УДК: 616-001-031.81-008.811.6-002

Причинами смерті при тяжких травмах є як ушкодження, несумісні з життям, так і тяжкі кровотечі. Коагулопатію, асоційовану з травмою, виявляють у 46 % пацієнтів уже на місці події та у 60 % пацієнтів — при надходженні на лікування. Мета: встановити наявність зв’язку між показниками загальної відповіді організму на запалення та показниками судинно-тромбоцитарного і коагуляційного гемостазу у пацієнтів з політравмою. Матеріали та методи. Проведено проспективне обсервацій-не дослідження 20 пацієнтів віком від 19 до 55 років з політравмою, які перебували на лікуванні у відділенні анестезіології з ліжками інтенсивної терапії в Комунальному некомерційному підприємстві «8-ма міська клінічна лікарня м. Львова». Пацієнтів оцінювали за Injury Severity Score (ISS) та шкалою APACHE II (Acute Physiology And Chronic Health Evaluation II) з урахуванням тривалості синдрому загальної відповіді організму на запалення і лікування у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ) та госпіталізації. Етапи дослідження: надходження на лікування у ВІТ (d1), третя доба (d3), п’ята доба (d5). Основними оцінюваними клінічними маркерами були показники: загальної відповіді організму на запалення, судинно-тромбоцитарного гемостазу (внутрішньосудинна активація тромбоцитів, агрегація тромбоцитів, індукована адреналіном і аденозиндифосфатом), коагуляційного гемостазу (міжнародне нормалізоване відношення, активований частковий тромбопластиновий час, рівень загального фібриногену та D-димерів). Результати. Встановлено наявність вірогідного (p < 0,05) позитивного кореляційного зв’язку між співвідношенням рівнів дискоехіноцитів до сфероехіноцитів та рівнем загального фібриногену на етапі d1, а також тенденцію (p = 0,09) до наявності позитивного кореляційного зв’язку між цим співвідношенням та температурою тіла пацієнта. Виявлено вірогідний (p < 0,05) зворотний кореляційний зв’язок між цим співвідношенням і рівнем тяжкості стану пацієнтів за шкалою APACHE II та прямий вірогідний (p < 0,05) кореляційний зв’язок із тривалістю госпіталізації у ВІТ, а також тенденції до зворотного кореляційного зв’язку з тяжкістю ушкоджень за шкалою ISS (p = 0,07) та до прямого кореляційного внаслідок Systemic Inflammatory Response Syndrome (SIRS) (p = 0,12). Висновки. У пацієнтів із політравмою встановлено: наявність вірогідного (p < 0,05) позитивного кореляційного зв’язку між співвідношенням дискоехіноцити/сфероехіноцити та рівнем загального фібриногену; тенденцію (p = 0,09) до позитивного кореляційного зв’язку між цим співвідношенням та температурою тіла пацієнта; вірогідний (p < 0,05) зворотний кореляційний зв’язок з рівнем тяжкості стану пацієнтів за шкалою APACHE II; прямий вірогідний (p < 0,05) кореляційний зв’язок з тривалістю госпіталізації у ВІТ; тенденцію (p = 0,07) до зворотного кореляційного зв’язку з тяжкістю ушкоджень за шкалою ISS та тенденцію (p = 0,12) до прямого кореляційного зв’язку з тривалістю SIRS.

Background. Causes of death due to severe injuries are both injuries incompatible with life and severe bleedings. Trauma-induced coagulopathy is usually found in 46 % of patients at the scene and in 60 % of individuals upon admission to the hospital. The purpose of the study was to establish the relationship between systemic inflam-matory response syndrome (SIRS) and vascular-platelet and coagu-lation hemostasis parameters in patients with polytrauma. Materials and methods. We completed a prospective observational study and included 20 patients aged 19 to 55 years with polytrauma who were admitted to the Department of Anesthesiology with Intensive Care at Lviv City Clinical Hospital No. 8. Patients’ state was evaluated ac-cording to the Injury Severity Score (ISS) and Acute Physiology and Chronic Health Evaluation (APACHE II) score. We also took into account the duration of SIRS, the length of intensive care unit (ICU) stay, and hospital stay. Stages of the study: the day of admission to ICU (d1), the third day (d3), the fifth day (d5). The major clinical markers evaluated were: SIRS parameters, vascular-platelet hemo-stasis (intravascular platelet activation, adrenaline- and adenosine diphosphate-induced platelet aggregation), coagulation hemostasis (international normalized ratio, activated partial thromboplastin time, level of total fibrinogen and D-dimers). Statistical analysis was performed using variation statistics methods. The correlation dependence was performed with Spearman’s rank correlation coef-ficient. We determined significance level (p), and the differences were considered statistically significant at p < 0.05. Results. We have found a significant (p < 0.05) positive correlation between disco-cytes to spherocytes ratio and the level of total fibrinogen on stage d1, as well as a tendency (p = 0.09) to the presence of a positive correlation between this ratio and the patient’s body temperature. There was a significant (p < 0.05) inverse correlation between this ratio and the patient’s health status according to APACHE II, and a direct significant (p < 0.05) correlation with the length of ICU stay, as well as trends to an inverse correlation with the severity of injuries according to ISS (p = 0.07) and to a direct correlation with the duration of SIRS (p = 0.12). Conclusions. Patients with poly-trauma had a significant (p < 0.05) positive correlation between the discocytes to spherocytes ratio and level of total fibrinogen, a tendency (p = 0.09) to a positive correlation between this ratio and the patient’s body temperature, a significant (p < 0.05) inverse cor-relation with the patient’s health status according to APACHE II, a direct significant (p < 0.05) correlation with the length of ICU stay, a trend (p = 0.07) to an inverse correlation with the severity of injuries according to ISS and a tendency (p = 0.12) to a direct cor-relation with duration of SIRS.

На постампутаційний біль страждають від 50 до 80 % військовослужбовців після ампутацій кінцівок. Больовий синдром в куксі є вагомим фактором відтермінування протезування, недостатньо ефективної реабілітації пацієнта, затримки відновлення його працездатності і повернення до виконання службових обов`язків.

 Мета. Дослідити структуру типів постампутаційного болю в куксі серед військовослужбовців після травматичної ампутацій та ефективність видів їхньої хірургічної корекції.

 Матеріали і методи. Рандомізоване крос-секційне дослідження 231 військовослужбовця з больовим синдромом в куксі після ампутацій внаслідок вогнепальних поранень, бойових травм, які проходили хірургічне лікування у Військово-медичному центрі Західного регіону впродовж 2022-2023 років.

 Результати. У 36,36 % пацієнтів вибірки спостерігався соматичний біль в куксі, основною причиною якого були остеофіти (30,74 %). 41,13 % ампутантів мали нейропатичний біль в резидуальній кінцівці. У 22,51 % пацієнтів больовий синдром був викликаний як соматичними причинами, так і невромами.

 Протез-асоційований біль, як різновид соматичного, виявлений у 17,32 % осіб. На противагу простим резекціям болючих термінальних невром, після лідокаїн-алкогольних ін’єкцій утримання чи рецидив нейропатичного болю в куксі достовірно нижчий (Pα=0,013) впродовж періоду 3-6 місяців. Через 1-2 місяці після формування RPNI, виконаного при резекції 25 термінальних невром, відновлення болю не спостерігалось. 

Висновки. Важливо припускати у хворого з болем в куксі наявність одного чи обох типів болю: соматичного і/чи нейропатичного. Прості резекції невром призводять до небажано високого рівня повторних операцій — (21,79±4,86) % болючих невром. З метою лікування нейропатичного болю, викликаного термінальними невромами, лідокаїн-алкогольні ін’єкції достатньо прості та ефективні ((8,70±6,77) % повторних втручань). Перспективною є RPNI методика при лікуванні і профілактиці симптомних невром. 

Ключові слова: постампутаційний біль, біль в куксі, симптомна термінальна неврома, остеофіт, резекція невром, хімічна денервація, RPNI

УДК: 616-001-005.6-039.71

Актуальність. Ефективність та універсальність регіонарних методів знеболювання в поєднанні з мультимодальним підходом до періопераційної аналгезії дозволяють використовувати їх для дедалі більшої кількості пацієнтів, зокрема при проведенні операцій в гінекології. Мета: оці-нити анальгетичну ефективність TAP-блоку як компонента мультимодальної аналгезії порівняно з відсутністю застосування регіонарних методів аналгезії при проведенні абдомінальних тотальних гістеректомій. Матеріали та методи. Нами проведено ретроспективне одноцентрове дослідження у відділеннях анестезіології, інтенсивної терапії та гінекології КП «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка». У дослідження було включено пацієнтів із симптомними фіброміомами, ускладненими кровотечами зі статевих шляхів, які потребували проведення тотальної абдомінальної гістеректомії (надпіхвової ампутації матки з придатками), віком 40–65 років. Критеріями виключення з дослідження були: відмова пацієнта від участі у дослідженні на будь-якому з його етапів, клас за ASA > IV, індекс маси тіла > 40 кг/м2, застосування агоністів/агоністів-антагоністів опіатних рецепторів до операції, неконтрольована артеріальна гіпертензія, порушення ритму серця. До аналізу даних включені 43 пацієнти. Результати. Встановлено, що рівень болю за візуальною аналоговою шкалою у І групі досягав максимальних значень на етапах до-слідження h12 та h24 і становив 4,8 [3,3; 5,8] бала та 5,3 [3,9; 6,4] бала, тоді як у пацієнтів ІІ групи на аналогічних етапах дослідження біль було оцінено в 2,7 [2,3; 3,5] бала та 2,1 [1,6; 4,1] бала відповідно (p < 0,05). Виявлено вірогідні відмінності рівня частоти серцевих скорочень між І та ІІ групами пацієнтів на етапі дослідження h24 (93 [87; 98] уд/хв у І групі порівняно з 72 [63; 79] уд/хв у ІІ групі, p = 0,05). Не встановлено вірогідних відмінностей середнього артеріального тиску між І та ІІ групами пацієнтів на всіх етапах дослідження, проте була тенденція до зниження цього показника впродовж усього дослідження в І групі пацієнтів. Середня добова потреба в налбуфіні на етапі дослідження h24 мала тенденцію (p = 0,07) до нижчих показників серед пацієнтів ІІ групи (40,9 ± 1,1 мг/добу) порівняно з показниками пацієнтів І групи (51,4 ± 2,9 мг/добу). На етапі до-слідження h72 потреба в налбуфіні була вірогідно нижчою (p < 0,05) в ІІ групі та становила 5,8 ± 0,8 мг/добу порівняно з 22,5 ± 4,1 мг/добу в І групі. Середня тривалість госпіталізації серед пацієнтів І групи становила 6,8 ± 0,5 дня, серед пацієнтів ІІ групи — 4,2 ± 0,2 дня (p < 0,05). Висновки.Застосування двостороннього TAP-блоку із 0,25% бупівакаїном та ад’ювантом дексаметазоном продемонструвало тенденцію до зниження потреби в налбуфіні в першу післяопераційну добу на 25,7 %, на третю післяопераційну добу — в 3,9 раза (p < 0,05). Тривалість госпіталізації у пацієнтів ІІ групи зменшувалася на 2,6 дня (p < 0,05)

Background. The effectiveness and widespread use of regional anesthesia in combination with a multimodal approach to perioperative analgesia allow them to be used for an increasing number of patients, including those undergoing surgery in gyneco-logy. The purpose of the study was to determine the effectiveness of transversus abdominis plane block as a component of multimodal analgesia compared to no regional methods of analgesia for a total abdominal hysterectomy. Materials and methods. We conducted a retrospective single-center study at the Department of Anaesthe-siology and Intensive Care and the Department of Gynecology of Yuriy Semenyuk Rivne Regional Clinical Hospital (Ukraine). The study included patients aged 40–65 years with symptomatic fibroids complicated by vaginal bleedings, who required a total abdominal hysterectomy (supravaginal amputation of the uterus with ovaries). Exclusion criteria were: patient’s refusal to participate in the study at any of its stages, ASA class > IV, body mass index > 40 kg/m2, use of opioid receptor agonists/agonists-antagonists before surgery, uncontrolled arterial hypertension, heart rhythm disorders. Forty-three patients were included in data analysis. Results. It was found that the level of pain on visual analogue scale in the first group reached its maximum values at h12 and h24 stages of the study and was 4.8 [3.3; 5.8] and 5.3 [3.9; 6.4] points, respectively, while in patients of the second group at same stages of the study pain seve-rity was 2.7 [2.3; 3.5] and 2.1 [1.6; 4.1] points (p < 0.05). Signifi-cant differences were found in heart rate between the first and the second groups at h24 stage of the study (93 [87; 98] bpm in the first group and 72 [63; 79] bpm in the second, p = 0.05). There were no significant differences in mean blood pressure at all stages of the study; however, there was a tendency towards a decrease in these data throughout the study in the first group of patients. The ave-rage daily dose of nalbuphine at h24 stage has a tendency (p = 0.07) towards a decrease in the second group (40.9 ± 1.1 mg/day) com-pared with the first group (51.4 ± 2.9 mg/day). At h72 stage, the need in nalbuphine was significantly lower (p < 0.05) in the sec-ond group (5.8 ± 0.8 mg/day) compared to the first group (22.5 ± ± 4.1 mg/day). The average length of hospital stay in the first group was 6.8 ± 0.5 days, in the second one — 4.2 ± 0.2 days (p < 0.05). Conclusions. The use of bilateral transversus abdominis plane block with 0.25% bupivacaine and dexamethasone showed a tendency towards a reduction in the need for nalbuphine in the first post-operative day by 25.7 %, on the third postoperative day — by 3.9 times (p < 0.05). The length of hospital stay in the second group was decreased by 2.6 days compared to the first group (p < 0.0

УДК:618./.5-089.888-005.1-089.166-06:616.155.194.-036.11-089.5-039/72

Актуальність. Масивні акушерські кровотечі (МАК) є найчастішою причиною материнської смертності у всьому світі. У даний час існує низка національних керівництв із ведення МАК, однак у них відсутні обґрунтовані вказівки на мінімально допустимий рівень гемоглобіну (Hb), при якому забезпечується мінімально допустима доставка кисню (IДO2). Метою даної роботи була оцінка стану системного транспорту кисню залежно від показників гематокриту та Hb в умовах крововтрати та визначення мінімально допустимого рівня Hb, при якому забезпечується адекватне відношення між системним транспортом кисню та кисневими потребами організму при розвитку МАК. Матеріали та методи. У дослідження ввійшли 113 породіль, у яких пологи ускладнилися крововтратою. Середній вік породіль становив 32,5 ± 6,4 року, середня маса тіла — 76,5 ± 12,4 кг, середній гестаційний термін — 39,5 ± 1,5 тижня. Домінуючими причинами розвитку МАК були: атонія матки (52,14 %), маткова інверсія (15,38 %) та емболія амніотичною рідиною (10,26 %). Рідше крововтрата спостерігалася внаслідок розриву матки (5,98 %), відшарування плаценти (5,98 %), передлежання плаценти (5,98 %) та затримки відділення плаценти (4,27 %). Післяпологова крововтрата становила в середньому 1830,5 ± 622,7 мл (від 1200 до 2500 мл). Усі кровотечі були зупинені згідно з чинним протоколом. Результати. При Ht 20,0–28,9 % та Hb 45,1–68,9 г/л і однакових показниках FiO2 = 100 % показники ІДО2 були у 2–3 рази нижчими порівняно з нормальним станом газотранспортної функції крові, тільки у пацієнтів із Ht 29,0–30,0 % та Hb 70,1–79,9 г/л значення ІДО2 були наближені до фізіологічної норми. При Ht 20,0–22,9 % та Hb 45,1–50,4 г/л показники індексу системного споживання кисню були удвічі меншими порівняно із загальноприйнятими фізіо­логічними нормами, а в пацієнток із Ht 29,0–30,0 % та Hb 70,1–79,9 г/л цей показник був у ме­жах норми. При Ht 20,0–25,9 % та Hb 45,1–60,2 г/л показники тканинної екстракції кисню були в 1,5–2 рази більшими порівняно із загальноприйнятими фізіологічними нормами, а в пацієнток із Ht 29,0–30,0 % та Hb 70,1–79,9 г/л його значення були у межах норми. При рoзрaхунку мінімaльнo дoпуcтимoї вeличини Hb у породіль в умовах крововтрати за допомогою лінійної регресії з розрахунком коефіцієнтів мeтoдом нaймeнших квадратів були oтримaні знaчeння Hb 82,5365 г/л, які можна вважати мінімально допустимими в породіль в умовах МАК, при яких функціональний стан серця і кисневий обмін знаходяться на мінімальній межі фізіологічної норми.

Background. Massive obstetric hemorrhage (MOH) 
is the most common cause of maternal mortality worldwide. 
There are currently a lot of national guidelines for MOH management, but the guidelines provided do not grant reasonable 
guidance on the minimum acceptable hemoglobin (Hb) level, 
which ensures the minimum acceptable oxygen delivery (IDO2
). 
The work was aimed to assess the state of systemic oxygen transport depending on hematocrit and Hb in terms of blood loss, 
and to determine the minimum acceptable level of Hb, which 
provides an adequate relationship between systemic oxygen 
transport and oxygen needs in the development of MOH. Materials and methods. The study included 113 mothers in whom 
childbirth was complicated by blood loss. The mean age of parturient women was 32.5 ± 6.4 years, mean weight — 76.5 ± 12.4, 
mean gestational age — 39.5 ± 1.5 weeks. The dominant causes 
of MOH were uterine atony (52.14 %), uterine inversion 
(15.38 %), and amniotic fluid embolism (10.26 %). Less frequently, blood loss was observed due to uterine rupture (5.98 %), 
placental abruption (5.98 %), placenta previa (5.98 %), and delayed placental abruption (4.27 %). Postpartum blood loss averaged 1830.5 ± 622.7 ml (1200 to 2500 ml). The bleeding in all 
cases was stopped according to current protocols. Results. With 
Ht values ranging from 20.0 to 28.9 %, and Hb 45.1–68.9 g/l 
and the same FiO2
 accounted for 100 %, the deviation of IDO2
was 2–3 times lower than the normal state of the gas transport 
blood function and only in patients with Ht 29.0–30.0 % and Hb 
70.1–79.9 g/l, IDO2
 values were close to the physiological norm. 
At Ht levels of 20.0–22.9 %, and Hb 45.1–50.4 g/l, the systemic 
oxygen consumption index was twice less than the generally accepted physiological norms, and in patients with the level of Ht 
29.0–30.0 %, and Hb 70.1–79.9 g/l, the values of this indicator were within normal limits. At Ht levels ranged from 20.0 to 
25.9 %, and Hb 45.1–60.2 g/l, tissue oxygen extraction rates 
were 1.5–2 times higher than generally accepted physiological 
norms, and in patients with Ht 29.0–30.0 %, and Hb 70.1–
79.9 g/l, its values were within normal limits. When calculating 
the minimum acceptable value of Hb in parturient women in the 
conditions of blood loss by linear regression with the calculation 
of coefficients by the method of the least squares, the obtained 
Hb values of 82.5365 g/l were considered minimally acceptable 
when functional heart state and oxygen exchange are at the minimum threshold of the physiological norm
when functional heart state and oxygen exchange are at the minimum threshold of the physiological norm

УДК 618./.5-089.888-005.1-089.166-06:616.155.194.-036.11-089.5-039/72

Актуальність. Робота присвячена виявленню прогностичних маркерів при клінічному прийнятті рішень щодо проведення масивних гемотрансфузій у породіль з крововтратою. Матеріали та методи. У дослідження ввійшло 38 породіль, у яких пологи ускладнилися крововтратою. Середній вік обстежених становив 27,4 ± 4,1 року, маса — 83,3 ± 4,8 кг. Кількість первісток — 18 пацієнток (47,4 %), повторнонароджуючих — 20 породіль (52,6 %). Післяпологова крововтрата становила в середньому 1830,5 ± 622,7 мл. Усі кровотечі були зупинені згідно з чинним протоколом. Результати. Проведений аналіз продемонстрував, що такі показники, як рівень фібриногену (р = 0,0223) і лактату (р = 0,0137), мали статистичні відмінності стосовно досліджених груп з масивною гемотрансфузією і з помірним переливанням препаратів крові. Одновимірний логістичний регресійний аналіз дав відношення шансів 0,95 (95% довірчий інтервал (ДI) 0,96–0,98) для фібриногену і 1,7 (95% ДI 1,1–3,14) для лактату, а відношення шансів для шокового індексу (ШІ) становило 1,45 (95% ДI 0,46–4,52). Площа під кривими (ППК) ROC для фібриногену, лактату і ШІ — 0,805 (95% ДI 0,612–0,927), 0,722 (95% ДI 0,528–0,869) і 0,588 (95% ДI 0,381–0,780) відповідно. Граничне значення фібриногену 2,13 г/л мало чутливість і специфічність 0,91 і 0,55 відповідно. У той же час граничне значення лактату, що дорівнювало 4 ммоль/л, мало чутливість і специфічність 0,69 і 0,66 відповідно. ППК ROC для лактату була значно вище, ніж у ШІ, різниця ППК між цими показниками становила –0,134 (95% ДI від 0,275 до –0,012) (р = 0,052). Порогове значення лактату, що дорівнює 4 ммоль/л, мало чутливість і специфічність 0,69 і 0,66 відповідно, у той час як порогове значення для ШІ 1,2 мало чутливість і специфічність 0,64 і 0,35 відповідно. Висновки. Лактат виявився кращим прогностичним маркером при клінічному прийнятті рішення щодо проведення масивних гемотрансфузій порівняно з загальноприйнятим в цьому відношенні ШІ у пацієнток з післяпологовою крововтратою.

Background. Obstetric hemorrhage is the leading cause of maternal mortality worldwide. According to the World Health Organization, massive bleeding in parturient women, along with infectious complications and preeclampsia, determine up to 75 % of cases of maternal mortality. The purpose of the study was to identify prognostic markers in clinical decision making for massive blood transfusions in parturient women with blood loss. Materials and methods. The study included 38 parturient women in whom childbirth was complicated by blood loss. The average age of the subjects was 27.4 ± 4.1 years, weight — 83.3 ± ± 4.8 kg. The number of first-time mothers was 18 patients (47.4 %), multipara — 20 mothers (52.6 %). Postpartum blood loss averaged 1,830.5 ± 622.7 ml. All bleedings were stopped according to current protocols. Results. The analysis showed that indicators such as the level of fibrinogen (p = 0.0223) and lactate (p = 0.0137) had statistical differences in the study groups with massive blood transfusions and moderate blood transfusions. One-dimensional logistic regression analysis gave an odds ratio of 0.95 (95% confidence interval (CI), 0.96–0.98) for fibrinogen and 1.7 (95% CI, 1.1–3.14) for lactate, and an odds ratio for shock index was 1.45 (95% CI, 0.46–4.52). The area under the ROC-curves (AUC) for fibrinogen, lactate and shock index was 0.805 (95% CI, 0.612–0.927), 0.722 (95% CI, 0.528–0.869) and 0.588 (95% CI, 0.381–0.780), respectively. The limit value of fibrinogen 2.13 g/l had a sensitivity and specificity of 0.91 and 0.55, respectively. At the same time, the limit value of lactate, equal to 4 mmol/l, had a sensitivity and specificity of 0.69 and 0.66, respectively. AUC for lactate was significantly higher than for shock index, the difference in AUC between these indicators was –0.134 (95% CI, 0.275 to –0.012) (p = 0.052). The lactate threshold of 4 mmol/l had a sensitivity and specificity of 0.69 and 0.66, respectively, while the threshold for the shock index of 1.2 had a sensitivity and specificity of 0.64 and 0.35, respectively. Conclusions. Lactate was a better prognostic marker in the clinical decision to conduct massive blood transfusions, compared with the generally accepted shock index in patients with postpartum blood loss. Lactate measurement may be useful for activating the massive blood transfusions protocol and for promoting the onset of active hemostasis procedures.