УДК 616.127-005.8-089.819-06:616.124-008.318]-037 

Реперфузійна терапія у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST значно зменшила частоту появи шлуночкової тахікардії і фібриляції шлуночків, однак такі аритмії все ж виникають у 6-8% пацієнтів,  створюючи загрозу для їх життя. Метою дослідження стало з’ясування характеру шлуночкових аритмій, які виникають у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST упродовж першої доби після первинного черезшкірного коронарного втручання, та їх прогностичної цінності щодо виникнення ускладнень на стаціонарному етапі лікування.

У дослідження залучено 82 особи (середній вік – 62,4±10,2 років; чоловіків – 69,23 (58,6-78,92) %, жінок – 30,77 (21,08-41,4) %). Упродовж 24 годин після стентування інфарктпов’язаної коронарної артерії усім пацієнтам проведено добовий моніторинг електрокардіограми. Перебіг захворювання аналізували з врахуванням наявних чинників ризику – артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, перенесеного Covid-19 та ожиріння.

Шлуночкові порушення ритму були представлені переважно передчасними скороченнями. Достовірно частіше виникали вони в пацієнтів із артеріальною гіпертензією (883,71 (96,0;986,0); р=0,02; р=0,03; р=0,02, у порівнянні з пацієнтами з Covid-19 в анамнезі, цукровим діабетом й ожирінням, відповідно) та перенесеним Covid-19 (711,3 (125,0;846,5); р=0,01; р=0,04, у порівнянні з особами з цукровим діабетом та ожирінням, відповідно). Реєструвались ізольовані передчасні шлуночкові комплекси, пари, триплети, а в осіб з артеріальною гіпертензією та перенесеним Covid-19 – бігемінії, тригемінії, шлуночкові екстрасистоли «R на T»; у цих же хворих спостерігались «пробіжки» шлуночкових екстрасистол та епізоди нестійкої мономорфної і навіть поліморфної шлуночкової тахікардії – Torsades de pointes (за умови поєднання вказаних чинників ризику); переважно в цих пацієнтів на госпітальному етапі виникали ускладнення, зокрема фібриляція шлуночків та асистолія, з раптовою зупинкою кровообігу.

Отримані результати є свідченням електричної нестабільності міокарда і вказують, що, поряд з реваскуляризацією, пацієнти з гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST вимагають оптимізації медикаментозної терапії. Застосування в складі комплексного лікування внутрішньовенних бета-блокаторів попереджувало появу загрозливих для життя шлуночкових аритмій на стаціонарному етапі лікування.  

Reperfusion therapy in patients with acute ST-segment elevation myocardial infarction significantly reduced the incidence of malignant arrhythmias – ventricular tachycardia and ventricular fibrillation. However, in 6,0–8,0 % of patients with acute ST-segment elevation myocardial infarction, ventricular fibrillation does occur, posing a threat to their lives. The aim of the study was to determine the nature of ventricular arrhythmias occurring in patients with acute ST-segment elevation myocardial infarction during the first day after primary percutaneous coronary intervention, and their prognostic value regarding the development of complications during the inpatient treatment phase.

The study involved 82 individuals (mean age: 62,4±10,2 years; male: 69,23 (58,6-78,92) %, female: 30,77 (21,08-41,4) %). Within 24 hours after the infarct-related artery stenting, all patients underwent a 24-hour Holter ECG monitoring.  The course of the disease was analyzed based on the presence of risk factors such as hypertension, diabetes mellitus, previous COVID-19, and obesity.  Ventricular rhythm disturbances were represented mainly by premature contractions. They occurred significantly more frequently in patients with arterial hypertension (883,71 (96,0; 986.0); p=0,02; p=0,03; p=0,02, compared to patients with a history of COVID-19, diabetes, and obesity, respectively) and in those who had previous COVID-19  (711,3 (125,0; 846,5); p=0,01; p=0,04, compared to individuals with diabetes and obesity, respectively). Isolated premature ventricular complexes, pairs, triplets were recorded, and in individuals with arterial hypertension and previous COVID-19 – bigeminy, trigeminy, and «R-on-T» ventricular extrasystoles were observed. In these patients, «runs» of ventricular extrasystoles and episodes of nonsustained monomorphic and even polymorphic ventricular tachycardia, such as Torsades de Pointes, were also noted (under the condition of combined risk factors); сomplications predominantly occurred in these patients during the hospital phase, including ventricular fibrillation and asystole, leading to sudden cardiac arrest.

The obtained results are evidence myocardial electrical instability and indicate that, patients with acute ST-segment elevation myocardial infarction, in addition to myocardial revascularization, require optimal pharmacological treatment. The use of intravenous beta-blockers as part of complex treatment treatment prevented the occurrence of life-threatening ventricular arrhythmias during the inpatient treatment phase.

УДК 616.12-005. 4-008.4-085. 273. 52

У статті представлено сучасні підходи до антитромботичної терапії в пацієнтів з гострим коронарним синдромом (ГКС), згідно з Настановами Європейського товариства кардіологів (ЄТК) від 2023 року [1]. Проаналізовано алгоритм призначення антитромбоцитарних препаратів та особливості застосування навантажувальних доз, принципи лікування антикоагулянтами в гострій фазі ГКС. Розглянуто альтернативні антиагрегантні стратегії, з врахованням ризику кровотеч. Підкреслено важливість персоніфікованого підходу до менеджменту пацієнтів з ГКС.

 Ключові слова. Гострий коронарний синдром, антитромботична терапія, антитромбоцитарні препарати, антикоагулянти, ризик кровотечі, альтернативні антиагрегантні стратегії.

The article presents modern approaches to antithrombotic therapy in patients with acute coronary syndrome (ACS) according to the European Society of Cardiology (ESC) Guidelines from 2023 [1]. The algorithm for prescribing antiplatelet drugs and the features of the use of loading doses, the principles of treatment with anticoagulants in the acute phase of ACS are analyzed. Alternative antiplatelet strategies are reviewed, considering bleeding risk. The importance of a personalized approach to the management of ACS patients is emphasized. 

 Keywords. Acute coronary syndrome, antithrombotic therapy, antiplatelet drugs, anticoagulants, bleeding risk, alternative antiplatelet strategies.

Синдром полікістозних яєчників зустрічається в 13-18% жінок репродуктивного віку і у 50% жінок із порушенням менструального циклу. У 50₋75% випадків він призводить до розвитку ендокринного безпліддя.

Мета. Оцінити клінічне, діагностичне та прогностичне значення антимюллерового гормону у пацієнток з синдромом полікістозних яєчників.

Матеріали та методи. Ретроспективний аналіз 108 історій хвороби пацієнток з синдромом полікістозних яєчників. Клінічні дані включали визначення ваги, зросту, індексу маси тіла, систолічного та діастолічного артеріального тиску. Лабораторні дані включали визначення антимюллерового гормону, тестостерону, глобуліну, що зв’язує статеві гормони, біодоступного тестостерону, вільного тестостерону, дегідроепіандростендіону сульфату, 17-гідроксипрогестерону, лютеїнізуючого гормону, фолікулостимулюючого гормону, пролактину, тиреотропного гормону, глікованого гемоглобіну, загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів високої щільності, холестерину ліпопротеїнів низької щільності і тригліцеридів.

Результати. Рівні антимюллерового гормону обернено корелювали із величинами віку, ваги та індексу маси тіла і безпосередньо із рівнями загального тестостерону, вільного тестостерону та біодоступного тестостерону. Жінки у найвищому квартилі (антимюллеровий гормон: 19,5 ± 9,9 нг/мл; n = 27) мали нижчий індекс маси тіла (29,5 ± 6,9 проти 34,6 ± 10,6–36,8 ± 7,2 кг/м²), але вищий загальний тестостерон (52,3 ± 27,2 проти 25,5 ± 10,4–35,2 ± 16,3 нг/дл), вільний тестостерон (7,6 ± 6,0 проти 4,5 ± 2,3–5,5 ± 3,2 нг/дл) і біодоступний тестостерон (21,1 ± 17,0 проти 12,3 ± 6,6–16,4 ± 8,7 нг/дл) порівняно зі значеннями в інших квартилях.

Висновки. Поєднання високих рівнів антимюллерова гормону та тестостерону може вказувати на репродуктивний підтип синдрому полікістозних яєчників. Визначення підтипів синдрому полікістозних яєчників на основі антимюллерова гормону може бути кроком до розуміння гетерогенності синдрому та надання допомоги, орієнтованої на пацієнта.

УДК 616.127-002.28-018-008.1:(616.127-005.8+616.12-008.331.1+[616.98:578.834.1])

З’ясувати особливості структурно-функціонального стану міокарда та проявів системного запалення в пацієнтів з гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST за наявності таких чинників ризику як артеріальна гіпертензія й перенесений COVID-19.

Матеріал і методи. У дослідження включено 68 пацієнтів зі STEMI у віці від 45 до 83 років (середній вік 63,80±9,30 роки), яким упродовж 24 годин з моменту виникнення клінічних проявів було проведено первинне черезшкірне коронарне втручання із стентуванням інфарктпов’язаної коронарної артерії. Частка чоловіків склала 71,43 (60,36-81,33) %, жінок – 28,57 (18,67-39,64) %. Артеріальна гіпертензія була наявна у 46 осіб, COVID-19 в анамнезі – у 26 (67,64 (56,14-78,17) % та 38,24 (27,12-50,01) % серед усіх обстежених відповідно); 17 пацієнтів мали обидва чинники ризику, їх частка в загальній вибірці складала 25,00 (15,51-35,90) %.

Усім пацієнтам здійснювались загальноприйняті обстеження згідно локальних клінічних протоколів. Додатково визначався вміст у крові натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) та С-реактивного протеїну, а також проводилось ультразвукове обстеження серця – на стаціонарному етапі лікування та через 6 тижнів спостереження. Результати оцінювали із застосуванням описових методів статистичного аналізу (середнє арифметичне та його стандартне відхилення; медіана та процентиль, частки та їхні 95 % довірчі інтервали, розраховані за методами Вальда та Фішера), непарного критерію Стьюдента, кореляційного аналізу за Пірсоном.

Результати й обговорення. У більшості пацієнтів з артеріальною гіпертензієюпри поступленні в стаціонар з приводу STEMI наявне патологічне ремоделювання міокарда, яке у 32,61 (19,97-46,69) % випадків представлене концентричною гіпертрофією, а в 26,09 (14,56-39,59) % – концентричним ремоделюванням лівого шлуночка. В цих осіб на момент госпіталізації достовірно знижена фракція викиду лівого шлуночка (50,00±9,40 %; p<0,001) і вищий від референтних значень вміст у крові NT-proBNP (0,50 (0,30;3,30) нг/мл) та С-реактивного протеїну (8,98 (2,30;18,60) МО/мл), р<0,05. Упродовж 6 тижнів спостереження фракція викиду лівого шлуночка зросла до 55,30±6,80 % (р=0,003), рівень С-реактивного протеїну набув нормальних значень (2,25 (2,30;3,20) МО/мл, p<0,001), однак практично не змінився вміст у крові NT-proBNP (0,50 (0,40;1,30) нг/мл, р=0,19), що свідчить про збереження проявів серцевої недостатності в цих пацієнтів. Кореляційний зв’язок між NT-proBNP та фракцією викиду за наявності артеріальної гіпертензії обернений і слабкий (r=-0,29; р=0,06). У пацієнтів, що перенесли COVID-19, нормальну геометрію лівого шлуночка при госпіталізації відмічено лише в 23,08 (9,24-40,84) % випадків; переважали, як і в осіб з артеріальною гіпертензією, концентрична гіпертрофія (42,31 (24,34-61,40) % випадків) та концентричне ремоделювання (у 34,62 (17,90-53,58) % хворих). У динаміці спостереження фракція викиду лівого шлуночка у цієї категорії пацієнтів, достовірно знижена на момент поступлення в стаціонар (48,50±9,00 %, p<0,001), а також дещо менша, ніж в осіб з артеріальною гіпертензією (р=0,43), зростала до 51,00±9,80 % (р=0,20); значення С-реактивного протеїну нормалізувались, знижуючись від 8,20 (5,30;14,30) до 2,25 (1,30;2,60) МО/мл (р=0,006); вміст у крові NT-proBNP, який при госпіталізації достовірно перевищував норму та відповідні значення у хворих з артеріальною гіпертензією (p=0,039), статистично значуще зменшувався (від 0,61 (0,30;1,30) до 0,55 (0,40;0,80) нг/мл, р=0,021), що вказує на відчутніше відновлення функції міокарда за наявності перенесеного COVID-19, у порівнянні з таким чинником ризику як артеріальна гіпертензія. Застосування в складі комплексного лікування інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2 типу (дапагліфлозину чи емпагліфлозину) сприяло досягненню кращих результатів щодо геометрії лівого шлуночка та значень NT-proBNP й С-реактивного протеїну, в порівнянні з особами, які не приймали вказаних лікарських засобів, однак достовірних відмінностей між цими категоріями пацієнтів не отримано.

Висновки. Патологічне ремоделювання міокарда (з переважанням концентричної гіпертрофії та концентричного ремоделювання лівого шлуночка), притаманне пацієнтам з артеріальною гіпертензією, погіршує (згідно динаміки вмісту в крові NT-proBNP) за наявності STEMI перебіг раннього післяінфарктного періоду, сприяючи збереженню проявів серцевої недостатності. У пацієнтів, що перенесли COVID-19, на момент появи STEMI реєструються концентрична гіпертрофія (майже в половини хворих) та концентричне ремоделювання (практично в третини осіб) лівого шлуночка, що супроводжується значнішим зниженням фракції викиду лівого шлуночка та достовірно вищими значеннями NT-proBNP, у порівнянні з пацієнтами з артеріальною гіпертензією (р=0,50 та p=0,039, відповідно). Перенесений COVID-19 слід розглядати, поряд з артеріальною гіпертензією, важливим чинником ризику несприятливого перебігу STEMI.

To find out the features of the structural and functional state of the myocardium and manifestations of systemic inflammation in patients with acute ST-elevation myocardial infarction in the presence of such risk factors as arterial hypertension and COVID-19.

Material and Methods. The study included 68 patients with STEMI aged 45 to 83 years (mean age 63,80±9,30 years) who underwent primary percutaneous coronary intervention with stenting of the infarcted coronary artery within 24 hours of the onset of clinical manifestations. The proportion of men was 71,43 (60,36-81,33) %, women – 28,57 (18,67-39,64) %. Hypertension was present in 46 patients, and a history of COVID-19 in 26 (67,64 (56,14-78,17) % and 38,24 (27,12-50,01) %; 17 patients had both risk factors, their proportion in the total sample was 25,00 (15,51-35,90) %.

All patients underwent conventional examinations in accordance with local clinical protocols. In addition, the blood levels of natriuretic peptide (NT-proBNP) and C-reactive protein were determined, and an ultrasound examination of the heart was performed at the inpatient stage of treatment and after 6 weeks of follow-up. The results were evaluated using descriptive statistical analysis (arithmetic mean and its standard deviation; median and percentile, proportions and their 95 % confidence intervals calculated using the Wald and Fisher methods), unpaired Student's t-test, and Pearson correlation analysis.

Results and discussion. Most patients with hypertension on admission to the hospital for STEMI have pathological myocardial remodeling, which in 32,61 (19,97-46,69) % of cases is represented by concentric hypertrophy, and in 26,09 (14,56-39,59) % - by concentric left ventricular remodeling. At the time of hospitalization, these patients had a significantly reduced left ventricular ejection fraction (50,00±9,40 %; p<0,001) and higher than the reference values of NT-proBNP (0,50 (0,30;3,30) ng/ml) and C-reactive protein (8,98 (2,30;18,60) IU/ml), p<0,05. During 6 weeks of observation, the left ventricular ejection fraction increased to 55,30±6,80 % (p=0,003), the level of C-reactive protein reached normal values (2,25 (2,30;3,20) IU/mL, p<0,001), but the blood level of NT-proBNP (0,50 (0,40;1,30) ng/mL, p=0,19) remained practically unchanged, indicating the persistence of heart failure in these patients. The correlation between NT-proBNP and ejection fraction in the presence of hypertension is inverse and weak (r=-0,29; p=0,06). In patients with COVID-19, normal left ventricular geometry at hospitalization was noted in only 23,08 (9,24-40,84) % of cases; concentric hypertrophy (42,31 (24,34-61,40) % of cases) and concentric remodeling (34,62 (17,90-53,58) % of patients) prevailed, as in patients with hypertension. In the dynamics of observation, the left ventricular ejection fraction in this category of patients, which was significantly reduced at the time of admission to the hospital (48,50±9,00 %, p<0,001), and also slightly lower than in patients with arterial hypertension (p=0,43), increased to 51,00±9,80 % (p=0,20); C-reactive protein values were normalized, decreasing from 8,20 (5,30;14,30) tо 2,25 (1,30;2,60) IU/mL (p=0,006); the blood content of NT-proBNP, which at hospitalization significantly exceeded the norm and the corresponding values in patients with hypertension (p=0,039), statistically significantly decreased (from 061 (0,30;1,30) to 0,55 (0,40;0.80) ng/ml, p=0,021), indicating a more significant recovery of myocardial function in the presence of COVID-19 compared with such a risk factor as hypertension. The use of sodium-dependent glucose cotransporter type 2 inhibitors (dapagliflozin or empagliflozin) as part of complex treatment contributed to better results in left ventricular geometry and NT-proBNP and C-reactive protein values compared with patients who did not take these drugs, but no significant differences were obtained between these categories of patients.

Conclusions. Pathologic myocardial remodeling (with predominance of concentric hypertrophy and concentric remodeling of the left ventricle), inherent in patients with hypertension, worsens (according to the dynamics of NT-proBNP in the blood) the course of the early postinfarction period in the presence of STEMI, contributing to the preservation of heart failure. In patients with COVID-19, at the time of STEMI, concentric hypertrophy (in almost half of patients) and concentric remodeling (in almost a third of patients) of the left ventricle are recorded, accompanied by a significant decrease in left ventricular ejection fraction and significantly higher NT-proBNP values compared with patients with hypertension (p=0,50 and p=0,039, respectively). COVID-19 should be considered, along with arterial hypertension, an important risk factor for adverse STEMI.

УДК 618.11-006.2-085

Актуальність. Аденоміоз — різновид генітального ендометріозу, при якому гетеротопії ендометріоїдної тканини виявляються у міометрії, що супроводжується значними порушеннями репродуктивної та менструальної функцій, стійким больовим синдромом, дисфункцією суміжних органів, погіршенням загального стану пацієнток і зниженням працездатності. Незаперечним учасником патологічного процесу в генезі аденоміозу є зміни у нейроендокринній ланці репродуктивної системи, характеристика та глибина вираженості яких залишаються не з’ясованими.

Мета: провести дослідження стану гормонального балансу у жінок з аденоміозом у фолікулярній і лютеїновій фазах менструального циклу та з’ясувати його зв’язок зі стадією та клінічними проявами захворювання.

Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 97 жінок репродуктивного віку, з них 67 були з діагнозом «аденоміоз» (основна група) та 30 здорових (контрольна група). Стадію аденоміозу оцінювали за критеріями, описаними Squtrito і співавт. Гормональні дослідження включали визначення фолікулостимулюючого гормону, лютеїнізуючого гормону, сексстероїдзв’язуючого глобуліну, прогестерону, естрадіолу, пролактину, кортизолу, тестостерону, андростендіону, дегідроепіандростерону, антимюллерового гормону, лептину у фолікулярній і лютеїновій фазах менструального циклу. Для моніторингу якості життя пацієнток проводили оцінку больового синдрому за візуальною аналоговою шкалою. Статистична обробка одержаних даних проводилася за допомогою стандартного пакета програм StatSoft Statistica for Windows 13.0.

Результати. У фолікулярній фазі менструального циклу зазнали змін усі гормони гіпофізарно-яєчникової осі, глибина яких корелює з тяжкістю захворювання. Вміст естрогенів невпинно зростає у сироватці крові жінок з аденоміозом порівняно з контрольною групою (р < 0,0001), особливо помітним є зростання вмісту не тільки естрадіолу, що є фізіологічним за даних умов, але й естрону. Виявили зниження вмісту прогестерону й андрогенів, що поглиблювалося зі зростанням стадії захворювання. Вміст стресових гормонів був найвищим у другій фазі менструального циклу та корелював із больовим синдромом (r = 0,91; p < 0,01). У дослідженні виявили підвищення вмісту лептину у жінок основної групи порівняно з контрольною, яке починається з ІІ стадії (р < 0,0001), прогресивно зростає з тяжкістю аденоміозу, перевищуючи референтні норми більш як утричі при ІІІ стадії захворювання (р < 0,0001), що свідчить про залученість до патогенезу обмінно-метаболічних процесів. 

Висновки. Роль змін метаболізму і режиму статевих гормонів, нейроендокринних порушень системи «гіпоталамус — гіпофіз — яєчники» у патогенезі аденоміозу є безсумнівною. Найвираженішими є зміни в естроген-гестагенній системі, тяжкість яких корелює зі стадією захворювання. У всіх хворих на аденоміоз ІІІ стадії є підвищення вмісту стресових гормонів, що корелює із силою больового синдрому (r= –0,82; p < 0,05). Вміст тестостерону при аденоміозі є зниженим і корелює із вмістом кортизолу (r= –0,67; p < 0,05). Виявлене вірогідне підвищення вмісту лептину у жінок з аденоміозом порівняно зі здоровими зростає зі ступенем тяжкості захворювання і дозволяє вважати аденоміоз мультисистемним захворюванням.

Background. Adenomyosis is a type of genital endometriosis in which heterotopias of endometrioid tissue are found in the myometrium that is accompanied by significant disorders of reproductive and menstrual functions, persistent pain syndrome, dysfunction of adjacent organs, deterioration of the general condition of patients, and decreased work capacity. An undeniable participant in the pathological process in the adenomyosis origin are changes in the neuroendocrine link of the reproductive system whose characteristics and depth of manifestation remain unclear.

Aim: to conduct a study of the state of hormonal balance in women with adenomyosis in the follicular and luteal phases of the menstrual cycle and to determine its relationship with the stage and clinical manifestations of the disease.

Materials and methods. Ninety-seven women of reproductive age were under observation: 67 were diagnosed with adenomyosis (main group) and 30 were healthy women (control group). The stage of adenomyosis was assessed according to the criteria described by M. Squatrito et al. Hormonal studies included determination of follicle-stimula­ting hormone, luteinizing hormone, sex hormone-binding globulin, progesterone, estradiol, prolactin, cortisol, testosterone, androstenedione, dehydroepiandrosterone, anti-Müllerian hormone, leptin in the follicular and luteal phases of the menstrual cycle. To monitor the quality of life of patients, pain was assessed using a visual analog scale. Statistical processing of the obtained data was carried out using the standard StatSoft Statistica for Windows 13.0 software package. Results. In the follicular phase of the menstrual cycle, all hormones of the pituitary-ovarian axis underwent changes whose depth correlated with the severity of the disease (p < 0.05). The content of estrogens is constantly increasing in the blood serum of women with adenomyosis compared to the control group (p < 0.0001), with especially noticeable increase not only in the content of estradiol, which is physiological under these conditions, but also estrone. A decrease in progesterone and androgen levels was found, which deepened with increasing stage of the disease. The content of stress hormones was highest in the se­cond phase of the menstrual cycle and correlated with pain syndrome (r = 0.91; p < 0.01). The study revealed an increase in leptin levels in women of the main group compared to the control one, which begins with stage II (p < 0.0001), progressively increases with the severity of adenomyosis, exceeding the reference norms by more than 3 times in stage III of the disease (p < 0.0001) that indicates the involvement of metabolic processes in the pathogenesis.

Conclusions. The role of changes in metabolism and sex hormones, neuroendocrine disorders of the hypothalamic-pituitary-ovarian axis in the pathogenesis of adenomyosis is undoubted. The most pronounced are changes in the estrogen-gestagen system whose severity correlates with the stage of the disease. All patients with stage III adenomyosis have an increase in the content of stress hormones, which correlates with the severity of the pain syndrome (r = –0.82; p < 0.05). Testosterone levels in adenomyosis are reduced and correlate with cortisol levels (r = –0.67; p < 0.05). The detected increase in leptin levels in women with adenomyosis compared to healthy women (p < 0.0001) occurs with an increase in disease severity and allows us to consider adenomyosis as a multisystem disease.