УДК 618.14-089.888.61-06:615.835

В останні десятиліття в Україні спостерігається значне зростання частоти кесаревих розтинів, що супроводжується одночасним збільшенням кількості віддалених ускладнень, включно з виникненням істмоцеле. Поширеність цієї патології, за різними літературними даними, коливається від 24 до 88%. Істмоцеле може перебігати безсимптомно, але частіше асоціюється з аномальними матковими кровотечами, хронічним тазовим болем, дисменореєю, вторинним безпліддям, хронічним ендометритом тощо. Істмічний дефект після кесаревого розтину пов’язаний із підвищеним ризиком ускладнень під час наступної вагітності. Сучасні методи діагностики істмоцеле включають трансвагінальне ультразвукове дослідження (УЗД), соногістерографію, магнітно-резонансну томографію, гістероскопію. Клінічна картина дефекту після кесаревого розтину надзвичайно варіабельна. Тактика ведення пацієнток залежить від вираженості симптомів, репродуктивних планів і розмірів дефекту. У статті описано клінічний випадок пацієнтки віком 37 років з істмоцеле (ніша після кесаревого розтину), яке надалі було скориговано за допомогою лапароскопічного доступу з використанням 3D-технології. Пацієнтка звернулась зі скаргами на мажучі, кров’янисті виділення з піхви тривалістю до 10–12 днів після завершення менструації. В анамнезі відзначено одні пологи шляхом операції кесаревого розтину. Під час трансвагінального УЗД в ділянці післяопераційного рубця діагностовано нішу розміром 13,7 × 6,4 мм, товщина резидуального міометрія становила 1,3 мм. За допомогою імуногістохімічного методу верифіковано хронічний ендометрит, проведено антибактеріальну терапію. Після цього виконано хірургічну корекцію істмоцеле шляхом поєднання діагностичної гістероскопії з 3D-лапароскопією. Під час УЗД через 3 міс. після операції товщина міометрія в ділянці рубця становила 7,4 мм. Висновки. Істмоцеле є клінічно значущим ускладненням кесаревого розтину, що потребує своєчасної діагностики та корекції. Менеджмент пацієнток має ґрунтуватися на індивідуальному підході, враховуючи репродуктивні плани, розміри дефекту та товщину міометрія. Поєднання гістероскопії з лапароскопією, особливо із застосуванням 3D-візуалізації, є ефективним методом хірургічної реконструкції істмоцеле. Жінок з істмоцеле доцільно обстежувати щодо наявності хронічного ендометриту. Профілактика істмоцеле передбачає дотримання стандартів кесаревого розтину: адекватне ушивання матки, вибір оптимального рівня розтину, профілактику інфекційних ускладнень.

In recent decades, Ukraine has experienced a significant rise in cesarean section rates, accompanied by an increase in longterm complications, including the development of isthmocele. The prevalence of this pathology varies from 24 to 88% according to various literature sources. Isthmocele may be asymptomatic but is more often associated with abnormal uterine bleeding, chronic pelvic pain, dysmenorrhea, secondary infertility, and chronic endometritis. Cesarean scar defects are associated with an increased risk of complications during future pregnancies. Modern diagnostic methods for isthmocele include transvaginal ultrasound examination (USE), sonohysterography, magnetic resonance imaging, and hysteroscopy. The clinical presentation of scar defect after cesarean section is highly variable. Management strategies depend on symptom severity, reproductive plans, and the size of the defect. The article presents a clinical case of a 37-year-old patient with isthmocele (niche following cesarean section), which was surgically corrected via laparoscopic access using 3D visualization technology. The patient complained of prolonged spotting lasting up to 10–12 days after menstruation. Her obstetric history included one delivery by cesarean section. Transvaginal ultrasound revealed a niche measuring 13.7 × 6.4 mm with a residual myometrial thickness of 1.3 mm. Chronic endometritis was confirmed by immunohistochemical analysis, and antibacterial therapy was administered. Then, surgical correction of the isthmocele was performed using a combination of diagnostic hysteroscopy and 3D laparoscopy. Three months postoperatively, USE showed that the myometrial thickness at the scar site had increased to 7.4 mm. Conclusions. Isthmocele is a clinically significant complication of cesarean section that requires timely diagnosis and management. Patient care should be individualized, taking into account reproductive plans, defect size, and myometrial thickness. Combining hysteroscopy with laparoscopy, especially with the use of 3D visualization, is an effective method for surgical reconstruction of isthmocele. Women with isthmocele should be evaluated for chronic endometritis. Prevention of isthmocele includes adherence to cesarean section standards: proper uterine closure technique, optimal incision site selection, and infection prevention.

УДК: 618.14-065.87

Рижковський Андрій Володимирович. Анестезіологічне забезпечення абдомінальних гістеректомій у пацієнток з фіброміомою матки і супутньою серцево-судинною патологією : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / А. В. Рижковський. - Львів, 2025. - 242 с. - Бібліогр.: с. 175 -215. (305 назв).

У дисертації вперше встановлено структуру супутньої серцево-судинної патології у пацієнток, які потребують проведення абдомінальної гістеректомії, та вивчено особливості функціонування їх серцево-судинної системи в периопераційному періоді; відзначено, що блокади тулуба у таких пацієнток є безпечною, ефективною та доцільною альтернативою проведенню епідуральної аналгезії. Науково обґрунтовано особливості терапії гострого болю в периопераційному періоді та профілактики формування хронічного болю.
Вперше розроблено алгоритм оптимального анестезіологічного забезпечення гістеректомій у пацієнток з фіброміомою матки і супутньою серцево-судинною патологією. Питання анестезіологічного забезпечення абдомінальних гістеректомій залишаються актуальними, зважаючи на значне поширення цієї патології і той вік пацієнток, коли вони найчастіше потребують проведення операції та вже мають наявні супутні серцево-судинні захворювання. Збалансована загальна анестезія на сьогодні залишається найбільш частою у
застосуванні технікою анестезіологічного забезпечення абдомінальної гістеректомії, також поширеними є спінальна анестезія з седацією та загальна анестезія з епідуральною аналгезією. Проте транзиторні гемодинамічні зміни та висока інвазивність нейроаксіальної анестезії є небажаними для пацієнток із
супутньою серцево-судинною патологією. Натомість блокади фасціальних площин можуть забезпечити ефективне знеболення при операціях на органах черевної порожнини. Мета дослідження полягала у підвищенні ефективності і якості анестезіологічного забезпечення операцій при фіброміомі матки
(лапаротомних гістеректомій) у пацієнток із супутньою серцево-судинною патологією шляхом розробки та обґрунтування процесу вибору компонентів поєднаної анестезії, зокрема методів регіональної анестезії, а також способів покращення моніторингу для більш ефективної корекції патофізіологічних порушень, що виникають внаслідок операції, анестезії та супутньої серцево-судинної патології. В основу роботи покладено власний досвід анестезіологічного забезпечення пацієнткам, яким виконувалася гістеректомія
абдомінальним (лапаротомія) доступом за Пфанненштилем з приводу симптомної фіброміоми матки за період від 2021 до 2024 року. Пацієнтки перебували на стаціонарному лікуванні у гінекологічному відділенні
комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради. Було проведено відкрите, проспективне, рандомізоване дослідження. Пацієнтки були розділені на І та ІІ групи. В обох групах пацієнток анестезію проводили за рутинною, прийнятою у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії схемою, що включала в себе загальну анестезію з інтубацією трахеї та механічною вентиляцією легень у інтелектуальному режимі PRVC (pressure regulated volume control) з переходом
перед екстубацією на PSV (pressure support ventilation). У I групі на додачу до рутинного анестезіологічного забезпечення використовували епідуральну аналгезію. У II групі на додачу до рутинного анестезіологічного забезпечення використовували блокаду фасціальних площин з УЗ-навігацією: TAP-блок, або QL-блок або ESP-блок. Як у I, так і в II групі, виконували Ехо-КГ периопераційно мінімум тричі. Запропоновані доповнення до ведення периопераційного періоду також включали визначення механічного порогу болю з допомогою ниток фон Фрея, вимірювання рівня глікозильованого гемоглобіну та кобаламіну як тих чинників, які можуть впливати на хронізацію болю. У цій роботі на основі вивчення та аналізу показників гемодинаміки
вперше було встановлено, що ані епідуральна аналгезія, ані блокади фасціальних площин не мають впливу на систолічну функцію правого та лівого шлуночків; вивчено та проаналізовано зміни показників нижньої порожнистої вени, що характеризують волемічний статус пацієнта. Вперше впроваджено у клінічну практику рутинне використання монофіламентів фон Фрея для оцінювання механічного порогу болю у пацієнток після проведення абдомінальних гістеректомій. На основі вивчення рівня гострого болю, механічного порогу болю встановлено периопераційну потребу в наркотичних анальгетиках та ефективність мультимодальної стратегії периопераційного знеболення. Виявлено частоту поширення післяопераційної нудоти та блювання
серед пацієнток, включених у дослідження, час початку відновлення ентерального харчування та час початку вертикалізації, а відтак продемонстровано переваги блокад тулуба порівняно з епідуральною аналгезією. Продемонстровано, що гіповітаміноз В12 і підвищений рівень глікозильованого гемоглобіну асоційовані з розвитком хронічного болю. Розроблений алгоритм анестезіологічного забезпечення полягає у поєднанні
загальної анестезії та однієї з блокад фасціальних площин із периопераційною мультимодальною анальгезією, використанні Ехо-КГ периопераційно мінімум тричі, оцінці системи гемостазу перед операцією та бріджинг-терапії при застосуванні антикоагулянтів та/або антиагрегантів, корекції гіперглікемії та гіповітамінозу B12.

УДК: 618.14

Виконано дослідження з метою вивчення ефективності комплексного лікування пацієнток із бактеріальним вагінозом порівняно з традиційною антибактеріальною терапією. Матеріал і методи. Під спостереженням перебувало 56 жінок репродуктивного віку з діагнозом «бактеріальний вагіноз». Пацієнток було розділено на чотири групи. До першої групи увійшло 10 жінок, які попередньо отримували антибактеріальну терапію з приводу екстрагенітальних захворювань. Жінкам призначали вагінальний крем із кліндаміцином та міконазолом із подальшим інтравагінальним використанням препарату Ревітакса і системного пробіотика Біфіформула. Другу групу становили 10 жінок, які попередньо отримували антибактеріальну терапію з приводу екстрагенітальних захворювань. Пацієнткам призначали препарат Ревітакса та Біфіформула без використання антибактеріальних препаратів. Третю групи сформовано із 23 жінок, які не отримували попередньо антибактеріальну терапію. Їм призначали комбіновану терапію, яка, окрім антибактеріального крему, включала інтравагінальний препарат Ревітакса та системний пробіотик Біфіформула. Двадцяти трьом жінкам четвертої групи призначали антибактеріальний крем із подальшим застосуванням препарату Ревітакса. Контроль за ефективністю лікування проводили за клініко-лабораторним перебігом захворювання на основі динаміки змін скарг пацієнток, оцінки даних рН-метрії (7-ма, 21-ша та 60-та доба
спостереження від початку лікування); оцінку біоценозу проводили за допомогою тест-системи «Фемофлор-16» на 7-й і 21-й день від початку лікування. Результати дослідження показали, що комплексне лікування бактеріального вагінозу із використанням антибактеріального вагінального гелю, Ревітакса та пробіотика Біфіформула ефективно й швидко відновлює вагінальне середовище, сприяє усуненню системного дисбіозу, нормалізації інтравагінальної мікрофлори та дозволяє зменшити кількість рецидивів бактеріального вагінозу.

UDC 618.14-006-089+616.346.2-002

Tumor formations of the tubes, hydrosalpinxes, pyosalpixes have a number of discrepancies in outpatient service examinations and intraoperative clinical diagnosis.
Purpose - to report a unique case with discrepancies between the preoperative diagnosis (pyosalpinx, hydrosalpinx) and the intraoperative and postoperative definitive findings (appendicular tumor, mucocele).
Clinical case. A 50-year-old woman, a 3-year-old Mirena IUD wearer, applied for examination for pain in the right iliac region and a slight rise in temperature to 37-37.5 over the past 10 days. The examination showed the movement of the tumor on the right up to 7-4 cm, sensitive on palpation, uterine fibroids, and appendices on the left without features. Other history, physical examination, and laboratory tests were not remarkable, and there was no leukocytosis as in inflammatory processes. Ultrasound and MRI showed neoplasms of the right appendages of 7-5-4 cm, avascular and uterine fibroids — 3 subserosal nodes of 10-5 mm each. Intraoperatively Intact 2 fallopian tubes were detected, a tumor formation of the appendix 3-2-3 cm without adhesions was isolated. Laparoscopic appendectomy was performed along with conservative myomectomy and bilateral salpingectomy. Histopathology showed mucocele without atypia, myomas nodules, and fallopian tubes without features.
Conclusions. In the formation of the right appendages of the uterus, a thorough preoperative diagnosis is required, which does not always give a definitive answer to the clinical diagnosis. Diagnostic laparoscopy, visual and operational clinical experience of the surgeon, cytological and histological examination of intra- and postoperative results make it possible to carry out adequate surgical treatment. Patients should be informed about doubts between outpatient and intraoperative diagnosis, possible changes in the intraoperative surgical plan. Prompt care should be provided in institutions with appropriate teams and equipment.
The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki Declaration. The informed consent of the patient was obtained for conducting the studies.

УДК 618.14-002:616.379-008.64:612.017

Анотація. Метою нашої статті було дослідження імунної відповіді у хворих із генітальним ендометріозом (ГЕ) та цукровим діабетом 2 типу (ЦД2). У дослідженні взяло участь 97 жінок із ГЕ, 57 з яких хворіли ЦД2. Пацієнтки були поділенні на дві групи: 1-ша група – особи з ГЕ (40 жінок) і 2-га група – особи з ГЕ і ЦД2 (57 жінок). Контрольну групу склали 22 жінки, без ознак ГЕ і які в анамнезі не мали ЦД2. Імунологічний статус оцінювали шляхом визначення показників клітинної та гуморальної ланок імунітету. Найбільш помітні зміни були у вмісті Т-лімфоцитів і NK-клітин. У хворих з ГЕ і ЦД2 достовірно знижується кількість Т-лімфоцитів (CD3+), а також відзначається виражене підвищення процентного вмісту NK-клітин (CD16+). При цьому у хворих 2-ої групи, виявлено більш значна зміна цих показників. У пацієнток з ГЕ, так і у пацієнток з ЦД2 і ГЕ була знижена кількість CD4+ і CD8+ субпопуляцій: у 1-ій групі різниця відносного вмісту хелперів з контролем була незначною і склала 4,4  %, у 2-ій групі – 15,3 % (р<0,05). Відносна кількість супресорів (CD8+) у жінок з ГЕ була в середньому на 6,6  %, нижча, ніж у контрольній групі, у жінок з ЦД2 і ГЕ – на 9,9  %. Виявлено зниження активованих Т- і В-лімфоцитів (CD25+) стосовно контролю у пацієнток обох груп: в 1-ій групі на 15,6  %, у 2-ій групі на 28,1  % (p<0,05). В цілому у пацієнток 1-ої групи ми відзначали зниження кількості CD19+ клітин, але в пацієнток 2-ої групи вміст цих клітин достовірно збільшився і в середньому на 15,4  % перевищував такі в контролі. Середній рівень ЦІК у хворих обох груп достовірно перевищив контрольні величини: у 1-ій групі на 18,3 % (p<0,05), а у 2-ій – на 28,8 % (p<0,05). Крім того, у пацієнток ГЕ виявлено підвищення вмісту в крові IgA і IgG на фоні нормального рівня IgM, у хворих з ЦД2 і ГЕ вміст усіх досліджуваних імуноглобулінів був підвищеним. У 1-ій групі вміст IgA перевищив контроль в середньому на 3,2  %, IgG – на 6,1  %, у 2-ій групі – на 8,4 % і 8,7  % відповідно, а рівнь IgM – на 10,4 %. Отже, при ГЕ на тлі ЦД2 відбувається порушення функціонування як клітинної, так і гуморальної ланки імунної системи. ЦД2 значно ускладнює перебіг ГЕ.

Abstract. The purpose of our study was to investigate the immune type in patients with genital endometriosis (GE) and type 2 diabetes (T2DM). The study involved 97 women with GE and 57 with T2DM. The patients were divided into two groups: group 1 – individuals with GE (40 women) and group 2 – individuals with GE and T2DM (57 women). The control group consisted of 22 women with no sign of GE and no history of T2DM. The immunological status was assessed by measuring indicators of cellular and humoral immunity. The greatest significant changes occurred in the combination of T-lymphocytes and NK cells. In patients with GE and T2DM, the number of T-lymphocytes (CD3+) significantly decreases, and there is also a significant increase in the percentage of NK cells (CD16+). In patients of the 2nd group, a more significant change in these indicators was revealed. In patients with GE, and patients with CD2 and GE, the number of CD4+ and CD8+ subpopulations was reduced: in the 1st group, the difference between helper cells and control was insignificant and was 4, 4 %, in the 2nd group – 15.3 % (p<0.05). The abundance of suppressors (CD8+) in women with GE was on average 6.6 %, lower in the control group, in women with T2DM and GE – by 9.9 %. A decrease in the activity of T- and B-lymphocytes (CD25+) was detected compared to the control in patients of both groups: in the 1st group by 15.6 %, in the 2nd group by 28.1 % (p<0.05). . In general, in patients of the 1st group, there was a decrease in the number of CD19+ cells, while in patients of the 2nd group, these cells significantly increased, on average by 15.4% having experienced the same in the control. The average level of CICs in patients from both groups significantly exceeded the control values: in the 1st group by 18.3% (p<0.05), and in the 2nd group – by 28.8% (p<0.05). In addition, in patients with GE, an increase in the content of IgA and IgG in the blood was found against the background of a normal level of IgM, in patients with T2DM and GE, the content of all studied immunoglobulins was increased. In the 1st group, the content of IgA exceeded the control by an average of 3.2 %, IgG – by 6.1 %, in the 2nd group – by 8.4% and 8.7 %, respectively, and the level of IgM – by 10,4 %. Therefore, with GE and T2DM, there is a malfunction of both the cellular and humoral links of the immune system. T2DM significantly complicates the course of GE.