Хвороба Лайма – одна з найпоширеніших трансмісивних інфекцій, яка характеризується значною різноманітністю симптомів та проявів. Спричинюється спірохетами комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato (Вbsl), переносниками яких є іксодові кліщі. У складі комплексу B. burgdorferi sensu lato описано 18 різних видів боррелій, але на сьогоднішній день лише B. burgdorferi sensu stricto, B. garinii та B. afzelii добре відомі як такі, що спричиняють захворювання у людей. Захворювання характеризується переважним ураженням шкіри, опорно-рухового апарату, серця та нервової системи. За даними Центрів з контролю та профілактики захворювань хвороба Лайма була і продовжує залишатися хворобою, яка стрімко розвивається. За рівнем захворюваності і поширеності, важкістю клінічних проявів, частим переходом до рецидивного і затяжного перебігу Лайм-бореліоз (ЛБ) є однією з найбільш актуальних проблем сучасної інфекційної патології
Північної Америки, Азії і багатьох країн Європи. В останнє десятиріччя захворюваність на ЛБ
невпинно зростає як в європейському регіоні в цілому, так і в Україні зокрема, тому ця ендемічна
зоонозна хвороба стала предметом пильної уваги дослідників. Мета роботи: удосконалити діагностику та прогнозування перебігу хвороби, на підставі вивчення клінічних проявів та результатів лабораторних досліджень у дітей з Лайм-бореліозом. За допомогою лінійного імуноблотаналізу ми встановили етіологію захворювання у дітей з ЕФ та БЕФ ЛБ. У 38 пацієнтів (59,38%) з ІМЕ та у 14 дітей (87,5%) з ММЕ, Лайм-бореліоз був спричинений поєднанням трьох видів борелій (B.afzelii, B.burgdorferi, B.garinii). Поєднання двох видів борелій, B.afzelii та B.burgdorferi, виявлено у 17,19% дітей з ІМЕ. B.garinii була найчастішою причиною ІМЕ у пацієнтів, в яких ЛБ спричинений одним видом борелій (6,25 %). Поєднання двох видів борелій, B.afzelii та B. garinii, було причиною ММЕ у 12,5% дітей. У дітей з БЕФ ЛБ, поєднання трьох видів борелій стало причиною захворювання у 10 осіб (45,45%); поєднання B.afzelii та B.burgdorferi зустрічалося у
чотирьох борелій. Лайм-артрит у дітей частіше розвивався внаслідок інфікування поєднанням
борелій: B.burgdorferi, B.afzelii, B.garinii. Причинами інших артритів були аутоімунні, інфекційні та
травматичні чинники. 
Ключові слова: Лайм-бореліоз, інфекція, діти, імуноблот, імуноферментний аналіз, Лаймартрит, Лайм-кардит, борелії, інтерлейкіни, антитіла, регресійна модель, цитокіни

УДК: 616. 832-004.2-036.864-06:616.833:616.831-073.8]-053.2

Розсіяний склероз (РС) із початком у дитячому віці є рідкісною, але суттєвою загрозою для здоров’я дітей. Він має специфічні клінічні та патофізіологічні особливості як порівняти із початком у дорослому віці. Якість життя (ЯЖ) є ключовим індикатором загального благополуччя хворих на РС дітей, проте її взаємозв’язок з об’єктивними нейробіологічними маркерами, як-от об’єм структур головного мозку, залишається недостатньо вивченим у педіатричній популяції. Метою цього дослідження було визначення кореляційних зв’язків між показниками волюметрії головного мозку та індексами ЯЖ, оціненими за опитувальником PEDSQL 4.0, у когорті дітей із РС. Дослідження охопило 39 хворих на РС дітей. Для аналізу зв’язків між суб’єктивною оцінкою ЯЖ та об’єктивними МРТ‐даними використаний коефіцієнт кореляції Спірмена (R).
Встановлено значущі кореляції між ЯЖ за самооцінкою дітей та об’ємами основних структур головного мозку. Зокрема, виявлено сильний прямий зв’язок з волюметрією таламуса (до R = 0,55). Оцінки ЯЖ за опитувальниками, надані батьками (проксі-оцінка), не виявили значущих кореляційних зв’язків з жодним із волюметричних показників. Ці результати підкреслюють важливість волюметрії таламуса як потенційного морфометричного біомаркера прогресування хвороби, який корелює із суб’єктивним сприйняттям пацієнтом з POMS свого стану. Незважаючи на виявлену розбіжність між самооцінкою дітей та оцінкою батьків, ми дотримуємося думки про важливість інтеграції обох точок зору, щоб забезпечити всебічну оцінку стану дитини в клінічній практиці та подальших дослідженнях.

Pediatric-onset multiple sclerosis (POMS) is a rare but significant neurological condition that poses a considerable threat to children’s health. Compared to adult-onset multiple sclerosis (AOMS), POMS is characterized by distinct clinical and pathophysiological features. Quality of life (QoL) is a crucial indicator of overall well-being in children with MS; however, its relationship with objective neurobiological markers — such as brain volumetric parameters — remains insufficiently explored in the pediatric population. This study aimed to examine the correlations between brain volumetric indices and QoL scores, as assessed by the PedsQL 4.0 questionnaire, in a cohort of children diagnosed with MS. The study included 39 pediatric MS patients. Spearman’s rank correlation coefficient (R)
was used to analyze the associations between subjective QoL assessments and objective MRI‐derived brain volumetric data. Significant correlations were observed between self-reported QoL scores and the volumes
of key brain structures. Notably, a strong positive correlation was found with thalamic volume (up to R = 0.55). In contrast, proxy-reported QoL scores provided by parents showed no significant correlations with any of the examined volumetric parameters. These findings highlight the potential role of thalamic volumetry as a morphometric biomarker of disease progression that aligns with the patient’s subjective experience of their condition. Despite the discrepancy between child and parent reports, we emphasize the importance of integrating both perspectives to ensure a comprehensive assessment of the patient’s status in clinical practice and future research.

UDC 616.923-053.2

В Європі й Україні у останні роки реєструють зростання захворюваності на кашлюк. Метою дослідження було з’ясувати особливості перебігу кашлюку у дітей перших трьох років життя у період після пандемії COVID-19 та порівняти їх з клінічними та лабораторними даними аналогічних пацієнтів які хворіли на кашлюк до початку пандемії. Проведено ретроспективний аналіз 97 карт стаціонарного хворого віком 0-36 міс з діагнозом кашлюк, які перебували на стаціонарному лікуванні у Львівській обласній клінічній інфекційній лікарні в періоди 2017–2019 рр. і 2023–2024 рр. Встановлено, що перебіг захворювання у когорті дітей у період після епідемії був легшим, водночас з вищою частотою респіраторних ускладнень; виявлено низку відмінностей в клінічних проявах, показниках загального аналізу крові у дітей різних вікових груп, та у період до та після виникнення пандемії SARS-CoV-2. Після завершення пандемії COVID-19 ослаблення популяційного імунітету, генетичні мутації Bordetella pertussis та можливий вплив перенесеної SARS-CoV-2-інфекції на імунну відповідь сприяли зростанню сприйнятливості дітей до кашлюку та зміні клінічних проявів захворювання.

УДК 617.735-06:616.379-008.64]-07:575.113.2-021.38817:57

Кудриль Іван Володимирович. Патогенетична, діагностична та прогностична роль факторів росту в розвитку та прогресуванні проліферативної діабетичної ретинопатії : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / І. В. Кудриль. - Львів, 2025. - 137 с. - Бібліогр.: с. 105 -130. (206 назв).

Дисертація присвячена вирішенню актуального завдання сучасної офтальмології – визначенню механізмів прогресування діабетичної ретинопатії на підставі вивчення вмісту у внутрішньоочній рідині і крові пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу факторів росту (трансформуючого фактора росту-β – TGF-β1 і фактора росту сполучної тканини – CTGF) та поліморфізму rs1800470 гена TGFB1 і обґрунтування методології діагностики із застосуванням цих біомаркерів.

Обґрунтування вибору теми дослідження.Цукровий діабет (ЦД) є серйозною медико-соціальною проблемою та суттєво знижує якість життя хворих (H. Al Zabadi et al., 2022). Некомпенсований або нелікований ЦД призводить до багатьох серйозних діабет-асоційованих ускладнень, серед яких найчастішою є діабетична ретинопатія (ДР), яка супроводжує перебіг захворювання у 26-35% хворих (H. Sun et al., 2022). На даний час ДР вважають прогресуючим тканеспецифічним нейроваскулярним ускладненням ЦД зі складним багатофакторним патогенезом, що включає мікросудинне ураження сітківки та дисфункцію нейронів і призводить до слабобачення або сліпоти (W. Wang & A.C.Y. Lo, 2018). Патогенез ДР був детально охарактеризований у контексті порушення передачі сигналів глюкози, інсуліну та васкулоендотеліального фактора росту (VEGF), хоча зростаюча кількість інших факторів росту та молекул, включаючи TGF-β1 і CTGF визнаються важливими учасниками цих патогенетичних подій (S.E. Wheeler & N.Y. Lee, 2017). Передумовою неоваскуляризації є фіброзноваскулярна проліферація, яка виникає внаслідок гіпоксії сітківки та гліально-мезенхімального переходу клітин Мюллера, що трансдиференціюються у міофібробласти з розростанням сполучної тканини (X. Wang et al., 2022). Ініціатором цього процесу є TGF-β1 (J. Fan et al., 2020). При проліферативній ДР перемикання від неоваскуляризації до фіброзної фази (ангіо-фіброзне перемикання) відбувається за допомогою CTGF на тлі надекспресії VEGF (I. Klaassen et al., 2015; E.J. Kuiper et al., 2008).

Таким чином, дослідження механізмів прогресування ДР та ростових факторів, що безпосередньо беруть участь у цьому процесі, зокрема TGF-β1 і CTGF є актуальним дослідженням, яке дозволить обґрунтувати новий можливий напрямок діагностики та прогнозу прогресування ДР.

Мета дослідження – підвищити рівень діагностики та прогнозування діабетичної ретинопатії при цукровому діабеті 2 типу на підставі визначення вмісту TGF-β1 і CTGF та поліморфізму rs1800470 гена TGFB1.

Відповідно до мети дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Визначити вміст у крові та внутрішньоочній рідині TGF-β1 у пацієнтів з ДР і ЦД 2 типу в залежності від стадії ДР.
2. Визначити вміст у внутрішньоочній рідині CTGF у пацієнтів з ДР і ЦД 2 типу в залежності від стадії ДР.
3. Дослідити значення для прогресування ДР змін вмісту TGF-β1 і CTGF та їх зв’язок з клінічними показниками.
4. Дослідити вплив поліморфізму rs1800470 гена TGFB1 на клініко-офтальмологічні показники у пацієнтів з ДР і ЦД 2 типу в залежності від стадії ДР.
5. Дослідити залежність вмісту TGF-β1 і CTGF від поліморфізму rs1800470 гена TGFB1.
6. Визначити незалежні фактори, пов’язані з прогресуванням ДР та побудувати модель прогнозу стадій ДР.

Об’єкт дослідження: діабетична ретинопатія (МКХ10: Н36.0).

Предмет дослідження: стан зорових функцій, зміни очного дна за даними офтальмоскопії і дослідження на фундус камері, дані оптичної когерентної томографії, вміст у крові та внутрішньоочній рідині TGF-β1, вміст у внутрішньоочній рідині CTGF, поліморфізм rs1800470 гена TGFB1, діагностика та прогнозування ДР.

Методи дослідження:офтальмологічні – візометрія (проектор оптичних знаків (CP-770, Nidek, Japan) та комп’ютеризованого фороптера (Refractor RT-5100, Nidek, Japan), рефрактометрія (авторефрактометр (TRK-2P, Topcon, Japan), тонометрія (безконтактний пневмотонопахіметр (NT-530P, Nidek, Japan), біомікроскопія (щілинна лампа Haag-Streit BQ 900, Swiss), офтальмоскопія (лінза Super Pupil XL, Volk Optical, USA), оптична когерентна томографія (Optovue RTVue (США), фотографування очного дна фундус-камерою (AFC 210, Nidek, Japan). Аналітичні: глюкозооксидазний (визначення вмісту глюкози у крові), рідинна іонообмінна хроматографія високого тиску (визначення вмісту у крові глікованого гемоглобіну), імуноферментний аналіз (визначення вмісту TGF-β1 і CTGF), молекулярно-генетичний (визначення поліморфізму rs1800470 гена TGFB1). Статистичні: параметричні та непараметричні методи, параметричний F-критерій Фішера і непараметричний критерій Kruskal-Wallis. Для виявлення зв’язку між ознаками використано кореляційний аналіз з розрахунком показнику рангової кореляції Спірмена (r) для кількісних ознак і за критерієм χ² – для якісних. Для аналізу зв’язку стадії ДР з факторами ризику було використано методи побудови нейромереж та моделей лінійної регресії (GLM).

Наукова новизна отриманих результатів Уточнено наукові дані щодо зв’язку поступового збільшення вмісту TGF-β1 і CTGF з прогресуванням ДР за стадіями. Встановлено, що вміст у крові TGF-β1 був збільшеним у порівнянні з контролем у 1,4-1,55 раза (p<0,001). Вміст у ВОР TGF-β1 у порівнянні з контролем був більшим при НПДР у 1,2 раза, при ППДР – у 2,2 раза та при ПДР – у 5,0 разів (p<0,001). Вміст у ВОР CTGF у порівнянні з контролем був більшим при НПДР у 1,6 раза, при ППДР – у 2,2 раза та при ПДР – у 3,2 раза (p<0,001).

Вперше доведено значення для прогресування ДР компенсації ЦД 2 типу та збільшення вмісту у крові і внутрішньоочній рідині ТGF-β1. Методом нейромережевого моделювання було створено трифакторну модель класифікації, яка з точністю 100% прогнозувала ПДР.

Вперше встановлено, що поліморфізм rs1800470 гена TGFB1 обумовлював гірший перебіг ДР: носії мутантного генотипу A/A мали нижчу гостроту зору (р=0,016) та більші центральну товщину і об’єм сітківки (р<0,001) у порівнянні з носіями предкового генотипу G/G.

Вперше показано, що у пацієнтів з ДР та ЦД 2 типу вміст у внутрішньоочній рідині TGF-β1 і CTGF був більшим у носіїв генотипів G/A і A/A у порівнянні з предковим генотипом G/G, тобто – за умов носійства мутантного алеля А rs1800470. Гірша гострота зору та більше пошкодження структури сітківки, що спостерігалося у носіїв генотипу А/А, могли бути обумовлені більшим внутрішньоочним вмістом TGF-β1 і CTGF.

Вперше визначені прогностичні фактори (біомаркери) прогресування ДР, застосування яких у багатофакторних лінійних моделях (GLM) дозволило прогнозувати стадію ДР із 100% точністю (p<0,001). До цих факторів належали компенсація діабету, вміст у крові глікованого гемоглобіну (HbA1c) і TGF-β1, вміст у внутрішньоочній рідині TGF-β1, а також поліморфізм rs1800470 гена TGFB1. При цьому найбільше значення мали 3 незалежні змінні: компенсація діабету, генотип поліморфізму rs1800470 гена TGFB1 та вміст TGF-β1.

Було уточнено механізми розвитку та прогресування ДР з урахуванням значення TGF-β1 і CTGF, а також поліморфізму rs1800470 гена TGFB1. На підставі цього було запропоновано та обґрунтовано методологію діагностики і математичного прогнозування ДР.

Практична значущість отриманих результатів. Отримані результати дозволили сформулювати низку практичних рекомендацій з використання для діагностики та прогнозу прогресії ДР вивчених біомаркерів.Позитивний кореляційний зв'язок з прогресуванням ДР мають тривалість діабету, центральна товщина та об’єм сітківки, а також вміст у крові та внутрішньоочній рідині TGF-β1 і вміст у внутрішньоочній рідині CTGF. Зв'язок з ДР було показано і з компенсацією діабету – при некомпенсованому діабеті прогресія ДР була достеменно вищою.

При визначенні груп ризику та цільових груп таргетної терапії необхідно враховувати, що при всіх стадіях ДР гірша гострота зору та більші центральна товщина та об’єм сітківки спостерігалися у носіїв поліморфізму rs1800470 гена TGFB1, що було пов’язане з більшим вмістом TGF-β1 і CTGF.

Створено декілька простих та зручних для практичного використання математичних моделей. Застосування програмного калькулятора, створеного у середовищі Microsoft Excel, з урахуванням компенсації діабету та вмісту ТGF-β1 у крові і внутрішньоочній рідині дозволяє з точністю 100% прогнозувати ПДР. Застосування багатофакторної лінійної моделі за 5 факторами: компенсація діабету, вміст у крові глікованого гемоглобіну і TGF-β1, вміст у внутрішньоочній рідині TGF-β1, а також генотип поліморфізму rs1800470 гена TGFB1 прогнозує стадію ДР із 100% точністю. Застосування програмного калькулятора, створеного у середовищі Microsoft Excel, з урахуванням компенсації діабету, вмісту у внутрішньоочній рідині ТGF-β1 і генотипу rs1800470 гена TGFB1 дозволяє прогнозувати ДР з точністю 97%.

Публікації. Основні результати роботи описані в 7 наукових публікаціях, зокрема 5 – статті в журналах відповідно до «Переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора наук, кандидата наук та ступеня доктора філософії», всі 5 статей індексовані у наукометричній базі Scopus; 2 праці – тези у матеріалах науково-практичних конференцій.

Ключові слова: діабетична ретинопатія, цукровий діабет 2 типу, діагностика, прогностична модель, TGF-β1, CTGF, поліморфізм rs1800470 гена TGFB1.

УДК 616.514-078:57.083.3]-053.2-085

Мета роботи — визначити рівень загального IgE у дітей із гострою кропив’янкою (ГК) з метою підвищення діагностичної точності, оцінки тяжкості її перебігу та обґрунтування доцільності застосування персоналізованого терапевтичного підходу. Додаткова мета — з’ясувати ефективність мультидисциплінарної взаємодії педіатра й дерматолога у веденні таких клінічних випадків. Матеріали та методи. Дослідження проведено на базі лікувально-діагностичного центру «Сімейний» у Львові. У ньому взяли участь 82 пацієнтів віком від 1 до 18 років. До основної групи було включено 38 дітей з клінічними проявами ГК, зокрема із наявністю або відсутністю ангіоневротичного набряку. Контрольну групу сформували зі 44 здорових дітей без ознак хронічної патології. Усім учасникам дослідження було проведено клінічний огляд, зібрано детальний алергологічний анамнез, а також визначено рівень загального IgE у сироватці крові за допомогою імунохімічного методу з хемілюмінесцентною детекцією. Результати та обговорення. У пацієнтів з ГК виявлено достовірно підвищені рівні загального IgE порівняно з такими в учасників контрольної групи (p < 0,05). Найвищі показники IgE спостерігали в підгрупі пацієнтів із супутнім ангіоневротичним набряком. Виявлено позитивну кореляцію між рівнем IgE у сироватці крові та тяжкістю клінічних проявів, таких як свербіж, поширеність висипань та системні реакції (r = 0,41; p < 0,05). У дітей з повторними епізодами кропив’янки рівень IgE залишався стабільно підвищеним, що вказує на наявність персистувальної сенсибілізації. Отримані результати підтверджують, що рівень IgE є вагомим діагностичним критерієм у веденні дітей із ГК, особливо у складних або рецидивних випадках. Педіатр відіграє ключову роль у ранньому виявленні симптомів та виключенні супутньої патології, тоді як дерматолог здійснює клінічну верифікацію діагнозу, диференціюючи уртикарні стани з васкулітами, спадковою ангіоедемою та іншими нозологіями з подібною клінічною картиною. Висновки. У дітей із ГК рівень загального IgE значно вищий, ніж у здорових осіб, і достовірно корелює з виразністю клінічних проявів та рецидивністю перебігу. Включення цього показника до діагностичного алгоритму дає змогу виявляти IgE-опосередковану реакцію та підбирати індивідуалізовану терапію. Злагоджена співпраця педіатра і дерматолога дає можливість підвищити якість медичної допомоги та запобігти ускладненням і хронізації процесу

Objective — to assess total serum IgE levels in children with acute urticaria in order to improve diagnostic accuracy, determine disease severity, and substantiate a personalized therapeutic approach. An additional objective was to evaluate the effectiveness of multidisciplinary collaboration between pediatricians and dermatologists in the clinical management of such cases. Materials and methods. The study was conducted at the «Simeyniy» Diagnostic Center in Lviv, Ukraine. A total of 82 children aged 1 to 18 years were enrolled. The main group comprised 38 children with clinical manifestations of acute urticaria, with or without concomitant angioedema. The control group included 44 healthy children with no evidence of chronic pathology. All participants underwent a comprehensive clinical examination and provided a detailed allergological history. Total serum IgE was quantified using a chemiluminescent immunoassay technique. Results and discussion. Children with acute urticaria demonstrated significantly elevated total IgE levels compared to the control group (p < 0.05). The highest IgE concentrations were observed in the subgroup with concurrent angioedema. A moderate positive correlation was established between serum IgE levels and clinical severity indicators such as pruritus intensity, extent of skin involvement, and systemic symptoms (r = 0.41, p < 0.05). In patients with recurrent episodes, IgE levels remained persistently elevated, suggesting ongoing sensitization. These findings confirm the utility of total IgE measurement as a valuable diagnostic marker in the evaluation of pediatric acute urticaria, particularly in complex or recurrent presentations. The pediatrician plays a pivotal role in early symptom recognition and exclusion of comorbid conditions, while the dermatologist ensures accurate clinical verification of the diagnosis, distinguishing urticarial lesions from vasculitis, hereditary angioedema, and other nosologies with overlapping features. Conclusions. Children with acute urticaria exhibit significantly higher total IgE levels than healthy controls, with a statistically significant correlation with clinical severity and recurrence. Incorporating this parameter into diagnostic algorithms enables the identification of IgE mediated responses and the tailoring of individualized treatment strategies. Coordinated interdisciplinary management involving both pediatricians and dermatologists enhances the quality of treatment and helps prevent complications and chronicity of the disease course.