Introduction. A typical manifestation of anemia is a decrease in the blood's hemoglobin content, which, in combination with the changes in the color index and other indicators of the blood, allows us to assume its nature. Deficiency of vitamin B12 and folic acid in patients with diabetes mellitus requires the attention of clinicians because it can be accompanied by usual clinical manifestations, but it may also disguise itself as other diseases and be pathogenetically related to them. It is extremely important to detect anemia caused by a deficiency of vitamin B12 and folic acid in time. Therefore, clinicians need to pay attention to the problem of comprehensive assessment of the condition of patients with diabetes mellitus and to the use of reliable diagnostic methods aimed at studying the status of vitamin B12 and folic acid.
The aim of the study was to demonstrate the peculiarities of the clinical course and the patient's own experience in the diagnosis of vitamin B12 and folate deficiency anemia in a patient with diabetes mellitus.
Materials and methods. A 77-year-old woman with diabetes mellitus was under our observation; at the time of hospitalization, she complained of dizziness, general weakness, episodes of loss of consciousness, yellowing of the skin and sclera, nausea, dry mouth, discomfort in the right hypochondrium, and weight loss over the last month. To establish the diagnosis, a thorough anamnesis was collected, a complex of laboratory and instrumental studies was performed, and related specialists consulted the patient. For the diagnosis of anemia, in addition to the usual complete blood count, the content of vitamin B12 and folic acid in the blood, as well as the concentration of methylmalonic acid in the urine and the content of homocysteine in the blood were determined.
Results and discussion. During the thorough examination, hyperchromic anemia, increased blood content of vitamin B12, folic acid, and homocysteine, and an increase in the concentration of methylmalonic acid in the urine were revealed. The patient had no damage to the nervous system, and damage to the gastrointestinal tract was manifested by gastric hyperplastic polyps. The patient's clinical diagnosis was verified, and treatment was prescribed, considering vitamin B12 and folate deficiency as well as the underlying pathology. A reticulocyte crisis was noted as a result of correct tactics. As a result of the treatment, her condition improved, and she was discharged from the hospital with a recommendation to continue treatment at home. Conclusions. A comprehensive approach, taking into account the peculiarities of the clinical course, the determination of vitamin B12, folic acid, as well as methylmalonic acid and homocysteine are decisive for the differentiation and diagnosis of vitamin B12 and folate deficiency anemia in patients with diabetes mellitus.
KEYWORDS: anemia, vitamin B12 deficiency, folate deficiency, diabetes mellitus, polymorbid pathology.

УДК  616.1:616.379-008.65:616-008.9]-038-06

Актуальність.

        Метаболічний синдром - комплекс взаємопов'язаних кардіометаболічних розладів, що включає інсулінорезистентність, ожиріння, знижений рівень холестеролу ліпопротеїдів високої щільності та підвищений рівень тригліцеридів у сироватці крові а також підвищення артеріального тиску. Його наявність, за результатами дослідження ARIC та JHS, достовірно збільшує 10 річний ризик виникнення ЦД 2 типу[1]. В країнах Європи налічується близько 60 млн осіб з цукровим діабетом, у світі - 422 млн, за даними ВООЗ, а одна із п’яти осіб європейських країн мають ожиріння [2]. Наявність ЦД удвічі збільшує ризик серцево-судинних подій [3], у кожного третього дорослого з ЦД 2 типу наявне захворювання серцево-судинної системи. Ішемічна хвороба серця стала причиною близько 60% смерті хворих на цукровий діабет [4,5]. Поширеність цукрового діабету та серцево-судинних ускладнень за останні десятиліття зросла і щораз частіше стає основною проблемою охорони здоров'я [6].Актуальність даної роботи обумовлена зростанням потреби персоніфікованого підходу до ведення пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу, що виникли на грунті МС та встановлення індивідуального ризику для кожного хворого.

Мета дослідження:

З’ясувати методику визначення індивідуального ризику виникнення ускладнень у кожного конкретного пацієнта з метаболічним синдромом з використанням показників ліпідного, вуглеводного та гормонального спектру.

Матеріал і методи.

Проведено дослідження 319 осіб з метаболічним синдромом. Сформовано 6 клінічних груп. Перша група включала 82 пацієнти з МС, Друга – 39 хворих з ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, третя – 35 пацієнтів з ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС, четверта група – 44 особи з ІХС на фоні МС, п’ята – 44 пацієнти з ІХС та ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, шоста група – 75 хворих з ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС. Контрольна група - 40 здорових осіб. Жінки поміж усіх хворих становили 69,9 %, чоловіки - 30,1%. Проведено два етапи дослідження. На першому - проведено антропометричні; лабораторні дослідження (ліпідний спектр, показники вуглеводного обміну, пролактин, кортизон, ТТГ та вТ4); статистичну обробку отриманих результатів. На другому етапі розраховано методику визначення індивідуального ризику ІХС у кожного пацієнта з МС (без/з ЦД) з використанням вищевказаних показників; подальша побудова прогностичної моделі вірогідності.

Результати.

      Виявлено виражені зрушення вуглеводного обміну за наявності стану декомпенсації у пацієнтів з ЦД 2 типу. Неспецифічними виявились зміни ліпідного метаболізму; ХС, ЛПДНЩ, ТГ, та ЗХС найвищі серед усіх груп при ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) з МС. ХС ЛПВЩ знижені у всіх пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу з МС. Група ІХС на грунті МС характеризувалась найвищим рівнем ХС ЛПНЩ. Виявлено взаємозумовлені зміни тиреотропного гормону, кортизолу, пролактину та інсуліну у пацієнтів в залежності від форми та важкості синтропічної патології. З’ясовано наявність змін пролактину, кортизолу та ТТГ в розвитку та прогресуванні ІХС за рахунок тісних взаємозв’язків. Таким чином, враховуючи вищевказані показники, розраховано модель визначення персоніфікованого ризику ІХС для кожного пацієнта з МС (з/без ЦД).  Було відібрано 15 факторів, які за даними власних спостережень могли б впливати на розвиток ІХС у пацієнтів з МС. Використано метод логістичної регресії з покроковим включенням тільки достовірних ознак за методом Вальда. При цьому було визначено 10 факторів, які мали достовірний вплив на розвиток ІХС. Виявлено превентивних характер впливу ХС ЛПВЩ та пролактину (у жінок) у виникненні ішемічної хвороби серця та провокуючий вплив ЦД, віку, рівнів ТГ, ТТГ, КА, кортизолу, ІМТ та HbAlc. Визначено їх коефіцієнти регресії, достовірність перевірено за допомогою методу Вальда, а цілої моделі – за допомогою ксі-квадрату, точність моделі склала 79,4%, специфічність – 77,3%, чутливість – 81,9%. Після підставлення у формулу результатів, отриманих за методом логістичної регресії, було отримано значення С для визначення вірогідності розвитку ІХС. Отримане значення С підставили у рівняння 2.1, отримали відсоток індивідуального ризику появи ІХС у конкретного пацієнта. Якщо дане число не перевищувало межу 50,00%, то у даного пацієнта не прогнозувалась наявність ІХС. Співставлення з базою даних засвідчило вірність прогнозу.

Обговорення.

      Підвищення кортизолу і пролактину спостерігається у відповідь на стрес і запалення при ІХС та ЦД, що підвищує рівні кортизолу, що провокує інсулінорезистентність[7], а зниження рівня ТТГ відбувається у відповідь на стрес та високий рівень кортизолу, що пригнічує ТТГ.      Зростання рівня кортизолу у пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС можна вважати маркером декомпенсації діабету. Зміни гормонального спектру при МС свідчать про активацію захисних функцій, як відповідь на метаболічні зрушення, тоді як за синтропічної патології - відображають важкість стану хворого та ступінь декомпенсації. Механізмом підвищення ТТГ при МС є гіперінсулінемія та гіперлептинемія, притаманні таким пацієнтам.     

Висновки.

  1. У пацієнтів з МС спостерігалось збільшення рівня інсуліну та НОМА-IR, зрушення ліпідного спектру (збільшення ТГ, ХС ЛПДНЩ та КА); зростання рівня пролактину у жінок, тиреотропного гормону та кортизолу, на фоні нормальних значень вільного тироксину.
  2. У хворих з ІХС на грунті МС були підвищені рівні інсуліну та НОМА-IR, ТГ, ХС ЛПДНЩ, ЗХС, ХС ЛПНЩ та знижені - ХС ЛПВЩ, тоді як нормальними значеннями характеризувались рівні пролактину, кортизолу, та вТ4 і підвищеними рівні тиреотропного гормону.
  3. У пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС спостерігалось зростання ЗХС, ТГ та ЛПДНЩ; декомпенсація ЦД 2 типу супроводжувалась підвищенням рівня кортизолу при нормальних рівнях тиреотропного гормону, на відміну від компенсації ЦД 2 типу, значення пролактину у жінок -достовірно підвищені, незалежно від компенсації.
  4. У пацієнтів з декомпенсованим ЦД 2 типу виявлено вищі рівні ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПНЩ, ТГ, ЗХС, на фоні збільшених значень пролактину (у жінок) і кортизолу та референтних рівнів ТТГ, інсуліну та вТ4 (що було відмінним від ЦД компенсованого). При цьому були знижені величини ХС ЛПВЩ у всіх пацієнтів з ЦД 2 типу.
  5. Запропоновано методику обчислення індивідуального ризику появи виникнення ішемічної хвороби серця в хворого з метаболічним синдромом із застосуванням показників антропометрії, вуглеводного та ліпідного спектру, кортизолу, пролактину та тиреотропного гормону.

Ключові слова: метаболічний синдром,цукровий діабет 2 типу, ішемічна хвороба серця.

УДК:616.12-005.4+616.379-008.65)]-008.9-085.225.2-07:616.441:616.15-07

Актуальність. Метаболічний синдром (МС), цукровий діабет (ЦД) 2 типу та ішемічна хвороба серця (ІХС) належать до глобальних проблем охорони здоров’я з огляду на своє соціально-економічне значення. Стрімкий розвиток, оптимізація методик діагностики та лікування сприяють збільшенню тривалості життя пацієнтів, однак одночасно зростає частота коморбідної та синтропічної патології. Ризик виникнення ускладнень та смерті при ІХС зростає відповідно до збільшення кількості факторів ризику та супутніх захворювань. Основною причиною негативних тенденцій вважають розвиток у хворих інсулінорезистентності, яка посилює дисліпідемію, а гіперглікемія, дисфункція ендотелію, хронічне системне запалення і оксидативний стрес розглядають як фактори патогенезу атеросклеротичного ураження судин при МС і ЦД2. Актуальність даного наукового дослідження обумовлена недостатніми даними щодо особливостей вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому та виникнення потребиіндивідуального підходу ведення пацієнта з синтропічною патологією, з врахуванням впливу на артеріальну гіпертензію, як компонент метаболічного синдрому, інсулінорезистентність та метаболічні порушення, що забезпечить оптимізацію лікувальної тактики та покращить прогноз і якість життя пацієнта.

Мета дослідження:вивчення особливостей показників вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії хворих з ІХС, ЦД 2 типу на грунті МС.

Матеріал і методи.

Дослідження проведено на базі Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного ендокринологічного центру та КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги». До дослідження залучено 51 хворого з наявністю ішемічної хвороби серця та компенсованого цукрового діабету 2 типу на грунті метаболічного синдрому. Дизайн дослідження. На першому етапі проведено формування груп: дослідної (ДГ) та групи порівняння (ГП). ДГ, що налічувала 27 пацієнтів, серед яких було 13 чоловіків та 14 жінок, отримувала телмісартан 80 мг/добу у складі комплексної терапії (метформін, амлодипін, розувастатин, ацетилсаліцилову кислоту та нітрогліцерин при потребі). ГП, що складалась з 24 пацієнтів ( 12 чоловіків і 12 жінок), отримувала крім вищевказаної стандартної терапії раміприл, 5 мг/добу. На другому етапі у пацієнтів проводилось дослідження вуглеводного обміну та тиреотропного гормону і вільного тироксину. На третьому етапі пацієнтам призначено лікування на 1 місяць. Четвертий етап: повторне дослідження гормонів та параметрів вуглеводного метаболізму через місяць після початку терапії. Група контролю складалась з 40 осіб: практично здорових 17 чоловіків та 23 жінки.

Робота передбачала дослідження параметрів вуглеводного спектру а також гормонів: вТ4 та ТТГ, контроль параметрів артеріального тиску. Пацієнтам двічі проведено обстеження: у день поступлення на стаціонарне лікування та через 1 місяць. За результатами отриманих даних проведено порівняння досліджуваних груп між собою, а також з групою практично здорових осіб.

Результати.

У дослідженні порівнювали динаміку параметрів артеріального тиску, показників вуглеводного обміну, тиреотропного гормону і вільного тироксину у хворих на ІХС та компенсований ЦД 2 типу на грунті МС, в залежності від прийому телмісартану чи раміприлу на фоні стандартної терапії, що включала: метформін, амлодипін, ацетилсаліцилову кислоту. У групі, що приймала телмісартан у складі комплексного лікування, виявлено зменшення клінічних проявів синтропічної патології, відмічено наявність позитивної динаміки показників діастолічного артеріального тиску вже навіть через 1 місяць лікування. Результати нашого дослідження свідчать, що прийом телмісартану у складі комплексної терапії сприяв змінам параметрів вуглеводного обміну: достовірно значніше знижувалась глюкоза крові натще, рівень інсуліну, індекс НОМА-IR, що можна пояснити зниженням інсулінорезистентності при додаванні телмісартану до складу комплексного лікування. На відміну від вищевказаних параметрів, показники глікозильованого гемоглобіну через 1 міс. лікування достовірно не змінювались, що можна пояснити недостатньою тривалістю лікування для зміни даного показника. У хворих дослідної групи виявлено, що рівень ТТГ достовірно знижувався впродовж лікування телмісартаном у складі комплексної терапії, на відміну від групи порівняння, яка приймала при цьому раміприл. Рівень вільного тироксину у хворих ДГ зростав через місяць з початку терапії, тоді як у пацієнтів ГП – залишався без змін.

Висновки:

     1.Використання телмісартану у хворих з синтропічною патологією ефективне щодо корекції клінічних змін та параметрів діастолічного АТ.

  1. Застосування телмісартану у складі комплексного лікування зменшує інсулінорезистентність;

сприяє зниженню рівня глюкози крові натще, значень індексу НОМА-IR, а також вмісту у крові інсуліну.

  1. Використання телмісартану у хворих з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому сприяє зниженню рівня ТТГ та підвищенню вТ4(в межах референтних значень), що підтверджує його участь в корекції метаболічних змін. 

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, цукровий діабет 2 типу, метаболічний синдром, функція щитоподібної залози, телмісартан.

УДК: 616–057:61:378

Introduction. Occupational diseases are those that result from exposure to unfavorable, harmful, or dangerous factors in the production environment and work process. These factors can directly or indirectly cause health disorders in employees. Professional pathology has long been and continues to be a crucial component of a physician's comprehensive training, culminating in the attainment of a master's degree. The primary objective of the occupational diseases learning curriculum is to instruct students in the techniques of patient examination, diagnosis, and treatment of prevalent occupational ailments, as well as in organizational strategies to prevent their occurrence, and the principles of professional selection and labor examination. It is essential to maintain vigilance in identifying and addressing occupational diseases in patients. Doing so will not only help in addressing medical concerns related to prevention and the escalation of severity among working individuals, but also in mitigating social and economic issues. These include preserving the productivity of the nation's workforce and reducing the need for social benefits due to work incapacity. Given the unpredictable nature and life-threatening potential of certain pathologies, it is imperative that doctors across all specialties possess knowledge about the clinical aspects, specific diagnostic features, and treatment of occupational diseases. Mastering the discipline "Occupational diseases" involves obtaining certain competencies by students.

The aim of the study. To investigate the problem of teaching the discipline "Occupational diseases" at Danylo Halytskyi Lviv National Medical University.

Materials and methods. The analysis of the number of hours allocated to the average statistical group of students during the period since 2005 till 2023 at Danylo Halytsky Lviv National Medical University has been conducted.

Results. During period under investigation, there was a threefold decrease in the total number of hours, as shown in graph 1. The maximum number of academic hours - 48 - was documented in academic year 2009-2010, and the minimum - 16 - was in 2022-2023. The number of academic hours allocated for practical classes has also undergone significant changes, as depicted in graph 2. The number of practical hours is calculated for one academic group. The decline in the number of hours for practical classes corresponds to the decrease in the total number of academic hours in the discipline "Occupational diseases" for the specified period. During this period, the hours for writing and processing the medical history of a patient with symptoms of an occupational disease were reduced. Academic hours for the lecture presentation of the material were also significantly reduced: the maximum hours per student group was 18 – in academic year 2005-2006, and till academic year 2013-2014 it was reduced threefold. The indeces for academic year 2023-2024 are similar to those of the period 2022-2023.

Conclusion. Occupational diseases have been and continue to be a significant issue within the healthcare system, not only in Ukraine, but worldwide, in terms of both morbidity and mortality rates. Given the efficient functioning of industries with unfavorable or harmful working conditions, there is little chance for a rapid decrease in these indeces. Between the academic years 2005-2006 and 2023-2024, there has been a notable reduction in the total number of academic hours and hours allocated for lectures and practical classes in the discipline "Occupational diseases." Furthermore, there has been a complete absence of hours allocated for writing the history of the disease for almost a decade. This concerning trend, despite the acquisition of relevant knowledge and skills, significantly limits the amount of processed information at the master's level of education. We believe that improving the "Occupational diseases" syllabus can be achieved by engaging various didactic mechanisms into the learning curriculum for this discipline. This improvement requires an increase and a fixed number of academic hours to support the professional growth of students in higher education, particularly those in the field of 22 "Healthcare" and the specialty of 222 "Medicine".

УДК: 615.5–002.525.2:616.1]–06–07

Introduction. Systemic lupus erythematosus (SLE) is an autoimmune rheumatic disease with numerous clinical manifestations that affects any organs or systems and requires a comprehensive study.

The aim of the study. To find out the clinical markers of the heart and blood vessels syntropic lesions in patients with SLE and evaluate their diagnostic value.

Materials and methods. The study included 118 patients with SLE with the presence of syntropic (having common etiological and/or pathogenetic mechanisms with the main disease) lesions of the heart and blood vessels (107 women (90.68%) and 11 men (9.32%) aged 18 to 74 years (average age 42.48 ±1.12 years)).

The study included the identification of clinical markers of syntropic lesions of the heart and blood vessels, determination of the diagnostic value of individual clinical markers and their constellations in terms of sensitivity, specificity and accuracy in patients with SLE, and the identification of one of them with the most reliable diagnostic value.

Results. Clinical markers for detecting mitral valve insufficiency in patients with SLE are morning stiffness, new rash, dyspnea, memory problems, presence of weakened cardiac sounds, systolic murmur on the apex of the heart, accent of the second sound on the pulmonary artery; mitral valve consolidation - new rash, the presence of legs edema, dyspnea, a feeling of interruptions in the work of the heart, pain in the heart area, the presence of weakened cardiac tones, systolic murmur on the top of the heart; myocarditis - muscle ache, alopecia, legs edema, shortness of breath , palpitation, systolic murmur on the top of the heart; pericardial effusion – legs edema, dyspnea, palpitations, the presence of weakened cardiac tones; endocarditis - the presence of the accent of the second tone on the pulmonary artery.

The optimal value for the diagnosis of mitral valve insufficiency in patients with SLE is the constellation of clinical markers "pain in the joints + new rash + accent of the second tone on the aorta"; of mitral valve consolidation - "dyspnea + a feeling of interruptions in the work of the heart"; of myocarditis - "heart palpitations + systolic murmur on the apex of the heart"; of pericardial effusion - "pain in the joints + weakening of heart tones"; of endocarditis - "fever + systolic murmur over the top of the heart + emphasis of the second tone on the pulmonary artery".

Conclusions. In patients with SLE the optimal value among clinical monomarkers and their constellations for the diagnosis of mitral valve insufficiency is dyspnea and the constellation "pain in the joints + new rash + accent of the second tone on aorta"; for MV consolidation - a complaint of a feeling of interruptions in the work of the heart and the constellation "shortness of breath + feeling of interruptions in the work of the heart"; for myocarditis - palpitations and the constellation "heartbeat + systolic murmur on the apex of the heart", pericardial effusion - the presence of weakened cardiac tones and the constellation "pain in the joints + weakened cardiac tones"; for endocarditis - accent of the second tone on the pulmonary artery and the constellation "fever + systolic murmur on the apex of the heart + accent of the second tone on the pulmonary artery". Constellations of clinical markers, but not individual clinical markers, have optimal value for the diagnosis of the syntropic heart lesions in patients with SLE.