Актуальність теми полягає в тому, що на сучасному етапі з'явилися нові процеси в політиці, економіці, духовному житті, які нерозривно пов'язані з новим розумінням людини, зі зростанням ролі особистості у суспільстві. Тому метою професійної освіти є виокремлення умов реалізації завдання підготовки майбутніх менеджерів сучасного типу – конкурентноспроможних, які вміють мислити стратегічно і водночас ситуаційнопрагматично, здатних органічно забезпечувати економічну та соціальну ефективність підприємств різних галузей, яке потребує нестандартних, інноваційних освітньопедагогічних методик, методів, практики і засобів навчання. У зв'язку з цим проблеми розвитку особистості майбутнього керівника набувають все більшої актуальності.

УДК 616.28:616-07

За даними літератури та проведеного нами дослідження, зубець Каргарта, як локальне підвищення порогів кісткової провідності на частотах 500-3000 Гц, спостерігається не тільки при отосклерозі, але і при інших хворобах середнього вуха, передусім – при адгезивному та секреторному отиті. Отже використовувати наявність зубця Каргарта як патогномонічну ознаку отосклерозу, не доцільно. Аудіометричну діагностику негнійних хвороб вуха конче треба доповнювати імпедансною аудіометрією.

УДК:616.12-005.4+616.379-008.65)]-008.9-085.225.2-07:616.441:616.15-07

Актуальність. Метаболічний синдром (МС), цукровий діабет (ЦД) 2 типу та ішемічна хвороба серця (ІХС) належать до глобальних проблем охорони здоров’я з огляду на своє соціально-економічне значення. Стрімкий розвиток, оптимізація методик діагностики та лікування сприяють збільшенню тривалості життя пацієнтів, однак одночасно зростає частота коморбідної та синтропічної патології. Ризик виникнення ускладнень та смерті при ІХС зростає відповідно до збільшення кількості факторів ризику та супутніх захворювань. Основною причиною негативних тенденцій вважають розвиток у хворих інсулінорезистентності, яка посилює дисліпідемію, а гіперглікемія, дисфункція ендотелію, хронічне системне запалення і оксидативний стрес розглядають як фактори патогенезу атеросклеротичного ураження судин при МС і ЦД2. Актуальність даного наукового дослідження обумовлена недостатніми даними щодо особливостей вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому та виникнення потребиіндивідуального підходу ведення пацієнта з синтропічною патологією, з врахуванням впливу на артеріальну гіпертензію, як компонент метаболічного синдрому, інсулінорезистентність та метаболічні порушення, що забезпечить оптимізацію лікувальної тактики та покращить прогноз і якість життя пацієнта.

Мета дослідження:вивчення особливостей показників вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії хворих з ІХС, ЦД 2 типу на грунті МС.

Матеріал і методи.

Дослідження проведено на базі Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного ендокринологічного центру та КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги». До дослідження залучено 51 хворого з наявністю ішемічної хвороби серця та компенсованого цукрового діабету 2 типу на грунті метаболічного синдрому. Дизайн дослідження. На першому етапі проведено формування груп: дослідної (ДГ) та групи порівняння (ГП). ДГ, що налічувала 27 пацієнтів, серед яких було 13 чоловіків та 14 жінок, отримувала телмісартан 80 мг/добу у складі комплексної терапії (метформін, амлодипін, розувастатин, ацетилсаліцилову кислоту та нітрогліцерин при потребі). ГП, що складалась з 24 пацієнтів ( 12 чоловіків і 12 жінок), отримувала крім вищевказаної стандартної терапії раміприл, 5 мг/добу. На другому етапі у пацієнтів проводилось дослідження вуглеводного обміну та тиреотропного гормону і вільного тироксину. На третьому етапі пацієнтам призначено лікування на 1 місяць. Четвертий етап: повторне дослідження гормонів та параметрів вуглеводного метаболізму через місяць після початку терапії. Група контролю складалась з 40 осіб: практично здорових 17 чоловіків та 23 жінки.

Робота передбачала дослідження параметрів вуглеводного спектру а також гормонів: вТ4 та ТТГ, контроль параметрів артеріального тиску. Пацієнтам двічі проведено обстеження: у день поступлення на стаціонарне лікування та через 1 місяць. За результатами отриманих даних проведено порівняння досліджуваних груп між собою, а також з групою практично здорових осіб.

Результати.

У дослідженні порівнювали динаміку параметрів артеріального тиску, показників вуглеводного обміну, тиреотропного гормону і вільного тироксину у хворих на ІХС та компенсований ЦД 2 типу на грунті МС, в залежності від прийому телмісартану чи раміприлу на фоні стандартної терапії, що включала: метформін, амлодипін, ацетилсаліцилову кислоту. У групі, що приймала телмісартан у складі комплексного лікування, виявлено зменшення клінічних проявів синтропічної патології, відмічено наявність позитивної динаміки показників діастолічного артеріального тиску вже навіть через 1 місяць лікування. Результати нашого дослідження свідчать, що прийом телмісартану у складі комплексної терапії сприяв змінам параметрів вуглеводного обміну: достовірно значніше знижувалась глюкоза крові натще, рівень інсуліну, індекс НОМА-IR, що можна пояснити зниженням інсулінорезистентності при додаванні телмісартану до складу комплексного лікування. На відміну від вищевказаних параметрів, показники глікозильованого гемоглобіну через 1 міс. лікування достовірно не змінювались, що можна пояснити недостатньою тривалістю лікування для зміни даного показника. У хворих дослідної групи виявлено, що рівень ТТГ достовірно знижувався впродовж лікування телмісартаном у складі комплексної терапії, на відміну від групи порівняння, яка приймала при цьому раміприл. Рівень вільного тироксину у хворих ДГ зростав через місяць з початку терапії, тоді як у пацієнтів ГП – залишався без змін.

Висновки:

     1.Використання телмісартану у хворих з синтропічною патологією ефективне щодо корекції клінічних змін та параметрів діастолічного АТ.

2. Застосування телмісартану у складі комплексного лікування зменшує інсулінорезистентність;

сприяє зниженню рівня глюкози крові натще, значень індексу НОМА-IR, а також вмісту у крові інсуліну.

3. Використання телмісартану у хворих з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому сприяє зниженню рівня ТТГ та підвищенню вТ4(в межах референтних значень), що підтверджує його участь в корекції метаболічних змін. 

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, цукровий діабет 2 типу, метаболічний синдром, функція щитоподібної залози, телмісартан.

Abstract
Purpose: Treatments in medicine impact individuals beyond their intended effects, due to phenomena such as the
placebo and nocebo effects. The placebo effect arises from the positive expectation of a treatment being beneficial, while the nocebo effect stems from the negative expectation of a treatment causing harm. Both in real-world practice and clinical trials, treatments can lead to outcomes unrelated to their intended mechanism of action, which we categorize as placebo and nocebo responses. These responses, combined with the inherent fluctuation in a condition’s natural progression, regression to the mean, and random comorbidities, make up a significant part of the therapeutic experience. Particularly in pain management, placebo and nocebo effects play a substantial role. By addressing modifiable contextual factors such as patient expectations, lifestyle choices, and the therapeutic relationship, healthcare providers can enhance the effectiveness of migraine treatments, paving the way for a more comprehensive, individualized approach to patient care. We must also consider non-modifiable factors like personal experiences, beliefs, and information from social media and the internet.
Conclusion: This review offers a summary of our current understanding of the placebo and nocebo effects in migraine management.
Keywords
Migraine, contextual effects, placebo, nocebo, headache

УДК:546.72+546.47+546.23):616-008.9-022.6]-036

Дефіцит макро- та мікроелементів, як і порушення їх оптимального співвідношення, становлять серйозну загрозу для здоров’я. Неправильне харчування, також може призвести до поглиблення порушень метаболічних процесів, які відбуваються як на рівні окремих клітин, так і на рівні організму загалом. Усі ці метаболічні порушення сприяють розвитку різних патологічних станів, зокрема, вірусних інфекцій. Макро- та мікроелементи відіграють визначальну роль у багатьох метаболічних процесах, які впливають на перебіг вірусних захворювань. Серед них ключове значення має окисне фосфорилювання, яке змінюється у пацієнта із системним запаленням, і захист від медіаторів, зокрема оксидантів. Мікроелементи потрібні для прямої антиоксидантної активності, а також функціонують як кофактори для різноманітних антиоксидантних ферментів. Імунна функція також залежить від достатнього рівня вітамінів і мікроелементів. Відновлення дефіцитів мікроелементів до рекомендованих рівнів сприяє збільшенню стійкіскості опірності до інфекції та швидшому одужанню після інфікування. Для забезпечення оптимального функціонування організму лише збалансованого харчування недостатньо, тому важливо враховувати конкретні вікові потреби та вводити необхідні мікроелементи за додатко- вої потреби. У цій статті ми розглядаємо важливість оптимального спів- відношення окремих макро- та мікроелементів для ефективної боротьби із вірусними інфекціями. 
Ключові слова: ферум, цинк, селен, імунна система, активні форми кисню.

Abstract. The deficiency of macro- and microelements and the disturbance of their balance are widely recognized issues in healthcare, with poor nutrition
exacerbating disruptions in metabolic processes at both the cellular and organ- ismal levels. All these metabolic circumstances and disruptions in metabolic processes contribute to the development of various pathological conditions, including viral infections. Macro- and microelements play a crucial role in many metabolic processes that affect the course of infectious diseases. These processes include oxidative phosphorylation, which is altered in patients with systemic inflammation and protection against mediators, including oxidants. Microelements are necessary for direct antioxidant activity and also function as cofactors for various antioxidant enzymes. Immune function also depends on an adequate level of vitamins and microelements. It can be enhanced by restoring microelement deficiencies to recommended levels, thereby increasing resistance to infection and promoting faster recovery after infection. Balanced nutrition alone is insufficient, hence the need for the supplementation of microelements tailored to specific age-related requirements. In this article, we explore the importance of the optimal balance of individual macro- and microelements for effectively combating viral infections.
Key words: iron, zinc, selenium, immune system, reactive oxygen species