УДК: 616. 832 - 004. 2-036. 67-079.43-05

Лафаренко Майя Ярославівна. Клініко-генетична характеристика пацієнтів з прогресуючим перебігом розсіяного склерозу. : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / М. Я. Лафаренко. - Львів, 2026. - 277 с. - Бібліогр.: с. 205 -261. (489 назв).

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної проблеми сучасної неврології – оцінці ролі варіантів генів фолатного обміну у патогенезі та прогресуванні РС. Наукове дослідження реалізується в межах
мультидисциплінарного підходу, який передбачає інтеграцію клініко-демографічних, психоемоційних, генетичних та біохімічних маркерів у комплексному прогнозуванні перебігу захворювання та розробці
персоніфікованого прогностичного алгоритму ризику прогресування РС.
1. Встановлено, що у хворих на РС депресія і тривога є поширеним клінічним проявом, частота яких зростає зі збільшенням віку та тяжкості перебігу РС. Клінічно значуща депресія спостерігалася у 50,0% пацієнтів
із тяжким перебігом РС та у 18,7% осіб із легким перебігом (p<0,05). Чоловіки більш вразливі психоемоційно (46,2%) порівняно з жінками (31,4%; p=0,04). Найчастішими проявами психоемоційних розладів у хворих на РС були пригнічений настрій (72,1%), негативне ставлення до себе (64,9%) та тривога (58,3%).
2. Алель 1298С гена MTHFR асоційована із підвищеним ризиком розвитку РС (OR=1,61; 95% CI: 1,05–2,46; p=0,027), тоді як алель 1298А має протективний ефект (OR=0,62; p=0,027). Для гена RFC1 генотип 80GG
знижує ризик розвитку РС (OR=0,45; 95% CI: 0,25–0,80; p=0,0056), а носійство алеля 80А підвищує його (OR=2,21; 95% CI: 1,24–3,94; p=0,0056). Для гена NOS3 встановлено, що генотип 4bb асоційований зі
зниженням ризику маніфестації РС, тоді як наявність алеля 4a підвищує ймовірність розвитку захворювання, що вказує на значущу роль ендотеліальної NO-синтази в етіології РС.
3. У хворих на РС рівень гомоцистеїну був значно вищим, ніж в контрольній групі (17,2±3,6 мкмоль/л проти 10,8±2,7 мкмоль/л; p<0,001). Низькі рівні фолатів (<7 нг/мл) спостерігалися у 48,5% хворих (проти 19,6% у
контролі; p<0,01). Зниження вітаміну В12 (<200 пг/мл) асоціювалося з тяжким перебігом РС (EDSS ≥4,5; p=0,02). Підвищений рівень NO (>45 мкмоль/л) корелював із збільшенням частоти рецидивів (r=0,41; p<0,01).
4. Комбінація генотипів 1298AC (MTHFR) + 80GA (RFC1) підвищує ризик розвитку РС у 3,56 разів (OR=3,56; 95% CI: 1,26–10,09; p=0,016), тоді як комбінації 677CC + 80GG та 1298AA + 80GG мають протективний ефект
(OR=0,41 та OR=0,36 відповідно). Водночас, у носіїв генотипу 4bb (NOS3) підвищений індекс маси тіла (BMI) та глюкокортикоїдна терапія сприяли тяжчому перебігу РС та формуванню несприятливого прогнозу.
5. На підставі інтегрованого аналізу клініко-неврологічних, генетичних варіантів MTHFR, RFC1 та NOS3 та показників фолатного обміну розроблено комплексну прогностичну модель стратифікації ризику
прогресування РС, котра надає можливість диференційовано оцінювати ризик несприятливого перебігу захворювання та визначати пацієнтів, які потребують посиленого динамічного спостереження та корекції терапії.

УДК : 616.8-06:[616.988:578.834]-036-07

Бакун Олена-Наталія Андріївна. Клінічно-параклінічна характеристика психоневрологічних розладів при постковідному синдромі. : ... дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О.-Н. А. Бакун. - Львів, 2025. - 141 с. - Бібліогр.: с. 117-135. (159 назв).

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної проблеми сучасної медицини – підвищенню ефективності діагностики психоневрологічних розладів у пацієнтів із постковідним синдромом. Наукове дослідження реалізується в межах мультидисциплінарного підходу, який передбачає участь фахівців різних галузей (неврології, психології, психіатрії, лабораторної діагностики) у комплексному клінічно-діагностичному супроводі пацієнтів.

  1. Патогномонічними скаргами розвитку психоневрологічних розладів при постковідному синдромі у гострому періоді захворювання є скарги на розлади сну, порушення пам’яті та хиткість при ході (р<0,05).
  2. Кашель і хиткість при ході з високою ймовірністю (р<0,05) можуть вказувати на розвиток психоневрологічних розладів при постковідному синдромі.
  3. Предикторами виникнення психоневрологічних розладів віддаленого періоду у гострому періоді COVID-19 є високі рівні (p<0,005) ПОЛ, СМ, продуктів ОМБ та низький рівень L-аргініну (p<0,0001).
  4. Постковідний синдром асоціюється з вираженими порушеннями психічного здоров’я (р<0,05), оскільки через 12 тижнів рівні астенічних проявів і тривоги перевищували у 1,9 рази показники групи без ПС, а депресії - у 2,9 рази.
  5. У пацієнтів із постковідним синдромом вже у гострому періоді коронавірусної хвороби було вірогідне зниження когнітивної (р<0,05) функції по відношенню до пацієнтів групи без ПС і без суттєвих покращень (p>0,05) через 12 тижнів.
  6. Через 12 тижнів після стаціонарного лікування у пацієнтів, які розвинули ПС зменшувалась кількість кореляційних зв’язків в біохімічній сфері (з 6 до 2) та збільшувалась у психокогнітивній (із 3 до 15), підкреслюючи шкідливість наслідків метаболічної інтоксикації для психологічного здоров'я появою 12 нових кореляційних зв’язків у психологічній і когнітивній сферах, як між собою, так і з біохімічними показниками, яких не було у гострому періоді COVID-19.
  7. Багатофакторний регресійний аналіз виявив основні біохімічні предиктори (СМ, ПОЛ та ОМБ при довжині хвилі 530 нм), які впливають на рівні астенії, депресії та когнітивних порушень у пацієнтів із постковідним синдромом. Усі три моделі є статистично значущими (р<0,05) і пояснюють суттєву частку варіації відповідних психоневрологічних симптомів.
  8. При визначенні біохімічних предикторів якості життя та рівня тривоги у пацієнтів із постковідним синдромом жоден не залишився в моделі, оскільки вираженість тривоги й оцінка якості життя є складними багатофакторними показниками, котрі важко пояснити лише біохімічними параметрами.