Introduction
War is a relentless force that leaves no aspect of life untouched, weaving itself into the fabric of
daily existence and reshaping even the most intimate connections. This story, written from the
perspective of a mother, a wife, and a professional, seeks to capture the enduring effects of war
on relationships, identity, and resilience.
2021: Prelude
“Froggy, I’m thinking of getting an AR-15. I want to learn how to shoot.”
“I thought hunters knew how to shoot.”
“That’s different. I need to learn how to shoot in warfare.”
“Come on. They won’t dare.”
February 24th, 2022: The first day
The day began with a summons. My husband, part of the territorial defense forces, became a
company commander. I was left with our three children, glued to the news, unable to leave the
house.
The weight of resentment
During those first weeks, my emotions spiraled between resentment, anger and despair. The
injustice felt suffocating. My husband, a father of three, was not supposed to be sent to war. Why
him?The days were a blur of rage and survival. The uncertainty of his safety permeated every
waking thought.
A constant state of waiting
Every day began with checking his messages: “Good morning, everyone, everything’s fine.”
A short, reassuring phrase that became a lifeline. But the thoughts came anyway. What if he’s
injured? What if he loses a limb? His eyesight? His mind?
The first death
In autumn, the war claimed its first victim from his company. Standing at the military burial
field during the funeral, I couldn’t help but think: “I don’t want my husband to lie here. I want
my grave to be next to his.”
The burden of survival
In the winter his battalion was moved to Kreminna. The place used to be a nature reserve with
lush pines now all turned into charred stumps. My husband, always protective, shared little.
Desperation drove me to check his messages one day. What I found was a video of one of his
soldiers captured by the Russians, naming my husband among his commanding officers.
Eventually, he was demobilized after the remnants of his company were withdrawn from the
frontline. He returned home, miraculously with only two concussions.
Life after the frontline
Though physically unscathed, nothing is truly the same. He resumed the rhythms of family life,
attending school functions and teaching our son to ride a bike. I watched for signs of trauma, but
he remained the man I married–resilient and kind.
Yet, the shadow of war lingers. The awareness of how close we came to losing each other has
deepened our connection. Petty disagreements seem absurd now. But the memories of loss–of
others’ losses–are never far away.
Every time there’s a POW exchange I scan the list for that young soldier’s name, and it’s never
there.It’s been two years.
A fragile hope
On the morning of my son’s seventh birthday, drones and missiles attacked our city. As we
rushed to the basement, my husband, unbelievably, counted the explosions.
“Is it like this on the frontline?”
“No, Froggy. It’s much worse.”
Conclusion
This story has no ending. It is one of countless others–stories of bravery, grief, resilience, and
loss. Stories that must be told again and again, in the hope that by bearing witness, we can create
change.

УДК: 616.616.831.9-002-053.2-07-08

 Хомин Олена Мирославівна.  Клініко-лабораторні та імунологічні особливості гострих менінгітів у дітей. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 14.01.13, 22 / О. М. Хомин. - Львів, 2020. - 187 с. - Бібліогр.: с. 147-178 (284 назв).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.13 – інфекційні хвороби. – Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України, Тернопіль, 2020.

Дисертація присвячена вивченню клініко-лабораторних та імунологічних особливостей гострих менінгітів у дітей. Основою для дисертаційного дослідження були результати клінічного спостереження за 93 пацієнтами віком від 1-міс до 18-ти років: 47 дітей з серозними менінгітами та 26 хворих з гнійними менінгітами. До групи порівняння було включено 20 дітей, які були госпіталізовані з діагнозом «ГРВІ, нейротоксикоз». Встановлено, що для менінгітів характерна активація місцевих інтратекальних імунних реакцій з інтенсивною продукцією інтерлейкінів в ЦНС, а відтак достовірно вищі концентрації цитокінів TNF, IL1-ß, IL-10 у спинномозковій рідині, порівняно з вмістом їх у крові. Виявлено домінування Th1 типу імунної відповіді у дітей з гнійними менінгітами і значну активацію Th2 з активною продукцією тканинами нервової системи протизапальних цитокінів у дітей з серозними менінгітами. Доведено, що для ранньої діагностики гнійних менінгітів і їх диференціальної діагностики високу діагностичну цінність мають результати додаткових лабораторних досліджень ліквору і крові, а саме: збільшення вмісту у лікворі TNF-α (KCШ=2,25), низькі концентрації IL-10 в лікворі (KCШ=2,80), прискорена ШОЕ (KCШ=1,1). Модель логістичної регресії, яка включає ці показники дає змогу з високою чутливістю і специфічністю розрахувати індивідуальні показники ризику гнійного менінгіту. 

УДК: 611.77-018.7-08:615.212.7.:613.83

Резюме. Встановлення механізмів репаративних процесів є однією з найактуальніших наукових та практичних проблем сучасної медицини.
Питання загоєння ран, формування рубців, розвиток флегмон тощо викликають особливий інтерес медиків. Сучасна медицина, на жаль, не може
обійтись без застосування опіоїдів з лікувальною метою. Для успішної корекції перебігу репаративного процесу при застосуванні опіоїдів важливо
розуміти морфологічні особливості перебудови шкіри під час загоєння ранизумовлені впливом опіоїду.
Мета роботи: встановити особливості мікроструктурної організації та кровоносного русла шкіри в динаміці процесу репарації за умов тривалого
застосування Налбуфіну в експерименті.
Методи. Матеріалом дослідження слугували гістологічні зрізи шкіри в ділянці множинної колотої рани 32 білих щурів-самців репродуктивного
віку. Під час виконання роботи використані такі методи дослідження: гістологічне дослідження, морфометрія ланок гемомікроциркуляторного русла
шкіри білого щура, статистичне опрацювання результатів дослідження за допомогою пакета прикладних програм на комп’ютері, моделювання три-
валого впливу опіоїду на організм білого щура.
Результати. Репаративні процеси в шкірі як контрольних, так і експериментальних тварин найперше пов’язані з перебудовою її ангіоархітек-
тоніки. Процеси репарації множинної постін’єкційної рани контрольних тварин мають всі характерні для ранового процесу фази. Деякі ранові
дефекти перебувають у стані виразної запальної інфільтрації і судинної реакції, виявлено інтенсивну проліферацію, ангіогенез, судини перепов-
нені кров’ю, тканини шкіри інфільтровані лейкоцитами і макрофагами, багато фібробластів. У деяких ранових дефектах значно зменшена запаль-
на інфільтрація, виявлено ознаки продуктивної реакції з переважанням в інфільтраті проліферативних фібробластів. Більшість ранових дефектів
повністю закриті, регенерат повноцінний, що підтверджується наявністю волосяних фолікулів потових і сальних залоз. Введення Налбуфіну протягом двох тижнів незначно впливає на репаративні процеси в шкірі щура. Після 4-тижневого введення Налбуфіну процеси загоєння рани сповільнюються, подекуди ускладнюються формуванням мікроабсцесів. Через 6 тижнів опіоїдного впливу в ранових дефектах у фазі запалення виявлено набряк, інфільтрацію лейкоцитами і макрофагами, кровоносні судини переповнені кров’ю, венули тромбовані. У ранових дефектах у фазі проліферації епідерміс потовщується, ущільнюється сітка сполучнотканинних волокон. У регенерованому епідермісі наявні ознаки гіперкератозу, перинуклеарний набряк основних та шипуватих епідермоцитів. У деяких ранових дефектах посилюються запальні процеси, надмірна міграція нейтрофільних гранулоцитів, лімфоцитів, макрофагів. Редукуються волосяні фолікули, зменшується кількість сальних залоз.
Висновки. Репаративні процеси в шкірі як контрольних, так і експериментальних тварин найперше пов’язані з перебудовою її ангіоархітектоніки.
Процеси репарації множинної постін’єкційної рани контрольних тварин мають всі характерні для ранового процесу фази. Введення Налбуфіну
протягом двох тижнів незначно впливає на репаративні процеси в шкірі щура. Після 4-тижневого введення Налбуфіну процеси загоєння рани спо-
вільнюються, подекуди ускладнюються формуванням мікроабсцесів. Після введення щурам опіоїду протягом 6 тижнів виявлено глибокі деструктивні зміни шкіри, що зі свого боку зумовлює неможливість утворення повноцінного регенерату множинної постін’єкційної рани.

Materials of the 5th International Scientific Conference “Happiness and Contemporary Society”, March 20, 2025 Збірник матеріалів 5-ї міжнародної наукової конференції “Щастя та сучасне суспільство”, 20 березня 2025

616-036.83:612.176:355.4

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є прогностичним фактором ризику розвитку метаболічного синдрому (МС), депресії, діабетичного дистресу, підвищує небезпеку виникнення кардіометаболічних і нейродегенеративних захворювань (НДЗ). Водночас цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та МС також здатні спричиняти розвиток основних неврозоподібних і психіатричних симптомів, характерних для ПТСР. Хронічний стрес пов’язаний із серцево-судинними захворюваннями (ССЗ), ЦД 2-го типу, а також з НДЗ. Мітохондріальна дисфункція, периферичне/центральне хронічне запалення низької інтенсивності (ХЗНІ) та оксидативний стрес (ОС), як ланки в ланцюгах патофізіологічних процесів, усе частіше розглядаються як основні рушійні сили цих захворювань. Отже, втручання, спрямовані на корекцію ХЗНІ і ОС, відповідно до принципів прецизійної медицини, можуть бути більш ефективними варіантами лікування таких пацієнтів. Дефіцит окремих біофакторів, зокрема вітаміну В1, пов’язують із підвищеним ризиком МС, ЦД 2-го типу, ССЗ та НДЗ. Цілеспрямований вплив на ХЗНІ і ОС та порушення мітохондріального метаболізму, використання антиоксидантів, зокрема вітаміну В1/бенфотіаміну (benfotiamine, BFT), може позитивно вплинути не лише на перебіг коморбідних захворювань, але й на основні прояви ПТСР. Корекція порушень статусу тіаміну здійснюється шляхом використання екзогенного вітаміну В1, або BFT. BFT проявляє потужні ефекти на тваринних моделях НДЗ, при стрес-індукованій тривозі, агресії та депресії. Таким чином, BFT можна вважати потенційно безпечним та економічно ефективним препаратом для лікування багатьох захворювань центральної нервової системи. Незважаючи на позитивні моменти, терапевтичний потенціал BFT залишається обмеженим, оскільки позитивна дія потребує застосування високих доз протягом тривалого періоду. In vitro та in vivo продемонстровано, що дибензоїлтіамін, ліпофільне похідне BFT, виявляє антиоксидантну та протизапальну дію в значно нижчих дозах, ніж BFT. Проте для остаточного визначення клінічної доцільності та терапевтичного потенціалу BFT і дибензоїлтіаміну необхідне проведення подальших доклінічних і клінічних досліджень. Значну увагу в огляді приділено аналізу особливостей біологічної ролі вітаміну B1, механізму дії BFT, зокрема впливу на метаболізм глюкози та функцію мітохондрій, стан нейрозапалення, а також нейропротекторним властивостям дибензоїлтіаміну. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «тіамін», «бенфотіамін», «дибензоїлтіамін», «посттравматичний стресовий розлад», «метаболічний синдром», «діабетичний дистрес», «цукровий діабет». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.