Анотація.Початок XXI ст. для людей всього світу, для вчених,медичних та фармацевтичних працівників став часом випробувань. Історично складається так, що на долю кожного покоління припадає «своя» епідемія. Здавалося б, що при достатньому розвитку медичної допомоги жодна інфекція не могла би розповсюдитись до епідемії, тим паче до пандемії. Але ми живемо в період пандемії, викликаної вірусом SARS-CoV-2, який викликає інфекційне захворювання COVID-19.Для лікування COVID-19 використовують препарати різної дії: противірусні, протизапальні, моноклональні антитіла та інші. Віруси не є повноцінними живими організмами, на відміну від бактерій, та дуже відрізняються між собою. Тому дуже складно створити один лікарський засіб, який би одночасно був ефективний проти кількох інфекцій, по аналогії з антибіотиками широкого спектру дії, які є ефективними одночасно від кількох видів мікроорганізмів. Самостійно розмножуватися віруси не можуть, використовують для цього клітини людини. Ось тут і постає основне проблемне питання: потрібно знищити вірус, не руйнуючи при цьому клітини людини. Тому в більшості випадків дія противірусних препаратів спрямована на те, щоб зупинити реплікацію вірусу, тим самим не даючи йому можливості розмножуватися. Проти кожної вже відомої вірусної інфекції існує не так багато противірусних препаратів. Винятком є вірус імунодефіциту: розроблено велику кількість антиретровірусних препаратів, які допомагають пригнічувати та контролювати розвиток ВІЛ-інфекції, та лише за однієї умови –безперервний, пожиттєвий прийом препаратів. Для лікування COVID-19 схвалений противірусний препарат Ремдесивір, оскільки він проявив ефективність проти вірусів SARS-CoV-1 та MERS-CoV. Розроблений препарат Молнупіравір, який є противірусним препаратом прямої дії, блокує фермент, потрібний вірусу для відтворення генетичного коду, зупиняючи цим розмноження вірусів у клітинах людини.Але, зважаючи на швидку мутацію вірусу SARS-CoV-2, пошук та розробка специфічних противірусних препаратів є утрудненою. Тому одним з найбільш перспективних методів лікування є використання моноклональнихантитіл. На даному етапі це комбінація препаратів Бамланівімаб та Етесевімаб. Механізм їх дії полягає у блокуванні прикріплення вірусу до мембрани клітини, що унеможливлює потрапляння SARS-CoV-2 в клітини людини, зупиняє його реплікацію. Цезменшує вірусне навантаження тазапобігає прогресування до тяжкого COVID-19. У зв’язку із вищевикладеним сформована наступна мета дослідження.Мета: проаналізувати використання моноклональних антитіл, а саме комбінації препаратів Бамланівімаб та Етесевімаб, для лікування пацієнтів з COVID-19, які перебували на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві Вінницької обласної Ради «Клінічний Центр інфекційних хвороб».Матеріали: медичні карти стаціонарних хворих, результати досліджень іноземних фахівців щодо лікування пацієнтів з COVID-19.
Abstract. The beginning of the XXI century. it became a time of trials for people all over the world, for scientists, medical and pharmaceutical workers. Historically, it happens that each generation is destined for its "own" epidemic. It would seem that with sufficient development of medical care, no infection could spread to an epidemic, let alone a pandemic. But we live in the period of a pandemic caused by the SARS-CoV-2 virus, which causes the infectious disease COVID-19. For the treatment of COVID-19, drugs of various effects are used: antiviral, anti-inflammatory, monoclonal antibodies and others. Viruses are not full-fledged living organisms, unlike bacteria, and are very different from each other. Therefore, it is very difficult to create a single drug that would be effective against several infections at the same time, by analogy with broad-spectrum antibiotics that are effective at the same time against several types of microorganisms. Viruses cannot reproduce on their own, they use human cells for this. This is where the main problem arises: it is necessary to destroy the virus without destroying human cells. Therefore, in most cases, the action of antiviral drugs is aimed at stopping the replication of the virus, thereby preventing it from multiplying. There are not many antiviral drugs against every known viral infection. The exception is the immunodeficiency virus: a large number of antiretroviral drugs have been developed that help suppress and control the development of HIV infection, and only under one condition - continuous, lifelong administration of drugs. The antiviral drug Remdesivir has been approved for the treatment of COVID-19 because it has shown efficacy against the SARS-CoV-1 and MERS-CoV viruses. The developed drug Molnupiravir, which is a direct-acting antiviral drug, blocks the enzyme needed by the virus to reproduce its genetic code, thereby stopping the reproduction of viruses in human cells. However, due to the rapid mutation of the SARS-CoV-2 virus, the search and development of specific antiviral drugs is difficult . Therefore, one of the most promising methods of treatment is the use of monoclonal antibodies. At this stage, it is a combination of the drugs Bamlanivimab and Etesevimab. The mechanism of their action consists in blocking the attachment of the virus to the cell membrane, which makes it impossible for SARS-CoV-2 to enter human cells and stops its replication. It reduces viral load and prevents progression to severe COVID-19. In connection with the above, the following goal of the study was formed. Purpose: to analyze the use of monoclonal antibodies, namely the combination of the drugs Bamlanivimab and Etesevimab, for the treatment of patients with COVID-19 who were receiving inpatient treatment at the Communal Non-Commercial Enterprise of the Vinnytsia Regional Council "Clinical Center for Infectious Diseases". Materials: medical charts of inpatients, research results of foreign specialists on the treatment of patients with COVID-19.

Зростання Сa2+,Mg2+-ATФазної активності плазматичної мембрани й ендоплазматичного ретикулума при дії мітоміцину С свідчить про те, що він може запобігати перевантаженню цитозолю іонами кальцію і, таким чином, інгібувати проліферативні процеси та утворення стриктур. Активність Сa2+,Mg2+-ATФаз ПМ та ЕПР лімфоцитів крові підвищується за рахунок збільшення числа обертів ензиму, але не через зростання афінності до субстрату.

17 bladder cancer patients, stage T3N0M0 (main group), were included in the study. There were 10 men (mean age 58.2 ± 6.2 years) and 7 women (mean age 59.5 ± 2.4 years). Clinical data of 12 healthy individuals were used as a control. According to statistic data, the average level of VEGF in bladder cancer patients urine was 246.55± 6.90 pg/ml which significantly exceeded this indicator in the control group (129.21± 7.60 pg/ml), the difference was statistically significant At bladder cancer diagnosis the sensitivity and specificity of the urinary level of TNF-α was low and amounted to 30% and 20%, respectively, and the level of TNF-β was even lower - 25% and 20%, respectively, which is not representative for the pathology under study.

Background: Prostate cancer (PCa) is the second most commonly diagnosed cancer in men. To date, the role of the combined application of long non-coding RNAs (PCA3, DLX1, HOXC6, TMPRSS2:ERG) for obtaining the most accurate method of detection of PCa has not yet been comprehensively investigated. Methods: In total 240 persons were included in the retrospective study. Among them were 150 patients with confirmed PCa, 30 patients with benign prostatic hyperplasia, 30 patients with active chronic prostatitis and 30 healthy volunteers. In all patients, the urine samples were collected prior to biopsy or treatment. Polymerase chain reaction with reverse transcription was performed to detect the expression level of PCA3, HOXC6, DLX1 and the presence of the TMPRSS2:ERG transcript. Results: PCA3 was detected in urine samples in all cases. Using a PCA3 score of 56 allowed the differentiation between PCa and all other cases with a sensitivity of 61% and specificity of 96% (p < 0.001) while a PCA3 score threshold value of 50 resulted in a differentiation between clinically significant PCa (ISUP grades 2–5) and all other cases with a sensitivity of 93% and specificity of 93% (p < 0.001). The TMPRSS2:ERG expression in urine was detected exclusively in the group of patients with PCa and only in 16% of all cases. Conclusions: PCA3 score detected in urine demonstrated moderate sensitivity and good specificity in differentiation between PCa and non-PCa and high sensitivity and specificity in differentiation between clinically significant PCa and non-PCa.

Пандемія коронавірусу 2019 (COVID-19) спричинила розвиток ще однієї проблеми, а саме поява пацієнтів із залишковими симптомами, що залишаються після захворювання. Оскільки у пацієнтів після COVID-19 розвивається понад 30 різноманітних симптомів, а також новизна такої проблеми диктує необхідність чіткої категоризації наслідків захворювання та формування основ раціональної фармакотерапії не лише гострої фази коронавірусної хвороби, але й наслідків