УДК 61:378.091.33-048:004.8

Медична освіта перебуває в умовах інтенсивної цифрової трансформації, спрямованої на перехід від знаннєво-орієнтованих моделей до компетентнісно орієнтованого, студентоцентрованого навчання, що фокусується на розвитку клінічного мислення, рефлексивної практики та здатності до адаптивного прийняття рішень. У цьому контексті генеративний штучний інтелект (ГШІ) постає як новий етап еволюції освітніх технологій, здатний забезпечувати персоналізовані траєкторії навчання, моделювання клінічних сценаріїв і надання індивідуалізованого зворотного зв’язку в режимі реального часу. Мета статті полягає в аналізі ключових тенденцій трансформації технологій навчання в медичній освіті під впливом ГШІ та в обґрунтуванні педагогічних стратегій його відповідальної інтеграції. На основі сучасних досліджень показано, що інструменти ГШІ можуть підтримувати самостійне навчання, систематизацію знань і формування навичок клінічного міркування; водночас їх здатність демонструвати високі результати на стандартизованих іспитах актуалізує потребу перегляду підходів до оцінювання, зі зміщенням акценту на вищі когнітивні процеси, рефлексивність та перевірку доказовості. Разом із тим, широке впровадження ГШІ супроводжується педагогічними й етичними викликами: ризиком генерації неточної або упередженої інформації, потенційним зниженням когнітивної автономії студентів, загрозами академічної доброчесності та невизначеністю відповідальності за помилки. Обґрунтовано, що ефективна інтеграція ГШІ потребує формування ШІ грамотності, розвитку критичного мислення, метакогнітивної усвідомленості та наставницького супроводу, який забезпечує контекстуальну інтерпретацію результатів і етичне спрямування. Особливого значення набуває роль викладача як фасилітатора навчального процесу, який спрямовує взаємодію студентів із технологіями штучного інтелекту, сприяє розвитку рефлексивної практики та забезпечує формування професійної відповідальності. Зроблено висновок, що ГШІ слід розглядати як інструмент когнітивної підтримки, який доповнює, але не замінює професійне судження, практичний досвід і гуманістичні цінності медицини. Перспективи подальших досліджень пов’язані з оцінкою довготривалого впливу ГШІ на професійну ідентичність, клінічне мислення, формування автономії здобувачів освіти та ефективність моделей оцінювання і зворотного зв’язку, що забезпечують якісну підготовку майбутніх лікарів в умовах цифровізації освіти.

УДК: 61:378:004.8

Стрімкий розвиток штучного інтелекту трансформує систему охорони здоров’я, змінюючи підходи до діагностики, клінічного прийняття рішень і роботи з медичною інформацією. У цих умовах інтеграція технологій ШІ в медичну освіту набуває стратегічного значення. Підготовка майбутніх лікарів потребує формування не лише клінічних компетентностей, а й здатності ефективно взаємодіяти з інтелектуальними системами, критично інтерпретувати їх результати та застосовувати їх етично й відповідально. Це зумовлює актуалізацію ШІ-грамотності як комплексної освітньої компетентності.

Метою роботи є системний аналіз концептуальних підходів до визначення ШІ-грамотності, узагальнення сучасних педагогічних стратегій її формування та обґрунтування перспектив інтеграції в програми медичної освіти. У статті проаналізовано міжнародні наукові дослідження та нормативні документи, що розглядають ШІ-грамотність як багатовимірну метакомпетентність, яка охоплює концептуальне розуміння принципів роботи алгоритмічних систем, критичне оцінювання їхніх результатів, етичну відповідальність і здатність до рефлексивного прийняття професійних рішень.

Окрему увагу приділено впливу генеративного ШІ на освітній процес і формування професійної ідентичності лікаря, а також ризикам алгоритмічної залежності та послаблення автономного клінічного мислення. Обґрунтовано необхідність міждисциплінарної інтеграції ШІ-грамотності в медичну підготовку, впровадження інноваційних освітніх стратегій, розроблення інструментів оцінювання та забезпечення етичних стандартів використання технологій.

Зроблено висновок, що ШІ-грамотність слід розглядати як стратегічну компетентність сучасного лікаря, спрямовану на забезпечення балансу між технологічними можливостями та професійною автономією в умовах цифрової трансформації медицини.

UDC 61:378.147.091.26

Медична освіта зазнає суттєвих трансформацій, зумовлених необхідністю підготовки фахівців охорони здоров’я до роботи в умовах складних клінічних, технологічних і суспільних викликів. Перехід від традиційних моделей підготовки, орієнтованих на тривалість навчання, до компетентнісної медичної освіти (CBME) актуалізував пошук таких підходів до оцінювання, які б сприяли розвитку рефлексивної практики, професійного становлення та безперервного навчання. У цьому контексті портфоліо-орієнтоване оцінювання (Portfolio-Based Assessment, PBA) постає як інноваційна педагогічна стратегія, що інтегрує процес навчання та оцінювання в межах довготривалої освітньої траєкторії. Метою статті є аналіз педагогічного потенціалу портфоліо-орієнтованого оцінювання в медичній освіті та визначення його ролі у формуванні рефлексивної практики, автономії здобувачів освіти й розвитку професійних компетентностей. Дослідження ґрунтується на теоретичному аналізі та синтезі сучасних наукових праць, присвячених компетентнісній освіті, рефлексивному оцінюванню, цифровим портфоліо та формуванню професійної ідентичності. Результати засвідчують, що PBA є не лише засобом фіксації навчальних досягнень, а й динамічним інструментом розвитку метакогнітивних умінь, структурованої самооцінки та безперервного професійного вдосконалення. Портфоліо дає можливість здобувачам документувати клінічний досвід, інтегрувати зворотний зв’язок і критично осмислювати власний прогрес у різних доменах компетентності, зокрема комунікації, співпраці, етики та догляду за пацієнтами. Емпіричні дані підтверджують, що PBA сприяє розвитку критичного мислення, рефлексивності та активної позиції здобувача за умови чітких критеріїв оцінювання, структурованого наставництва та якісного зворотного зв’язку. Водночас залишаються невирішені питання стандартизації оцінювання рефлексії, балансу між формувальною та підсумковою функціями портфоліо, а також ефективної інтеграції цифрових систем у навчальні програми. У статті обґрунтовується, що результативність PBA залежить від цілісного проєктування освітнього процесу, інституційної підтримки та узгодженості з компетентнісною моделлю підготовки. Зроблено висновок, що портфоліо-орієнтоване оцінювання є трансформативною освітньою стратегією, яка поєднує теорію з клінічною практикою та утверджує безперервне навчання як ключову характеристику сучасного медичного професіоналізму. За умови продуманої інтеграції PBA сприяє підготовці рефлексивних, самокерованих і адаптивних фахівців, здатних ефективно діяти в динамічному середовищі охорони здоров’я.

 Abstract

Background and Clinical Significance: Implant rehabilitation of patients with acquired maxillofacial defects remains challenging, particularly following high-energy war-related trauma. Gunshot and mine blast injuries frequently result in extensive hard and soft tissue loss, often requiring complex reconstructive procedures. Although cortically anchored implants have been successfully used in patients with severe maxillary atrophy and selected traumatic defects, evidence supporting their use for the immediate rehabilitation of critical-size war-related maxillary defects remains limited. Cortically anchored singlepiece implants used in conjunction with an immediate loading protocol may provide an alternative rehabilitation strategy for selected patients who decline, or are unsuitable for, conventional implants and bone-grafting procedures. Case Presentation: Two patients with critical-size maxillary defects (approximately 3 cm) resulting from gunshot and mine blast injuries are presented. Treatment consisted of extraction of non-restorable teeth, placement of cortically anchored single-piece implants, including tubero-pterygoid implants, followed by immediate loading with fixed hybrid metal–acrylic hybrid prostheses. Clinical and radiological evaluation was performed using panoramic radiography and cone-beam computed tomography. Conclusion: Successful implant-supported prosthetic rehabilitation was achieved in both patients. Cortically anchored implants engaging the basal bone of the maxilla provided stable support for immediately loaded fixed prostheses despite substantial hard and soft tissue loss. Functional and aesthetic outcomes were satisfactory. Immediate prosthetic rehabilitation was successfully completed in both patients. A 12-month clinical and radiographic follow-up was available for one patient and demonstrated stable implant function without biological or prosthetic complications. Longterm follow-up of the second patient was not available because of active military service. Cortically anchored implant-supported hybrid prostheses may represent a viable treatment option for selected patients with critical-size maxillary defects resulting from gunshot or mine blast injuries, enabling rapid restoration of oral function and facial aesthetics while avoiding extensive bone-grafting procedures. 

УДК 579.842.23:612.017.1-02-06:616.1

У статті подано сучасні дані щодо ролі молекулярної мімікрії між антигенами Yersinia enterocolitica та тиреоїдними структурами, зокрема тиреотропним рецептором і тиреоїдною пероксидазою. Показано, що перехресна імунна реактивність сприяє активації гуморальної та клітинної імунної відповіді, включаючи стимуляцію Th1- та Th17-ланок, порушення функції регуляторних Т-клітин і надмірну продукцію автоантитіл. Окрему увагу приділено системним наслідкам тиреоїдної дисфункції, зокрема її впливу на серцево-судинну систему. Зміни рівня тиреоїдних гормонів призводять до електрофізіологічного ремоделювання міокарда через модифікацію іонних каналів, β-адренергічної чутливості та процесів реполяризації. Це створює передумови для розвитку широкого спектра аритмій — від синусової брадикардії та порушень провідності при гіпотиреозі до тахіаритмій, зокрема фібриляції передсердь у тиреотоксичних станах. Крім того, розглядається роль імунозапальних механізмів у формуванні так
званих автоімунних каналопатій, що безпосередньо впливають на електрофізіологічні властивості кардіоміоцитів.
Таким чином, молекулярна мімікрія між Yersinia enterocolitica та тиреоїдними антигенами є ключовим патогенетичним механізмом, що пов’язує інфекційний тригер із розвитком автоімунного тиреоїдиту і його серцево-судинних ускладнень. Формується єдиний патофізіологічний континуум «інфекція–автоімунітет– тиреоїдна дисфункція–кардіальні порушення», що визначає необхідність міждисциплінарного підходу до діагностики та лікування пацієнтів.
Ключові слова: автоімунний тиреоїдит, Yersinia enterocolitica, патогенез, аритмії.