UDC  616.12.331.1+616.379-008.65):616-008.9:616.36-003.826]-006-002.64-092.19

Abstract. Background. Lack of information about proinflammatory interleukins (IL) and tumor necrosis factor alpha (TNFα) levels in case of metabolic-associated liver steatosis (MALS) and their roles in its progression to steatohepatitis are key reasons for the relevance and actuality of our study. The purpose: to evaluate proinflammatory interleukins 2, 6, and TNFα levels in concomitant liver steatosis. Materials and methods. Thirty- five patients with hypertension stage II–III, type 2 diabetes mellitus were examined. All of them were treated on an outpatient basis according to the guidelines of the Ministry of Health of Ukraine and the Declaration of Helsinki. Participants were divided into the main group with MALS (n = 24, males 45.8 %, females 54.2 %; average age 55.83 ± 0.89 years) and the control group without steatosis (n = 11, males 54.5 %, females 45.5 %; average age 53.00 ± 1.55 years). In addition to standard parameters, levels of IL6, IL2, TNFα, selectin, resistin, insulin, C-peptide, glycated hemoglobin, non-esterified fatty acids were evaluated, and some indexes were calculated, including triglyceride-glucose index and Castelli indexes I and II. Results were processed statistically, with significance level of р < 0.05. Results. Although MALS is not followed by qualitative differences in proinflammatory IL2, IL6 and TNFα compared to no steatosis, the risk of TNFα elevation was 5 times higher in patients with MALS (odds ratio 5.08; 95% confidence interval 1.02–25.17). An increase in IL2 and TNFα is unfavorable for patients with MALS, it can be considered as a marker of steatosis progression to steatohepatitis, as it is associated with transaminase activation, endogenous intoxication, lipid distress and glucose intolerance. IL6 was rather lower in patients with MALS compared to those without steatosis, but its growth was exponential and proceeded simultaneously to IL2 and TNFα. Conclusions. MALS was not associated with significant changes in IL2, IL6 and TNFα compared to no steatosis, but their elevation can be criteria for transformation into steatohepatitis due to the activation of transaminases, inflammation, endogenous intoxication, lipid distress, glucose intolerance.

Keywords: diabetes mellitus; interleukin-2; interleukin-6; tumor necrosis factor alpha; metabolic-associated liver steatosis

UDC 616–093+547.789

Aim. Synthesis, structure determination, in vivo study of anti-inflammatory (anti-exudative) and ulcerogenic activity, estimation of an impact of novel pyrazolin-5-one bearing thiazolidin4-ones on liver function. Methods. Organic synthesis: multicomponent reactions (MCRs), [2+3]-cycloaddition reactions. Spectral methods: IR, LC-MS, 1H NMR. Biological methods: study of anti-cancer activity (NCI NIH, USA) protocol for 3-cell line panel); carrageenin-induced inflammatory paw edema model of white rats, biochemical laboratory tests (ALT, AST, ALP, γ-GGT levels determination); evaluation of ulcerogenic action. Results. The series of novel C-5 and N-3 substituted 2-[(1,5-dimethyl-3-oxo-2-phenyl-2,3-dihydro-1H-pyrazol-4-yl) amino/imino]thiazolidin-4-ones had been synthesized using MCR and [2+3]-cycloaddition reactions as potential biologically active compounds. The results of screening anti-exudative activity revealed that the tested derivatives possess promising anti-inflammatory effect. The SARs were formed and possible mechanisms of their action were discussed. Conclusions. The results presented in paper suggest that the design and synthesis of new pyrazolin-5-on/ thiazolidin-4-one hybrids as potential molecules are an attractive area for the search for novel agents with promising pharmacological properties.
K e y w o r d s: antipyrine, pyrazolin-5-one, thiazolidin-4-one, hybrids, multicomponent reactions, tautomers/rotamers; anticancer/anti-inflammatory activity

Поліпрагмазія – одна з найбільш трудних проблем сучасної медицини. Впродовж життя людина приймає велику кількість медичних препаратів. Все починається з дитинства, коли з метою профілактики чи надмірної опіки батьки дають своїм діткам без потреби вітаміни, пробіотики, імуностимулятори, омега-3-поліненасичені жирні кислоти та багато інших “важливих” препаратів. Більше того, під час вірусних інфекцій, які завжди супроводжують дитячий вік, батьки самостійно або за безпідставним призначенням лікаря невиправдано використовують у лікуванні діток антибактеріальні препарати. Зокрема, згідно результатів дослідження, проведених протягом останніх років, в Європі близько 30% призначень антибіотиків є невиправданим.

Людина зростає, і з віком усе частіше виникають проблеми з серцево-судинною системою, травним каналом, нирками, суглобами тощо. Усі ці проблеми диктують потребу застосування різноманітних груп препаратів, які, безперечно, полегшують симптоми захворювання, але водночас можуть призводити до розвитку інших хвороб. Треба завжди пам’ятати народну мудрість: «Ліки завжди одне лічать, а друге - калічать». Не існує медикаментів без побічних ефектів, хоча на фармацевтичному ринку іноді з’являються «чудодійні ліки», однак ми всі розуміємо їх походження і рівень доказових досліджень щодо  ефективності та безпеки. Згідно результатів досліджень, у пацієнтів, які приймають до 5 препаратів одночасно, ризик розвитку побічних реакцій на ліки становить близько 5%; якщо ж пацієнт під час лікування вживає 6 і більше препаратів, ризик зростає до 25%. Нераціональне використання препаратів, тривалий прийом або застосування їх у невиправдано високих дозах може призвести до розвитку серйозних побічних ефектів, зокрема медикаментозного вовчаку.

Багато міфів сьогодні породжує проблема харчової гіперчутливості, яка об’єднує велику кількість патологічних станів, зумовлених різними варіантами патогенезу. Попри прогресивне зростання поширеності даної патології у дитячій популяції, представлені в літературі епідеміологічні дані мають великий діапазон коливань. Водночас розуміємо, що оцінити реальну поширеність харчової гіперреактивності серед дітей у нашій країні на сьогодні складно, оскільки масштабні епідеміологічні дослідження з вивчення даної патології поодинокі. Насамперед, така ситуація пояснюється труднощами проведення якісних епідеміологічних досліджень й отриманням статистичних даних переважно на підставі звернень за медичною допомогою, а не на активного виявлення патології.

Наслідки реваскуляризації у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) продовжують вивчатись, однак дослідження, присвячені аналізу прогнозу виживання після реваскуляризації міокарда, нечисленні і нетривалі, що зумовило доцільність та актуальність нашого дослідження.

Мета – оцінити прогностичне значення параметрів ехокардіографії (ЕхоКГ) у хворих на ІХС впродовж 60 місяців залежно від лікувальної тактики гострого коронарного синдрому (ГКС): реваскуляризація чи медикаментозна терапія.

Матеріали та методи. Обстежено 101 пацієнт з ІХС, ГКС з елевацією ST та Q (48 %), з елевацією ST без Q (28 %), без елевації ST (24 %); з них 84 чоловіка та 17 жінок, середній вік 58,6±4,2 рр. Пацієнти поділені на групу після реваскуляризації міокарда (n=71) та групу стандартного медикаментозного лікування ГКС (n=30). Впродовж 5 років крім стандартних клінічно-лабораторних обстежень оцінювали динаміку ЕхоКГ–параметрів серця. Цифрові дані оброблені методом Каплана – Меєра, за подію приймали випадок госпіталізації з приводу повторного ГКС, нестабільної стенокардії чи декомпенсації хронічної серцевої недостатності, рівень істотності р<0,05. Результати. На 5-річний прогноз після перенесеного ГКС у пацієнтів з ІХС істотно не впливали розміри міжшлуночкової перетинки, кінцеводіастолоічний розмір лівого шлуночка (ЛШ) та індексована маса міокарда ЛШ. Через 60 місяців після хірургічної реваскуляризації спостерігався істотно кращий прогноз за умов певних несприятливих вихідних структурних параметрів серця: збільшення правого шлуночка ³ 2,5 см (37,5 % проти 30,7 %, р=0,008), розширення діаметру аорти ³ 3,0 см (57,2 % проти 34,3 %, р=0,02), розтягнення лівого передсердя ˃ 4,0 см (43,8 % проти 24,7 %, р=0,046). Крім того, реваскуляризація супроводжувалась кращим довготривалим виживанням за умов нормальної маси міокарда лівого шлуночка >< 250 г (75,8 % проти 49,1 %, р=0,05), у пацієнтів без потовщення стінок ЛШ (66,9 % проти 30,5 %, р=0,047) і за відсутності систолічної дисфункції ЛШ (87,7 % проти 59,9 %, р=0,046). Не було виявлено істотних відмінностей у виживанні пацієнтів з вихідним хірургічним чи консервативним лікуванням за умов різних значень діастолічного розміру ЛШ, різної товщини стінок ЛШ, а також зменшення фракції викиду ЛШ < 50 %. Навпаки, ми відмітили, що реваскуляризація міокарда сприяє кращому прогнозу вже за наявності несприятливих структурних змін.

Висновки. Реваскуляризація міокарда супроводжувалась істотно кращим прогнозом виживання через 60 місяців за умов збільшення правого шлуночка (³ 2,5 см) та лівого передсердя (˃ 4,0 см), розтягнення кореня аорти (³ 3,0 см), але за умов нормальної маси міокарда лівого шлуночка (< 250 г) без гіпертрофії стінок і без систолічної дисфункції.