Вступ. Гостра шлунково-кишкова кровотеча (ГШКК) - життєзагрозливе ускладнення ряду захворювань, яке потребує диферен­ційованого проведення клінічних, лабораторних, ендоскопічних, променевих досліджень, нерідко операційних втручань, як правило невідкладної госпіталізації у хірургічні відділення. У США щорічно госпіталізують 513 мільйонів хворих з ГШКК, кошти лікування яких сягають 5 мільярдів доларів. Згідно з класифікацією Американської Асоціації Гастроентерологів, ГШКК поділяють на верхні, джерело яких знаходиться вище зв'язки Тге^’а і відповідному їй дуоденоєюнального переходу (стравохід, шлунок, дванадцяти­пала кишка) і нижні (порожня і клубова кишки, товста кишка). Найчастішими причинами виникнення верхніх ГШКК є варикозні вузли стравоходу/шлунка на грунті портальної гіпертензії, пептичні хронічні виразки, доброякісні та злоякісні пухлини; нижніх - неоплазми, дивертикульоз, поліпи.Мета дослідження. Метою даного дослідження стало з'ясування частоти прихованої кровотечі з травного тракту, особливостей її діагностики, лікування і профілактики.
Матеріали та методи. Ретроспективним дослідженням охоплено 89 хворих з ГШКК, що пройшли лікування у 2021-2022 роках у віці 44-90 років (середній - 59,3±6,4). Переважали особи чоловічої статі - 55 (61,8%). Скаргами пацієнтів, обумовленими ГШКК, були: запаморочення, загальна кволість (100%), мелена (87,6%), блювання кров'ю і мелена (50,6%), втрата притомності (14,6%), випорожнення калом з незміненою кров'ю (7,9%). Тривалість ГШКК до госпіталізації знаходилась у межах 1-7 діб (середньо - 1,6±0,2). Спілкування з госпіталізованими виявило ряд перенесених та супутніх захворювань: артерійна гіпертен­зія (56,2%), ішемічна хвороба серця (39,3%), перенесений інфаркт міокарда (11,2%), тромбоішемічний інсульт (7,9%), виразко­ва хвороба шлунка (38,2%), виразкова хвороба дванадцятипалої кишки (36%), дивертикулярна хвороба ободової кишки (6,7%), хронічна патологія опорно-рухового апарату - коксартроз, остеохондроз (14,5%) та інші. Нестероїдні протизапальні лікарські засоби - НПЛЗ (диклофенак, аспірин та ін.) тривалий час (не менше 1 місяця) приймали 54,8% хворих, тільки 5,1% - сумісно з таблетованими інгібіторами протонної помпи (ІПП) з метою первинної або вторинної профілактики інфаркту міокарда або суглобово-кісткового болю. В усіх випадках було виконано ФГДС. Виявлення пептичної виразки шлунка, дванадцятипалої кишки з триваючою кровотечею або нестабільним гемостазом служило показанням до комбінованого гемостазу (ін'єкційного та аргоноплазмового коагуляційного). У 6,9% хворих виявлено множинні гострі ерозії та виразки шлунка і дванадцятипалої кишки. Відсутність очевидного джерела кровотечі за ходом ФГДС, крововиділення з калом визначили необхідність у ФКС. У 6 хворих (6,7%) констатовано наявність прихованої кровотечі, оскільки ФГДС та ФКС не виявили джерел геморагії. У всіх пацієнтів вона проявлялась виділенням малозміненої крові, змішаної з каловими масами. Усі хворі відзначили тривалий прийом НПЛЗ у зв'язку з наведеними вище причинами. Померли двоє хворих від гострого трансмурального інфаркту міокарда. Пацієнтам з прихованими кровотечами жоден зі способів ентероскопії не був застосований з причини відсутності відповідного обладнання, що характерно для більшості лікувальних установ в Україні. Консервативне лікування виявилось успішним у всіх випадках і полягало у припиненні прийому НПЗЛ, гемостатичній терапії. Двом пацієнтам чоловічої статі призначено мізопростол по 200 мг чотири рази на добу протягом 8 тижнів. Побічних явищ не спостерігали.
Висновки: 1. Кровотечу з травного тракту слід вважати прихованою при відсутності джерела її виникнення за даними гастродуоденоскопії та колоноскопії. 2. Прихована кровотеча констатована у 6,7% госпіталізованих з гострими шлунково-кишковими кровотечами. 3. Усі без винятку хворі з прихованими кровотечами приймали нестероїдні протизапальні лікарські засоби протягом 1 місяця і більше. 4. Емпіричне призначення синтетичного простагландину мізопростолу є патогенетично обгрунтованим у хворих з прихованими кровотечами.
Ключові слова: шлунково-кишкова кровотеча, тонка кишка, гострі ерозії та виразки, нестероїдні протизапальні лікарські засо­би, діагностика, лікування, профілактика.

Розглянуто питання про можливість ефективної трансплантації нирки у пацієнтів похилого віку з різними важкими супутніми захворюваннями. Аналіз базується на прикладі успішної трансплантації нирки від померлого донора, пацієнтові 67 років із супутніми захворюваннями: ожиріння, цукровий діабет, серцево-судинні порушення. Незважаючи на несприятливий прогноз і подальші непередбачувані захворювання такі як COVID-19, кандидозний езофагіт, коронарний синдром та пневмонія у пацієнта не розвинулося пошкодження або відторгнення трансплантанта, і збереглася достатня функція нирок.

Дослідження було зосереджено на супутніх захворюваннях та їхньому впливі на наслідки трансплантації нирки. Обговорено ці групи захворювань щодо їхнього впливу на результати трансплантації та прогноз: артеріальна гіпертензія, серцеві захворювання, цукровий діабет та ожиріння. Проведено аналіз впливу віку пацієнта, попередні втручання та супутні захворювання на результатами трансплантації і ризик відторгнення. Огляд доступних публікацій також проводили для порівняння принципів відбору реципієнтів у різних клінічних центрах.