УДК: 619:616.43

Актуальність. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є одним із найпоширеніших психічних розладів серед військовослужбовців і ветеранів, що зумовлює значні наслідки для їхнього психічного та фізичного здоровʼя. Для подолання викликів, повʼязаних з цією проблемою, важливо проаналізувати ключові фактори, які сприяють розвитку ПТСР серед військовослужбовців і ветеранів.
Мета роботи – огляд останніх досліджень посттравматичного стресового розладу у ветеранів, розкриття його ключових причин, проявів та наслідків, а також аналіз ефективності інноваційних методів терапії та профілактики.
Матеріали та методи. Проведено лінгвосемантичний аналіз наукометричних баз щодо сучасних інноваційних підходів до терапії та профілактики ПТСР, зокрема психотерапевтичних, фармакологічних, технологічних та психоосвітніх методів.
Результати та їх обговорення. Результати аналізу літератури демонструють ефективність інтегративних стратегій, таких як когнітивно-поведінкова терапія, експозиційна терапія, транскраніальна магнітна стимуляція (ТМС) та застосування віртуальної реальності. Приведено стратегію інтеграції сучасних психотерапевтичних підходів, нейротехнологій, фармакологічних інтервенцій і соціальних програм підтримки для покращення психічного здоровʼя ветеранів і сприяння їхній соціальній адаптації. Наголошено на перспективності персоналізованої
медицини у терапії ПТСР, яка базується на аналізі нейробіологічних профілів, біомаркерів та психосоціальних характеристик ветеранів. Зроблено висновок про необхідність подальших міждисциплінарних досліджень для вдосконалення наявних та створення нових терапевтичних підходів, спрямованих на покращення психічного здоровʼя ветеранів та їхньої соціальної інтеграції. Особлива увага приділена сучасним методам лікування, які базуються на доказовому підході, зокрема психотерапевтичним і фармакологічним інтервенціям, а також їх ефективності.
Висновки. У статті розглянуто актуальну проблему посттравматичного стресового розладу у ветеранів, які зазнали впливу екстремальних стресових факторів під час бойових дій. Представлено інноваційні підходи, спрямовані на ранню ідентифікацію ПТСР, ідентифікацію предикторів лікування, персоналізовану медицину та впровадження новітніх утручань, орієнтованих не лише на травму, але й на загальне покращення функціонального стану ветеранів.

Актуальність. Нейропатичний постампутаційний біль кукси, спричинений термінальними невромами, є великою проблемою для поранених з ампутаціями. Традиційні методи хірургічного лікування болісних невром, ймовірно, не запобігають їхньому повторному формуванню, що зумовлює високий рівень повторних оперативних втручань. Тоді як повторні операції на куксі можуть значно відтерміновувати протезування та реабілітацію таких пацієнтів. Мета. Дослідити випадки рецидивів симптомних термінальних невром серед військовослужбовців після травматичної ампутації внаслідок вибухових поранень. Матеріали і методи. Це клінічне проспективне дослідження. Задля оцінки повторних хірургічних втручань з приводу рецидиву симптомних термінальних невром обстежені тридцять чотири військовослужбовці. До остаточного аналізу були залучені вісім пацієнтів із рецидивом нейропатичного постампутаційного болю кукси після резекції невром. Цим пацієнтам проведене повторне оперативне втручання з видалення термінальних невром, формування регенеративного інтерфейсу периферичних нервів (RPNI) у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону (ВМКЦ ЗР) упродовж 2022 – 2024 років. Результати. Це дослідження показує, що немає різниці в термінах появи первинного постампутаційного болю та рецидиву нейропатичного болю кукси після простих резекцій невром (Pα=0.8) – 5.5 (3.4) і 5.1 (1.7) місяців відповідно. У пацієнтів діагностовано три (2; 3.5) рецидивних симптомних невроми і 0.6 (0; 1.5) болючих невром, які раніше були асимптомними. Середній рівень болю становив 7.6 (1.8) за шкалою DVPRS. У ВМКЦ ЗР усім пацієнтам виконали регенеративний інтерфейс периферичного нерва (RPNI) через рецидивні симптоми невром. На відміну від простих резекцій симптомних термінальних неврином, після застосування методики RPNI середня інтенсивність нейропатичного болю резидуальної кінцівки клінічно значно зменшилася (до 3.3 (0.8), рівень Р<0.001 балів) на шостому місяці спостереження та залишалася на такому рівні протягом 12 місяців. Висновки. Результати цього дослідження свідчать, що проста резекція невроми, яка широко використовується в Україні, не впливає на профілактику формування болючих невром. При виборі хірургічної методики для лікування симптомних термінальних невром автори рекомендують методику RPNI, оскільки в цьому дослідженні виявлено її позитивні результати зі стійким і тривалим ефектом. При повторних операціях, зумовлених рецидивом симптомних невром, варто знаходити та видаляти всі термінальні невроми, зокрема асимптомні, задля запобігання швидкого відновлення болю. Ключові слова: повторні оперативні втручання, рецидив постампутаційного болю, симптомна неврома, резекція невром, RPNI, регенеративний інтерфейс периферичних нервів.

Найбільшими нейрохірургічними стаціонарами у Львові є «Перше територіальне медичне об’єднання Львова», Військово-медичний клінічний центр Західного регіону. На базі цих шпиталів з 2017 року розпочалася співпраця з Фундацією Razom For Ukraine. У 2023 році у Львові відбулися дві місії Ukrainian-American NeuroFriendship (UANF2023), які розширили свої межі у 2024 році (UANF2024) і відбулися не тільки у Львові, а й у Дніпрі, Києві, Ужгороді та Вінниці. Лікарі зі США: Пітер Кім Нельсон та Максим Шапіро з New York University Langone Health Center та New York City Health + Hospitals/Bellevue; Люк Томич з Dell Children’s Medical Center, New Jersey; Джон Форбс з Vanderbilt University Medical Center, Cincinnati; Rocco Armonda з Walter Reed National Military Medical Center and MedStar Washington Hospital Center разом із українськими лікарями спланували та виконали у Львові понад 60 комплексних невідкладних і планових мікронейрохірургічних операцій, ендоваскулярних процедур дорослим і діткам. Проведення операцій не припиняли ні в умовах спокою, ні під час повітряних тривог. Американські фахівці були вражені тим поєднанням цивільних і пов’язаних з війною умов, за яких доводиться працювати в Україні лікарям, виконуючи надскладні оперативні втручання. Успіх місій UANF2023 і UANF2024 CO-PILOT Neuro полягав у реальній підтримці колегами зі США складних випадків, виконаних в умовах технічних обмежень. Наші лікарі безмежно вдячні американським фахівцям за мужність і надану підтримку.
Ключові слова: російсько-українська війна, нейрохірургія в Україні, гуманітарна місія.

УДК: 616.831-005.1-036.11-02:616.831-005.4]-036.88

Актуальність. Гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК) є однією з основних причин тривалої непрацездатності та летальності. Тяжким ускладненням ГПМК за ішемічним типом є геморагічна трансформація (ГТ), що часто завершується летально.
Мета роботи – проаналізувати фактори ризику виникнення гострого порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом із летальним завершенням.
Матеріали та методи. На базі неврологічного відділення лікарні Св. Пантелеймона обстежено 81 пацієнта з ГПМК за ішемічним типом. Хворих було розподілено на 2 групи: група 1 – 57 пацієнтів із ГПМК за ішемічним типом; група 2 – 24 особи з ГПМК за ішемічним типом, які померли. Усім хворим проводили огляд, оцінку
за шкалою коми Глазго, NIHSS (National Institutes of Health Stroke Scale), загальний і біохімічний аналіз крові, коагулограму, ЕКГ та ЕхоКГ. З метою визначення локалізації та поширеності ГПМК проводили КТ голови і оцінку за шкалою ASPECTS (Alberta Stroke Program Early CT score).
Результати та їх обговорення. Усі пацієнти надходили до лікарні з потьмареною свідомістю у тяжкому стані, з вогнищевою мозковою симптоматикою (геміплегія, гемігіпестезія, афазія, дизартрія, геміанопсія), що залежала від зони ураження.
Достовірно вищою була частота серцевих скорочень (ЧСС) у пацієнтів групи 2 (p = 0,006). У пацієнтів групи 2 відмічали більш тяжкий стан, та відповідно нижчу кількість балів за шкалою коми Глазго (p = 0,017). У пацієнтів групи 2 достовірно
частіше встановлювали геморагічну трансформацію (група 1 – 17,5%; група 2 – 54,2%; p = 0,008), що спостерігали у більше ніж половини пацієнтів групи 2. На КТ із контрастуванням візуалізували гіподенсивні зони без чітких контурів, неоднорідні через гіперденсивні лінійні включення. Під час КТ-ангіографії знай-
дені тромбози переважно в басейні лівої (група 1 – 36,8%; група 2 – 37,5%; p = 0,955) та правої середньої мозкової артерії (група 1 – 36,8%; група 2 – 41,7%; p = 0,683). Під час оцінки за шкалою ASPECTS, група 1 отримала 5,7 ± 3,4 бала, тоді як у групі 2 показник склав 6,6 ± 2,4 (p = 0,537).
Висновки. Геморагічна трансформація є окремим фактором ризику, що зменшує шанси на виживання у пацієнтів із ГПМК за ішемічним типом (група 1 – 17,5%; група 2 – 54,2%; p = 0,008). У осіб, які померли, діагностували достовірно вищий
рівень глюкози (p = 0,045), АСТ (p = 0,040), натрію (p = 0,035) у крові, а також вищу ЧСС (p = 0,006). Власне зростання вказаних показників у хворих на ГПМК можна розглядати предикторами несприятливого завершення захворювання.

УДК: 616.8-009.17-036.838:[616/988: 578.834.1]-06

Актуальність. Постковідний синдром може впливати на майже всі системи в організмі людини, проявляючись унікальним поєднанням нових симптомів, а також загострюючи вже існуючі хронічні стани. Оскільки кількість осіб, які видужали, продовжує зростати, стає критично важливим зрозуміти довгострокові наслідки захворювання та відповідні стратегії менеджменту даного стану.
Мета роботи – виявлення та оцінка тяжкості астенії, а також її впливу на якість життя у пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу.
Матеріали та методи. Дослідження було спрямоване на оцінку стану пацієнтів за допомогою тестування психічними шкалами під час гострої фази коронавірусної хвороби та через 12 тижнів після встановлення діагнозу COVID-19.
Ми порівняли дані у двох часових періодах: під час гострого COVID-19 та через 12 тижнів. Були використані Шкала астенічного стану (ШАС) розроблена
Л.Д. Малковою і адаптована Т.Г. Чортовою на основі клінічних та психологічних спостережень, опитувальник якості життя О.С. Чабана. Для статистичних обрахунків було використано статистичний непараметричний тест Манна–Уітні.
Результати та їх обговорення. Результати показали статистично значуще підвищення симптомів астенії в групі C (пацієнти, у яких розвинувся постковідний синдром) у порівнянні з контролем (група A) як під час гострої фази COVID-19 (U = 0,0, Z = –6,67, р <0,0001), так і через 12 тижнів (U = 30,0, Z = –6,34, р < 0,0001).
Також спостерігалося підвищення астенічних симптомів у групі B (пацієнти, у яких не розвинувся постковідний синдром), але через 12 тижнів різниця не була статистично значущою (U = 151, Z = –1,52, р = 0,12), що свідчить про поступове покращення. Група C демонструє значно вищі рівні астенії в порівнянні з групою B на обох часових точках (часова точка 1: U = 246,5, Z = 4,18, р < 0,00029; часова точка 2: U = 34,0, Z = 6,43, р < 0,0001), підтверджуючи вплив постковідного синдрому. Що стосується якості життя, група C також демонструє суттєво нижчі показники в порівнянні з групою A (U = 6, Z = 6,6, р < 0,0001). Група B мала
нижчу якість життя у порівнянні з групою A на обох часових точках, вказуючи на потенційні довгострокові ефекти COVID-19 (Первинне обстеження: U = 0,0, Z = 5,46, р < 0,0001; через 12 тижнів: U = 87,5, Z = 3,1, р < 0,0001). Це підкреслює важливість розробки додаткових стратегій лікування та підтримки для пацієнтів,
що страждають від наслідків COVID-19.
Висновки. Результати, що спостерігаються у групі пацієнтів, у яких розвинувся постковідний синдром, демонструють постійно високі рівні астенії та низькі оцінки якості життя, це підкреслює хронічний характер симптомів після COVID-19.
Відсутність значного поліпшення якості життя та продовження високих рівнів астенії в цій групі вказують на безпосереднє зниження загальнього благополуччя учасників.