Медикаментозна безпека є важливою складовою безпеки життєдіяльності, оскільки від правильності застосування лікарських засобів залежить не тільки ефективність терапії, а й здоров’я пацієнтів. Високоризикові ліки, зокрема антикоагулянти, антитромботичні засоби, анестетики та інші, є особливо небезпечними через ймовірність спричинення серйозних побічних ефектів, таких як кровотечі, зупинка дихання та інші небезпечні ускладнення, що можуть призвести до летальних випадків. У даному дослідженні розглядаються методи зменшення ризиків, пов’язаних з використанням таких ліків. Проаналізовано 15 переліків високоризикових лікарських засобів, що використовуються в різних країнах (США, Канада, Австралія). Виявлено, що існують певні відмінності в підходах до класифікації цих ліків, але всі вони включають препарати, що мають високий ризик при неправильному застосуванні. Розроблені алгоритми для мінімізації помилок при їх використанні, включаючи стандартизацію процесів, навчання медичних працівників і моніторинг пацієнтів.

Medication safety is a critical component of life safety, as the proper use of pharmaceuticals directly impacts both the effectiveness of therapy and the health of patients. High-risk medications, such as anticoagulants, antithrombotic agents, anesthetics, and others, are particularly hazardous due to the potential for severe adverse effects, including bleeding, respiratory failure, and other dangerous complications that may lead to fatal outcomes. This study addresses methods for reducing risks associated with the use of such medications. A total of 15 lists of high-risk medications used in different countries (USA, Canada, Australia) were analyzed. The study revealed that there are certain differences in approaches to classifying these medications, but all lists include drugs that pose a high risk when misused. Algorithms to minimize errors in the use of these drugs have been developed, including process standardization, medical staff training, and patient monitoring. 

УДК 616.314-089.23:616.314.18:616.31-74

Одонтопрепарування є ключовим етапом ортопедичного лікування під час виготовлення незнімних конструкцій, який суттєво впливає на морфофункціональний стан твердих тканин зуба, пульпи та тканин пародонта. Незважаючи на стандартизацію клінічного протоколу, техніка препарування, вибір інструменту та параметри мікрорельєфу поверхні залишаються факторами, які надалі визначають якість фіксації ортопедичних конструкцій та прогноз їх клінічної довговічності. Мета дослідження–на основі аналізу наукових літературних джерел оцінити морфологічні зміни в емалі, дентині та тканинах маргінального пародонта внаслідок одонтопрепарування різними інструментами й техніками, а також проаналізувати сучасні алгоритми препарування зубів під незнімні ортопедичні конструкції. Матеріали та методи. Проведено систематичний огляд літератури з використанням баз даних PubMed, Scopus, Web of Science та Google Scholar за останні 10 років та декілька фундаментальних джерел, давнина яких більше 10 років. В аналіз включено 38 публікацій,

УДК: 616.31-002-036.11-053.2-058.83:355.1

Актуальність. Хронічний катаральний гінгівіт у військовослужбовців становить особливу клінічну проблему, зумовлену поєднанням персистуючих запальних процесів у тканинах пародонта з вираженим психоемоційним навантаженням, яке обмежує результативність традиційних терапевтичних підходів. Застосування аналізу біомаркерів ротової рідини забезпечує обʼєктивну кількісну оцінку терапевтичної динаміки, відображаючи стан імунного гомеостазу та активність стрес-опосередкованих патогенетичних механізмів.
Мета роботи – оцінити ефективність лікування хронічного катарального гінгівіту у військовослужбовців шляхом аналізу динаміки запально-деструктивного індексу, активності лізоциму та рівня кортизолу в ротовій рідині.
Матеріали та методи. У межах дослідження було обстежено 22 військовослужбовця Збройних Сил України, з діагнозом хронічний катаральний гінгівіт. Учасників стратифіковано на дві групи: основну (n=12), яка отримувала запропоновану нами комплексну терапію з урахуванням психоемоційного стану, та контрольну (n=10), яка лікувалась за традиційною методикою. Вивчено динаміку запально-деструктивного індексу (ЗДІ), активності лізоциму та рівня кортизолу у ротовій рідині.
Результати. У результаті проведеного дослідження встановлено, що у пацієнтів основної групи через 3 місяці лікування за запропонованим нами протоколом запально-деструктивний індекс знизився з 19,12 ± 2,04 до 4,86 ± 1,31 (–74,61%, p<0,05), активність лізоциму зросла з 4,87 ± 0,14 до 6,08 ± 0,13 нг/мл (+24,84%,
p<0,05), а рівень кортизолу зменшився з 19,84±3,00 до 13,42 ± 2,51 нмоль/л (–32,36%, p=0,01). У контрольній групі зміни були менш вираженими: ЗДІ знизився лише на 12,5%, активність лізоциму – на 30-й день залишалася на рівні 4,87 ± 0,15 нг/мл, а кортизол зріс до 25,35 ± 3,49 нмоль/л. Слід відзначити, що
позитивна динаміка в основній групі була помітна вже на 30-й день (ЗДІ –17,65%, лізоцим +13,34%, кортизол –25,3%), що вказує на раннє відновлення місцевого імунного захисту та зниження стресового навантаження.
Висновки. Отже, запропонований нами терапевтичний комплекс сприяє відновленню гомеостатичного профілю біомаркерів ротової рідини та інгібує активність цитозапальних процесів у тканинах пародонта військовослужбовців, що свідчить про його ефективність як патогенетично обґрунтованої стратегії лікування
хронічного катарального гінгівіту

Актуальною в умовах війни, стала проблема впливу малих доз радіації одночасно з іншими екологічними факторами, враховуючи їх можливу потенційну взаємодію. Фтор найбільш активний із усіх відомих хімічних елементів, що застосовуються у сучасних технологіях, включаючи ракетну техніку й електроніку. Сучасні дані свідчать про те, що фтор у всіх тканинах індукує деполяризацію мітохондріальної мембрани, що, своєю чергою, викликає зниження утворення АТФ і буде пов’язано зі збільшенням продукування активних форм кисню цією органелою.