УДК: 616-053. 2: 616.832-004. 2-073. 756. 8] : 001. 53

Паламарчук Юрій Олександрович. Нейровізуалізаційні маркери розсіяного склерозу у дітей в порівняльному аспекті : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228, 22 / Ю. О. Паламарчук. - Львів, 2026. - 246 с. - Бібліогр.: с. 214-236 (200 назв).

Паламарчук Ю.О. Нейровізуалізаційні маркери розсіяного склерозу у дітей в порівняльному аспекті. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
філософії за спеціальністю 228 «Педіатрія» (22 Охорона здоров'я). — ДНП «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького», МОЗ України, Львів, 2026
Дослідження присвячене пошуку та клінічному обґрунтуванню нейровізуалізаційних маркерів розсіяного склерозу у пацієнтів із початком у дітячому віці (peadiatric-onset multiple sclerosis, POMS). Робота
демонструє, що вже на ранніх етапах захворювання у дітей формуються структурні зміни головного мозку, зокрема зменшення об’єму білої речовини та таламуса і збільшення об’єму шлуночкової системи. Також
проведена спроба порівняти застосування подібних маркерів у хворих на РС пацієнтів із початком в дорослому віці (adult-onset multiple sclerosis, AOMS) в дебюті захворювання. На основі МР-волюметрії, клінічної оцінки за шкалою EDSS та показників якості життя дітей за опитувальником PedsQL 4.0 розроблено
інтегрований підхід до оцінки перебігу захворювання. Показано, що структурні зміни мозку мають прямий зв’язок із фізичним і психосоціальним станом дітей навіть за мінімальної інвалідизації.
Результати підтверджують ключову роль кількісної МРТ у ранньому виявленні нейродегенерації та обґрунтовують використання волюметричних показників (об’єми таламуса, загальної білої речовини та
шлуночків) як предикторів прогресування. Запропонована модель дозволяє підвищити точність моніторингу та персоналізувати ведення дітей із розсіяним склерозом.

УДК: 616.334-007.271-007.61-053.31-036-078.4-073.48

Гіпертрофічний пілоростеноз немовлят (ГПСН) характеризується звуженням пілоричного каналу, що зумовлює виникнення блювання без домішків 
жовчі і потребує хірургічного втручання. Виникнення ГПСН різниться серед етнічних груп у цілому світі, а частота виникнення становить 1–4 випадки на 1000 живих новонароджених. Незважаючи на поширеність ГПСН, чіткі етіологічні чинники захворювання не встановлені. Неспецифічна клінічна симптоматика захворювання в ранньому неонатальному періоді зумовлює певні труднощі в діагностуванні ГПСН. Це вказує нанеобхідність комплексного аналізу клінічних, лабораторних та ультрасонографічних даних для своєчасного встановлення діагнозу ГПСН, що попереджує розвиток тяжких водно-електролітних і метаболічних порушень. Дослідження C.W. Iqbal зі співавт. (2012) показує зв’язок ультрасонографічних (УСГ) розмірів пілоричного каналу з віком і масою тіла дитини. Основними УСГ-критеріями для діагностування ГПСН є довжина пілоричного каналу (ДПК) і товщина пілоричного м’яза (ТПМ). Проте граничні показання цих параметрів, які чітко розділяють пілоростеоз і пілороспазм, залишаються 
предметом дискусій. Інші параметри, зокрема, пілоричний об’єм і пілоричне співвідношення, не мають широкого застосування.
Водночас у деяких дослідженнях визначено УСГ-параметри залежно від основних клінічних проявів ГПСН – наявності симптому «оливи» і блювання «фонтаном», натомість не проведено комплексних досліджень, які б аналізували наявність/відсутність кореляційних зв’язків між УСГ-роз мірами пілоричного каналу та основними клініко-лабораторними параметрами.

УДК: 616.6+616-08

Сечокам’яна хвороба (СКХ) є поширеним захворюванням, яке тисячоліттями турбує людство. У популяції уролітіаз коливається в широких 
межах – від 1% до 20%, а в деяких регіона[ досягає і 37%. У країнах із високим рівнем життя, таких як Швеція, Канада та США, зафіксовано тенденцію до швидкого прогресування цього показника. Уролітіаз залежить від багатьох факторів – генетичних, географічно-кліматичних, етнічних, гастрономічних уподобань тощо. Ризик утворення каменів упродовж життя в середньому досягає 10%. І якщо донедавна ця патологія вважалася прерогативою дорослого населення, то на сьогодні вона все частіше охоплює дитячу популяцію незалежно від вікової категорії.
Конкременти в сечових шляхах не сприяють адекватному розвитку нирок у дітей і призводять до різноманітних ускладнень. Так, відомо про формування артеріальної гіпертензії, пов’язаної із СКХ. А надмірна продукція оксалату в пацієнтів із первинною гіпероксалурією призводить до відкладення оксалату кальцію в нирках і формування хронічної хвороби нирок. Когортне дослідження свідчить, що навіть один епізод каменів у нирках загрозливий стосовно несприятливих наслідків аж до хронічної хвороби нирок. Останніми роками в підходах до лікування СКХ 
у дітей стрімко розвиваються та впроваджуються різноманітні мініінвазивні технології. Серед них варто виділити екстракорпоральну ударнохвильову літотрипсію (ЕУХЛ). Це відносно безпечна та досить ефективна методика лікування СКХ у дітей. Розмір каменів є значущим фактором у виборі методу лікування СКХ у дітей, проте за допомогою ЕУХЛ можна досягти вагомих результатів щодо їхньої фрагментації і особливо в поєднанні з іншими методиками [3]. A. Zisman та співавт. (2022) на підставі 15-річного досвіду використання ЕУХЛ у лікуванні 106 дітей із каменями нирок і сечоводів констатували, що цей метод слід вважати основним при СКХ у дитинстві [19]. Таку думку підтримують й інші дослідники [9]. Також є повідомлення стосовно високої ефективності ЕУХЛ при монотерапії цистинових каменів у дітей віком до 2 років із 
цистинурією – до 83% позитивних результатів через 3 місяці після літотрипсії. Однак у дітей старшого віку цистинові камені надто стійкі до фрагментації, щоб рекомендувати ЕУХЛ як метод першого вибору.

УДК 616.94-02:579.841]-053.36

Наведено рідкісний випадок септицемії у дитини дев’яти місяців, що розвинулась у результаті інфікування Neisseria cinerea. Гострий початок хвороби: підвищення температури тіла до 38,0 °C, неспокій, монотонний плач, блідість шкіри з мармуровим рисунком та численні геморагічні висипання на нижніх кінцівках, сідницях, тулубі відповідали типовій клінічній картині менінгококцемії з інфекційно-токсичним шоком. Відповідно до діагнозу «менінгококова інфекція: менінгококцемія, інфекційно-токсичний шок», отримувала лікування у відділенні інтенсивної терапії. При бактеріологічному дослідження слизу з носоглотки та ліквору менінгокок не виявлено. Проте, при дослідженні крові виділено грамнегативні диплококи, ідентифіковані за допомогою системи Vitek-2 як Neisseria cinerea.

Neisseria cinerea переважно вважається непатогенним коменсалом, який колонізує назальний та орофарингеальний тракт людини, однак за певних умов може проявляти себе як патогенний мікроорганізм і спричиняти серйозні інвазивні захворювання з розвитком септицемії.

Наше спостереження доводить, що поділ бактерій на патогенні та умовно-патогенні є доволі умовним, тому непатогенну Neisseria cinerea слід розглядати як патоген, що може спричиняти тяжку септицемію з проявами інфекційно-токсичного шоку навіть у здорової раніше дитини. Роль цього збудника у розвитку інвазивних інфекцій у дітей потребує подальшого вивчення для уточнення його етіологічної значущості та оптимізації методів профілактики й лікування.

УДК 616.914-053.2-06-036

Анотація

Вітряна віспа (ВВ) є однією із найбільш поширених інфекційних хвороб дитячого віку. На тлі стабільно високих показників захворюваності на ВВ упродовж останніх років спостерігається неухильна тенденція до почастішання тяжких та ускладнених форм хвороби.

Мета дослідження – проаналізувати випадки розвитку ускладнень ВВ у дітей.

Пацієнти і методи. Під спостереження було 148 хворих на ВВ віком від 4 місяців до 18 років, які перебували на стаціонарному лікуванні у КНП ЛОР «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» упродовж 6 місяців 2024 р. Діагноз ВВ базувався на типових клінічних проявах хвороби з урахуванням даних епідеміологічного анамнезу та результатів загальноприйнятих лабораторних досліджень.

Результати досліджень. Ускладнений перебіг ВВ діагностовано у 31,8 % хворих. Серед найпоширеніших ускладнень були пневмонія (18,9 %), бактерійні інфекції шкіри (5,4 %) та енцефаліт (4,1 %). Рідкісне поєднання вітрянкового енцефаліту та гнійного ураження шкіри у вигляді множинних абсцесів кінцівки у трирічної дитини характеризувалися особливою тяжкістю та довготривалим лікуванням.

Висновки. У структурі ускладнень ВВ переважали бактерійні. Незважаючи на домінування пневмоній, потенційно небезпечними є флегмонозні ураження шкіри та підшкірних м’яких тканин. Атактична форма енцефаліту розвивалася на етапі спаду гострих проявів хвороби і характеризувалася доброякісним перебігом у всіх пацієнтів.