Vulvovaginal candidiasis (VVC) is a serious clinical and social issue. The questionnaire-based study was performed to assess the management of VVC in Lviv, Ukraine. Totally 408 women were enrolled in the survey. The lifetime prevalence of VVC was high (72.6 %). 35.8 % of women had VVC during the last year with the predominance of 1 episode (72.6 %). The most common symptoms were vaginal itching and cottage cheese-like vaginal discharge, affecting 89.7 % and 71.7 % of women with VVC, respectively. Stress (57.2 %) was the main self-reported factor associated with the VVC, followed by antibiotic therapy (49.7 %). Only 51.0 % of women with VVC sought a doctor’s help, 35.2 % of women reported about self-treatment. The management of VVC included usage of medicines and nonmedicinal interventions. Oral antifungals and vaginal medicines prevailed (86.2 % and 80.7 % of woman with VVC used them, respectively). The management of VVC was associated with inappropriate interventions, such as the treatment of an asymptomatic sexual partner (22.8 %), vaginal douching (11.0 %), taking oral antifungals with only local effectiveness for gastrointestinal fungal infections (natamycin and nystatin, 15.2 % vs 14.8 % respectively), using of vaginal drugs with none antifungal activity (5.1 %), and incorrect duration of the treatment (29.1 %). Rural residence (p = 0.000) and the absence of higher education (p = 0.001) significantly contribute to the inappropriate management of VVC. The management of VVC is often associated with self-treatment and different inappropriate interventions. Educational programs are required to improve the management of VVC. Pharmacists may significantly contribute to raising patients’ awareness and improving the management of VVC, especially in rural areas.

УДК 616.379-008.61:615.245:616.1]-038-06

Стаття присвячена проблемі інсулінорезистентності (ІР), яку сьогодні вважають незалежним фактором ризику розвитку серцево-судинних захворювань. Розглянуто патофізіологічні механізми, які беруть участь в ураженні серцево-судинної системи при її виникненні, а саме: ендотеліальна дисфункція, оксидативний стрес, хронічне запалення, ліпотоксичність, дисліпідемія, артеріальна гіпертензія, гіпертрофія лівого шлуночка, ураження нирок. Наведено різноманітні методи діагностики ІР, їх наукове та практичне значення, зокрема еуглікемічний гіперінсуліновий клемп-тест, ін-
декс HOMA-IR, індекс Matsuda, QUICKI, індекс F. Caro, Adipo-IR, тригліцерид-глюкозний індекс. Особливу увагу приділено скринінгу ІР. Описано напрямки фармакотерапії синдрому ІР.
Ключові слова: інсулінорезистентність, гіперінсулінемія, інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу, агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1, метформін, L-аргінін.

УДК: 616.127-06:616.379-008.65:616.12-008.46-036.12

Структурні та/або функціональні порушення з боку серця, які виникли на фоні ЦД 2 типу, раніше мали назву «діабетична кардіоміопатія», проте цей термін стосувався лише випадків виникнення СН у пацієнтів з ЦД 2 типу, які не мали артеріальної гіпертензії (АГ), ішемічної хвороби серця (ІХС) та ожиріння в анамнезі. Європейські експерти у новому консенсусному документі асоціації серцевої недостатності Європейського товариства кардіоло-
гів (ЄТК) із захворювання міокарда та перикарда пропонують новий термін – «diabetic myocardial disorder» (DMD, діабетичне ушкодження міокарда – ДУМ). ДУМ – систолічна або діастолічна дисфункція міокарда, що розвивається на тлі ЦД. Діабет рідко буває єдиною її причиною. Найчастіше ураження серця розвивається, якщо у пацієнта є ожиріння, АГ, хронічна хвороба нирок (ХХН) та ІХС, які посилюють ризик його появи. В консенсусному документі запропоновано нову шкалу для оцінки ризику виникнення СН у пацієнтів ЦД 2 типу – WATCH-DM. Основні препарати
для профілактики СН при діабеті інгібітори натрій залежного котранспортера глюкози 2 типу (іНЗКТГ-2), блокатори РААС, бета-адреноблокатори.
Ключові слова: діабетичне ушкодження міокарда; цукровий діабет 2 типу; хронічна серцева недостатність,

Introduction. Necrotizing fasciitis (NF) is a severe infection associated with substantial tissue loss and a high risk of wound surface contamination. Standard xenodermal implants used for temporary coverage of postoperative defects frequently experience recurrent bacterial colonization.
Objective was to evaluate the effectiveness of lyophilized xenodermal implants saturated with silver nanoparticles in improving the preparation of postoperative wounds for autografting in patients with NF.
Materials and Methods. The study involved 20 patients with wounds following NF debridement. Patients were divided into two groups: the experimental group received lyophilized xenodermal implants saturated with silver nanoparticles, while the control group received standard xenodermal implants. Evaluations included granulation tissue formation speed suitable for autografting, incidence of secondary infections, and xenodermal implant adhesion duration.
Results. The mean time for granulation tissue formation suitable for grafting in the experimental group was 9.2 ± 0.7 days compared to 14.5 ± 1.1 days in the control group (p<0.05). No secondary infections occurred in the experimental group, whereas the control group had 3 cases. The adhesion duration of xenodermal implants was significantly longer in the experimental group (4.5±0.4 days versus 2.8±0.25 days, p<0.05).
Conclusions. Using xenodermal implants saturated with silver nanoparticles facilitates faster granulation tissue formation, reduces bacterial complication risk, and enhances preparation outcomes for postoperative wound closure

УДК: 616-071:616-056.52-036

У статті розглянуто діагностичні критерії й тактику ведення клінічного ожиріння з позиції сучасних рекомендацій Комісії з визначення та діагностики ожиріння 2025 року, що були схвалені 76 організаціями по всьому світу, включаючи наукові товариства і групи захисту прав пацієнтів. Особливу увагу приділено методам верифікації ожиріння, зокрема індексу округлості тіла (ІОТ). Представлено переваги ІОТ порівняно із класичним методом діагностики ожиріння — індексом маси тіла (ІМТ). Запропоновано розрізняти дві нові категорії ожиріння: доклінічне та клінічне. Експерти пропонують дві цілком різні стратегії ведення доклінічного і клінічного ожиріння. У статті обговорено актуальність та ефективність препаратів для боротьби з ожирінням із групи агоністів рецепторів глюкагоноподібного пептиду 1 (аГПП-1, GLP) і подвійного агоніста рецептора глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП, GIP).
Ключові слова: доклінічне ожиріння, клінічне ожиріння, індекс округлості тіла, агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду 1 (GLP-1), подвійний агоніст рецептора глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (GIP).