Репозитарій

УДК 616.379-008.65-06:616.61:616-002-039.54:57.083.3

Актуальність. Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є хронічним захворюванням, поширеність якого щорічно зростає. Метаболічні зміни та запалення, спричинені гіперглікемією при ЦД2, призводять до погіршення функціонального стану нирок. Діабетична хвороба нирок (ДХН) — поширене ускладнення ЦД2 та провідна причина термінальної стадії ниркової недостатності. Ми досліджували прогностичну цінність проадреномедуліну (Pro-ADM) як нетрадиційного біомаркера прогресування ниркових порушень у пацієнтів з ЦД2. Мета: дослідити роль проадреномедуліну в прогресуванні діабетичної хвороби нирок в осіб із цукровим діабетом 2-го типу. Матеріали та методи. Обстежено 86 пацієнтів з ЦД2 та ДХН. Дослідження проводилося на клінічній базі кафедри ендокринології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького — у Львівському обласному державному клінічному лікувально-діагностичному ендокринологічному центрі. Пацієнтів розділено на 3 групи відповідно до ступенів ризику прогресування ДХН. Крім стандартних клініко-лабораторних обстежень, хворим вимірювали концентрацію Pro-ADM у сироватці крові. Отримані цифрові дані оброблено статистично, з оцінкою рівня вірогідності та кореляційних взаємозв’язків. Результати. Рівень Pro-ADM в усіх досліджуваних пацієнтів з ЦД2 та ДХН значно змінювався залежно від ступеня прогресування ДХН. У групі 1 рівень Pro-ADM становив 19,65 ± 0,98 пмоль/л, у групі 2 — 35,15 ± 2,46 пмоль/л, а у групі 3 — 72,02 ± 2,82 пмоль/л. Результати показали вірогідне підвищення рівня Pro-ADM відповідно до прогресування ДХН (р < 0,001). Проведено кореляційний аналіз між Pro-ADM і віком пацієнтів, тривалістю захворювання, рівнем глікованого гемоглобіну (HbA1c), загальним холестерином, сечовиною, креатиніном, рШКФ, альбумін-креатиніновим співвідношенням (САК). Виявлено у групі 1 прямий слабкий кореляційний зв’язок Pro-ADM з віком (R = 0,02; p < 0,01); рівнем холестерину (R = 0,03; p > 0,05); сечовини (R1 = 0,17; p < 0,01); креатиніном (R = 0,12; р < 0,01); САК (R = 0,16; p < 0,01). Прямий помірний кореляційний зв’язок спостерігався зі тривалістю ЦД2 (R = 0,39; p < 0,05) та рівнем HbA1c (R = 0,31; p < 0,05). Також визначено помірний зворотний зв’язок з рШКФ (R = –0,51; p < 0,01). У групі 2 спостерігався прямий слабкий кореляційний зв’язок Pro-ADM з віком (R = 0,12; p < 0,01); тривалістю ЦД2 (R = 0,28; p < 0,05); рівнем загального холестерину (R = 0,06; p > 0,05) та сечовини (R = 0,06; p > 0,05). Прямий помірний кореляційний зв’язок спостерігався з рівнем HbA1c (R = 0,31; p < 0,05); креатиніну (R = 0,47; р < 0,01) та САК (R = 0,32; p < 0,01). Також виявлено помірний зворотний зв’язок з рШКФ (R = –0,33; p < 0,01). У групі 3 визначався прямий слабкий кореляційний зв’язок Pro-ADM з тривалістю ЦД2 (R = 0,24; p < 0,05) та рівнем загального холестерину (R = 0,19; p > 0,05). Прямий помірний кореляційний зв’язок прослідковувався з віком (R = 0,53; p < 0,01); з рівнем HbA1c (R = 0,33; p < 0,05); сечовини (R = 0,42; p > 0,05); креатиніну (R = 0,34; р < 0,01) та САК (R = 0,36; p < 0,01). Також виявлено сильний зворотний зв’язок з рШКФ (R = –0,71; p < 0,01). Висновки. Виявлено вірогідне підвищення рівня Pro-ADM у пацієнтів з ЦД2 залежно від прогресування ДХН. Виявлені кореляційні зв’язки між Pro-ADM та клінічними показниками ЦД2 й функціонального стану нирок свідчать про те, що рівень Pro-ADM пов’язаний з прогресуванням ДХН. Ці результати вказують на важливість визначення Pro-ADM як потенційного маркера для оцінки прогресування ниркових порушень у пацієнтів з ЦД2.

За даними різних літературних джерел новоутвори в молочних залозах жінок другого періоду зрілого віку виявляються з частотою 50-70%. Серед причин високого рівня захворюваності жінок цієї вікової групи найчастіше називають виражену гормональну динаміку, а також наявність мамологічної патології в анамнезі. Оскільки різні автори стверджують, що злоякісні новоутвори значно частіше розвиваються на тлі вже існуючих патологічних змін, ніж в інтактних молочних залозах, особливо актуальним сьогодні є раннє виявлення мамологічної патології різного походження, характеру та локалізації. Однією з найбільш поширених форм ураження молочних залоз є утворення кальцинатів, які при мамологічному обстеженні виявляють у 60-80% жінок, старших 45 років. Більшість дослідників вважають, що поодинокі мікрокальцинати найчастіше виникають у результаті перенесених запальних процесів, операцій або травм молочних залоз і є переважно доброякісними, тоді як множинні, згруповані в кластери кальцинати можуть бути одним з діагностичних критеріїв раку молочної залози.
Метою нашої роботи стало дослідження різних варіантів кальцинатів молочних залоз у жінок 45-55 років.

Згідно статистичних даних, кожен восьмий випадок раку в Україні та світі припадає на рак молочної залози. Вже більше десятиліття це найпоширеніша онкологічна патологія у жінок після 35 років. Основною причиною смертності пацієнток даної групи є пізня діагностика захворювання, коли зміни стають практично незворотніми. Тому дуже важливо звертати увагу на ранні ознаки, так звані «маркери» раку молочної залози. Одним з таких маркерів, на думку багатьох авторів, є кальцинати молочної залози.
Метою нашого дослідження було з’ясування частоти виявлення різного ступеню щільності структури молочних залоз та наявності кальцинатів шляхом мамографічного обстеження.

UDC: 61(092)

Among the morphologists of Ukraine and the world, an honourable place is occupied by Doctor of Medicine, Professor, Head of the Department of Normal Anatomy at Danylo Halytskyi Lviv National Medical University (1982-1988), member of the Scientific Society of Anatomists, Histologists, Embryologists and Topographical Anatomists (SS AHET) (since 1954), a member of the Shevchenko Scientific Society (SSS) and the Ukrainian Medical Society (UMS) (since 1991) - Lev Mykhailovych Lychkovsky (8.05.1924 - 20.09.1993).

Lev Lychkovsky’s life was dedicated to the service of Science. This article is dedicated to him on the occasion of the centenary of his birth.

УДК 616-056.5:616-003.236:547.93:543.544]-092.9

Проблема ожиріння стає все актуальнішою, що пояснюється збільшенням частоти цього захворювання у зв’язку із надлишковим та незбалансованим харчуванням та зменшенням фізичної активності.Мета дослідження – вивчити вплив нанокристалічного діоксиду церію на спектр жовчних кислот у жовчі щурів із змодельованим глутамат-індукованим ожирінням.Матеріал і методи. За допомогою методу тонкошарової хроматографії вивчали спектр жовчних кислот у жовчі щурів із глутамат-індукованим ожирінням та за умови корекції даної патології нанокристалічним діоксидом церію. Розраховували і аналізували зміни коефіцієнтів кон’югації та гідроксилювання жовчних кислот у півгодинних пробах жовчі, одержаних упродовж тригодинного експерименту.Результати. У щурів із глутамат-індукованим ожирінням виявлено зменшення холерезу, зростання концентрації холевої кислоти, вірогідне зниження концентрації таурохолевої і глікохолевої кислот у всіх пробах жовчі. Введення щурам нанокристалічного діоксиду церію приводить до посилення холерезу, зниження концентрації холевої кислоти та вірогідного зростання вмісту глікохолевої кислоти. Нанокристалічний діоксид церію знижує концентрацію вільних жовчних кислот у жовчі, що призводить до збільшення коефіцієнта кон’югації щодо значень у групі тварин із глутамат-індукованим ожирінням. Коефіцієнт гідроксилювання збільшується внаслідок зменшення концентрації дигідроксихоланових кислот у жовчі.Висновок. У щурів із глутамат-індукованим ожирінням виявлено зменшення холерезу та дисбаланс між жовчними кислотами: підвищення концентрації холевої кислоти (р<0,05), зниження таурохолевої (р<0,05) та глікохолевої кислоти (р<0,05), зниження концентрації сумарних таурохенодезоксихолевої та тауродезоксихолевої кислот (р<0,05). Під впливом нанокристалічного діоксиду церію у щурів із глутамат-індукованим ожирінням посилюється холерез, знижується концентрація холевої кислоти, зростає вміст глікохолевої кислоти (р<0,05), збільшуються коефіцієнт кон’югації та коефіцієнт гідроксилювання.