Мета дослідження: оцінка асоціації психологічних детермінант особистості (самоефективність
та самооцінка) із феноменом власної неповноцінності.
Проведено опитування 612 здобувачів вищої освіти м. Львова у жовтні-листопаді 2021 року з використанням трьох опитувальників: порівняльного індексу почуття неповноцінності, самооцінки Розенберга та загальної самоефективності Шварцера і Єрусалима. Респонденти були поділені на три групи: група з індексом неповноцінності (index of inferiority) феномена власної неповноцінності; група з індексом надцінності (index of superiority) феномена власної неповноцінності та група без феномена зміненої самооцінки (Norma). Для кожної із цих трьох груп визначали рівень самооцінки та самоефективності, і далі проводили порівняльний аналіз між групами.
Дослідженням встановлено, що респонденти групи з індексом надцінності (index of superiority) мали достовірно (p = 0,04) найменше медіанне значення самоефективності (28 [25; 32] балів) як порівняти з групою без феномена зміненої самооцінки (Norma) (30 [27; 34] балів) та групою з індексом неповноцінності (31 [28; 33] бал). Отримане значення у осіб з індексом надцінності відповідає «середньому» рівню самоефективності, що є на порядок нижче, ніж у групах без феномена зміненої самооцінки та з індексом неповноцінності, де рівень самоефективності трактується як «вище середнього».
Анкетовані без феномена зміненої самооцінки мали найвище медіанне значення самооцінки — 22 бали [18; 25], що трактується як середній рівень самоповаги. Натомість у осіб із індексом неповноцінності значення показників самооцінки відповідали низькому рівню самоповаги — 19 [17;24] балів. Найнижчими показники самооцінки були у групі з індексом надцінності — 18 [15,75;22] балів, що теж відповідає низькому рівню самоповаги та є достовірно меншим як порівняти з групою без феномена зміненої самооцінки.
Будучи за своєю природою не патологічним, феномен власної неповноцінності може стати психопатологічним за умов, коли особу охоплює переживання неадекватності та неефективності настільки, що не стимулює до продуктивної діяльності, а робить її нездатною до розвитку та схильною до регресивних реакцій. Тому вивчення феномена власної неповноцінності потребує подальших досліджень різновекторного характеру.
УДК: 316.6:159.9
Annotation. Among the various destructive phenomena that negatively affect the harmony of an individual's life, the issue of overcoming the feeling of inferiority takes on special importance. The study of this phenomenon among the population of Ukraine in the modern conditions of martial law and the COVID-19 pandemic is extremely relevant. The aim of the study is to translate, adapt and validate the questionnaire "Comparative Feeling of Inferiority Index", as well as to determine the feeling of inferiority index among student youth with its help. The following descriptive and analytical statistics methods were used in the research: arithmetic mean with standard square deviation (М±SD), percentages with error (Р±m, %), Cronbach's alpha coefficient (α-coefficient), correlation according to Spearman's rank (R). Within the framework of the research, a verified translation of the questionnaire into Ukrainian was carried out for the first time with adaptation of the terminology to the specifics of the language. Pilot testing of the translated questionnaire and repeated re-testing with the same participants was conducted, which proved excellent reliability and diagnostic discriminative ability of the method (R=0.74, p<0.001). The questionnaire was tested on a representative sample (n=612) involving students of higher education institutions of Lviv. The conducted testing proved the validity and high level of reliability of the translated questionnaire: reliable values of internal consistency estimates were obtained according to Cronbach's alpha coefficient – 0.85 for the assessment of a family member and 0.80 for the self-assessment scale. Also, according to the results of the testing, it was established that 7.03±1.03% of the interviewed students had a feeling of Inferiority, and 11.11±1.27% – a feeling of superiority.
У статті висвітлено досвід реалізації проєкту арт-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО, колишніх в’язнів, які перебували у полоні на території так званих ДНР та ЛНР, а також членів їхніх родин. Аргументовано теоретичні та методичні основи психотерапії психічної травми у вимірах різних психотерапевтичних напрямків, на основі чого розроблено концептуальну та оргдіяльнісну структуру довершеного проєкту, створеного на методологічних засадах психодинамічної парадигми у поєднанні з арт-терапією. Реалізовано завдання виявлення закономірностей протікання психотерапевтичного мегапроцесу у сконструйованому та досліджуваному просторі, проаналізовано труднощі його здійснення і стратегії їх подолання. Обґрунтовано, що психологічні закономірності індивідуального та групового позасвідомого функціонування вмотивовано запускають цей мегапроцес, у результаті якого пропонований проєкт, разом зі всіма його учасниками, із часом починає діяти як єдина велика психотерапевтична група. Відтак забезпечення якості надання психотерапевтичної допомоги у такому форматі неможливе без регулярної супервізії, котра дозволяє психотерапевтам осмислювати свій досвід, екологічно проживати його травматичні складові, втримуватися в межах професійної позиції, а саме терплячого, доброзичливого та емпатичного супроводу процесу зцілення психічно враженої особи. Показано, що у подібних проєктах доречним є свідомий, планомірний, контрольований відхід психотерапевтів од жорсткого психоаналітичного сетингу, для якого притаманна доброзичлива нейтральність, спокійне емоційне долучення і чітке дотримання рамок у бік більшої підтримки, почуттєвої прозорості, гнучкості психотерапевтів щодо витримування прийнятних нормативних умов. Отримані результати, потребуючи подальшого осмислення, все ж є надійною емпіричною базою для розвитку психодинамічної психотерапії травми та розуміння групових соціальних процесів суспільства, задіяного у війну і змушеного відновлювати свою психодуховну рівновагу.