УДК  616.155.194-06:616.441-008.6]-036

Ця стаття створена на основі огляду літератури в базах Web of Science, PubMed та Scopus і присвячена аналізу інформації про поширеність, класифікацію, етіопатогенетичні механізми анемії, оцінці даних клінічних досліджень та метааналізів щодо перебігу анемічного синдрому при захворюваннях щитоподібної залози. Анемія та дисфункція щитоподібної залози є поширеними явищами, які часто виникають одночасно. Згідно із сучасними рекомендаціями варто оцінювати функцію щитоподібної залози при дослідженні анемії. При дисфункції щитоподібної залози найбільш поширеною є нормоцитарна анемія, а мікроцитарна та макроцитарна анемії виникають рідше. Поєднання анемії із захворюваннями щитоподібної залози є важливою проблемою для клініцистів. Тиреоїдні гормони мають прямий вплив на проліферативну здатність еритроїдного попередника, що може мати відношення до механізму еритропоетичної дисфункції при захворюваннях щитоподібної залози людини. Анемія, а особливо залізодефіцитна, у свою чергу, впливає на зниження рівня тиреоїдних гормонів на тлі послаблення тиреоїдної функції гіпофіза. Найбільш частою причиною анемії при гіпотиреозі є пригнічення кісткового мозку через дефіцит гормонів щитоподібної залози, а також недостатнє вироблення еритропоетину, що виникає через зниження потреби в O2. Гіпертиреоз пов’язаний з підвищеною кількістю еритроцитів, тому що існує підвищена потреба тканин у кисні, а отже, збільшується секреція еритропоетину. При автоімунному захворюванні щитоподібної залози спостерігають значну поширеність дефіциту вітаміну B12 і особливо перніціозної анемії. Анемія хвороби Грейвса нагадує анемію хронічного захворювання та пов’язана з активацією неспецифічного запалення. Апластична анемія, яка пов’язана з дисфункцією щитоподібної залози, зустрічається рідко. Вона виникає як побічна дія у пацієнтів з автоімунним гіпертиреозом, які приймають антитиреоїдні препарати.

УДК: 616.34-007.43-031:611.957-08

У статті наведено огляд світових даних про сучасні підходи до періопераційного лікування пацієнтів з пахвинними грижами за принципами швидкого відновлення (ERAS). Алгоритм програми ERAS включає всі доказово обґрунтовані періопераційні елементи, які впливають на швидке відновлення після операції, зменшення частоти ускладнень і потенційну смертність. Для цього виділяють три етапи ведення хворого: передопераційний огляд та обстеження, вибір адекватного методу хірургічного лікування, анестезіологічне забезпечення під час операції і в післяопераційному періоді. Ретельне обстеження пацієнтів перед операцією і виявлення потенційних факторів ризику, пов’язаних із супутніми захворюваннями, є важливими для зниження ризику ускладнень і рецидивів. Ефективне динамічне періопераційне керування болем є необхідною умовою оптимального відновлення після операції. Першим етапом керування болем у рамках концепції ERAS є правильний вибір типу операції. Слід надавати перевагу найменш травматичним операціям, тобто лапароскопічним або ендоскопічним герніопластикам. Відповідно до рекомендацій PROSPECT введення анальгетиків слід почати до і продовжувати під час операції, що дозволить забезпечити достатнє знеболювання в ранньому післяопераційному періоді. Поєднання парацетамолу, нестероїдних протизапальних препаратів і селективного інгібітору циклооксигенази-2 забезпечує добре знеболювання й зменшує використання опіоїдів. Блок поперечного простору живота (TAP-блок) як вид регіонарної анестезії є безпечним для пацієнтів з пахвинними грижами, зменшує післяопераційну потребу в наркотичних анальгетиках, знижує частоту післяопераційної нудоти й блювання та інтенсивність болю. Регіонарна анестезія дозволяє скоротити час перебування хворого в операційній і пов’язана з меншим ризиком затримки сечі в післяопераційному періоді (порівняно з нейроаксіальною анестезією). У післяопераційному періоді слід якнайшвидше активувати пацієнта, а це можливо за умови достатньої аналгезії, що досягається найкраще при поєднанні системних анальгетиків і TAP-блоку. Усім пацієнтам, яким виконують планове хірургічне втручання з приводу пахвинних гриж, слід проводити антимікробну профілактику. Оскільки частина пацієнтів відчувають значні обмеження в повсякденній діяльності внаслідок хронічного післяопераційного пахвинного болю, необхідно враховувати всі фактори ризику виникнення хронічного болю після операції для запобігання його розвитку.

The aim: To detect the ultrasonographic signs of necrotizing fasciitis (NF) suitable for its early diagnosis. Materials and methods: Eigty two patients with soft tissue infection, including 14 with necrotizing faciitis, were examined by ultrasonography at the admission. Ultrasonografic features were compared to intraoperative findings by the same surgeon.

Results: The thickening of subcutaneous tissue had high sensitivity (100%), but low specificity (5.8%). The hypoechoic and hyperechoic zones had the shape of “cobblestone” with sensitivity – 78.5%, specificity – 33.8%. Higher specificity (69.1%) had sign of “cobblestone separation” on two layers. The presence of fluid above the fascia (sensitivity – 71.4%; specificity – 69.1%), thickening of the fascia (sensitivity – 85.7%; specificity – 58.8%), indistinctness of the fascia edges (sensitivity – 85.7%; specificity – 66.1%) and loss of fascial homogeneity (sensitivity – 71.4%, specificity – 66.1%) were noted in early stages of NF. Advanced cases of NF were accompanied by the dissection of thickened fascia with a strip of fluid (sensitivity – 57.1%, specificity – 92.6%) and accumulation of a fluid under the fascia (sensitivity – 28.5%, specificity – 95.5%). The muscles thickening (sensitivity – 28.5%; specificity – 67.6%), skin thickening (sensitivity – 57.1%; specificity – 58.8%), and loss of the skin’s lower edge clarity (sensitivity – 57.1%; specificity – 63.2%) don’t have diagnostic value without other signs of NF.

Conclusions: Point-of-care ultrasonography allows visualization of soft tissue changes that may be hidden in the initial stages of necrotizing fasciitis and should be recommended for implementation as mandatory method of examination in patients with suspected surgical soft tissue infection.

The article raises a question about the possible and effective kidney transplantation in elderly patients with various severe comorbidities. The analysis is based on an example of successful kidney transplantation from a deceased donor when a 67-year-old patient had severe concomitant background: obesity, diabetes mellitus, and cardiovascular disturbances. Despite unfavorable prognosis and further unpredictable illnesses such as COVID-19, candidal esophagitis, coronary attack, and pneumonia, the patient has not develop graft injury or rejection and kept sufficient kidney function. The research was mainly focused on coexisting illnesses and their influence on kidney transplantation consequences. Following disease groups were discussed regarding their impact on transplantation outcomes and prognosis: arterial hypertension, cardiac disorders, diabetes mellitus, and obesity. Patient’s age, previous interventions, and  comorbidities were observed for association with outcomes and risk of graft rejection. A review of available publications compared approaches for recipient selection in different clinical centers as well.

UDC  616.12.331.1+616.379-008.65):616-008.9:616.36-003.826]-006-002.64-092.19

Abstract. Background. Lack of information about proinflammatory interleukins (IL) and tumor necrosis factor alpha (TNFα) levels in case of metabolic-associated liver steatosis (MALS) and their roles in its progression to steatohepatitis are key reasons for the relevance and actuality of our study. The purpose: to evaluate proinflammatory interleukins 2, 6, and TNFα levels in concomitant liver steatosis. Materials and methods. Thirty- five patients with hypertension stage II–III, type 2 diabetes mellitus were examined. All of them were treated on an outpatient basis according to the guidelines of the Ministry of Health of Ukraine and the Declaration of Helsinki. Participants were divided into the main group with MALS (n = 24, males 45.8 %, females 54.2 %; average age 55.83 ± 0.89 years) and the control group without steatosis (n = 11, males 54.5 %, females 45.5 %; average age 53.00 ± 1.55 years). In addition to standard parameters, levels of IL6, IL2, TNFα, selectin, resistin, insulin, C-peptide, glycated hemoglobin, non-esterified fatty acids were evaluated, and some indexes were calculated, including triglyceride-glucose index and Castelli indexes I and II. Results were processed statistically, with significance level of р < 0.05. Results. Although MALS is not followed by qualitative differences in proinflammatory IL2, IL6 and TNFα compared to no steatosis, the risk of TNFα elevation was 5 times higher in patients with MALS (odds ratio 5.08; 95% confidence interval 1.02–25.17). An increase in IL2 and TNFα is unfavorable for patients with MALS, it can be considered as a marker of steatosis progression to steatohepatitis, as it is associated with transaminase activation, endogenous intoxication, lipid distress and glucose intolerance. IL6 was rather lower in patients with MALS compared to those without steatosis, but its growth was exponential and proceeded simultaneously to IL2 and TNFα. Conclusions. MALS was not associated with significant changes in IL2, IL6 and TNFα compared to no steatosis, but their elevation can be criteria for transformation into steatohepatitis due to the activation of transaminases, inflammation, endogenous intoxication, lipid distress, glucose intolerance.

Keywords: diabetes mellitus; interleukin-2; interleukin-6; tumor necrosis factor alpha; metabolic-associated liver steatosis