Високий рівень патології молочної залози (МЗ), який фіксується у світі та виражена тенденція до його зростання впродовж останніх десятиліть роблять особливо актуальним пошук ефективних методів її ранньої діагностики [1-3]. Для об'єктивної оцінки стану МЗ сьогодні пріоритетними є променеві методи обстеження, зокрема –мамографія, УЗД та МРТ, що дозволяють діагностувати навіть незначні зміни в структурі МЗ на ранніх етапах їх розвитку та, при необхідності,вчасно і ефективно проводити їх корекцію [4-8]. Численні описані результати обстежень МЗ із 
застосуванням різних методів діагностики свідчать про значну варіабельність та виражену вікову динаміку її структури [3, 4]. Верифікація типу  будови МЗ є важливою при візуалізації в ході діагностичного чи скринінгового огляду та має суттєве значення для вибору подальших методів обстеження.

Актуальність проблеми ранньої діагностики патологічних змін у молочних залозах (МЗ) жінок різного віку зумовлена, насамперед тим, що світових рейтингах локалізації новоутворів як доброякісних, так і злоякісних, МЗ посідає сьогодні чільні позиції [1, 2]. За даними різних інформаційних  джерел, більше ніж у 80% жінок репродуктивного віку діагностовано різні захворювання МЗ [2, 3]. Доброякісними захворюваннями МЗ страждає 25% жінок віком до 30 років, а після 40 років частка захворюваності зростає до 60-70%. При цьому численні автори наголошують, що злоякісні захворювання у 3-5 разів частіше уражають МЗ з діагностованими доброякісними змінами, ніж інтактні [1, 3]. Тому особливо актуальним сьогодні є пошук нових та удосконалення існуючих методів ранньої діагностики, що забезпечує зростання як ефективності лікування, так і виживаності хворих [2, 3, 4, 6]. З метою раннього виявлення патологічних змін, що розвиваються в МЗ, сьогодні широко застосовуються різні методи променевої діагностики – УЗД, мамографія, МРТ, кожен з яких має свої можливості та переваги. До переваг мамографії належить її висока діагностична точність (75-95%) при невисокому рівні опромінення, можливість візуалізації утворів невеликих розмірів (від 1 до 10 мм), які не пальпуються або знаходяться глибоко в тканинах МЗ. Цей метод також дозволяє легко візуалізувати кальцинати МЗ та отримати їх повну характеристику.

Упродовж останніх двадцяти років експериментальний напрямок дослідження є найбільш актуальним в морфології з метою вивчення динаміки перебігу нозологій. Він надає більш широкий спектр вивчення патології в динаміці виникнення патоморфологічних проявів на клітинному, тканинному, органному та організменному рівнях. У науковій вітчизняній та зарубіжній фаховій літературі приділяється велике значення вивченню сітківки в нормі та процесам зміни її структурної реорганізаціїза умов впливу різних нозологій. Незважаючи на ці праці і надалі залишається актуальним проблема розвитку опіоїдної ретинопатії на віддалених термінах експериментального опіоїдного впливу. Зокрема нез’ясованим лишається питання можливої стабілізації патоморфологічних проявів в шарах сітківки та ланках її гемомікроциркуляторного русла при корекції у хронічний період перебігу експериментального опіоїдного впливу.
Мета дослідження – з’ясувати особливості структурної реорганізації у шарах сітківки та ланках її гемомікроциркуляторного русла у хронічний період експериментального опіоїдного впливу та корекція цих змін препаратом пентоксифілін.
Матеріал і методи. Матеріалом дослідження слугували статево зрілі, безпородні щури – самці в кількості 34 тварин, масою 160,0-270,0 г, віком 4,5-7,5 місяців. Доза пентоксифіліну для проведення корекції становила 2,857 мг/кг. Наприкінці 10-го тижня забирали матеріал для проведення ультраструктурного дослідження сітківки. Перед забором матеріалу дослідної ділянки тварину виводили з експерименту за допомогою диетилового ефіру. Як матеріал для ультраструктурного дослідження використали очні яблука щурів. Ультраструктурні препарати готували за загальноприйнятою методикою. У результаті проведеного нами дослідження сітківки наприкінці десятого тижня у щурів, яким впродовж шести тижнів вводили опіоїд, а згодом впродовж чотирьох тижнів була проведена його відміна, виявлено явища дегенерації пігментного епітелію, деструкцію мембранних дисків зовнішніх сегментів фоторецепторів, дегенеративні зміни у внутрішніх сегментів фоторецепторів, розвивались дегенеративні та некротичнізміни окремих фоторецепторів. Процеси дегенерації та некрозу були виявлені у біполярних та амакринових нейронах. 
Через десять тижнів експерименту у щурів, яким впродовж шести тижнів вводили опіоїд, з його відміною і подальшою чотирьохтижневою корекцією пентоксифіліном, виявлено деструктивні зміни апікальних мікроворсинок пігментного епітелію, деструкція мембранних дисків зовнішніх сегментів фоторецепторів, дегенерацію біполярних та амакринових нейронів, помірно виражені дисциркуляторні зміни, реактивні процеси гліальних елементів. Через десять тижнів у щурів, яким впродовж шести тижнів вводили опіоїд, а згодом впродовж чотирьох тижнів продовжували вводити опіоїд з паралельним введенням пентоксифіліну, встановлено гіперемію, стази та периваскулярні набряки в судинах хоріоідеї. Дегенерація танекрози пігментного епітелію, дегенерація та деструкція мембранних дисків зовнішніх сегментів фоторецепторів з відривом окремих зовнішніх сегментів, дегенерація внутрішніх сегментів фоторецепторів, дегенерація та некротичні зміни фоторецепторів, дегенерація та некротичні зміни біполярних та амакринових нейронів, клітин Мюллера, дегенерація гангліонарних нейронів, гіперемія, стази та перивазальні набряки в судинах гангліонарного шару, шару нервових волокон, у внутрішньому сітчастому шарі

Проблема, що стосується наслідків тривалого вживання медикаментозних препаратів, які відносяться до опіоїдної групи за медичними показами і, зокрема, неконтрольоване вживання психотропних та сильнодіючих препаратів без медичного призначення і надалі залишається актуальною. Особливо гостро стоїть питання застосування опіоїдів в умовах бойових дій [1-4]. У наукових джерелах вітчизняної та зарубіжної літератури присутні праці, в котрих висвітлені наслідки неконтрольованого вживання опіоїдів у клініці та в експериментальних дослідженнях, де з декларовані результати патоморфологічних змін в тканинах, органах та системах організму при тривалому вживанні опіоїдних препаратів у різних дозах [5-10]. 
Проте, зустрічаються лише поодинокі публікації, присвячені дослідженню патоморфологічних змін у структурах органу зору при експериментальному опіоїдному впливі на різних строках та при застосуванні різних доз, а також при варіаціях частоти та пролонгованості введення [11-14]. 
Враховуюче вищезгадане, застосування опіоїдів і надалі залишається актуальною проблемою можливого розвитку опіоїдної ретинопатії при тривалому їх застосуванні. Зокрема нез’ясованим залишається питання стабілізації патоморфологічних проявів в шарах сітківки та ланках гемомікроциркуляторного русла у субхронічний період експериментального опіоїдного впливу, тому вважаємо, що дане дослідження є актуальним як з точки зору експериментальної морфології, так і з точки зору практичної офтальмології. 

The results of the study show that with a two-week opioid exposure, the most prognostically favorable indicators were in the group where complete withdrawal was carried out with subsequent correction with the drug pentoxifylline. It can also be concluded that during the correction of opioid retinopathy, it cannot be carried out with drugs of the  antibradykinin group (pentoxifylline) without complete withdrawal of the opioid because  this contributes to a sharp increase in pathomorphological manifestations in the layers of the retina and is a prognostically unfavorable moment.