УДК  616.12-008.331.1:612.745:616.153.3-07

На сьогодні існують труднощі із профілактикою і діагностикою ранніх стадій
артеріальної гіпертензії, особливо серед активних і працездатних молодих людей. Серед факторів, які
потенціюють підвищення артеріального тиску, одним із найважливіших є хронічний стрес, із яким часто стикається людина в сучасному суспільстві. Мета дослідження: визначити та порівняти вміст кортизолу крові
та малонового діальдегіду плазми у здорових осіб та пацієнтів з артеріальною гіпертензією ІІ стадії до та
після дозованого фізичного навантаження. Матеріали та методи. 30 пацієнтів з артеріальною гіпертензією
ІІ стадії та 10 практично здорових осіб. Обстежувані особи виконували на велоергометрі двоступеневе фізичне навантаження з інтенсивністю, яка відповідала 50 і 75 % належного максимального споживання кисню
організмом. Тривалість навантаження дорівнювала 5 хв на кожному ступені з трихвилинним відпочинком
між ними. Забір крові з ліктьової вени проводився перед велоергометрією та через 5 хвилин після неї. У
пацієнтів до та після фізичного навантаження визначали вміст кортизолу крові та малонового діальдегіду
плазми. Результати. Відзначається вірогідне збільшення вмісту кортизолу після навантаження у здорових
осіб на тлі деякого зменшення у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Висловлено припущення, що оскільки
в осіб з підвищеним артеріальним тиском уже підвищений вихідний рівень кортизолу, то в них підвищений
поріг стресової чутливості до фізичного навантаження. Субмаксимальне велоергометричне навантаження
не призводить до підвищення рівня кортизолу крові в осіб з артеріальною гіпертензією. Висновки. Фоновий вищий рівень кортизолу в осіб з артеріальною гіпертензією не зростає під впливом субмаксимального
дозованого фізичного навантаження. Підвищення рівня малонового діальдегіду можна вважати маркером
ступеня стресу для оцінки потужності фізичного навантаження. З огляду на вищевикладене можна констатувати, що активація симпатоадреналової системи під впливом емоційного стресу призводить до збільшення
рівня АТ. Наявна достатня кількість свідчень, що психоемоційне навантаження є причиною артеріальної
гіпертензії «білого халата» та артеріальної гіпертензії «на робочому місці».
Ключові слова: кортизол; малоновий діальдегід; фізичне навантаження; артеріальна гіпертензія

УДК 616.857-085.825.851.1

Серед пацієнтів та у науковій літературі існує неоднозначна інформація щодо впливу фізичних вправ на напади мігрені. Загалом, вправи прийнято вважати тригером головного болю; тим не менше, не можна ігнорувати їх потенційний вплив як немедикаментозного втручання для лікування хронічних больових станів. Існує безліч популяційних досліджень, що показують, що зниження рівня фізичної активності пов’язано з більш високою захворюваністю і частотою нападів мігрені. З іншого боку, фізична активність пов’язана з поліпшенням результатів лікування мігрені і пов’язаних з нею розладів, включаючи порушення сну, депресію і тривогу. Чи варто займатися, якщо ви схильні до мігрені? Відповідь, згідно з дослідженнями, однозначна, так. У
цьому посібнику подані вправи та техніки релаксації, які можуть застосовувати хворі
для попередження або зменшення мігренозного болю

УДК: 616.857-02:616.28-008.55

Мігрень — це поширене захворювання, яке вражає 12—15 % населення нашої планети. Частіше мігрень виникає у жінок, ніж у чоловіків, напади трапляються у 17 % жінок та 6 % чоловіків щороку. Мігрень найчастіше спостерігається у людей віком від  30 до  39  років, поширеність у  чоловіків
і жінок досягає 7 % і 24 % відповідно. Проте, є рідкісні види мігрені, коли досить важко поставити
правильний діагноз. До таких належить вестибулярна мігрень.
Вестибулярну мігрень колись вважали рідкістю, але  вона все частіше стає дедалі більш визнаним
діагнозом. Цей тип мігрені характеризується головокружінням або  запамороченням. Запаморочення, пов’язане з  мігренню, вражає 1—3  % загальної популяції, що  робить мігрень головною причиною головокружіння і запаморочення у дорослих. Лише близько половини всіх пацієнтів з  вестибулярною мігренню відчувають біль під час нападів. Поставити діагноз мігрені, якщо у пацієнта немає болю, може бути досить важко, але  точний діагноз є  ключем до пошуку правильного лікування. 

Мігрень — первинний головний біль, що призводить до інвалідизації та уражає понад мільярд осіб у світі. Нині діагностування та лікування цього неврологічного захворювання лишаються недостатньо ефективними.
До вашої уваги представлено огляд статті A. K. Eigenbrodt et al. «Diagnosis and management of migraine in ten steps» видання Nat Rev Neurol (2021 Aug; 17 (8): 501–514), де відображено 10-етапний підхід до діагностування та лікування мігрені на основі рекомендацій, схвалених Європейською федерацією фахівців із головного болю та Європейською академією неврології (EHF/EAN, 2021).