УДК: 616.311.2+616.314.17-008.6)]-002-085.46.014.47

Найпоширенішим і найбільш універсальним методом лікування пародонтита є кюретаж пародонтальної кишені і згладжування поверхні кореня (SRP), після проведення яких важливо попередити повторне інфікування кишені. Із цією метою призначають антибіотики та інші антимікробні препарати. Упродовж багатьох років пародонтологи застосовували системне введення високих доз антибіотиків під час і після завершення SRP для того, щоб досягнути потрібної концентрації препарату в ясенній рідині. Така тактика нерідко призводила до виникнення органічних ускладнень. В останні роки набула поширення методика введення антимікробних засобів, іммобілізованих на природних чи синтетичних полімерах безпосередньо в пародонтальну кишеню. Такі композиції повільно розчиняються на місці й вивільняють потрібний лікарський середник протягом тривалого часу. У дослідженні проведено аналіз публікацій останніх років, присвячених використанню систем контрольованого виділення ліків, що вводяться в пародонтальну кишеню. Проаналізовані найпоширеніші проблеми, які можуть виникнути під час застосування даного методу лікування. Указано переваги та недоліки використання таких систем. Розглянуто показання та протипоказання для використання систем контрольованого введення ліків, наводяться дані про їх порівняльну клінічну ефективність. Описано основні лікарські форми засобів, які використовуються для введення в пародонтальну кишеню, перелічуються препарати, що зареєстровані та продаються в Україні, та дані про їх терапевтичну ефективність. У роботі також розглянуто майбутні перспективи застосування даного метода в пародонтології.
Ключові слова: лікування пародонтита, системи контрольованого виділення ліків, стоматологічні гелі та плівки.

УДК 616.311.2 – 002 + 616.314.17 - 008.6) : 612.014.484:577.15.024/.025 -092:615.274] - 092.9

Мета дослідження: вивчити стан протеїназо-інгібіторної системи в тканинах пародонта в динаміці розвитку експериментального пародонтиту (ЕП) та іммобілізаційного стресу (ІС) на фоні застосування тіоцетаму. Матеріал та методи досліджень. Експериментальні дослідження проводились на 50 морських свинках (самцях), які розподіляли на чотири групи (по 10 у кожній): перша – інтактні тварини – контроль; друга (дослідна) група - тварини з експериментальним пародонтитом за умов іммобілізаційного стресу (3-я доба), до ІІІ групи відносили морські свинки з ЕП та ІС на 5-у добу комбінованого модельного процесу, до ІV - тварини з ЕП та ІС (15-а доба) ) і до V – тварини з ЕП та ІС на 15-у добу експерименту після застосування тіоцетаму. Експериментальний пародонтит моделювали за методом З.Р.Жоган (1983). Іммобілізаційний стрес відтворювали за методом П.Д. Горизонтова (1996). Для корекції порушень V групі тварин вводився препарат тіоцетам з розрахунку 250 мг/кг внутрішньом'язово з 6-ої доби експерименту впродовж 10 днів. Стан протеїназо-інгібіторної системи оцінювали за загальною протеолітичною активністю – за лізисом азоальбуміну, азоказеїну і азоколагену та інгібіторів протеолізу за вмістом альфа 1- інгібітора протеїназ, альфа-2-макроглобуліну за методом Веремеенко К.Н., Голобородько О.П., 1988. Статистичне опрацювання одержаних даних здійснювали за методом Стьюдента. Результати дослідження та їх обговорення. Оцінюючи результати досліджень, можна зробити висновок про те, що за умов розвитку експериментального пародонтита та іммобілізаційного стресу відбувається порушення функціонального стану протеїназо-інгібіторної системи, яке проявляється надмірною активацією протеїназного потенціалу (зростає рівень азоальбуміна, азоказеїна та азоколагена) і депресією інгібіторів протеаз. Це призводить до розвитку протеїназо-інгібіторного дисбалансу, зокрема і порушення клітинного гомеостазу, в цілому. Застосування тіоцетаму показало його коригуючий вплив на змінені показники протеолізу, суттєве збільшення інгібіторного захисту в тканинах пародонта морських свинок за умов розвитку ЕП та ІС.

УДК 616.311.2.-002-084.12-053:612.014.4

Складна екологічна ситуація на Західній Україні, природні геохімічні особливості (дефіцит фтору, йоду) створюють передумови для зниження соматичного та стоматологічного здоров’я дітей. Тому актуальним є питання розробки комплексних лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на профілактику розвитку патологічних процесів в тканинах пародонта та підвищення ефективності їх лікування. Мета роботи - вивчити ефективність лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей, які проживають на екологічно забруднених та йододефіцитних, фтородефіцитних територіях (м. Яворів та м. Жидачів). Під спостереженням знаходились діти віком 12-15 років. 59 дітей склали основну групу та 42 дитини контрольну групу (м. Львів, який належить до екологічно чистого регіону). Дітям з основної групи проводили лікування за розробленою нами схемою, в той час як дітям з контрольної групи проводилось лікування згідно протоколів МОЗ України надання медичної допомоги за спеціальністю «Терапевтична стоматологія». Наш комплекс для лікування хронічного катарального гінгівіту включав наступні місцеві заходи: професійну гігієну порожнини рота; традиційні протизапальні засоби (настоянки ромашки, звіробою, календули); аплікації на поверхню ясен гелю «Холісал»; застосування зубної пасти «Лакалут Актив Гербал» та ополіскувача «Лакалут Актив». Для загального лікування застосовували: «Кіндер Біовіталь Лецитин, гель» для підсилення функції імунної системи та «Аскорутин» для зменшення проникливості та ламкості капілярів. Оцінка найближчих результатів лікування проводилась візуально, з урахуванням зміни клінічних симптомів (на 5-6 добу) та за допомогою пародонтальних та гігієнічних індексів, імунологічних показників. Пародонтологічний статус оцінювали за індексами папілярно-маргінально-альвеолярний, комунальний пародонтальний індекс та індекс кровоточивості ясен. Гігієну ротової порожнини визначали згідно індексу Федорова-Володкіної. З метою оцінки адаптаційних можливостей організму та визначення чинників ризику виникнення уражень тканин пародонта нами досліджено вміст лейкоцитів у ротовій рідині дітей. У найближчі терміни лікування нами було виявлено зниження значень пародонтальних індексів як у основній, так і в контрольній групах. Так, на 5-6 день після початку лікування хронічного катарального гінгівіту значення папілярно-маргінально- альвеолярного індексу в основній групі становило 20,16±1,95%, що було значно нижче у порівнянні з групою контролю – 33,21±1,82%. Після лікування виявлено зниження індексу кровоточивості у дітей основної групи – до 0,94±0,11 бала проти 1,42±0,15 бала у групі контролю. Аналізуючи зміни комунально пародонтального індексу, виявлено більш значне його зниження у дітей основної групи (1,09±0,15 бала) у порівнянні з контрольною групою (1,39±0,16 бала). Поряд з нормалізацією клінічного стану тканин пародонта у дітей з хронічним катаральним гінгівітом, які знаходились під нашим спостереженням, відмічали покращення гігієни порожнини рота, що може бути обумовлено, на нашу думку, проведенням професійної гігієни, контролем якості чищення зубів, а також бесідами з гігієнічного навчання з дітьми та їх батьками. Це підтверджено показниками гігієнічного індексу Федорова-Володкіної. Оскільки місцевий імунітет є чутливим індикатором на дію факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, нами було визначено концентрацію лейкоцитів у ротовій рідині на 5-6 добу після лікування хронічного катарального гінгівіту. Звертає увагу, що після лікування на 5-6 добу кількість лейкоцитів у ротовій рідині дітей з хронічним катаральним гінгівітом груп дослідження значно зменшилась. Отже, у дітей основної групи кількість лейкоцитів становила – 205,14±4,28 × 10⁶/л та 220,40±4,21 × 10⁶/л у контрольній групі, що було значно нижче стосовно відповідних значень до лікування (р<0,01). У результаті застосування розробленого нами лікувального комплексу, у дітей основної групи з хронічним катаральним гінгівітом вдалося значно нормалізувати і покращити стан тканин пародонта та гігієну ротової порожнини. Це підтверджено даними індексної оцінки та результатами лабораторного дослідження.

Ключові слова: діти, лікувальний комплекс, екологічна ситуація, хронічний катаральний гінгівіт, лікувальні заходи.

616.311.2:616.314-089.28/.29-089.843-092.4/.9

 У сучасних діагностично-лікувальних протоколах проведення дентальної імплантації акцентується
увага на врахуванні як морфологічних, так і функціональних факторів для досягнення довготривалої клінічної результативності цієї технології лікування. Відсутність забезпечення функціонально орієнтованого
позиціонування дентальних імплантатів (ДІ) і протезних конструкцій призводить у клінічній практиці до
частих ускладнень при хірургічних втручаннях, які важко піддаються корекції, а результати застосованого протезування негативно змінюють функціональну витривалість периімплантного тканинного оточення з ранньою експлантацією ДІ. З огляду на це багато зусиль фахівців спрямовано на експериментальне
дослідження особливостей розподілу функціонального навантаження ДІ в оточуючій кістковій тканині зі
спробою екстраполяції отриманих даних у клінічну практику для оптимізації розташування застосовуваних при цьому протезних конструкцій. Проведені дослідження дисфункціонального впливу навантаження
в ділянках похилих площин оклюзійних поверхонь протезних конструкцій довели зростання концентрованої горизонтальної складової навантаження ДІ, внаслідок чого збільшуються компресійні та розтягуючі
деформаційні сили, які спричинюють резорбцію альвеолярної кісткової тканини щелеп. Встановлено, що
підвищення векторів бічних навантажень на межі кістка-імплантат виникає при імплантації безпосередньо
після видалення зубів. При цьому репарація кісткової тканини призводить до втрати маргінального рівня і.
У результаті цього коронки на ДІ виготовляються більшими за коронки наявних зубів, що вторинно може
зумовити зростання шкідливого впливу деформаційних векторів.
У зв’язку з наявністю контраверсійних тлумачень щодо результатів тривалого впливу функціонального навантаження ДІ на стан інтерфейсу периімплантних тканин констатується необхідність проведення сучасного експериментального морфологічного, рентгенографічного та гістоморфометричного
аналізу показників інтерфейсу ДІ, розташованих в аксіальному та парааксіальному положеннях по периметру контакту з оточуючою кісткою. 

УДК:616.311.2+616.314.17/.19)–056.83–036.8 

На сьогодні, одним з найбільш поширених захворювань серед населення земної кулі є наркоманія. В Україні проблема наркоманії стоїть особливо гостро, враховуючи геополітичне положення нашої держави . Особлива складність цієї хвороби полягає у тому, що поряд з основними психічними проявами, спричиненими вживанням наркотиків, у наркозалежних осіб розвивається велика кількість суміжних патологій, які дуже часто мають летальні наслідки