UDC 616-053.1-007:618.3-06:616-036.22

Birth defects (BDs) are a major cause of neonatal morbidity and mortality worldwide. Maternal socioeconomic, behavioral, and health factors may contribute to abnormal fetal development. Objective:to assess the association between maternal education, behavioral factors, and selected health conditions with BDs among newborns in the Lviv Region (Ukraine). Materials and methods. A case-control study was conducted using medical records from maternity hospitals in the Lviv Region (2002–2025). A total of 1,455 newborns with BDs and 1,448 healthy newborns (controls) were analyzed. Maternal education, reproductive history, lifestyle habits, endocrine disorders, extragenital diseases, and gynecological infections were evaluated. Results. Maternal educational level varied significantly between groups (p < 0.01). Mothers with incomplete secondary education were more frequent in the BDs group (10.2 vs. 1.6 %; odds ratio (OR) = 7.069; 95% confidence interval (CI): 4.528–11.036, p < 0.01), while there were less women with higher education in this group (24.5 vs. 30.2 %; OR = 0.811; 95% CI: 0.719–0.914; p < 0.01). Smoking (13.5 vs. 5.5 %; OR = 2.69; 95% CI: 2.06–3.52; p < 0.001) and alcohol consumption (2.0 vs. 0.14 %; OR = 14.6; 95% CI: 3.5–61.2; p < 0.001) were more prevalent among mothers of affected newborns. Endocrine disorders were more frequent in the BDs group (24.6 vs. 14.0 %; OR = 2.02; 95% CI: 1.68–2.43; p < 0.001), in most cases, it was thyroid diseases. Chronic extragenital disorders (33.1 vs. 22.0 %; OR = 1.501; 95% CI: 1.329–1.694; p < 0.01) and gynecological infections (24.1 vs. 19.3 %; OR = 1.248; 95% CI: 1.086–1.435; p < 0.01) were also significantly associated with BDs. No significant differences were observed between age at menarche, menstrual cycle characteristics, or hormonal contraceptive use (p > 0.05). Conclusions. Maternal socioeconomic, behavioral, and health-related factors may in common influence the risk of BDs, supporting their multifactorial etiology and the role of modifiable determinants. Further large-scale population studies are needed to clarify causal mechanisms.

 Актуальність. Вроджені вади розвитку (ВВР) є основною причиною неонатальної захворюваності та смерт-ності в усьому світі. Соціально-економічні, поведінкові і медичні фактори матері можуть призводити до аномального розвитку плода.Мета: оцінити зв’язок між освітою матері, поведінковими факторами й окремими патологіями та ВВР у новонароджених у Львівській області (Україна). Матеріали та методи. У дослідженні типу «випадок — контроль» використовувалися медичні записи з пологових будинків Львів-ської області (2002–2025). Загалом проаналізовано дані 1455 новонароджених із ВВР та 1448 здорових новонароджених (контрольна група). Було оцінено освіту матері, репродуктив-ний анамнез, спосіб життя, ендокринні розлади, екстрагені-тальні захворювання й гінекологічні інфекції. Результати.Рівень освіти матерів вірогідно відрізнявся між групами (p < 0,01). Матерів із незакінченою середньою освітою в групі новонароджених із ВВР було більше (10,2 проти 1,6 %; від-ношення шансів (ВШ) = 7,069; 95% довірчий інтервал (ДІ): 4,528–11,036; p < 0,01), а з вищою освітою — менше (24,5 про-ти 30,2 %; ВШ = 0,811; 95% ДІ: 0,719–0,914; p < 0,01). Куріння (13,5 проти 5,5 %; ВШ = 2,69; 95% ДІ: 2,06–3,52; p < 0,001) та вживання алкоголю (2,0 проти 0,14 %; ВШ = 14,6; 95% ДІ: 3,5–61,2; p < 0,001) частіше відзначалися серед матерів дітей із ВВР.Ендокринні захворювання також були більш поши-реними в групі ВВР (24,6 проти 14,0 %; ВШ = 2,02; 95% ДІ: 1,68–2,43; p < 0,001), переважно за рахунок патології щитопо-дібної залози. Хронічні екстрагенітальні захворювання (33,1 проти 22,0 %; ВШ = 1,501; 95% ДІ: 1,329–1,694; p < 0,01) та гінекологічні інфекції (24,1 проти 19,3 %; ВШ = 1,248; 95% ДІ: 1,086–1,435; p < 0,01) також мали вірогідний зв’язок із ВВР. Водночас не виявлено статистично значущих відміннос-тей щодо віку менархе, характеристик менструального циклу і застосування гормональних контрацептивів (p > 0,05). Висновки. Соціально-економічні, поведінкові та пов’язані зі здоров’ям фактори матері можуть спільно впливати на ризик виникнення ВВР, підтверджуючи їх багатофакторну етіологію і роль модифікованих детермінант. Для уточнення причинно-наслідкових механізмів необхідні подальші масштабні про-спективні дослідження.

Systemic Juvenile Idiopathic Arthritis (sJIA, Still’s disease) in children was first described by George Frederick
Still in 1896 in Great Britain. In 1971 E.G. Bywaters identified and described in detail the adult form-the
so-called adult-onset Still’s disease. This was an important step in distinguishing between children’s and
adults’ manifestations of the disease, and since then the world literature has clearly differentiated juvenile
and adult forms, although modern recommendations (EULAR/PReS 2024) treat them as a single spectrum-
Still’s disease. sJIA is a rare systemic inflammatory disease, diagnosed based on clinical signs and supported by laboratory and instrumental findings; it remains a diagnosis of exclusion. In the treatment strategy for sJIA, nonsteroidal anti‑inflammatory drugs and glucocorticosteroids are widely used for anti‑inflammatory, antipyretic and analgesic purposes. Recent clinical trials have shown positive results in the use of new pharmacotherapeutic
agents, such as monoclonal antibodies and anti-interleukin drugs. The optimal therapeutic strategy is the early
use of interleukins (IL-1 or IL-6 inhibitors) in combination with glucocorticoids and immunosuppressants
(e.g., cyclosporine A, methotrexate) in severe cases or in Macrophage Activation Syndrome (MAS).
The prognosis of sJIA varies among different children: some patients recover completely after a certain
time, some have a relapsing course with alternating periods of exacerbation and remission, and about half
of the patients have a long‑term course of the disease. This article presents a clinical case of sJIA in an
eleven‑month‑old child.

УДК 616.33/.34:579.835.12:577.161.2]-079.43-053.2

Враховуючи високий рівень поширеності хелікобактерної інфекції серед дитячого населення України і значне омолодження гастродуоденальної патології, надзвичайно актуальним є вивчення імунологічних і генетичних чинників сприйнятливості до Helicobacter pylori (Hp).
Мета – вивчити зв’язок захворювань гастродуоденальної ділянки, асоційованих з інфікуванням Hp, дефіцитом вітаміну D та поліморфізмомгена рецептора вітаміну D (VDR) у дітей.
Матеріали і методи. Обстежено 72 дитини віком 6–17 років із гастродуоденальною патологією. В усіх хворих у комплексному обстеженні визначено наявність інфікування Hp, рівень вітаміну D і поліморфізми ApaI і TaqI гена VDR. Пацієнтів поділено на дві групи: з позитивним результатом на Hp – Hp(+), а також із негативним – Hp(-).
Результати. Інфікування Hp виявлено в 32 пацієнтів. У 40 пацієнтів аналіз на Hp був негативним. Серед Hp(+) дітей недостатність вітаміну D діагностовано у 87,5% випадків, тоді як серед Hp(-) – у 65%. Медіана рівня вітаміну D у Hp(+) групі становила 21,5 нг/мл, а у Hp(-) – 26 нг/мл.
Встановлено, що підтримання нормального рівня вітаміну D асоціювалося зі зниженням шансів інфікування Hp на 73,5%. Кожне підвищення концентрації вітаміну D на 1 нг/мл суттєво знижувало ризик колонізації слизової оболонки Hp. Аналіз генотипів показав, що генотип TT поліморфізму TaqI гена VDR був предиктором інфікування Hp. Статева належність не впливала на ризик інфікування Hp.
Висновки. Доведено статистично значущий зворотний зв’язок між рівнем вітаміну D та ризиком інфікування Hp. Нормальний статус вітаміну D виконує протективну роль щодо колонізації слизової оболонки гастродуоденальної зони. Генетична схильність до Hp-позитивного статусу асоційована з генотипом TT поліморфізму TaqI гена VDR. Отримані результати обґрунтовують доцільність моніторингу та корекції
рівня вітаміну D як важливого компонента комплексної терапії і профілактики Hp-асоційованих захворювань у дітей. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів. Авторка заявляє про відсутність конфлікту інтересів.

The relationship between vitamin D deficiency and the development of diseases has been established. It exerts its influence on the body through its connection with vitamin D receptors (VDR). The VDR gene is found in most tissues of our body, including the digestive system.
Aim – to study the association of gastroduodenal diseases with hypovitaminosis D and VDR gene polymorphism in children.
Materials and methods. 104 children with gastroduodenal pathology aged 6–17 years (main group) and 38 practically healthy patients admitted for elective surgical intervention for inguinal hernia (control group) were examined. The level of vitamin D and VDR gene polymorphism were determined in all children. For comparison between groups, Fisher’s exact p-value (two-tailed) and Pearson’s chi-square test (χ²) were used. The results of the
comparison between groups were considered statistically significant at p<0.05.
Results. In children with gastroduodenal pathology, a normal level of vitamin D (≥30 ng/ml) was found in 21 (20.2%) patients, and a reduced level in 83 (79.8%). In patients with normal and reduced levels of vitamin D, the chi-square test for ApaI polymorphism genotypes was χ²=0.295, p>0.05, and for TaqI VDR gene polymorphism it was χ²=5.099, p>0.05, while Fisher’s exact test for the presence of the Tt genotype of TaqI polymorphism was
p=0.0465. The distribution of actual frequencies of ApaI VDR gene polymorphism genotypes between the main and control groups, due to the difference in the distribution of AA and aa genotypes according to the chi-square test, showed significant differences – χ²=8.317, p=0.016. For TaqI VDR gene polymorphism, the empirical value of the chi-square test was 3.931, p=0.14.
Conclusions. Children with gastroduodenal pathology need vitamin D level correction. The Tt genotype of TaqI VDR gene polymorphism is a likely predictor of vitamin D deficiency in children with gastroduodenal pathology. In children with the AA genotype of ApaI VDR gene polymorphism, an inverse relationship is observed regarding the likelihood of developing gastroduodenal diseases, while with the aa genotype, there is a direct positive association.
The study was conducted in accordance with the principles of the Helsinki Declaration. Informed consent was obtained from the children’s parents for conducting the research. No conflict of interest was declared by the author

УДК : 616. 34 - 008.  1 - 008. 6 -  002 - 085.  851- 036. 8 - 053. 2

Синдром подразненого кишечника (СПК) – це розлад взаємодії на осі «кишечник – головний мозок», що характеризується абдомінальним болем, порушенням частоти/консистенції випорожнень і часто супроводжується психоемоційним дистресом. Зважаючи на обмежені можливості та низьку ефективність медикаментозної терапії СПК у дітей, все більшого значення в лікуванні розладу набувають нефармакологічні методи, зокрема, психотерапевтичні та психосоціальні інтервенції.
Мета – оцінити ефективність введення психотерапії в комплексне лікування СПК у дітей на основі клінічних змін як на соматичному, так і на психоемоційному та психосоціальному рівнях.
Матеріали і методи. До дослідження залучено 54 пацієнти віком 6-12 років із діагнозом СПК,: із них 24 пацієнтам призначено мультимодальну психотерапію і медикаментозне лікування (основна група), а 30 – тільки фармакотерапію (контрольна група). Мультимодальна психотерапія передбачала системне сімейне консультування, елементи когнітивно-поведінкової терапії, релаксаційні техніки та групову арт-терапію в змішаному форматі. Ефективність лікування оцінено за динамікою клінічних проявів із використанням 4-бальної шкали Лайкерта.
Результати. У дітей із СПК, яким додатково призначали психотерапію, зафіксовано достовірне зниження інтенсивності больового та астено-вегетативного синдромів, а також рівня особистісної тривожності порівняно з тими, хто отримував лише симптоматичне медикаментозне лікування. Серед інших критеріїв ефективності введення психотерапії відзначено зменшення частоти клінічних проявів, усвідомлення значущості психоемоційних чинників у розвитку СПК, поліпшення сімейних стосунків і позитивну динаміку соціальних контактів дитини. Зафіксовано значно вищу загальну ефективність лікування, оцінювану батьками, у групі пацієнтів, яким додатково призначали психотерапію.
Висновки. Введення мультимодальної психотерапії до комплексного лікування СПК у дітей виявилось ефективним, що підтверджується зменшенням частоти та інтенсивності клінічних симптомів, поліпшенням психоемоційного стану та підвищенням якості соціальних контактів дітей.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол схвалено місцевим етичним комітетом. Отримано інформовану згоду опікунів дітей.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Irritable bowel syndrome (IBS) is a disorder of gut-brain interaction characterized by abdominal pain, changed bowel habits, and often accompanied by psycho-emotional distress. In pediatric practice, according to the limited efficacy of pharmacological treatment, non-pharmacological approaches, particularly psychotherapeutic and psychosocial interventions, are gaining increasing importance in the management of the disorder.
Аim – to evaluate the efficacy of integrating multimodal psychotherapy into the treatment of IBS in children based on clinical changes at the somatic, psycho-emotional, and psychosocial levels.
Materials and methods. The study involved 54 patients aged 6-12 diagnosed with IBS: 24 patients received multimodal psychotherapy in combination with pharmacological treatment (main group), while 30 patients received pharmacotherapy only (control group). The multimodal psychotherapy included family counseling, elements of cognitive-behavioral therapy, relaxation techniques, and group art therapy in a hybrid format. Treatment efficacy was assessed based on the dynamics of clinical symptoms using a 4-point Likert scale.
Results. Children with IBS who received psychotherapy showed a statistically significant reduction in the intensity of pain and asthenic syndrome symptoms, as well as lower levels of trait anxiety, compared to those who received symptomatic pharmacotherapy only. Other indicators of psychotherapy efficacy included decreased frequency of clinical symptoms, increased awareness of the role of psycho-emotional factors in IBS development, improved family relationships, and positive changes in the child's social interactions. Overall treatment efficacy, assessed by parents, was significantly higher in the main group.
Conclusions. Multimodal psychotherapy enhances the efficacy of IBS treatment in children by reducing symptoms and improving emotional well-being and social functioning.
The study was conducted in accordance with the Declaration of Helsinki. The protocol was approved by the local ethics committee. Written informed consent was obtained from the children’s legal guardians.
The authors declare no conflict of interest.

Background: COVID-19 is associated with immune dysregulation and an increased risk of thromboembolic complications, including pulmonary embolism (PE). Identification of dynamic immunological predictors of adverse outcomes remains clinically relevant. This study evaluated associations between coagulation, inflammatory, immunological markers, and in-hospital mortality in patients with severe COVID-19.
Material/Methods: In this prospective observational study, 47 hospitalized adults with severe COVID-19 and suspected PE were enrolled. Serum cytokines, coagulation parameters, and cardiac injury biomarkers were assessed at enrollment and on hospital day 5. PE was confirmed using computed tomography pulmonary angiography. Univariable and multivariable binary logistic regression was used to identify predictors of in-hospital all-cause mortality. Model discrimination was evaluated using the area under the receiver operating characteristic curve (AUC), with internal validation by bootstrap resampling.
Results: PE was diagnosed in 19 patients (40.4%), and 13 patients (27.7%) died during hospitalization. Higher standardized day-5 interleukin (IL)-9 and IL-15 levels were associated with mortality in univariable analyses, but neither remained significant after Benjamini-Hochberg false discovery rate correction across the panel of 15 cytokines measured on day 5 (IL-9, q=0.180; IL-15, q=0.210). In an age-adjusted model, day-5 IL-9 remained associated with mortality (adjusted odds ratio per 1-SD increase, 3.331; 95% CI, 1.289-8.608; P=0.013). Apparent discrimination was moderate (AUC 0.774; 95% CI, 0.563-0.984; P = 0.011), but bootstrap validation showed marked
coefficient instability.
Conclusions: Day-5 IL-9 levels may reflect an evolving risk in severe COVID-19, but the association was sensitive to multipletesting correction and model instability. This study’s findings are exploratory and require confirmation in larger, externally validated cohorts