Мета. Провести порівняльний аналіз клінічних проявів депресії у реабілітаційних хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в залежності від фактору куріння.

        Матеріали та методи. Обстежено 124 пацієнтів від 37 до 68 років (середній вік 57,40±5,8 роки), які проходили програму кардіореабілітації (КР) після перенесеного ГКС. В залежності від звички куріння всі пацієнти були розподілені у три групи. В (IА) групу увійшли пацієнти (n=30), які продовжували курити в процесі КР, в (IБ) групу – курці (n=38), що відмовились від куріння та II група – пацієнти-некурці (n=56), які ніколи не палили. Для об’єктивної ідентифікації реабілітаційних пацієнтів з проявами депресії нами був застосований скринінговий метод опитування за госпітальною шкалою HADS. 

      Результати. Проведений порівняльний аналіз показників скринінгу депресії показав, що на початку реабілітаційного лікування у групі персистуючих курців (IA) кожен другий пацієнт мав клінічно виражену депресію, а їх частка у групі становила 50,00±5,56 %. Водночас, у групі успішної відмови від паління (IБ) та у групі некурців (II) переважали частки реабілітаційних хворих з субклінічно вираженою депресією і становили відповідно 36,84±5,16 % (IБ) та 55,36±5,16 % (II). Подібна тенденція спостерігалась при проведеному порівняльному аналізі категорії реабілітаційних хворих з відсутніми симптомами депресії. Відмічалась достовірно менша частка таких хворих у групі персистуючих курців (IA) у порівнянні з іншими досліджуваними групами (IБ і II) (відповідно 10,00±2,08 % (IA) проти 31,58±4,42 % (IБ) та 21,43±3,68 %, p<0,05). Отримані результати в ході спостереження узгоджуються з обчисленим середнім балом депресії у досліджуваних групах реабілітаційних хворих. На старті проходження програми КР у групі курців, що продовжували палити (IА), спостерігався достовірно вищий середній бал депресії за шкалою HADS і становив відповідно 10,87±2,49 (IA) проти 9,47±2,53 (IБ) та 9,14±1,97 (II), p<0,05.

     Висновки. Персистуючі-курці мають значно виразніші прояви психоемоційних розладів, зокрема депресії, на старті санаторно-курортного лікування. Депресивний стан у реабілітаційних хворих може суттєво  погіршувати ефективність кардіореабілітаційного процесу, а відтак сприяти підвищенню виникнення кардіоваскулярних ускладнень та погіршувати прогноз у таких хворих в майбутньому.

УДК 616.311.2+616.314.17):(616.36./.361+616.379-008.64)]-07

Мета дослідження – вивчити вплив захворювань гепатобіарної системи та цукрового діабету 2 типу на стан тканин пародонта.

Матеріали і методи дослідження. До дослідження було залучено 76 пацієнтів віком 28–46 років із захворюваннями тканин пародонта, які мали соматичну патологію. Серед обстежених було 39 осіб (1 група) із патологією ГБС, 37 осіб, які страждають на ЦД 2 типу (2 група). У групу порівняння увійшли 34 особи із захворюваннями тканин пародонта без загальносоматичної патології. Для оцінки гігієнічного стану порожнини рота використовували індекс гігієни Гріна – Вермільйона (OHI-S, 1964). Для вивчення поширеності та інтенсивності запально-деструктивних змін у пародонті використовували пародонтальний індекс РІ (А.L. Russel, 1956) та папілярний індекс кровоточивості (PBI, Saxer і Muhlemann, 1975).

Наукова новизна. Отримані результати дослідження свідчать про те, що у 1-й групі (хворі на гепатобіліарну патологію) найвищий відсоток відведений генералізованому пародонтиту ІІ ст, у 2-й групі (хворі на цукровий діабет) виявлено найбільше пацієнтів, які страждають на генералізований пародонтит ІІІ ст., а у групі порівняння переважають особи із генералізованим пародонтитом поч. І ст. Показники індексу гігієни, індексу кровоточивості та пародонтального індексу мали найгірші значення у хворих, які входили у групу 2. Проте вірогідної різниці між групами пацієнтів, що страждають на соматичну патологію, не виявлено. Дані індекси у групі порівняння були суттєво нижчими (р>0,05) порівняно із групами 1 і 2.

Висновки. Проведені дослідження свідчать про те, що наявність соматичної патології сприяє розвитку захворювань тканин пародонта, а також, безумовно, обтяжує їх перебіг, що доведено результатами індексної оцінки. Так, усі проведені індекси в усіх пацієнтів з соматичною патологією перевищували результати у групі порівняння і мали найнегативніші показники у хворих із ЦД ІІ типу. Отримані результати досліджень у майбутньому будуть сприяти розробці ефективного комплексу лікувально-профілактичних заходів у хворих із захворюваннями тканин пародонта на тлі соматичної патології.

Ключові слова: генералізований пародонтит, гепатобіліарна патологія, цукровий діабет. 

УДК 616.31:(377+378)(477.83)(091)

Мета дослідження – представити еволюцію стоматологічної медичної освіти на Галичині, історію створення та організацію медичної школи – Медичного колегіуму, особливість підготовки лікарських кадрів у цей період.

Методи дослідження. Використано бібліографічний метод вивчення бібліотечних каталогів; джерела з історії медицини, педагогіки; хронологічний метод, що дозволив проаналізувати особливості становлення і розвитку медичної освіти у різні історичні періоди.

Наукова новизна. Медицина пройшла тривалий час становлення фахового надання медичної допомоги. Сімейні засоби лікування і зцілення передавалися нащадкам, арсенал їх постійно зростав, допоки не з’явилися перші школи організованого професійного навчання. Вони систематизували набуті знання, формували напрями наукових і освітніх програм. На реформування навчального процесу значною мірою впливали історичні події та видатні постаті, загальний розвиток науки та ставлення держави до медичної галузі. Це було підґрунтям до встановлення історичних етапів у формуванні вищої медичної освіти. Витоки набуття знань зі стоматології у Львові сягають кінця XVIII ст. зі створенням першої медичної школи. Підготовка кваліфікованих лікарів засвідчила важливість формування освітніх центрів із подальшим їх удосконаленням.

Висновки. Створення наукових, освітніх центрів підготовки висококваліфікованих фахівців сприяє прогресу медичної галузі, підвищує рівень надання стоматологічної допомоги.

Ключові слова: розвиток медичної освіти, навчальні заклади, західноукраїнські землі, медичні фахівці. 

УДК 616.314+664.315 

 До складу есенціальних жирних кислот відносяться поліненасичені жирні кислоти (ПНЖК) ω-6 і ω-3 ряду, характеристика яких представлена в таблиці 1. Абсолютно незамінною вважається лише лінолева кислота, усі інші ПНЖК можуть утворюватися в організмі за допомогою ферментів десатураз і елонгаз . Вважається, що в організмі людини і тварин процес перетворення лінолевої кислоти в інші ПНЖК дуже обмежений і тому існує необхідність їх введення з їжею . Встановлено, що одним з факторів, які пригнічують біосинтез ПНЖК, є дисбіотичний синдром, проявами якого є дисбактеріоз (як правило, кишковий), ендотоксинемія, бактеріємія, системне запалення і поліорганна недостатність. Дисбіотичний синдром є патогенетичною основою розвитку більшості неінфекційних захворювань (атеросклерозу, цукрового діабету 2 типу, ожиріння, метаболічного синдрому)  

УДК 616.311.2+616.314.17+616.314.9]-02-085

 Мета роботи – опрацювати джерела наукової літератури, в яких висвітлено формування та перебіг основних хвороб навколозубних тканин і методи можливої модуляції організму таких пацієнтів; проаналізувати відомості фахової літератури щодо патогенезу хвороб пародонта, визначити перспективні напрями терапевтичного впливу на організм хворого. Висновки. У патогенезі гінгівіту та пародонтиту визначили чинники, з-поміж них провідними є місцеві, зокрема мікроорганізми, яким протидіє імунна система. Тканини пародонта тісно пов’язані з органами й системами організму, їхні патології суттєво впливають на перебіг, лікування та профілактику пародонтиту. Це потребує різнопланового підходу та вибору найефективніших лікарських засобів. Первинно стратегічним напрямом профілактики запалення ясен є усунення прикріплення пародонтопатогенів до епітелію та поверхні зубів для запобігання проникненню мікроорганізмів та їхніх токсинів через природні захисні бар’єри. Для запобігання дисбіозу, тривалого лікування, підтримувальної терапії та профілактики важливими є біологічні підходи з застосуванням пробіотиків, а також інших природних агентів; розробляють концепцію вакцинації проти пародонтиту. Корекцію патологічного процесу в пародонті розглядають у контексті загальної біологічної відповіді організму. Тому оцінювання ролі його регуляторів розкриває не тільки особливості місцевих механізмів, шляхи модуляції, але й вибір ефективних лікарських засобів. Критично проаналізували перспективи нових підходів і впровадження високоефективних препаратів.