Стандартним методом діагностики клінічного варикоцеле залишається фізикальний огляд, який однак не дає змоги оцінити якість кровоплину в яєчках [19]. На сьогодні ультразвукове сканування з ефектом допплера залишається найпоширенішим методом діагностики варикоцеле з характеристикою інтратестикулярного кровозабезпечення [3,5,6,10,16], параметрів лозоподібного сплетення та кровоплину в тестикулярних венах [7]. Це найбільш надійний та практичний метод визначення субклінічного варикоцеле [10]. Різноманітні класифікації та системи оцінки варикоцеле формуються на основі результатів ультразвукового дослідження (УЗД) [5,9]. Так, варикоцеле діагностують за  діаметром вен сім’яного канатика і тривалістю венозного рефлюксу при спектральному аналізі [5,6,7,9,10,16]. Загалом клініцисти погоджуються, що діаметр вен сім’яного канатика слугує діагностичним критерієм лише в пацієнтів із клінічним варикоцеле [9], для якого характерне розширення вен у діаметрі до 2,5–3 мм [17]. Ретроградний тік крові призводить до збільшення гідростатичного тиску, венозного застою, а також до збільшення температури яєчка. Тому венозний рефлюкс опосередковано включає в себе вищевказані патофізіологічні фактори [21]. Він є важливим критерієм встановлення діагнозу варикоцеле і асоціюється з підвищенням ризику непліддя [7,13,21]. Окрім цього, тривалість ретроградного кровоплину у варикозно розширених венах дає змогу визначати показання до хірургічного лікування лівобічного варикоцеле І–ІІ ст. та прогнозувати результат варикоцелектомії [4]. Дослідники констатували, що УЗД з ефектом допплера тестикулярної артерії дає змогу диференціювати причини порушень сперматогенезу. Зокрема, індекс резистентності та пікова систолічна швидкість є надійними у виявленні неплідних пацієнтів, а кінцева діастолічна швидкість і тестикулярний об’єм – ні. Зокрема, пацієнти з варикоцеле та запальними змінами яєчок і придатків мають найвищі показники індексу резистентності та пікової систолічної швидкості. Індекс резистентності корелює з функцією яєчок [1,11]. Також індекс резистентності та пульсативний індекс на інтратестикулярних і капсулярних артеріях яєчка дають змогу прогнозувати ефективність лапароскопічної та мікрохірургічної субінгвінальної варикоцелектомії [20]. Мета дослідження – визначити значущі сонографічні патогенетичні маркери формування непліддя при лівобічному варикоцеле ІІ–ІІІ ст. та їх динаміку після лапароскопічної варикоцелектомії в контексті відновлення фертильності.

Уролітіаз, або сечокам’яна хвороба (СКХ) – це стан, при якому в сечовивідних шляхах утворюються кристалічні мінеральні відкладення. Виділяють метаболічні, анатомічні, ятрогенні та ідіопатичні фактори, що призводять до утворення каменів. У дітей однією з патогенетичних причин СКХ можуть бути також інфекції сечовивідних шляхів [1]. Захворюваність на нефролітіаз серед дітей та підлітків упродовж останніх 25 років швидко зростає. Відповідно збільшується і нова популяція педіатричних пацієнтів із ризиком рецидиву каменів у нирках [14]. Нефролітіаз є поширеним клінічним станом, який зустрічається як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються. Склад каменів, їх розташування в сечовивідних шляхах і поширеність захворювання різняться залежно від географічного регіону [12]. Натомість у дітей СКХ є нечастим захворюванням, яке охоплює близько 1% пацієнтів із конкрементами від усієї популяції пацієнтів з уролітіазом. Однак у країнах із розвиненою економікою частота захворювання постійно зростає. Зокрема, поширеність СКХ у  Німеччині сягає 5%, а  у  США  – до  10% [2,5,9,10]. За статистичними даними, поширеність уролітіазу в США за останні чотири десятиліття зросла більше ніж удвічі [10,12]. На сьогодні існують різні погляди та підходи до лікування СКХ. Особливо це стосується дитячої популяції. Так, екстракорпоральну ударнохвильову літотрипсію (ЕУХЛ) вважають методом першої лінії інструментального лікування каменів у дітей. Проте в пацієнтів із природженими вадами розвитку сечовивідних шляхів часто виникає потреба в повторних шпиталізаціях із проведенням літотрипсії під загальним знеболюванням. E. H. Landau та співавтори (2009) зазначили, що через 3 місяці після ЕУХЛ stone free rate (SFR) становив 80%, тоді як 20% пацієнтів потребували повторних сеансів літотрипсії [7,17]. Хірургічне лікування каменів у нирках серед дітей за останні роки досягло значного прогресу за рахунок мініатюризації хірургічних інструментів, а відтак –тотрипторів [3]. Ендоскопічну літотрипсію спочатку застосовували при конкрементах дистального відділу сечоводу. Її ефективність за SFR досягала 97% [13]. З розвитком технологій та набуттям досвіду її почали використовувати для лікування каменів, розташованих в інших відділах сечоводу, з  ефективністю SFR 88–100% і  мінімальними ускладненнями [4,16]. За останні кілька десятиліть відбулася зміна парадигми в лікуванні каменів нирки. Так, черезшкірна нефролітотомія (ЧШНЛ) стала «золотим» стандартом лікування великих ниркових конкрементів [15]. Переваги міні-ЧШНЛ у дітей – це мінімальна хірургічна травма та зазвичай крововтрата; добра візуалізація предмету втручання; достатня безпечність операції і короткий шпитальний період. Міні[1]ЧШНЛ також рекомендована дітям із супутніми вадами сечових шляхів [8]. Відповідно «відкрите» або лапароскопічне хірургічне втручання в пацієнтів із конкрементами в сечовидільних шляхах на цей час доречно виконувати лише в ексклюзивних випадках [11].

Background: Prostate cancer (PCa) is the second most commonly diagnosed cancer in men. To date, the role of the combined application of long non-coding RNAs (PCA3, DLX1, HOXC6, TMPRSS2:ERG) for obtaining the most accurate method of detection of PCa has not yet been comprehensively investigated. Methods: In total 240 persons were included in the retrospective study. Among them were 150 patients with confirmed PCa, 30 patients with benign prostatic hyperplasia, 30 patients with active chronic prostatitis and 30 healthy volunteers. In all patients, the urine samples were collected prior to biopsy or treatment. Polymerase chain reaction with reverse transcription was performed to detect the expression level of PCA3, HOXC6, DLX1 and the presence of the TMPRSS2:ERG transcript. Results: PCA3 was detected in urine samples in all cases. Using a PCA3 score of 56 allowed the differentiation between PCa and all other cases with a sensitivity of 61% and specificity of 96% (p < 0.001) while a PCA3 score threshold value of 50 resulted in a differentiation between clinically significant PCa (ISUP grades 2–5) and all other cases with a sensitivity of 93% and specificity of 93% (p < 0.001). The TMPRSS2:ERG expression in urine was detected exclusively in the group of patients with PCa and only in 16% of all cases. Conclusions: PCA3 score detected in urine demonstrated moderate sensitivity and good specificity in differentiation between PCa and non-PCa and high sensitivity and specificity in differentiation between clinically significant PCa and non-PCa.

Responding to the need for the verification of some experimental animal studies showing the involvement of oxidative stress in germ cell damage in the heat-induced testis, we investigated the possibility of a direct relationship between seminal oxidative stress markers (total antioxidant capacity, catalase activity, superoxide dismutase activity, and malondialdehyde concentration) and ejaculated sperm chromatin/DNA integrity (DNA fragmentation and chromatin condensation abnormalities) in distinct groups of men exposed and not exposed to prolonged scrotal hyperthermia. A statistical increase in the proportion of sperm with DNA fragmentation was observed in all the studied subgroups compared to the fertile men. In turn, the groups subjected to heat stress as professional drivers or infertile men with varicocele presented greater disturbances in the oxidative stress scavenging system than men not exposed to genital heat stress. Based on the comparative  analysis of the studied parameters, we can conclude that alterations in the seminal oxidative stress scavenging system are directly engaged in the pathogenesis of ejaculated sperm DNA damage regardless of the intensity of the impact of thermal insult. To the best of our knowledge, this study, for the first time, revealed the co-existence of oxidative stress and sperm DNA damage in the semen of professional drivers.

Responding to the need for the verification of some experimental animal studies showing the involvement of oxidative stress in germ cell damage in the heat-induced testis, we investigated the possibility of a direct relationship between seminal oxidative stress markers (total antioxidant capacity, catalase activity, superoxide dismutase activity, and malondialdehyde concentration) and ejaculated sperm chromatin/DNA integrity (DNA fragmentation and chromatin condensation abnormalities) in distinct groups of men exposed and not exposed to prolonged scrotal hyperthermia. A statistical increase in the proportion of sperm with DNA fragmentation was observed in all the studied subgroups compared to the fertile men. In turn, the groups subjected to heat stress as professional drivers or infertile men with varicocele presented greater disturbances in the oxidative stress scavenging system than men not exposed to genital heat stress. Based on the comparative analysis of the studied parameters, we can conclude that alterations in the seminal oxidative stress scavenging system are directly engaged in the pathogenesis of ejaculated sperm DNA damage regardless of the intensity of the impact of thermal insult. To the best of our knowledge, this study, for the first time, revealed the co-existence of oxidative stress and sperm DNA damage in the semen of professional drivers.