Наслідки реваскуляризації у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) продовжують вивчатись, однак дослідження, присвячені аналізу прогнозу виживання після реваскуляризації міокарда, нечисленні і нетривалі, що зумовило доцільність та актуальність нашого дослідження.

Мета – оцінити прогностичне значення параметрів ехокардіографії (ЕхоКГ) у хворих на ІХС впродовж 60 місяців залежно від лікувальної тактики гострого коронарного синдрому (ГКС): реваскуляризація чи медикаментозна терапія.

Матеріали та методи. Обстежено 101 пацієнт з ІХС, ГКС з елевацією ST та Q (48 %), з елевацією ST без Q (28 %), без елевації ST (24 %); з них 84 чоловіка та 17 жінок, середній вік 58,6±4,2 рр. Пацієнти поділені на групу після реваскуляризації міокарда (n=71) та групу стандартного медикаментозного лікування ГКС (n=30). Впродовж 5 років крім стандартних клінічно-лабораторних обстежень оцінювали динаміку ЕхоКГ–параметрів серця. Цифрові дані оброблені методом Каплана – Меєра, за подію приймали випадок госпіталізації з приводу повторного ГКС, нестабільної стенокардії чи декомпенсації хронічної серцевої недостатності, рівень істотності р<0,05. Результати. На 5-річний прогноз після перенесеного ГКС у пацієнтів з ІХС істотно не впливали розміри міжшлуночкової перетинки, кінцеводіастолоічний розмір лівого шлуночка (ЛШ) та індексована маса міокарда ЛШ. Через 60 місяців після хірургічної реваскуляризації спостерігався істотно кращий прогноз за умов певних несприятливих вихідних структурних параметрів серця: збільшення правого шлуночка ³ 2,5 см (37,5 % проти 30,7 %, р=0,008), розширення діаметру аорти ³ 3,0 см (57,2 % проти 34,3 %, р=0,02), розтягнення лівого передсердя ˃ 4,0 см (43,8 % проти 24,7 %, р=0,046). Крім того, реваскуляризація супроводжувалась кращим довготривалим виживанням за умов нормальної маси міокарда лівого шлуночка >< 250 г (75,8 % проти 49,1 %, р=0,05), у пацієнтів без потовщення стінок ЛШ (66,9 % проти 30,5 %, р=0,047) і за відсутності систолічної дисфункції ЛШ (87,7 % проти 59,9 %, р=0,046). Не було виявлено істотних відмінностей у виживанні пацієнтів з вихідним хірургічним чи консервативним лікуванням за умов різних значень діастолічного розміру ЛШ, різної товщини стінок ЛШ, а також зменшення фракції викиду ЛШ < 50 %. Навпаки, ми відмітили, що реваскуляризація міокарда сприяє кращому прогнозу вже за наявності несприятливих структурних змін.

Висновки. Реваскуляризація міокарда супроводжувалась істотно кращим прогнозом виживання через 60 місяців за умов збільшення правого шлуночка (³ 2,5 см) та лівого передсердя (˃ 4,0 см), розтягнення кореня аорти (³ 3,0 см), але за умов нормальної маси міокарда лівого шлуночка (< 250 г) без гіпертрофії стінок і без систолічної дисфункції.