УДК: 616.8-009.614:378.22:17.026

Вступ. В системі вищої освіти на післядипломному рівні підготовки, формування лікаря як висококваліфікованого фахівця можливе лише при сформованому мотиваційно-ціннісному відношенні в його професійному становленні. Одним із актуальних напрямків серед наукових досліджень є вивчення мотивації професійної діяльності лікарів, аналіз життєвих цінностей і потреб, що лежать в площині трудової поведінки, виявлення чинників, які мотивують та демотивують, дослідження їх умов праці та пошук мотиваційних чинників. Процес мотивації включає створення готовності до дії, вибір спрямованості (цілей), засобів і способів дії, місця і часу дії, оцінку вірогідності успіху, формування впевненості в правильності і необхідності дій. В процесі мотивації беруть участь такі фактори: потреби, мотиви, світогляд, особливості характеру та самопозиціювання, фізичні та психічні можливості, функціональні й емоційні стани, переживання, знання про середовище та прогноз його змін.
Мета. Визначити основні мотиваційні чинники, які сприяли вибору лікарями-інтернами спеціальності «Анестезіологія». Співробітниками кафедри анестезіології та інтенсивної терапії ФПДО ЛНМУ ім. Данила Галицького було проведено анонімне анкетування 72 лікарів-інтернів, що проходять навчання за фахом «Анестезіологія». В анкетах пропонувалося оцінити 12 мотиваційних чинників вибору лікарями-інтернами спеціальності, які згруповані в 4 блоки.
Результати і обговорення. Аналізуючи результати дослідження можна стверджувати, що популярність і престижність спеціальності «Анестезіологія» є провідним мотивом для більшості інтернів. Мотиваційні чинники є усвідомленим внутрішнім спонуканням інтерна до активного вибору професійної діяльності, і власне, результати проведеного нами дослідження свідчать: більшість респондентів відзначаються високим рівнем професійної спрямованості, а мотиваційні чинники слугують індикатором схильності та готовності лікаря-інтерна працювати за обраним фахом.
Аналіз анкетних даних показав, що мотивація вибору респондентів орієнтована на професійно-медичні цінності та спонукання особистості до здійснення лікарської діяльності і реалізацію власних мотивів.
Висновки. Вибір інтернів спеціальності «Анестезіологія» зумовлений складним поєднанням різних мотиваційних
чинників, формування яких закладається під час навчання на клінічних кафедрах. Більшість респондентів мають
високий рівень професійної спрямованості, що призведе в подальшому до самореалізації в обраній спеціальності. 

УДК: 615.211:616-009.7

В патофізіології болю беруть участь багато різних рецепторів, іонних каналів, які можуть слугувати мішенями для ад’ювантних препаратів. Незважаючи на появу місцевих анестетиків тривалої дії, покращення їх фармакокінетики, удосконалення техніки реґіонарного знеболювання, все це не повністю забезпечують потреби в лікуванні болю, особливо хронічного. Паралельно зі зростанням анестетичної сили місцевих анестетиків підвищується ризик їх системної токсичності. Усе це обґрунтовує застосування ад’ювантів в реґіонарній анестезії, що є цілком логічним з точки зору мультимодальної аналгезії. В статті наведений огляд сучасних літературних даних з питань застосування ад’ювантів в регіонарній анестезії. Описані механізми дії, дози, шляхи застосування ад’ювантних препаратів

Many different receptors, ion channels, are involved in the pathophysiology of pain, which can serve as targets for adjuvant drugs. Despite the advent of long-acting local anesthetics, the improvement of their pharmacokinetics, and the advanced regional anesthesia techniques, they do not fully meet the need for treatment of pain, especially chronic pain. In parallel with the increase in the anesthetic power of local anesthetics, the risk of their systemic toxicity increases. All this justifies the use of adjuvants in regional anesthesia, which is quite logical from the point of view of multimodal analgesia. In this article the authors present a review of current literature data on the use of adjuvants in regional anesthesia. The mechanisms of action, doses, and ways of administration of adjuvant drugs are described.

УДК: 616.314-089.87-005.1:616.155.295]-053.2-036-07-08

Описаний клінічний випадок тяжкої кровотечі з лунок видалених зубів у 9-річної дівчинки з тромбастенією Гланцмана. Наведені літературні дані стосовно діагностики та менеджменту таких пацієнтів. Автори підкреслюють, що у лікуванні таких пацієнтів інколи доводиться приймати неординарні рішення, які можуть врятувати життя пацієнта. У даному випадку було проведено пряме переливання крові.

A clinical case of severe bleeding from the wells of extracted teeth in a 9-year-old girl with Glanzman’s thrombasthenia is reported. Literature data on diagnosis and management of such patients are given. The authors emphasize that in the treatment of such patients sometimes it is necessary to make extraordinary decisions that can save the patient’s life. In this case, a direct blood transfusion was performed.

УДК: 615.9.034:615.277.3:616-006.34

Описаний клінічний випадок 12-річної дитини з остеосаркомою лівої малогомілкової кістки, Т1N0M0G3, яка отримувала лікування високодозовим метотрексатом 12 г/м2. Внаслідок затримки елімінації метотрексату в дівчинки розвинулась гостра печінкова недостатність. У пацієнтки рівень АЛТ підвищувався до 4790 Од/л, АСТ — до 4320 Од/л, що свідчить про загрозливе для життя гостре ураження печінки. При цьому не відмічалися коагулопатія, значне підвищення рівня білірубіну та печінкова енцефалопатія. Повній картині гострої печінкової недостатності вдалося запобігти завдяки своєчасному застосуванню еферентної терапії. Пацієнтка отримувала внутрішньовенну гідратаційну терапію та олужнення сечі в об’ємі 3000 мл/м2/добу розчинами 5% глюкози в комбінації з 20 ммоль NaHCO3/л та 20 ммоль розчину KCl/л. При цьому діурез пацієнтки становив більше ніж 600 мл/м2/6 годин. Крім того, застосовувалась антидотна терапія кальцію фолінатом. У даному випадку ми використали тривалу вено-венозну гемодіафільтрацію апаратом Prismaflex. Після першого проведеного сеансу, що тривав протягом 78 годин, відмічалось повторне зростання концентрації метотрексату в крові та збільшення рівнів АЛТ, АСТ, що свідчить про великий об’єм розподілу метотрексату та потребу в тривалій терапії екстракорпоральними метода-ми. Тому сеанс тривалої вено-венозної гемодіафільтрації був продовжений. Після ще 78 годин проведення тривалої вено-венозної гемодіафільтрації відмічались відсутність повторного зростання показників рівня метотрексату в крові та нормалізація рівнів трансаміназ та загального білірубіну. Додатково в пацієнтки були досліджені рівень гомоцистеїну на предмет гіпергомоцистеїнемії, а також 4 гени, які також визначають схильність до гіпергомоцистеїнемії, — метилентетрагідрофолат редуктаза MTHFR C677T, A1298C, метіонін синтетаза MTRR та MTR. Підвищений рівень гомоцистеїну, а також гетерозиготність даних генів свідчать про сповільнення виведення метотрексату або про повну затримку його виведення. У даному випадку результати даних досліджень були негативними. Висновки. Даний клінічний випадок свідчить про ефективність застосування тривалої вено-венозної гемодіафільтрації в комбінації з внутрішньовенною гідратацією, олужненням сечі та антидотною терапією при токсичному впливі на печінку високодозового метотрексату на тлі уповільненої екскреції.

The article considers a clinical case of a 12-year-old child with osteosarcoma of the left tibia, T1N0M0G3, treated with high-dose methotrexate 12 g/m2. As a result of delayed elimina-tion of methotrexate, the patient developed acute liver failure. The ALT level increased to 4790 U/L, AST — to 4320 U/L, which indi-cates life-threatening acute liver damage. There was no coagulopa-thy, significant increase in bilirubin, and hepatic encephalopathy. The timely use of efferent therapy allowed avoiding the complete course of acute liver failure. The patient received intravenous hy-dration therapy and urine alkalinization with 3000 ml/m2/day of 5% glucose in combination with 20 μmol NaHCO3/L and 20 μmol KCl/L. The urine output was more than 600 ml/m2/6 hours. Ad-ditionally, antidote therapy with calcium folinate was administered. In this case, we used continuous venous-venous hemodiafiltration using Prismaflex. After the first session, which lasted for 78 hours, there was a re-increase in serum methotrexate concentration and ALT, AST levels, which indicates a large volume of distribution of methotrexate and the need for long-term extracorporeal therapy. Therefore, the second session of continuous venous-venous hemo-diafiltration was provided. After the second session, there was no re-increase in methotrexate level in the blood and the transami-nases and total bilirubin returned to normal levels. Additionally, the patient was tested for homocysteine levels for hyperhomocys-teinemia, as well as 4 genes that also determine the predisposition to hyperhomocysteinemia — methylenetetrahydrofolate reductase gene MTHFR C677T, A1298C, methionine synthase MTRR, and MTR. The presence of elevated levels of homocysteine, as well as heterozygosity of these genes, indicate a slow excretion of metho-trexate or a complete delay in its excretion. Our patient presented the negative results of these tests. Conclusions. This clinical case indicates the effectiveness of continuous venous-venous hemodi-afiltration in combination with intravenous hydration, urine alka-linization, and antidote therapy in the treatment of hepatotoxicity of high-dose methotrexate on the background of delayed excretion.