SARS-CoV-2 та побічні реакції на вакцинацію SARS-CoV-2 демонструють тропізм до структур нервової системи. Неврологічні побічні ефекти з боку центральної та периферичної нервової систем спостерігалися досить рідко після вакцинації проти COVID-19 у порівнянні з великою кількістю вакцинованих осіб. У статті наведено клінічний випадок одночасного ураження центральної та периферичної нервової систем у вигляді гострої аутоімунної запальної енцефаломієлополірадикулоневропатії, що виникла після отримання першої дози мРНК вакцини BNT162b2. Тяжкий перебіг енцефаломієлополірадикулоневропатії з периферійною тетраплегією, чутливими порушеннями, бульбарним синдромом, дизавтономією, з наступним виникненням пневмонії, вторинного бактерійного менінгоенцефаліту, потреба в тривалій штучній вентиляції легень призвели до виникнення пневматораксу та поліорганної недостатності, що спричинило летальний наслідок хворого через півтора місяці інтенсивної терапії.
Таким чином, гостру аутоімунну запальну енцефаломієлополірадикулоневропатію можна розглядати як ймовірне рідкісне неврологічне ускладнення внаслідок щеплення щодо SARS-CoV-2 вакцинами на основі мРНК. Енцефаломієлополірадикулоневропатія може мати тяжкий перебіг, що супроводжується множинними ускладненнями та призводить до летального наслідку. Встановлення причинно-наслідкових зв’язків виникнення рідкісних патологічних станів з боку нервової системи близьких в часовому співвідношенні з проведенням щепленням щодо SARS-CoV-2 вакцинами на основі мРНК потребує додаткових подальших досліджень.
Ключові слова: SARS-CoV-2, вакцина BNT162b2, гостра аутоімунна запальна енцефаломієлополірадикулоневропатія.
616.24-002-08-039.71-06:(617.51+616.831)]-001-08
Вступ. Черепно-мозкова травма призводить до порушення глоткового рефлексу, ковтання, ритму та частоти дихання. Все це провокує виникнення респіраторних ускладнень, які, в свою чергу, стають незалежними факторами негативного наслідку лікування даної категорії хворих.
Мета роботи. Метою даної роботи було оцінити можливості захисту/лікування респіраторної системи на перебіг черепно-мозкової травми у постраждалих.
Матеріал та методи. Нами було обстежено 237 хворих з ЧМТ, котрим в ургентних умовах було проведено операційне втручання у вигляді декомпресійної трепанації черепа та видалення субдуральної та епідуральної гематом. Всі хворі вимагали пролонгованої механічної вентиляції легень. Хворі ретроспективно були розділені на дві групи: 1-ша група (132 хворих) – це хворі, яким було проведено трахеостомію на 5–6 добу перебування в клініці анестезіології та інтенсивної терапії. У 2-гу групу (105 хворих) ввійшли хворі, яким трахеостомію було проведено в 1–2 добу. Хворі обох груп не відрізнялися за гендерними ознаками, тяжкістю ЧМТ та загального стану. Всім хворим крім загально-клінічних та біохімічних показників крові проводилося бактеріологічне обстеження виділення з трахеостомічної трубки (в момент накладання трахеостоми, і в подальшому кожні 3–4 дні), крові та сечі. Паралельно контролювали кількість лейкоцитів в периферичній крові, кількість незрілих форм, рівень СРП та ПКТ. Оцінку неврологічного статусу хворих визначали за шкалами ком Глазго та Річмондською шкалою оцінки ажітації та седації (RASS). Візуалізацію тяжкості ЧМТ проводили за допомогою КТГ.
Результати дослідженння. Вже в момент трахеостомії частота колонізації трахеобронхіального дерева у хворих першої групи була значно вища, ніж у хворих другої групи. Така тенденція спостерігалася і надалі. В групі хворих, яким накладали трахеостому на 5–6 добу післяопераційного періоду частіше спостерігалися явища трахеобронхіту та пневмонії на відміну від хворих, яким трахеостому накладали в 1–2 добу післяопераційного періоду. В першій групі хворих частіше виявлялися мікроорганізми родини ентеробактерій з розширеним спектром ß-лактамаз та неферментуючих Грам-негативних бактерій.
Висновок. Раннє проведення трахеостомії у хворих з ЧМТ призводять не тільки до зменшення частоти позитивних бактеріальних дослідження виділень з трахео-брохіального дерева але й до зменшення частоти виявлення нозокоміальної пневмонії.
Ключові слова: черепно-мозкова травма, нозокоміальна інфекція, дихальна недостатність.
УДК: 615.816.2:616.831-001:613.2
Резюме. Актуальність. Гостре пошкодження мозку (ГПМ) визначається як гострий церебральний
розлад, як наслідок травми або цереброваскулярної події (зокрема, субарахноїдального крововиливу, внутрішньочерепного крововиливу або гострого ішемічного інсульту). Терапевтичні можливості при ГПМ є обмеженими. Результат хвороби значною мірою визначається ускладненнями, які виникають у процесі перебігу ГПМ. Серед ускладнень особливе місце займає гіпоксія та інфекція. Тому респіраторна (РТ) та нутритивна терапія (НТ) є важливими технологіями, що мають використовуватися в комплексі інтенсивної терапії хворих із ГПМ. Матеріали та методи. Нами обстежені 63 хворі з ГПМ. Хворі були розділені на 2 групи: 1-ша група — 23 хворі (ретроспективна), 2-га група — 40 хворих (проспективна). Хворі обох груп не відрізнялися між собою за віком, статтю, тяжкістю ГПМ та антропометричними даними. Нутритивну дисфункцію діагностували на основі визначення альбуміну, трансферину, заліза сироватки крові, абсолютної кількості лімфоцитів. У хворих обох груп НТ проводилася згідно з рекомендаціями ESPEN та ASPEN, їх забезпечували енергією (25–30 ккал/кг маси тіла), вуглеводами (4–5 г/кг маси при швидкості їх введення 0,5 г/кг/год), азотом (1,5–2 г/кг), жирами (до 2 г/кг). У хворих другої групи НТ проводили з підвищеним умістом білка. Висновки. НТ із підвищеним умістом білка сприяла зменшенню терміну ШВЛ та перебування в реанімаційному відділенні. Останнє було наслідком зменшення частоти виникнення інфекційно-асоційованого трахеобронхіту та пневмонії.
Ключові слова: гостре пошкодження мозку; респіраторна терапія; нутритивна терапія
616.988:578.834-036.21-053.2-08
Серед пацієнтів дитячого віку, хворих на COVID-19, близько 0,8 % – 1 % потребують госпіталізації у
відділення інтенсивної терапії. Основними синдромами, які визначають тяжкий перебіг і летальність у дітей є гоcтрий респіраторний дистрес-синдром, синдром мультисистемного запалення та поліорганна недостатність. Ми представляємо два клінічні випадки успішного використання ЕКМО у дітей з COVID-19, у яких розвинувся гострий респіраторний дистрес-синдром.
Діти віком 3 роки (випадок 1) та 17 років (випадок 2) поступили у відділення інтенсивної терапії з ознаками тяжкої дихальної недостатності. В обох пацієнтів було діагностовано вірусну інфекцію SARSCoV-2. Традиційні методи респіраторної підтримки в поєднанні з вентиляцією в прон-позиції та міоплегією не призвели до покращення оксигенації. При показниках PaO2/FiO2 – 60 (випадок 1), та PaO2/FiO2 – 75 (випадок 2) дітям було розпочато V-V ЕКМО. Тривалість ЕКМО в обох пацієнтів становила 7 днів. В результаті було досягнуто покращення оксигенації: PaO2/FiO2 – 310 (випадок 1), PaO2/FiO2 – 264 (випадок 2) після деканюляції, а також показників легеневої механіки (зростання Cst з 8 до 22 мл/смH2O у першому випадку і з 15 мл/смH2O до 57 мл/смH2O у другому випадку). Обоє пацієнтів вижили і були виписані з мінімальними когнітивними порушеннями.
Висновок: У випадках коли критична гіпоксемія, викликана тяжким респіраторним дистрес-синдромом не усувається традиційними методами респіраторної підтримки, EКMO може стати ефективною рятівною технологією.
Ключові слова: COVID-19, гострий респіраторний дистрес-синдром, ЕКМО.
Abstract
Background: This review summarizes data on heterocyclic systems with thiadiazole and thiazole fragments in molecules as promising antimicrobial agents.
Introduction: Thiadiazole and thiazole backbones are the most favored and well-known heterocycles, a common and essential feature of various drugs. These scaffolds occupy a central position and are the main structural components of numerous drugs with a wide spectrum of action. These include antimicrobial, antituberculous, anti-inflammatory, analgesic, antiepileptic, antiviral, and anticancer agents.
Method: The research is based on bibliosemantic and analytical methods using bibliographic and abstract databases, as well as databases of chemical compounds.
Result: This review reports on thiadiazole and thiazole derivatives, which have important pharmacological properties. We are reviewing the structural modifications of various thiadiazole and thiazole derivatives, more specifically, the antimicrobial activity reported over the last years, as we have taken this as our main research area. 80 compounds were illustrated, and various derivatives containing hydrazone bridged thiazole and pyrrole rings, 2-pyridine and 4-pyridine substituted thiazole derivatives, compounds containing di-, tri- and tetrathiazole moieties, Spiro-substituted 4-thiazolidinone-imidazoline-pyridines were analyzed. Derivatives of 5-heteroarylidene-2,4-thiazolidinediones, fluoroquinolone-thiadiazole hybrids, and others.
Conclusion: 1,3,4-thiadiazoles and thiazoles are valuable resource for researchers engaged in rational drug design and development in this area.