7]. Such involvement is accompanied by an increased risk of pathological fractures due to the anatomical fea-tures of the bone, pronounced pain syndrome, and vio-lation of chest wall integrity [2-4], causing respiratory function disorders. Additionally, open, "exposed" areas of osteonecrosis and osteolysis [1, 5-7] create favorable conditions for secondary infection, which significantly complicates the disease course.

Вступ.

Базаліома локалізується переважно у поверхневих шарах шкіри і не проникає у глибші тканини. Ураження підлеглих структур, таких, як м’язи, хрящі та навіть кістки, є надзвичайно рідкісними, проте клінічно значимими. Такі ситуації особливо цікавлять фахівців, оскільки демонструють потенціял пухлини до агресивного росту за певних умов. Інвазія базальноклітинного раку в груднину трапляється вкрай рідко, проте призводить до серйозних клінічних наслідків. Таке ураження супроводжується підвищеним ризиком патологічних переломів унаслідок анатомічних особливостей кістки, супроводжується вираженим больовим синдромом, порушенням цілісности грудної клітки, що провокує розлади дихальної функції. Крім цього, відкриті, «оголені» ділянки остеонекрозу і остеолізу створюють сприятливі умови для приєднання вторин-ної інфекції, що значно ускладнює перебіг захворювання.

Вступ.

У 1820 році вперше патологоанатом В. Расселл виявив у клітинах пухлини мікроорганізми, назвавши їх фуксиновими тільцями. На сьогоднішній день стверджувалися спочатку поодинокі дані [3], проте роль мікроорганізмів у патогенезі канцерогенезу є так само досить дискутабельною [3-5,11-15]. Так наприклад, не доведеною та і не відкидається роль Helicobacter pylori у розвитку раку шлунку, так само як і Chlamydia psittaciпричетна до виникнення злоякісної лімфоми ока, а бо ж Chlamydia trachomatis яку вважають одним з найпоширеніших патогенів в утворенні злоякісних пухлин шийки матки і яєчників. Наведені дані про асоціацію Propionibacterium асnes з розвитком раку простати.
Цей список можна продовжувати, проте так і незрозуміло яким же чином все таки ці бактерії викликають проліферативний процес і які механізми, що задіянні в цьому процесі, є первинними, а які опосередкованими [8, 11, 15, 19].
Серед аналізованих літературних даних, зустрічаються гіпотези про прямий вплив збудника за рахунок безпосередньої дії його факторів
патогенності. Наприклад, Bacteroides fragilis активує β-катенін та впливає на клітинну сигналізацію з залученням MAPK (Mitogen-Activated Protein Kinase) шляху. Однак, визначають і його опосередкований вплив, зокрема, активація продукції ROS та реактивних форм азоту, які спричиняють пошкодження ДНК. Всі ці процеси асоціюють Bacteroides fragilis з раком товстої кишки [18]. Іншим прикладом є Porphyromonas gingivalis, що завдяки своїм ферментним системам гальмує апоптоз клітини та маніпулює циклінами та циклін-залежними кіназами. Проте, опосередкована дія пов’язана з звичайним хронічним інфекційним процесом, що зрештою призводить до карциноми стравоходу [11, 13]. Такий же варіант опосередкованої дії у розвитку раку яєчника, що пов'язаний з хронічним запаленням описують і для Mycoplasma genitalium [27, 29-32].

 УДК: 612.015.1:612.112.9:616.69-008.6-008.87]-92

Мельник Оксана Володимирівна. Особливості вільнорадикальних, імунних, Ca2+ -та NO- залежних регуляторних систем клітин та їх взаємозв'язок із мікробіомом за умов розвитку чоловічої неплідності та супутньої аутоімунної патології :  дис. ... д-ра мед. наук : [спец.] 03.00.04, 22 / О. В. Мельник. - Тернопіль, 2024. - 410 с. - Бібліогр.: с. 306-385 (627 назв).

Ретроспективний аналіз 220 пацієнтів з ЦД2 у стадії декомпенсації показав, що загалом зміни печінки виявлені у 92,56%, а зміни ЖМ – у 73,45%, тоді як інтактний стан цих органів визначався істотно рідше (7,44% та 26,55%, обидва р<0,05). Провідними змінами печінки були посилення ехогенності (92,56%) та гепатомегалія ≥170 мм (44,89%), рідко діагностувались вірусні гепатити (1,58%) та гемангіома (0,46%). Рівень трансаміназ за умов ЦД2 та ГБУ був істотно вищим (АСТ 37,93 од. та АЛТ 43,11 од.), ніж за умов ізольованого ЦД2 чи тільки порушення толерантності до глюкози (20,06 од. та 21,29 од. 25,13 од. та 25,13 од., усі р<0,05). Активність АЛТ прямо корелювала з тривалістю анамнезу ЦД (r = 0,38), величина індексу де Рітіса – обернено з НbA1c (r = -0,42) та постпрандіальною глікемією (r = -0,49); усі р < 0,05. Жовчний міхур був оперативно видалений у 3,42%, у решти діагностовані біліарний сладж (34,51%), ущільнення стінки ЖМ (30,97%), холелітіаз (28,39%), деформації тіла та шийки ЖМ (16,81%), потовщення стінки ЖМ (10,62%), хронічний холецистит (3,54%), поліпоз ЖМ (0,88%).
2. Серед пацієнтів з ЦД2 наявність супутніх ГБУ призвела до істотного зростання значень ТГ (3,13 та 2,08 ммоль/л), відношення ТГ/ХС-ЛПВЩ (2,50 проти 1,68) та ТГГІ (16,72 та 7,72) та у 2,2 рази частішого зростання ХС-ЛПнеВЩ (68,75% та 30,77%); усі р<0,05. За умов коморбідності погіршення ліпідного метаболізму істотно корелювало з чоловічою статтю, абдомінальним ожирінням з збільшеною продукцією резистину, погіршенням вуглеводного метаболізму з глікемією натще, активацією системного запалення із зменшенням ІЛ2 та посиленням ендогенної інтоксикації (усі р<0,05). Зростання ТГГІ було прямо пропорційним абдомінальному ожирінню зі збільшенням ЗХС, НЕЖК, ХС-ЛПнеВЩ та глюкози натще, КА, індексу Castelli-1 та відношенню ТГ/ХС-
ЛПВЩ.

3. Формула цитокінового дисбалансу для пацієнтів з ЦД2 та ГБУ: лептин(+3); резистин(0); селектин(-1); ІЛ2(+1); ІЛ6(0); ТНФа(+1). Супутні ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвели до істотно вищого вмісту лептину (26,09 та 15,45 нг/мл) та у 2,23 рази частішою лептинорезистентністю за відношенням Л/ТГ (95,65% та 42,86 %), обидва р<0,05. Пацієнти з підвищеним лептином відрізнялись істотно більшими ІМТ (35,29 та 30,42кг/м2) та відношеннями Л/ТГ (15,65 та5,95), Л/ІМТ (1,00 та 0,36), Л/Р (16,44 та 5,66; усі р<0,05). Хворі на ЦД2 та ГБУ з підвищеним ТНФа відрізнялись за кількістю ЛПВЩ, (1,34 та 1,12 ммоль/л); з підвищеним вмістом ІЛ2 - за меншою тривалістю анамнезу ІХС (0,78 та 2,46 рр.) та вищими ТНФа (8,94 та 5,63 пг/мл) та АСТ (46,46 та 31,84 од), нижчими НbA1c (8,64% та 10,44%) та креатиніном (81,37 та 94,56 мкмоль/л); усі р<0,05. Цитокіни корелювали між собою, з тривалістю ЦД2 і АГ, з метаболічними показниками. Максимальна активність трансаміназ спостерігалась за умов високого вмісту ІЛ2 (>6,50 пг/мл), мінімальний індекс де Рітіса був за умов високих значень лептину (>15,00 нг/мл) та низьких вмістів селектину (≤233,00 нг/мл) і ТНФа (≤7,1 пг/мл); усі р<0,05.
4. Наявність супутніх ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвела до збільшення загальної бактерійної маси у 200 разів із збільшенням відсоткового вмісту Bacteroidetes на 10%; відношення Вacteroides fragilis group/Faecalibacterium prausnitzii перевищувало норму у 30 разів. З облігатних бактерій норму перевищували вміст Escherichia coli, Bacteroides fragilis group та Faecalibacterium prausnitzii. Також супутні ГБУ супроводжувались появою відсутніх у нормі Сlostridium difficile, Shigella spp., Salmonella spp. та Candida spp. та підвищенням кількості Klebsiella spp.
та Proteus spp. За кореляційним аналізом, у пацієнтів з ЦД2 та ГБУ за умов збільшення маси тіла та погіршення контролю за перебігом ЦД2 зростав відносний вміст ДНК інших груп ентеротипу (крім Firmicuts, Bacteroidetes та
Actinobacteria); а збільшення ендогенної інтоксикації, погіршення ліпідного метаболізму та артеріальна гіпертензія супроводжувались зростанням Bacteroides fragilis group та їх відношення до Faecalibacterium prausnitzii.
5. Постійне та обов’язкове ведення скеровано на нормалізацію маси тіла чи хоча би зменшення ІМТ. Модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ включає постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму, курсове застосування пробіотику та пребіотику.

Практичні рекомендації

1. Усім пацієнтам з ЦД2 слід прицільно визначати стан печінки та жовчного міхура (сонографія, трансаміназ, індекс де Рітіса, лужна фосфатаза) та врахування виявлених змін під час формування комплексу медикаментозного лікування.
2. Тригліцеридоглюкозний індекс є чітким прости інформативним критерієм як метаболічного стану, так і гепатобіліарних уражень.
3. Першочерговим заходом ведення пацієнтів з ЦД2 та ГБУ є зменшення маси тіла, оскільки це може призвести до зменшення вмісту лептину, який є медіатором запалення та метаболічних порушень і може зумовлювати недостатню ефективність терапії ЦД2.
4. Запропоновано модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ, що включає постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму та курсове застосування пробіотика чи пребіотика.
5. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ доцільно визначати стан мікробіоти кишок для обгрунтування вибору пробіотика.
6. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ крім параметрів вуглеводного метаболізму, слід контролювати ліпідний профіль та печінкові проби в динаміці.

УДК: 612.616:612.015.11:612.014.484

У статті представлено дані про стан пероксидації ліпідів і активності ізоформ NOсинтази та аргінази лімфоцитів і сироватки периферичної крові у чоловіків, постраждалих внаслідок бойових дій (кульові та осколкові поранення). Були обстежені 68 чоловіків, постраждалих внаслідок бойових дій (осколкові та кульові поранення), які склали основну групу. До групи контролю були включені 48 практично здорових чоловіків. Пацієнти основної та контрольної груп були розділені на дві вікові підгрупи кожна: 20–39 років і 40–60 років. Вміст МДА у сироватці крові пацієнтів обох підгруп основної групи був в 1,4 рази вищий, ніж в осіб відповідних підгруп групи контролю (p<0,05). У лімфоцитах периферичної крові вміст МДА у пацієнтів обох вікових підгруп основної групи був 1,3–1,4 рази вищий, ніж в осіб відповідних підгруп групи контролю (p<0,05; p<0,01).
У сироватці та лімфоцитах крові чоловіків, постраждалих внаслідок бойових дій, суттєво зростає активність індуцибельного (Са2+ -незалежного) de novo синтезу NO. Водночас активність Са2+-залежної NO-синтази в лімфоцитах крові чоловіків, постраждалих внаслідок бойових дій, була нижчою в 2,4 рази у порівнянні з показниками практично здорових чоловіків (p<0,001), а в сироватці крові майже не змінювалася. Підтверджено, що у чоловіків, постраждалих внаслідок бойових дій, індуцибельна NOS може активувати процеси пероксидного окиснення ліпідів, оскільки зафіксовано прямий достовірний прямий кореляційний зв'язок високої сили між активністю Са2+-незалежної iNOS і вмістом МДА (r=0,74; р<0,05). Встановлений також вірогідний середньої сили кореляційний зв'язокміж активністю аргінази і вмістом МДА (r=0,52; р<0,05).
Ключові слова: малоновий діальдегід, NO-синтаза, аргіназа