The article raises a question about the possible and effective kidney transplantation in elderly patients with various severe comorbidities. The analysis is based on an example of successful kidney transplantation from a deceased donor when a 67-year-old patient had severe concomitant background: obesity, diabetes mellitus, and cardiovascular disturbances. Despite unfavorable prognosis and further unpredictable illnesses such as COVID-19, candidal esophagitis, coronary attack, and pneumonia, the patient has not develop graft injury or rejection and kept sufficient kidney function. The research was mainly focused on coexisting illnesses and their influence on kidney transplantation consequences. Following disease groups were discussed regarding their impact on transplantation outcomes and prognosis: arterial hypertension, cardiac disorders, diabetes mellitus, and obesity. Patient’s age, previous interventions, and  comorbidities were observed for association with outcomes and risk of graft rejection. A review of available publications compared approaches for recipient selection in different clinical centers as well.

 УДК: 61:004.946

У статті проведено екскурс в історію технологій віртуальної реальності. Висвітлено основні тенденції і події, які визначили сучасний стан галузі. Виділено три історичних періоди – до появи концепції віртуальності, період початкових розробок і сучасний період. В сучасному періоді становлення віртуальної реальності значно інтенсифікувались медичні розробки. Практичні застосування технології охоплюють найширші ділянки медицини. В той же час, необхідні доказові дослідження для оцінки їх користі.

УДК: 616.61-036.12-06:/616.12-008.331.1+616.379-008.64+616.61-002-036.12/-036

Резюме. Хронічна хвороба нирок (ХХН), особливо її термінальна стадія, – серйозна проблема в сучасній медицині. Певні особливості перебігу
ХХН є у пацієнтів із артеріальною гіпертензією (АГ), цукровим діабетом (ЦД) та хронічним гломерулонефритом (ХГН). Метою дослідження було вивчити перебіг ХХН на тлі АГ, ЦД та ХГН за даними клініко-лабораторних обстежень для оцінки важкості стану пацієнтів.
Матеріали та методи. Обстежено 86 пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю (ХНН) V стадії, яких було розділено на 3 групи, залежно від
наявного супутнього захворювання. У 1 групу (n – 35) увійшли пацієнти з ХНН та АГ, у 2 групу (n – 28) – пацієнти з ХНН та ЦД, у 3 групу (n – 23) –
пацієнти з ХНН та ХГН. Усім хворим проводили антропометричні, з гальноклінічні, лабораторні та інструментальні методи дослідження.
Результати досліджень та їх обговорення. Аналізуючи дані загального аналізу крові, у 100 % пацієнтів у всіх трьох групах зазначено зниження
рівнів гемоглобіну та еритроцитів. Також виявлено достовірне зниження рівня альбуміну (p < 0,05) та зростання рівнів сечовини (p < 0,001) і кре-
атиніну (p < 0,001), що вказувало на виражене зниження функції нирок і на значне їх ураження. Аналізуючи результати іонного складу крові, ви-
явлено достовірне зростання рівнів фосфору та паратгормону у пацієнтів ІІІ групи (ХНН та ХГН).
Висновки:
1. У всіх групах пацієнтів із ХНН V ст. на тлі супутніх АГ, ЦД чи ХГН зазначено стійку анемію, яка проявлялася прогресуючим падінням гемог-
лобіну до рівнів 86,22 ± 3,61 г/л, 83,89 ± 3,06 г/л та 83,22 ± 3,49 г/л відповідно.
2. У таких пацієнтів констатовано виражене зниження функції нирок, що проявлялося затримкою виділення продуктів білкового обміну з крові
через зниження рівнів альбуміну (p < 0,05), значного зростання рівнів сечовини (p < 0,001), креатиніну (p < 0,001) та падіння ШКФ.
3. У групі пацієнтів із поєднанням ХНН V ст. та ХГН виявлено достовірне зростання рівнів фосфору та паратгормону (p < 0,01). Таке підвищення
рівня паратгормону у сироватці крові може бути пов’язане з падінням рівня кальцію в крові таких пацієнтів та подальшим прогресуючим підвищенням рівня неорганічного фосфату і розвитку гіперфосфатемії.

Вступ. Гостра шлунково-кишкова кровотеча (ГШКК) - життєзагрозливе ускладнення ряду захворювань, яке потребує диферен­ційованого проведення клінічних, лабораторних, ендоскопічних, променевих досліджень, нерідко операційних втручань, як правило невідкладної госпіталізації у хірургічні відділення. У США щорічно госпіталізують 513 мільйонів хворих з ГШКК, кошти лікування яких сягають 5 мільярдів доларів. Згідно з класифікацією Американської Асоціації Гастроентерологів, ГШКК поділяють на верхні, джерело яких знаходиться вище зв'язки Тге^’а і відповідному їй дуоденоєюнального переходу (стравохід, шлунок, дванадцяти­пала кишка) і нижні (порожня і клубова кишки, товста кишка). Найчастішими причинами виникнення верхніх ГШКК є варикозні вузли стравоходу/шлунка на грунті портальної гіпертензії, пептичні хронічні виразки, доброякісні та злоякісні пухлини; нижніх - неоплазми, дивертикульоз, поліпи.Мета дослідження. Метою даного дослідження стало з'ясування частоти прихованої кровотечі з травного тракту, особливостей її діагностики, лікування і профілактики.
Матеріали та методи. Ретроспективним дослідженням охоплено 89 хворих з ГШКК, що пройшли лікування у 2021-2022 роках у віці 44-90 років (середній - 59,3±6,4). Переважали особи чоловічої статі - 55 (61,8%). Скаргами пацієнтів, обумовленими ГШКК, були: запаморочення, загальна кволість (100%), мелена (87,6%), блювання кров'ю і мелена (50,6%), втрата притомності (14,6%), випорожнення калом з незміненою кров'ю (7,9%). Тривалість ГШКК до госпіталізації знаходилась у межах 1-7 діб (середньо - 1,6±0,2). Спілкування з госпіталізованими виявило ряд перенесених та супутніх захворювань: артерійна гіпертен­зія (56,2%), ішемічна хвороба серця (39,3%), перенесений інфаркт міокарда (11,2%), тромбоішемічний інсульт (7,9%), виразко­ва хвороба шлунка (38,2%), виразкова хвороба дванадцятипалої кишки (36%), дивертикулярна хвороба ободової кишки (6,7%), хронічна патологія опорно-рухового апарату - коксартроз, остеохондроз (14,5%) та інші. Нестероїдні протизапальні лікарські засоби - НПЛЗ (диклофенак, аспірин та ін.) тривалий час (не менше 1 місяця) приймали 54,8% хворих, тільки 5,1% - сумісно з таблетованими інгібіторами протонної помпи (ІПП) з метою первинної або вторинної профілактики інфаркту міокарда або суглобово-кісткового болю. В усіх випадках було виконано ФГДС. Виявлення пептичної виразки шлунка, дванадцятипалої кишки з триваючою кровотечею або нестабільним гемостазом служило показанням до комбінованого гемостазу (ін'єкційного та аргоноплазмового коагуляційного). У 6,9% хворих виявлено множинні гострі ерозії та виразки шлунка і дванадцятипалої кишки. Відсутність очевидного джерела кровотечі за ходом ФГДС, крововиділення з калом визначили необхідність у ФКС. У 6 хворих (6,7%) констатовано наявність прихованої кровотечі, оскільки ФГДС та ФКС не виявили джерел геморагії. У всіх пацієнтів вона проявлялась виділенням малозміненої крові, змішаної з каловими масами. Усі хворі відзначили тривалий прийом НПЛЗ у зв'язку з наведеними вище причинами. Померли двоє хворих від гострого трансмурального інфаркту міокарда. Пацієнтам з прихованими кровотечами жоден зі способів ентероскопії не був застосований з причини відсутності відповідного обладнання, що характерно для більшості лікувальних установ в Україні. Консервативне лікування виявилось успішним у всіх випадках і полягало у припиненні прийому НПЗЛ, гемостатичній терапії. Двом пацієнтам чоловічої статі призначено мізопростол по 200 мг чотири рази на добу протягом 8 тижнів. Побічних явищ не спостерігали.
Висновки: 1. Кровотечу з травного тракту слід вважати прихованою при відсутності джерела її виникнення за даними гастродуоденоскопії та колоноскопії. 2. Прихована кровотеча констатована у 6,7% госпіталізованих з гострими шлунково-кишковими кровотечами. 3. Усі без винятку хворі з прихованими кровотечами приймали нестероїдні протизапальні лікарські засоби протягом 1 місяця і більше. 4. Емпіричне призначення синтетичного простагландину мізопростолу є патогенетично обгрунтованим у хворих з прихованими кровотечами.
Ключові слова: шлунково-кишкова кровотеча, тонка кишка, гострі ерозії та виразки, нестероїдні протизапальні лікарські засо­би, діагностика, лікування, профілактика.

Розглянуто питання про можливість ефективної трансплантації нирки у пацієнтів похилого віку з різними важкими супутніми захворюваннями. Аналіз базується на прикладі успішної трансплантації нирки від померлого донора, пацієнтові 67 років із супутніми захворюваннями: ожиріння, цукровий діабет, серцево-судинні порушення. Незважаючи на несприятливий прогноз і подальші непередбачувані захворювання такі як COVID-19, кандидозний езофагіт, коронарний синдром та пневмонія у пацієнта не розвинулося пошкодження або відторгнення трансплантанта, і збереглася достатня функція нирок.

Дослідження було зосереджено на супутніх захворюваннях та їхньому впливі на наслідки трансплантації нирки. Обговорено ці групи захворювань щодо їхнього впливу на результати трансплантації та прогноз: артеріальна гіпертензія, серцеві захворювання, цукровий діабет та ожиріння. Проведено аналіз впливу віку пацієнта, попередні втручання та супутні захворювання на результатами трансплантації і ризик відторгнення. Огляд доступних публікацій також проводили для порівняння принципів відбору реципієнтів у різних клінічних центрах.