Впровадження в систему освіти нових освітніх програм, прогресивних форм навчання, в основу яких закладено головним чином самостійну роботу студентів, вимагає перегляду традиційних методів ведення практичних занять. В першу чергу це торкається курсів анатомії і фізіології людини - базових теоретичних дисциплін вищого навчального закладу.
Анатомія, як навчальна дисципліна містить дуже великий фактичний матеріал описового характеру, форми і засоби викладання якого в більшості залишаються класичними. Фізіологія вивчає зміни функцій організму людини в еволюційному плані, індивідуальні, статеві, вікові особливості організму. зв'язок фізіологічних функцій з структурами організму. досліджує динаміку протікання життєвих процесів і регуляцію фізіологічних функцій.
Сучасне викладання анатомії і фізіології передбачає обов’язкову практичну спрямованість: максимальну наочність, тісний зв’язок питань анатомії і фізіології людини із проблемами практичної медицини і фізичної терапії. Це надає навчальному процесу емоційного характеру, робить пізнавальний матеріал живим і таким, що розвивається відповідно до прогресу обраної спеціальності, виховує любов до науки, дозволяє набувати уміння співставляти і аналізувати факти, застосовувати анатомічні і фізіологічні знання при вивченні інших дисциплін.

Механізми розвитку метаболічно-асоційованої жирової хвороби печінки (МАЖХП) досі досконально не вивчені. Висунуто лише гіпотезу про двоетапність розвитку МАЖХП, за якою значне підвищення рівня циркулюючих тригліцеридів на ранньому етапі слугує фактором запуску розвитку стеатогепатозу. Згодом результатом накопичення ліпідів в гепатоцитах стають балонна дистрофія, некроз і фіброзні явища в печінці. На другому етапі стеатогепатозу розвивається запальний процес у відповідь на некротичні та апоптичні явища. Відомо, що МАЖХП супроводжується
розвитком «мітохондріальної дисфункції», ознаками якої є окисний стрес, порушення функціональної активності комплексів електрон-транспортного ланцюга (ЕТЛ), пошкодження ДНК та зміни ліпідного складу мембрани мітохондрій. Проте, залишається нез’ясованим, на якому етапі МАЖХП розвивається окисний стрес, і чи є він причиною, чи наслідком розвитку цієї патології. На сьогодні відомі декілька робіт, які містять суперечливі дані щодо функціональної активності комплексів ЕТЛ у щурів із глутамат-індукованим стеатогепатозом і не показують даних про фосфоліпідний склад внутрішньомітохондріальної мембрани. Тому актуальним є дослідження активності комплексів ЕТЛ та фосфоліпідного стану у внутрішній мітохондріальній мембрані гепатоцитів у щурів зі стеатогепатозом, який викликаний неонатальним введенням глутамату натрію (ГН). Перспективним, на наш погляд, є з астосування для цього нанокристалічного діоксиду церію (НДЦ), якому притаманні виражені антиоксидантні та пребіотичні властивості, що дозволяють припустити, що може бути ефективним у профілактиці і лікуванні стеатозу печінки.

Одним з факторів розвитку метаболічно-асоційованої жирової хвороби печінки (МАЖХП) є ожиріння, основною причиною якого є енергетичний дисбаланс між спожитими та витраченими калоріями. В цей комплексний процес включені також генетична схильність, стиль життя, склад кишкової мікробіоти та фактори навколишнього середовища. З’яcування механізмів розвитку стеатозу печінки, що лежать в оcнові патогенезу МАЖХП та ожиріння, дозволить впровадити в медичну практику нові ефективні лікувально-профілактичні методи цього захворювання та супутніх патологій.
Аналіз літератури щодо ролі кишкової мікробіоти в розвитку ожиріння та її вплив на метаболізм вісцерального жиру активно дискутується (Jіa W., 2018; Gerard С., 2019), тому наукові дослідження, де був би використаний пробіотичний препарат для нормалізації якісного і кількісного складу мікрофлори кишечника, а саме мультипробіотика, залишаються актуальними.

Pericardial effusion (PE) can occur in inflammatory and infectious diseases; postoperatively, in pulmonary arterial hypertension, renal failure, as well as in malignant diseases that can affect the pericardium and manifest as a paraneoplastic syndrome (1). On the other hand, the presence of blood in the pericardial cavity – hemopericardium – is more commonly seen in aortic dissection, cardiac rupture, trauma, or after invasive procedures (2) and less frequently in malignant cardiac tumors. The late diagnosis of content in the pericardial cavity, often due to the absence of specific symptoms, can lead to delayed detection and preclude radical treatment in the case of tumors or neoplastic heart lesions. However, early diagnosis and tumor resection can significantly improve patients' condition and allow for life-extending chemotherapy (3). This case highlights the critical importance of early detection in pericardial effusion. The purpose of presenting this clinical case is to increase awareness and alertness among family doctors, therapists, cardiologists, cardiothoracic surgeons, and radiologists to exclude neoplastic involvement of the heart when hydro- or hemopericardium is detected.

УДК 616.33/.34-02:616.988:578.834]-053.2

Пандемія коронавірусної інфекції 2019–2021 рр. об’єднала людство в пошуку ефективних методів діагностики, лікування та профілактики цієї інфекції. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Європі станом на 19.07.2021 р. зафіксовано 58 558 098 випадків інфекції, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2 (SARS-Cov-2) [1], а згідно з повідомленнями ЮНІСЕФ, понад 8700 дітей і підлітків померли від COVID-19, що становить 0,3 % від 2,7 мільйона смертей від COVID-19 у 78 країнах [2]. У квітні 2020 р. з’явилися повідомлення про асоційований із SARS-Cov-2 мультисистемний запальний синдром у дітей (MIS-C), який характеризується гарячкою та поліорганним ураженням, часто з порушенням гемодинаміки [3]. За клінічними проявами MIS-C подібний до хвороби Кавасакі, однак встановлено, що це окрема нозологічна одиниця. З-поміж найбільш характерних клінічних проявів цього синдрому відзначимо ураження легень, міокарда, шлунково-кишкового тракту (ШКТ), шкірні та неврологічні симптоми. За даними деяких авторів, найпоширенішими при MIS-C є гастроінтестинальні прояви, їх виявляють у 50–87 % дітей [4,5]. Абдомінальний синдром часто імітує гострий живіт, становлячи серйозну діагностичну проблему для педіатрів і дитячих хірургів, коли пацієнт не має катаральних симптомів.