УДК: 616.334-007.271-007.61-053.31-036-078.4-073.48

Гіпертрофічний пілоростеноз немовлят (ГПСН) характеризується звуженням пілоричного каналу, що зумовлює виникнення блювання без домішків 
жовчі і потребує хірургічного втручання. Виникнення ГПСН різниться серед етнічних груп у цілому світі, а частота виникнення становить 1–4 випадки на 1000 живих новонароджених. Незважаючи на поширеність ГПСН, чіткі етіологічні чинники захворювання не встановлені. Неспецифічна клінічна симптоматика захворювання в ранньому неонатальному періоді зумовлює певні труднощі в діагностуванні ГПСН. Це вказує нанеобхідність комплексного аналізу клінічних, лабораторних та ультрасонографічних даних для своєчасного встановлення діагнозу ГПСН, що попереджує розвиток тяжких водно-електролітних і метаболічних порушень. Дослідження C.W. Iqbal зі співавт. (2012) показує зв’язок ультрасонографічних (УСГ) розмірів пілоричного каналу з віком і масою тіла дитини. Основними УСГ-критеріями для діагностування ГПСН є довжина пілоричного каналу (ДПК) і товщина пілоричного м’яза (ТПМ). Проте граничні показання цих параметрів, які чітко розділяють пілоростеоз і пілороспазм, залишаються 
предметом дискусій. Інші параметри, зокрема, пілоричний об’єм і пілоричне співвідношення, не мають широкого застосування.
Водночас у деяких дослідженнях визначено УСГ-параметри залежно від основних клінічних проявів ГПСН – наявності симптому «оливи» і блювання «фонтаном», натомість не проведено комплексних досліджень, які б аналізували наявність/відсутність кореляційних зв’язків між УСГ-роз мірами пілоричного каналу та основними клініко-лабораторними параметрами.

УДК: 616.6+616-08

Сечокам’яна хвороба (СКХ) є поширеним захворюванням, яке тисячоліттями турбує людство. У популяції уролітіаз коливається в широких 
межах – від 1% до 20%, а в деяких регіона[ досягає і 37%. У країнах із високим рівнем життя, таких як Швеція, Канада та США, зафіксовано тенденцію до швидкого прогресування цього показника. Уролітіаз залежить від багатьох факторів – генетичних, географічно-кліматичних, етнічних, гастрономічних уподобань тощо. Ризик утворення каменів упродовж життя в середньому досягає 10%. І якщо донедавна ця патологія вважалася прерогативою дорослого населення, то на сьогодні вона все частіше охоплює дитячу популяцію незалежно від вікової категорії.
Конкременти в сечових шляхах не сприяють адекватному розвитку нирок у дітей і призводять до різноманітних ускладнень. Так, відомо про формування артеріальної гіпертензії, пов’язаної із СКХ. А надмірна продукція оксалату в пацієнтів із первинною гіпероксалурією призводить до відкладення оксалату кальцію в нирках і формування хронічної хвороби нирок. Когортне дослідження свідчить, що навіть один епізод каменів у нирках загрозливий стосовно несприятливих наслідків аж до хронічної хвороби нирок. Останніми роками в підходах до лікування СКХ 
у дітей стрімко розвиваються та впроваджуються різноманітні мініінвазивні технології. Серед них варто виділити екстракорпоральну ударнохвильову літотрипсію (ЕУХЛ). Це відносно безпечна та досить ефективна методика лікування СКХ у дітей. Розмір каменів є значущим фактором у виборі методу лікування СКХ у дітей, проте за допомогою ЕУХЛ можна досягти вагомих результатів щодо їхньої фрагментації і особливо в поєднанні з іншими методиками [3]. A. Zisman та співавт. (2022) на підставі 15-річного досвіду використання ЕУХЛ у лікуванні 106 дітей із каменями нирок і сечоводів констатували, що цей метод слід вважати основним при СКХ у дитинстві [19]. Таку думку підтримують й інші дослідники [9]. Також є повідомлення стосовно високої ефективності ЕУХЛ при монотерапії цистинових каменів у дітей віком до 2 років із 
цистинурією – до 83% позитивних результатів через 3 місяці після літотрипсії. Однак у дітей старшого віку цистинові камені надто стійкі до фрагментації, щоб рекомендувати ЕУХЛ як метод першого вибору.

УДК 616.94-02:579.841]-053.36

Наведено рідкісний випадок септицемії у дитини дев’яти місяців, що розвинулась у результаті інфікування Neisseria cinerea. Гострий початок хвороби: підвищення температури тіла до 38,0 °C, неспокій, монотонний плач, блідість шкіри з мармуровим рисунком та численні геморагічні висипання на нижніх кінцівках, сідницях, тулубі відповідали типовій клінічній картині менінгококцемії з інфекційно-токсичним шоком. Відповідно до діагнозу «менінгококова інфекція: менінгококцемія, інфекційно-токсичний шок», отримувала лікування у відділенні інтенсивної терапії. При бактеріологічному дослідження слизу з носоглотки та ліквору менінгокок не виявлено. Проте, при дослідженні крові виділено грамнегативні диплококи, ідентифіковані за допомогою системи Vitek-2 як Neisseria cinerea.

Neisseria cinerea переважно вважається непатогенним коменсалом, який колонізує назальний та орофарингеальний тракт людини, однак за певних умов може проявляти себе як патогенний мікроорганізм і спричиняти серйозні інвазивні захворювання з розвитком септицемії.

Наше спостереження доводить, що поділ бактерій на патогенні та умовно-патогенні є доволі умовним, тому непатогенну Neisseria cinerea слід розглядати як патоген, що може спричиняти тяжку септицемію з проявами інфекційно-токсичного шоку навіть у здорової раніше дитини. Роль цього збудника у розвитку інвазивних інфекцій у дітей потребує подальшого вивчення для уточнення його етіологічної значущості та оптимізації методів профілактики й лікування.

УДК 616.914-053.2-06-036

Анотація

Вітряна віспа (ВВ) є однією із найбільш поширених інфекційних хвороб дитячого віку. На тлі стабільно високих показників захворюваності на ВВ упродовж останніх років спостерігається неухильна тенденція до почастішання тяжких та ускладнених форм хвороби.

Мета дослідження – проаналізувати випадки розвитку ускладнень ВВ у дітей.

Пацієнти і методи. Під спостереження було 148 хворих на ВВ віком від 4 місяців до 18 років, які перебували на стаціонарному лікуванні у КНП ЛОР «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» упродовж 6 місяців 2024 р. Діагноз ВВ базувався на типових клінічних проявах хвороби з урахуванням даних епідеміологічного анамнезу та результатів загальноприйнятих лабораторних досліджень.

Результати досліджень. Ускладнений перебіг ВВ діагностовано у 31,8 % хворих. Серед найпоширеніших ускладнень були пневмонія (18,9 %), бактерійні інфекції шкіри (5,4 %) та енцефаліт (4,1 %). Рідкісне поєднання вітрянкового енцефаліту та гнійного ураження шкіри у вигляді множинних абсцесів кінцівки у трирічної дитини характеризувалися особливою тяжкістю та довготривалим лікуванням.

Висновки. У структурі ускладнень ВВ переважали бактерійні. Незважаючи на домінування пневмоній, потенційно небезпечними є флегмонозні ураження шкіри та підшкірних м’яких тканин. Атактична форма енцефаліту розвивалася на етапі спаду гострих проявів хвороби і характеризувалася доброякісним перебігом у всіх пацієнтів.

УДК 616.988:578.835.1[-053.2-036-036.2(477.19)

Анотація

Протягом останніх років спостерігається чітка тенденція до почастішання випадків захворювань, спричинених ентеровірусами, що набувають епідемічного значення. Однією з відносно «молодих» клінічних форм ентеровірусної (ЕВ) інфекції є «хвороба рука-нога-рот» (HFMD), яка досить висококонтагіозна.

Мета роботи – дослідити клінічні прояви, епідеміологічні особливості та ускладнення HFMD у дітей, госпіталізованих в обласну інфекційну лікарню м. Львова.

Пацієнти і методи. Дослідження охопило 82 дітей віком від 10 місяців до 17 років, які перебували на стаціонарному лікуванні в обласній інфекційній лікарні м. Львова з вересня 2022 до серпня 2024 р. Здійснено клінічні, біохімічні та молекулярно-генетичні дослідження.

Результати. У всіх дітей спостерігалися типові клінічні прояви HFMD: поліморфні плямисто-папульозно-везикульозні висипання на шкірі (долоні, стопи, обличчя) та ураження слизовиих оболонок ротової порожнини. Інкубаційний період становив 3-6 діб, продромальний період – 1-3 доби. Хвороба мала середньотяжкий перебіг. Основний шлях передачі – фекально-оральний та контактно-побутовий. Факторами ризику стали контакти з хворими в дитячих колективах і відвідування басейнів.

Ускладнення включали оніхомадезис (25,6 %), злущення епідермісу (8,5 %) та рубцювання елементів висипки (4,9 %). У 25,6 % випадків діагноз підтверджено виявленням РНК ентеровірусів методом ПЛР.

Висновки. HFMD традиційно має сприятливий перебіг і завершується повним одужанням. У процесі практичної роботи виникає необхідність диференційної діагностики з іншими інфекційними захворюваннями та токсико-алергічними ураженнями шкіри, які мають подібні клінічні прояви.