Упродовж останніх двадцяти років експериментальний напрямок дослідження є найбільш актуальним в морфології з метою вивчення динаміки перебігу нозологій. Він надає більш широкий спектр вивчення патології в динаміці виникнення патоморфологічних проявів на клітинному, тканинному, органному та організменному рівнях. У науковій вітчизняній та зарубіжній фаховій літературі приділяється велике значення вивченню сітківки в нормі та процесам зміни її структурної реорганізаціїза умов впливу різних нозологій. Незважаючи на ці праці і надалі залишається актуальним проблема розвитку опіоїдної ретинопатії на віддалених термінах експериментального опіоїдного впливу. Зокрема нез’ясованим лишається питання можливої стабілізації патоморфологічних проявів в шарах сітківки та ланках її гемомікроциркуляторного русла при корекції у хронічний період перебігу експериментального опіоїдного впливу.
Мета дослідження – з’ясувати особливості структурної реорганізації у шарах сітківки та ланках її гемомікроциркуляторного русла у хронічний період експериментального опіоїдного впливу та корекція цих змін препаратом пентоксифілін.
Матеріал і методи. Матеріалом дослідження слугували статево зрілі, безпородні щури – самці в кількості 34 тварин, масою 160,0-270,0 г, віком 4,5-7,5 місяців. Доза пентоксифіліну для проведення корекції становила 2,857 мг/кг. Наприкінці 10-го тижня забирали матеріал для проведення ультраструктурного дослідження сітківки. Перед забором матеріалу дослідної ділянки тварину виводили з експерименту за допомогою диетилового ефіру. Як матеріал для ультраструктурного дослідження використали очні яблука щурів. Ультраструктурні препарати готували за загальноприйнятою методикою. У результаті проведеного нами дослідження сітківки наприкінці десятого тижня у щурів, яким впродовж шести тижнів вводили опіоїд, а згодом впродовж чотирьох тижнів була проведена його відміна, виявлено явища дегенерації пігментного епітелію, деструкцію мембранних дисків зовнішніх сегментів фоторецепторів, дегенеративні зміни у внутрішніх сегментів фоторецепторів, розвивались дегенеративні та некротичнізміни окремих фоторецепторів. Процеси дегенерації та некрозу були виявлені у біполярних та амакринових нейронах. 
Через десять тижнів експерименту у щурів, яким впродовж шести тижнів вводили опіоїд, з його відміною і подальшою чотирьохтижневою корекцією пентоксифіліном, виявлено деструктивні зміни апікальних мікроворсинок пігментного епітелію, деструкція мембранних дисків зовнішніх сегментів фоторецепторів, дегенерацію біполярних та амакринових нейронів, помірно виражені дисциркуляторні зміни, реактивні процеси гліальних елементів. Через десять тижнів у щурів, яким впродовж шести тижнів вводили опіоїд, а згодом впродовж чотирьох тижнів продовжували вводити опіоїд з паралельним введенням пентоксифіліну, встановлено гіперемію, стази та периваскулярні набряки в судинах хоріоідеї. Дегенерація танекрози пігментного епітелію, дегенерація та деструкція мембранних дисків зовнішніх сегментів фоторецепторів з відривом окремих зовнішніх сегментів, дегенерація внутрішніх сегментів фоторецепторів, дегенерація та некротичні зміни фоторецепторів, дегенерація та некротичні зміни біполярних та амакринових нейронів, клітин Мюллера, дегенерація гангліонарних нейронів, гіперемія, стази та перивазальні набряки в судинах гангліонарного шару, шару нервових волокон, у внутрішньому сітчастому шарі

Проблема, що стосується наслідків тривалого вживання медикаментозних препаратів, які відносяться до опіоїдної групи за медичними показами і, зокрема, неконтрольоване вживання психотропних та сильнодіючих препаратів без медичного призначення і надалі залишається актуальною. Особливо гостро стоїть питання застосування опіоїдів в умовах бойових дій [1-4]. У наукових джерелах вітчизняної та зарубіжної літератури присутні праці, в котрих висвітлені наслідки неконтрольованого вживання опіоїдів у клініці та в експериментальних дослідженнях, де з декларовані результати патоморфологічних змін в тканинах, органах та системах організму при тривалому вживанні опіоїдних препаратів у різних дозах [5-10]. 
Проте, зустрічаються лише поодинокі публікації, присвячені дослідженню патоморфологічних змін у структурах органу зору при експериментальному опіоїдному впливі на різних строках та при застосуванні різних доз, а також при варіаціях частоти та пролонгованості введення [11-14]. 
Враховуюче вищезгадане, застосування опіоїдів і надалі залишається актуальною проблемою можливого розвитку опіоїдної ретинопатії при тривалому їх застосуванні. Зокрема нез’ясованим залишається питання стабілізації патоморфологічних проявів в шарах сітківки та ланках гемомікроциркуляторного русла у субхронічний період експериментального опіоїдного впливу, тому вважаємо, що дане дослідження є актуальним як з точки зору експериментальної морфології, так і з точки зору практичної офтальмології. 

Останні роки досить велика кількість публікацій висвітлює проблему неконтрольованого вживання сильнодіючих та психотропних препаратів [1, 2]. Зокрема дослідження стосуються наслідків їх негативного впливу в результаті довготривалого вживання та дифдіагностики цих наслідків в залежності від походження препарату (опіоїди медикаментозного та сурогатного кустарного походження) [3, 4]. Незважаючи, що у літературі існують повідомлення про патоморфологічні зміни у ряді органів та систем на тлі опіоїдного впливу [5–11] і, зокрема зміни структур, що стосуються органа зору [12–17] і досі лишається нез’ясованим питання опіоїдної ангіо- та ретинопатії. Зокрема до кінця нез’ясованим лишається питання плавності наростання і глибини ангіо - та нейроретинопатій [18, 19] на різних термінах експериментального опіоїдного впливу. Враховуючи вищезазначене, вважаємо, що дане дослідження є актуальним як з точки зору морфології, так і з точки зору практичної офтальмології.

Велика кількість зовнішніх токсичних чинників сприяє виникненню порушення біохімічного статусу організму. Відомо, що вільно радикальне окиснення відіграє важливу роль у підтримці транспорту електронів у дихальному ланцюзі, індукції утворення пор у мітохондріальній мембрані, які регулюють спряження дихання з окисним фосфорилуванням і лежить в основі окисних процесів у мітохондріях. Окисні процеси за участю активованих кисневих метаболітів це невід’ємна частина існування вищих форм живих організмів. [1,3]. Встановлено, що при екстремальних впливах в організмі активуються окисно-відновні процеси, які ведуть до утворення ліпо - і гідропероксидів, подальше розкладання яких сприяє утворенню ендогенного кисню, необхідного для життєдіяльності. [2,3]. Супероксид є одним із основних прооксидантів у клітині, тому супероксиддисмутаза відіграє ключову роль у антиоксидантному захисті організму. Функція каталази полягає у руйнуванні токсичного пероксиду водню, який утворюється в процесі різних окисних реакцій в організмі [4]. Досі залишається відкритим ряд питань, що стосуються співставлення патоморфологічних проявів  ангіоретинопатії зі зміною показників оксидативного стресу в нормі на різних термінах експериментального опіоїдного впливу та корекція цих змін у субхронічний та хронічний періоди.

В рейтингу найчастіше маніфестованих патологій серед жіночої популяції в світі сьогодні чільне місце належить патологічним процесам молочної/грудної залози. Оскільки частота їх розвитку у жінок різних вікових груп сягає 70-75% і має стійку тенденцію до зростання, проблема їх ранньої діагностики є сьогодні особливо актуальною [1]. Патологічні процеси молочної залози вражають жінок різного віку, тілобудови і соціального стану, незалежно від території проживання. Серед причин їх виникнення різні автори називають спадкові чинники, генетичну схильність, гормональний дисбаланс, травми, лактацію, метаболічні порушення, вплив навколишнього середовища тощо [1-3]. Висока частота захворюваності, варіабельність та поліетіологічність патологічних уражень молочних залоз привертають до проблеми увагу фахівців різних напрямків медицини, напрацювання яких дозволяють розширити спектр діагностичних методик, оптимізувати існуючі та запропонувати нові ефективніметоди їх лікування. Сьогодні «золотим стандартом» первинного/скринінгового обстеження молочних залоз є рентгенівська мамографія, результати якої, при потребі, доповнюються даними ультразвукового дослідження, сцинтімамографії, магнітнорезонансної мамографії (МРМ) та спектроскопії (МРС), а також комп’ютерної томографії [4-7]. Проте остаточна верифікація діагнозу передбачає проведення гістологічного дослідження, результати якого дозволяють підтвердити або спростувати діагноз, визначити вид та характер патологічного процесу, що вимагає досконалого знання особливостей та варіантів нормальної будови молочної залози, яка з морфологічної точки зору характеризується винятковою структурною варіабельністю та вираженістю і різноманітністю змін, пов’язаних з ростом і формуванням, лактацією, динамікою гормонального фону та віком [8-11].