УДК 615.246:[616.34-022.7:578.832.91

Інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги (ВГПН), нині включають розвиток інфекційних процесів у різних системах органів пацієнтів і в лікарнях різних напрямів роботи. Вважається, що HCAI - це інфекції, які вперше виникають через 48 годин або пізніше після госпіталізації або через 30 днів після отримання медичної допомоги. Метою нашого дослідження був ретроспективний аналіз захворюваності дітей на ІПЗ в Україні протягом 2009–2021 років.

Матеріали та методи. Статистичний аналіз поширеності зареєстрованих випадків ІПН в Україні за 2009–2021 роки за даними Центру громадського здоров’я МОЗ України. Результати. Щороку в Україні в середньому реєструвалося 966 ± 489 випадків ІМС серед дітей різного віку. За віковим розподілом кількість щорічних випадків ІПН серед новонароджених до 1 місяця становила в середньому 65,8 %, від 1 місяця до 1 року — 5,9 %, від 1 до 17 років — 28,3 %. За нозологічною структурою ІПЗ серед дітей переважали інфекції окремих станів, що виникали в перинатальному періоді. У середньому кількість таких захворювань за 2010–2021 рр. становила 49,5 ± 7,5 % (серед дітей 0–17 років) і 13,8 % від загальної кількості випадків ІПН в Україні. Висновки. Останніми роками в Україні спостерігається недооцінка випадків ІПН серед дорослих пацієнтів та дітей. Тим не менш, показники, надані установами деяких регіонів (Одеської та Київської областей), дають змогу з певною часткою вірогідності скласти уявлення про структуру захворюваності на ВМС в країні. За віковою структурою ВМС у дітей (0–17 років) за 2009–2021 роки становили 22,06 % від загальної кількості ВМС. Найбільше випадків за вказаний період зареєстровано серед новонароджених – 65,8 % від усіх дітей з ІПН. Тому першочергові зусилля мають бути спрямовані на зниження ІПН серед новонароджених.

УДК 616.33/.34-02:616.988:578.834]-053.2

Пандемія коронавірусної інфекції 2019–2021 рр. об’єднала людство в пошуку ефективних методів діагностики, лікування та профілактики цієї інфекції. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Європі станом на 19.07.2021 р. зафіксовано 58 558 098 випадків інфекції, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2 (SARS-Cov-2) [1], а згідно з повідомленнями ЮНІСЕФ, понад 8700 дітей і підлітків померли від COVID-19, що становить 0,3 % від 2,7 мільйона смертей від COVID-19 у 78 країнах [2]. У квітні 2020 р. з’явилися повідомлення про асоційований із SARS-Cov-2 мультисистемний запальний синдром у дітей (MIS-C), який характеризується гарячкою та поліорганним ураженням, часто з порушенням гемодинаміки [3]. За клінічними проявами MIS-C подібний до хвороби Кавасакі, однак встановлено, що це окрема нозологічна одиниця. З-поміж найбільш характерних клінічних проявів цього синдрому відзначимо ураження легень, міокарда, шлунково-кишкового тракту (ШКТ), шкірні та неврологічні симптоми. За даними деяких авторів, найпоширенішими при MIS-C є гастроінтестинальні прояви, їх виявляють у 50–87 % дітей [4,5]. Абдомінальний синдром часто імітує гострий живіт, становлячи серйозну діагностичну проблему для педіатрів і дитячих хірургів, коли пацієнт не має катаральних симптомів.

УДК 37.091.3:378.4:61

Висока академічна успішність є ключовим показником якості підготовки майбутніх медичних фахівців, оскільки вона забезпечує глибоке розуміння теоретичних основ та практичних аспектів медицини, необхідних для професійної діяльності. Метою статті було дослідити різні мотиваційні стратегії для підвищення академічної успішності здобувачів вищої медичної освіти. У процесі дослідження було з’ясовано, що академічна успішність здобувачів медичної освіти є рівнем засвоєння знань, умінь та навичок, які вони демонструють у процесі навчання. Ключовою складовою академічної успішності здобувачів освіти медичних спеціальностей є мотивація, оскільки вона допомагає розвивати як загальні, так і професійні компетентності, що визначають подальший успіх у кар’єрі. Для підвищення мотивації до навчання та академічних досягнень медичні заклади вищої освіти повинні створювати освітнє середовище, яке підтримує розвиток автономії, сприяє формуванню професійної компетентності здобувачів освіти й налагодженню партнерських відносин із викладачами. Визначено, що одним із різновидів діяльності, яка стимулює активність та пізнавальний інтерес здобувачів вищої медичної освіти, є самостійна робота. У процесі виконання таких робіт здобувачі вищої освіти навчаються планувати свою діяльність, аналізувати інформацію, приймати рішення та презентувати результати. Ефективною мотиваційною стратегією є також впровадження елементів гейміфікації в освітній процес. Сучасні технології й глобальні освітні тенденції сприяють підготовці висококваліфікованих і конкурентоспроможних лікарів із глибокими знаннями, які можуть успішно адаптуватися в динамічному професійному середовищі як в Україні, так і за кордоном. Окрім цього, інноваційні технології допомагають підвищити академічну успішність здобувачів вищої освіти й забезпечити їх мотивацію через доступ до новітніх ресурсів та інтерактивних навчальних методів. Окреслено основні напрями використання інноваційних технологій у вищій медичній освіті України. Акцентовано на тому, що при впровадженні активних методів навчання особливо важливою є роль викладача, оскільки він повинен створювати в аудиторії атмосферу, яка сприятиме активному залученню здобувачів освіти. У висновках зазначено, що підвищення академічної успішності здобувачів можливе через впровадження різноманітних мотиваційних стратегій. Важливо орієнтуватися на індивідуальні потреби та інтереси здобувачів медичної освіти, створювати підтримувальне й стимулювальне освітнє середовище.

High academic performance is a key indicator of the quality of training of future medical professionals, as it provides a deep understanding of the theoretical foundations and practical aspects of medicine necessary for professional activity. The purpose of the article was to investigate various motivational strategies for improving the academic performance of students of higher medical education. Inthe course of the study, it was found that the academic success of medical education students is the level of assimilation of knowledge, abilities and skills that they demonstrate in the process of learning. Motivation is a key component of the academic success of students of medical specialties, as it helps to develop both general and professional competencies that determine further success in the career. To increase motivation to study and academic achievements, medical institutions of higher education should create an educational environment that supports the development of autonomy, competence of students and establishment of partnership relations with teachers. It was determined that one of the types of activity that stimulates the activity and cognitive interest of students of higher medical education is independent work. In the process of performing such work, students of higher education learn to plan their work, analyze information, make decisions and present results. An effective motivational strategy is also the introduction of gamification elements into the educational process. Modern technologies and global educational trends contribute to the training of highly qualified and competitive doctors with deep knowledge who can successfully adapt in a dynamic professional environment both in Ukraine and abroad. In addition, innovative technologies help to improve the academic performance of students of higher education and ensure their motivation through access to the latest resources and interactive educational methods. The main directions of using innovative technologies in higher medical education of Ukraine are outlined. Attention is focused on the fact that when implementing active learning methods, the role of the teacher becomes especially important, as he must create an atmosphere in the classroom that will contribute to the active involvement of students. The conclusions indicate that increasing the academic performance of students is possible through the implementation of various motivational strategies. It is important to focus on the individual needs and interests of students of medical education, to ensure active involvement in the educational process, as well as to create a supportive and stimulating educational environment.

УДК 616-082:015.8

Метою роботи було вивчити дію комбінацій колістину з меропенемом, фторхінолонами та тобраміцином на полірезистентні ізоляти Pseudomonas aeruginosa з використанням різних методів дослідження. Матеріали та методи. Об'єктом дослідження були 30 полірезистентних ізолятів P. aeruginosa. Мінімальну інгібуючу концентрацію (МІК) антибіотиків та їхніх комбінацій визначали стандартним методом двократних розведень у бульйоні Мюллера – Хінтона. Активність комбінацій антибіотиків щодо P.aeruginosa та тип взаємодії препаратів вивчали методом шахівниці. Для двох ізолятів сумісна дія антибіотиків додатково досліджена за допомогою техніки побудови кривих часу загибелі. Результати дослідження. Виявлено синергічний тип взаємодії комбінацій колістин+меропенем для 43,3+9,1% ізолятів, колістин+левофлоксацин – для 40,0+8,9% ізолятів, колістин+ципрофлоксацин та колістин+тобраміцин – для 36,7+8,8% та 30,0+8,4% ізолятів відповідно. Щодо решти ізолятів сумісна дія препаратів була адитивною. Випадків антагоністичної взаємодії препаратів не виявлено. Техніка побудови кривих часу загибелі була застосована щодо одного колістин-чутливого та одного колістин-резистентного ізоляту P. aeruginosa. Досліджено сумісну дію комбінацій колістин+ципрофлоксацин та колістин+тобраміцин. Для колістин-чутливого ізоляту синергічний тип взаємодії випробуваних антибіотиків підтверджено обома методами. Для колістин-резистентного ізоляту під час використання різних методів дослідження одержано дещо відмінні дані. За результатами методу шахівниці дія комбінації антибіотиків була адитивною. Аналіз динаміки кривих загибелі виявив помірну синергічну взаємодію комбінації 0,5 МІК колістину+0,5 МІК тобраміцину. Висновки. Виявлено синергічну активність in vitro комбінацій колістину з меропенемом, фторхінолонами, тобраміцином для 30,0–43,3% полірезистентних ізолятів P. аeruginosa. В окремих випадках під час використання різних методів визначення типу сумісної дії антибіотиків у комбінаціях отримано неспівпадаючі результати. 

The aim of the work was to study the effect of the combination of colistin with meropenem, fluoroquinolones and tobramycin on multidrug-resistent Pseudomonas aeruginosa isolates using different research methods. Methods. The object of the study was 30 multidrug-resistant P. aeruginosa isolates. Minimum inhibitory concentrations (MICs) of antimicrobials and its combinations were determined by the broth microdilution method (in Mueller-Hinton broth). The efficacy of the antimicrobial combination againts P. aeruginosa was evaluated using the chekerboard test. For two isolates the synergistic effect of antibiotic was investi- gated using the time-kill technique. Results. The combination of colistin+meropenem showed the synergistic effect against 43,3+ 9,1 %, com- bination of colistin+levofloxacin - against 40,0+8,9 % isolates, combinations of colistin+ciprofloxacin and colistin+tobramycin - 36,7+ 8,8 % and 30,0 + 8,4 % isolates, respectively. For the rest of isolates, combined effect of the drugs was additive. None of the tested isolates/antibiotic combinations exhibited antagonism. The time-kill technique for one colistin-susceptible and one resistant was used. For colistin-susceptible isolate the synergistik type of actions of the colistin+tobramycin and colistin+tobramycin combinations was confirmed by both methods. For colistin-resistant isolate action of antibiotic combinations was addi- tive by chekerboard assay, and by using time-kill technique combination 0,5 MIC colistine+0,5 MIC tobra- mycine demonstrated moderate synergistic effect. Conclusion. The synergistic activity of combinations colistin with meropenem, with fluoroquinolones and with tobramycin for 30-43,3 % multidrug-resistant P.aeruginosa isolates and the possibility of incon- sistent results by using different methods was shown

УДК 616.24-005.2-085.28

Із метою вивчення участі генетично детермінованих факторів крові в особливостях розвитку і перебігу туберкульозу легень у 688 уперше виявлених хворих на туберкульоз легень (дорослих), у 43 дітей із наявністю локальних форм туберкульозу і у 64 інфікованих туберкульозом дітей із різним рівнем протитуберкульозного імунітету проведено визначення розподілу фенотипів гаптоглобіну (Нр). Контрольну групу становили 765 практично здорових осіб (донорів) із запереченням контакту з хворим на туберкульоз, у тому числі 95 дітей із від’ємними реакціями на туберкулін. Фенотипування гаптоглобіну проводили методом диск-електрофорезу в поліакриламідному гелі з подальшим виявленням бензидиновим реактивом. Методологія проведення досліджень узгоджувалася з принципами доказової медицини і реалізувалася відповідно до Концепції управління якістю медичної допомоги в галузі охорони здоров’я в Україні. Установлено, що серед хворих туберкульозом легень мешканців західних областей України зростає частота зустрічі фенотипу Hp 2:2, який становить близько 53,2% і може зростати до 62% у хворих із хронічним типом перебігу захворювання, тоді як серед здорових людей частота зустрічей фенотипу Нр 2:2 становить 35–38%. Порівняння результатів типування Нр серед здорових і хворих на туберкульоз легень дорослих і дітей виявило їх повне співпадіння, що свідчить про те, що генетично детерміновані фенотипи гаптоглобіну філогенетично пов’язані з розвитком туберкульозу легень. Наявність гомозиготних фенотипів фенотипу гаптоглобіну Нр 1:1 або Нр 2:2 у дітей із тубінфікованістю понад два роки і наявністю неспецифічних змін у легенях, особливо за відсутності післявакцинного рубчика, є додатковим маркером підвищеного ризику захворювання на туберкульоз у контактних осіб із вогнищ туберкульозної інфекції. Наявність гомозиготного варіанту носійства Нр 2:2, Нр 1:1 (близько 73% серед обстежених) порівняно з фенотипом гаптоглобіну Нр 2:1 є менш сприятливим в аспекті характеру перебігу захворювання, розвитку побічних реакцій на протитуберкульозні препарати і створює передумови для формування хронічних форм туберкульозу.

In order to study the participation of genetically determined blood factors in the features of the development and course of pulmonary tuberculosis in 688 newly diagnosed patients with pulmonary tuberculosis (adults) and in 43 children with the presence of local forms of tuberculosis, in 64 children infected with tuberculosis with different levels of antituberculosis immunity, the distribution was determined haptoglobin (Hр) phenotypes. The control group consisted of 765 practically healthy persons (donors) who denied contact with a tuberculosis patient; including 95 children with negative reactions to tuberculin. Haptoglobin phenotyping was performed by disk electrophoresis in a polyacrylamide gel followed by detection with benzidine reagent. The research methodology was consistent with the principles of evidence-based medicine and was implemented in accordance with the Concept of quality management of medical care in the field of health care in Ukraine. It was established that among patients with pulmonary tuberculosis of residents of the western regions of Ukraine, the frequency of meeting the Hp 2:2 phenotype is increasing, which is about 53.2% and can increase to 62% in patients with a chronic type of the disease, while among healthy people the frequency of meeting the Hp phenotype 2:2 is 35-38%. Comparison of the results of Hr typing among healthy and patients with pulmonary tuberculosis of adults and children revealed their complete coincidence, which indicates that genetically determined phenotypes of haptoglobin are phylogenetically related to the development of pulmonary tuberculosis. The presence of homozygous phenotypes of the haptoglobin phenotype Hр 1:1 or Hр 2:2 in children with tuberculin infection for more than two years and the presence of nonspecific changes in the lungs, especially in the absence of a postvaccination scar, is an additional marker of increased risk of tuberculosis disease in contacts from foci of tuberculosis infection. The presence of a homozygous carrier variant of Hр 2:2, Hр 1:1 (about 73% of those examined) in comparison with the phenotype of haptoglobin Hр 2:1 is less favorable in terms of the nature of the course of the disease, the development of adverse reactions to antituberculosis drugs and creates prerequisites for the formation of chronic forms of tuberculosis.