УДК 616.748-005.4:616.36-008.6:616-005.1]-092.9 

Горбань Іванна Ігорівна. Роль перелому нижньої щелепи у розвитку системних порушень за умов політравми та їх корекція (клініко-експериментальне дослідження) :  дис. ... д-ра філософії :  [спец.] 221, 22 / І. І. Горбань. - Тернопіль, 2021. - 240 с. - Бібліогр.: с. 195-228 (270 назв).

Дисертація присвячена встановленню ролі перелому нижньої щелепи у проявах дисфункції печінки поранених з вогнепальним ушкодженням м’яких тканин стегна, масивною крововтратою та ішемією-реперфузією кінцівки та у порушенні функціонального і морфологічного стану печінки в динаміці експериментальної моделі політравми й доведенні ефективності карбацетаму у зниженні проявів виявлених порушень. Встановлено, що у поранених з переломом нижньої щелепи, вогнепальним ураженням м'яких тканин стегна з масивною зовнішньою кровотечею виникають більші порушення функціонального стану печінки з максимумом проявів через 6-7 діб стаціонарного лікування порівняно з пораненими без перелому нижньої щелепи. Це виявляється істотно більшою активністю в сироватці крові аланін- і аспартатамінотрансфераз, більшим вмістом у сироватці крові прямого білірубіну та нижчим вмістом загального білка. Показано, що тривалість лікування у стаціонарі в пацієнтів з додатковим переломом нижньої щелепи у 2,62 раза більша, ніж у пацієнтів без додаткового перелому щелепи. 

Найбільш поширений показник, який використовують для виявлення активності каріозного процесу є індекс КПВ, однак цей індикатор характеризує ситуацію враховуючи, зокрема, як наслідки нелікованого процесу так і результати лікування, але не описує глибини каріозного ураження у різних твердих тканинах [1]. Особливо це важливо при виявленні демінералізаційного процесу на ранньому
етапі. Тому, розпрацьовані значення, які дають змогу вивчити активність каріозних уражень спираючись на клінічні і та гістологічні дані. До таких критеріїв відносять індекс ICDAS (International Caries Detection and Assessment System) [2, 3, 4], який окрім детальної клінічної картини дає змогу спостерігати за розвитком каріозного процесу та планувати адекватне лікування. 

УДК 612.015.1-02:616.137/.147-905.4/-007.271-06:616.147-005.1]-092.9 

 Мета – з'ясувати вплив гострої крововтрати, ускладненої ішемією-реперфузією кінцівки, на антиоксидантно-прооксидантний баланс печінки та ефективність корекції виявлених порушень карбацетамом. Матеріал і методи. Експерименти виконано на 108 нелінійних щурах-самцях масою 200–220 г. Усіх тварин поділили на п'ять груп: контрольну та чотири дослідних. Усі втручання виконані під тіопентало-натрієвим наркозом. У першій дослідній групі тваринам моделювали ішемію-реперфузію кінцівки шляхом накладання проксимально на ліву лапку смужки еластичного джгута «SWAT-T» (США) шириною 10 мм на 120 хв. У другій дослідній групі моделювали гостру крововтрату (20 % від об'єму циркулюючої крові) шляхом пересікання стегнової вени. У третій дослідній групі ці ушкодження поєднували. У четвертій дослідній групі тваринам з гострою крововтратою та ішемією-реперфузією кінцівки внутрішньоочеревинно вводили карбацетам в дозі 5 мг на кілограм маси тварини. В контрольній групі тварин вводили в наркоз, застосовуючи еквівалентну дозу тіопенталу натрію, накладали джгут на 2 год без припинення кровотоку і в подальшому брали для досліджень через 1 год.
Через 1 і 2 години, а також через 1, 7 і 14 діб в умовах тіопенталонатрієвого наркозу тварин дослідних груп виводили з експерименту методом тотального кровопускання з серця. В гомогенаті печінки визначали вміст реагентів до тіобарбітурової кислоти й активність каталази. На основі цих даних розраховували антиоксидантно-прооксидантний індекс (АПІ).

 Мета дослідження – оцінити й проаналізувати ефективність застосування запропонованої схеми лікування захворювань тканин пародонта у осіб середнього віку. Матеріал та методи дослідження. У дослідженні взяли участь 62 особи віком від 46 до 60 років, з яких: 32 особи – чоловіки, 30 осіб – жінки, із захворюваннями тканин пародонта. Серед обстежених: 24 хворих на хронічний катаральний гінгівіт, та 38 хворих на генералізований пародонтит початкового – I ступенів розвитку. Обстеження проводили на базі Стоматологічного медичного центру Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. У групі порівняння проводили базове лікування, особам основної групи додатково рекомендували використання розчину для полоскання «Фортеза» та таблетки «Хлорофіліпт». У всіх пацієнтів досліджували наступні індекси: індекс Гріна-Вермільйона, пародонтальний індекс та папілярний індекс кровоточивості. До лікування, одразу після лікування та через 6 місяців після лікування. Результати. За результатами дослідження індекси гігієни, кровоточивості та пародонтальний індекс у осіб із хронічним катаральним гінгівітом після лікування суттєво (р>0,05) знизились у обох групах, однак у основній групі показники були кращими ніж у групі порівняння. Саме така тенденція зберіглась через 6 місяців після лікування. Схожі результати отримали у пацієнтів із генералізованим пародонтитом початкового-І ступеню: досліджені індекси знижувались в усіх хворих одразу після лікування, проте у осіб основної групи показники були вірогідно кращими як одразу після лікування, так й через півроку. Висновки. Дослідження підтвердило достовірно кращі результати лікування в основній групі. Зокрема, у пацієнтів з хронічним катаральним гінгівітом дані папілярного індексу кровоточивості та пародонтального індексу через шість місяців були достовірно кращими в групі І Б в 1,6 рази (р>0,05), ніж в групі І А. Аналогічний результат отримано і у пацієнтів з початковим І ступенем генералізованого пародонтиту, а саме, в групі ІІ Б папілярний індекс кровоточивості був достовірно кращим в 1,6 рази (р>0,05), ніж в групі ІІ А, а пародонтальний індекс - в 1,4 рази, відповідно. Тому, перспективою подальших досліджень є впровадження ефективної схеми лікування пародонтиту в осіб різних вікових груп.

Ключові слова: Фортеза, хлорофіліпт, хронічний катаральний гінгівіт, генералізований пародонтит, бензидамін гідрохлорид. 

УДК 616.311/.321-002-022.1-092.19(048.8)

 У даному огляді описано протимікробні, противірусні, протизапальні та імуномоделюючі властивості дефензинів, а також їх молекулярна та клітинна взаємодія. Дані речовини, що присутні на епітелії та в рідинах організму, є активними проти бактерій, грибів і вірусів, а також продукуються імунними та епітелійними клітинами. Ці природні протимікробні катіонні пептиди відіграють важливу роль у вродженому та адаптивному імунітеті. Дефензини розділені на альфа- і бета-сімейства. Альфа-дефензини (α-дефензини) містяться в нейтрофілах, макрофагах і клітинах Панета в кишківнику. Бета-дефензини (β-дефензини) секретуються більшістю лейкоцитів та епітелійних клітин. Широка антимікробна активність і багатогранні імуномодулюючі функції дефензинів підтверджують їх роль у вродженому імунітеті як основного захисного компонента організму людини проти бактеріальних, вірусних та грибкових інфекцій. Таким чином вони є ключовими ефекторними молекулами в захисті макроорганізму від інфекції завдяки своїй антимікробній активності широкого спектру. Їх загальна антимікробна функція – утворення руйнівних пор у мембранах патогенів, у тому числі вірусів з оболонкою. Противірусна дія включає прямий вплив дефензину на вірусні оболонки, глікопротеїни та капсид. Зв’язування та модуляція рецепторів поверхні клітини-господаря та порушення внутрішньоклітинної передачі сигналів дефензинами також можуть пригнічувати реплікацію вірусу. Дані пептиди блокують інфекцію вірусами з оболонкою і без оболонки шляхом агрегації частинок, блокування зв’язування з рецептором, інгібування проникнення вірусу або зняття оболонки частинок, перешкоджання передачі сигналів основних клітин або експресії вірусних генів. Крім того, дефензини можуть функціонувати як хемокіни для посилення та зміни адаптивних імунних реакцій, виявляючи непрямий противірусний механізм. Разом з тим, у джерелах наукової інформації продемонстровано, що дефензини залучають імунні клітини та модулюють адаптивні імунні реакції. Доведено також, що дефензини можуть як індукувати запалення, так і пригнічувати запальні реакції, діючи на певні клітини за допомогою різних механізмів. З огляду на це їх можна використовувати як один з маркерів у розвитку запальних захворювань порожнини рота і ротоглотки. Основними медикаментними засобами, які активують продукцію дефензинів є пробіотики, вітамін Д та лейкотрієн В4. Це розширює можливість їх використання як нового класу нетоксичних антимікробних засобів та імуномодуляторів.