Зміна військово-політичної ситуації в Україні поставила перед медичною спільнотою нові завдання, першочергове з яких – оптимізація викладання військової терапії. Назріла нагальна проблема реформування викладання предмету «Військова терапія» за сучасними стандартами. Оптимізація викладання «Військової терапії» вимагає уніфікації назви дисципліни, удосконалення програмного забезпечення та приведення навчального матеріалу у відповідність до сучасних стандартів провідних країн світу. Шляхами вирішення існуючих проблем є оновлення навчальних базових програм з військової терапії та їх уніфікація з централізованим переглядом з точки зору сучасних реалій медицини. Важливе значення мають створення сучасних підручників для студентів вищих медичних навчальних закладів з «Військової терапії» та постійне їх оновлення, організація та проведення науково-практичних конференцій за участю військових спеціалістів з терапевтичних дисциплін для обговорення нагальних питань. В результаті нашої роботи з’ясували, що, із врахуванням сучасних реалій, викладання «Військової терапії» на терапевтичних кафедрах вищих медичних закладів України потребує удосконалення, для чого запропоновані конкретні шляхи.

 

The change in the military-political situation in Ukraine presented the medical community with new tasks, the first of which is the optimization of teaching military therapy. The urgent problem of reforming the teaching of the subject of "Military Therapy" according to modern standards has come. Optimizing the teaching of "Military Therapy" requires the unification of the name of the discipline, improvement of the provision, and bringing the educational

material in line with the modern standards of the world's leading countries. Ways to solve existing problems are to update the basic training programs on military therapy and unify them with a centralized review from the point of view of modern realities of medicine. The creation of current textbooks for students of higher medical institutions on "Military Therapy" and their constant updating, organization and holding of scientific and practical conferences with the participation of military specialists in therapeutic disciplines to discuss urgent issues are of great importance. As a result of our work, it was found that taking into account modern realities, the teaching of "Military Therapy" at the therapeutic departments of higher medical institutions in Ukraine needs improvement, for which specific ways are proposed.

The article is devoted to the issues of the cultural aspect of teaching the Latin language, optimization, and effectiveness of the study of the Latin language in order to update the methodological paradigm. The relevance of the article is due to the emergence of new priorities of higher medical education, the transition from a qualification approach in professional medical education to a competency-based one, where the emphasis is shifted from the "assimilation of knowledge" to the formation of "competences» that ensure professional terminological literacy of a specialist, as well as the need to find and develop optimal theoretical methods and practical methods, the use of modern innovative technologies and online methods aimed at improving educational outcomes, including in distance learning conditions. The cultural approach to teaching the Latin language is able to give new impulses that will positively influence the spiritual development, upbringing, and training of a new type ofspecialists - educated, competent, creative individuals who have the skills of selfeducation and are able to quickly respond to changes in the professional environment.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) відносяться до найчастіше вживаних медикаментів, які впливають на активність ренін-ангіотензинальдостеронової системи. Ефективність ІАПФ доведена даними доказової медицини, вони рекомендовані для постійного застосування пацієнтам з цілою низкою хвороб. Однак, їх вплив має певні особливості, які слід враховувати при призначенні. Іноді ІАПФ виявляються неефективними, а їх вживання може викликати певні побічні ефекти. Історія відкриття ІАПФ. Передумовою відкриття першого ІАПФ була робота сера Джона Роберта Вейна (J.R. Vane), професора експериментальної фармакології Інституту фундаментальних медичних наук Королівського коледжу хірургів Англії та бразильського ученого Серхіо Феррейра (S. Ferreira), які 1965 року вивчали отруту гримучої змії Bothrops Jararaca і виявили її здатність стабілізувати брадикінін. Подальші дослідження довели, що фермент, який стабілізує брадикінін – кініназа II, ідентичний ангіотензинперетворювальному ферменту. У 1971 році з цієї отрути Бернард Рубін (B. Rubin) виділив перший ІАПФ тепротид у лабораторії фірми «Squibb», консультантом якої був професор Вейн. Через токсичність, короткотривалу дію та внутрішньовенний шлях введення цей препарат застосовували недовго. Але вже у 1975 році в тій же лабораторії Девід Кушман (D. Cushman) і Мігель Ондетті (M. Ondetti) синтезували перший пероральний препарат SQ 14225, що в подальшому отримав назву «каптоприл». Це відкриття започаткувало еру застосування ІАПФ у клінічній практиці. Сучасний стан. За останні 20 років ІАПФ стали незамінними у лікуванні серцево-судинних захворювань. Враховуючи блокування ключового ферменту РААС та органопротективну дію, визначено основні показання для їх застосування: артеріальна гіпертензія, хронічна серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда, нефропатії, метаболічні порушення. Важливою властивістю ІАПФ є зниження смертності та попередження серцево-судинних ускладнень. Впродовж останнього десятиліття цей клас ліків вважають «золотим стандартом» лікування хворих із синдромом серцевої недостатності – ІАПФ показані усім хворим із систолічною дисфункцією лівого шлуночка, незалежно від наявності клінічних проявів